пʼятницю, 31 травня 2019 р.

Неділя Сліпородженого (Йо 9:1-41)

Переходивши, побачив Ісус чоловіка, зроду сліпого. 2. Запитали його, отже, учні його: «Учителю, хто згрішив? Він - чи батьки його, що сліпим він уродився?» 3. «Ані він не згрішив, ані батьки його, - відказав Ісус, - але щоб ділам Божим виявитись на ньому! 4. Поки дня, маємо виконувати діла того, хто послав мене, - бо ніч надходить, за якої ніхто не зможе діяти. 5. І поки я у світі - я світло світу.» 6. Сказавши те, сплюнув на землю, спого-товив слиною глей і помастив глеєм очі сліпому. 7. До нього ж сказав: «Іди, вмийся в купелі Силоамській», - що у перекладі означає: «Зісланій». Отож подався той, умився - і повернувся зрячим! 8. Сусіди ж і ті, що бачили його раніше сліпим, заговорили: «Чи то ж не той, який ото все сидів - жебрачив?» 9. Одні казали: То він, - інші: Ні, лиш подібний до нього. Він же каже: «Це я!» 10. Тож питались його: «Як воно так, що прозріли твої очі?» 11. А він: «Чоловік, що Ісусом звуть його, споготовив глей, очі мені помастив та й мовив: Піди до Силоаму, вмийся. Я пішов, умився - і прозрів.» 12. Вони його тоді питають: «Де він?» - «Не знаю», каже той. 13. Тож ведуть того, хто сліпий був, до фарисеїв. 14. Було ж у суботу, коли то Ісус споготовив глею і відкрив йому очі. 15. То й фарисеї спитали його, як він прозрів. А він їм: «Глею поклав мені на очі, я вмився, й ось бачу.» 16. Деякі з фарисеїв твердили: «Не від Бога цей чоловік, бо суботи не дотримує.» Інші мовили: «Чи може ж грішний чоловік отакі чудеса чинити?» Отож суперечка була серед них. 17. І знову сліпому кажуть: «А ти що про нього кажеш - про те, що очі тобі відкрив?» Одрікає: «Пророк він.» 18. Проте юдеї щодо нього не вірили, що був він сліпий і прозрів, - аж поки не закликали батьків отого прозрілого. 19. Спитали їх: «Чи то ваш син, про котрого кажете, що сліпим він уродився? А тепер як же він бачить?» 20. Батьки його і відказали, мовивши: «Знаємо, що то наш син, і що сліпим він був уродився. 21. А як він тепер бачить - не знаємо, і хто відкрив йому очі - не відаємо. Спитайте самого: він дорослий, сам про себе скаже.» 22. Так батьки його казали, бо юдеїв страхалися: юдеї бо вже були домовилися, щоб виключити кожного з синагоги, хто Христом його визнаватиме. 23. Тим то батьки його й казали: Дорослий він, - самого спитайте. 24. Отож удруге закликали чоловіка, що сліпим був, та й кажуть йому: «Богові славу воздай! Ми знаємо, що той чоловік - грішник.» 25. «Чи грішник він, - озвався він, - я не знаю. Знаю одне: був я сліпим, а тепер бачу.» 26. Вони ж йому на те знов: «Що він таке тобі сподіяв? Як він очі тобі відкрив?» 27. Той їм відказує: «Я вже вам оповів, та ви не слухали. Навіщо іще чути хочете? Чи, може, і ви його учнями бажаєте стати?» 28. Ті з лайкою накинулись на нього, і сказали: «Ти його учень! Ми - Мойсеєві учні! 29. Ми знаємо: до Мойсея промовляв Бог. А цього не знаємо, звідкіля він.» 30. У відповідь чоловік сказав їм: «Ось воно, власне, і дивно, що ви не знаєте, звідкіля він, а він мені очі відкрив. 31. Ми знаємо, що Бог не вислухує грішників, коли ж хтось побожний і його волю чинить - ось того він вислухує! 32. Нечувано одвіку, щоб хтонебудь відкрив очі сліповродженому. 33. Був би він не від Бога - нічого не спроможен би був зробити!» 34. Озвались і сказали йому: «Ти ввесь у гріхах уродився, а нас навчаєш?» І прогнали його геть. 35. Довідався Ісус, що вони геть його прогнали, отож, зустрівши його, промовив до нього: «Віруєш у Чоловічого Сина?» 36. А той: «А хто він, Господи, щоб я вірував у нього?» 37. Ісус же йому: «Ти бачив його; він - той, хто говорить з тобою.» 38. Тоді той і сказав: «Вірую, Господи!» - і поклонився йому. 39. І мовив Ісус: «На суд у цей світ прийшов я: щоб ті, які не бачать, бачили, а ті, які бачать, - сліпими стали.» 40. Почули те деякі з фарисеїв, що були при ньому, і кажуть йому: «Невже і ми сліпі?» 41. А Ісус їм: «Були б ви сліпі - не мали б ви гріха. Але що кажете: Ми бачимо, - то і гріх ваш зостається.»        
Євангеліє цієї неділі вказує на небезпеку спрощеного сприйняття реальності та демонструє, якою загрозливою є духовна сліпота та зарозумілість. За браком місця (і часу ):) сьогодні кілька слів присвячу саме першій темі.
Часто можна почути: «Раз хтось терпить, значить він грішний і відтак покутує за свій гріх». Хтось може сказати, що  саме така полярна та легка для розуміння дійсність представлена вже в тій частині Старого Завіту, яку ми називаємо Літературою Мудрості.
Справді, богослов’я принаймні декількох книг СЗ (Псалмів, Приповідок, Мудрості,  Сираха) навчає, що в світі існує споконвічний порядок речей – צְדָקָה (tsedaka – на укр. мову можна перекласти як праведність чи справедливість). Мистецтво життя – розпізнати протягом життя цей всеохоплюючий порядок і скріплювати його творячи праведність.  З цього випливає аксіома: праведність творить שָׁלוֹם (shalom – щастя, cпасіння, свобода, невимушеність, мир). Shalom/ Мир – не як відсутність війни, але позитивне поняття з власним змістом. Акадське salāmū найбільш близьке за значенням до кореня, який властивий для багатьох семітських  мов допомагає краще зрозуміти значення цього терміну: бути здоровим, сильним, міцним, цілісним, довершеним, досконалим”.
          Звідси, вихідним пунктом богослов'я Премудрості є отримана з досвіду переконаність: від доброї дії буває добре (суспільству та самому собі), – від злої дії є шкода (суспільству та самому собі). Тому біблійна «мудрість» – “богослов’я практичного розуму ” – вона спрямована на вдалу життєву практику (не на теоретичне пізнання). Іншими словами, бути мудрим, означає вибрати те, що веде до життя.
Однак принаймні 2 книги з поміж цієї Літератури мудрості – Йова та Проповідника, навчають, що попередньо представлене бачення реальності є не стільки ідеальним станом, як загальною матрицею для розуміння остаточного призначення людини та Божих задумів. Справді можна вибрати Бога і вічне життя, а можна повернутись до Його простягнутих щедрих рук плечами, й вибрати існування там де є плач та скрегіт зубів (пор. Мт 25:30).
І Йов і Проповідник засвідчують, що можна бути праведним і все ж терпіти, хворіти, втрачати близьких, зазнавати несправедливості, тощо. Приклад самого Ісуса Христа та пророцтва про Його праведні страждання пророка Ісаї (зокрема Іс 53) є ще більш промовистим прикладом, а численні свідчення мучеництва заради Христа впродовж історії, тільки черговий раз підтверджують примітивність звуженого погляду на терпіння. Тому, перед тим як ставити комусь діагнози, добре пригадати собі бодай зо два тексти з вже згадуваної вище книги Мудрості: «Бо Бог не створив смерть, | ані не радіє з погибелі живучих. 14. Він бо створив усе на те, щоб існувало, | і творіння світу - спасенні; | нема в них жадної погубної їді | і царства смерти на землі немає, 15. бо справедливість – безсмертна.» (1:13-15) та «Бог же створив безсмертною людину | і вчинив її за образом власної природи. 24. А через заздрість диявола смерть увійшла у світ, | скуштують її ті, що йому належать.» (2:23-24).
Коли автор кн. Мудрості стверджує, що справедливість безсмертна то означає, що вкінці історії світу торжествує Бог, «який хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди» (1 Тим 2:4), тому  Він «витре кожну сльозу з очей їхніх; і смерти не буде більше, ні скорботи, ні плачу, ні болю не буде більш» (Одкр 21:4) та перемінить усе творіння до тої міри, що буде нове небо та нова земля (Одкр 21:1, 5). Коли ж говориться, про смерть, яку скуштують ті котрі належать дияволові, то тут не мається на увазі природню/ біологічну смерть, котрою вмирають люди, але вічну смерть,  як  покарання для грішників, тобто  вічне прокляття душі через свідоме і остаточне відпадіння від Бога (див. напр. Одкр 20:6; 20:14-15; 21:8).
Ще один важливий момент стосовно терпіння. Коли когось дуже кортить поширювати тези, що ми терпимо через якісь родові гріхи то така людина повинна бути свідома, що такі тексти як напр. Вих 20:4-6 (Не робитимеш собі ніякого тесаного кумира, ані подобини того, що вгорі, на небі, ні того, що внизу, на землі, ні того, що попід землею, в водах. 5. Не падатимеш перед ними ниць і не служитимеш їм, бо я Господь, Бог твій, Бог ревнивий, що караю беззаконня батьків на дітях до третього й четвертого покоління тих, хто ненавидять мене, 6. і творю милосердя до тисячного покоління тим, хто люблять мене і бережуть заповіді мої) мають намір наголосити саме на контраст поміж покаранням та Божим милосердям: Він творить милосердя до тисячного покоління. Про це навчає вся Біблія. А 3-4 покоління, про які згадує в. 5  можуть зазнавати важкі  наслідки/ результати гріха раніших поколінь, але тут аж ні як не йдеться про особисту вину. Більше того пізніші тексти Біблії відкидають ідею покарання, котра переходить на наступні покоління: «Не можна карати смертю батьків за дітей, ані дітей за батьків. Кожний буде скараний за свій гріх.» (Втор 24:16); «За тих часів не говоритимуть більше: Батьки їли зелений виноград, а на зубах у синів оскома! 30. Ні, кожний вмиратиме за свою провину. Кожен, хто їстиме зелений виноград, той й оскому на зубах матиме» (Єр 31:29-30); «Чому ви все говорите в Ізраїльській землі цю приповідку: Батьки їли недоспілі грона, а на зубах у дітей оскома? 3. Клянусь моїм життям, - слово Господа Бога, - не будуть уже більше тієї приповідки в Ізраїлі повторювати. 4. Ось бо всі душі - мої; чи душа батькова, чи душа синова - мої вони. Той, хто згрішить, той помре.» (Єз 18:2-4). Врешті «коли хтось у Христі, той - нове створіння. Старе минуло, настало нове» (2 Кор 5:17). Тому в іншому місці Св. Павло навчає: «Чи ж ви не знаєте, що всі ми, що в Христа Ісуса охристилися, у смерть його христилися? 4. Ми поховані з ним через хрищення на смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, і ми теж жили новим життям» (Рим 6:3-4). Відтак всі охрещені можуть бути впевнені, що в цій Тайні знищені усі гріхи й повинні жити так, щоб нове життя у Христі було нашим щоденним звичайним станом.
Таїнство Хрещення ми також називаємо чудовим словом «Просвіщення». Саме це слово вказує на один з найважливіших аспектів цієї Св. Тайни: будучи нашим «новим народженням» до істинного життя, вона робить нас причасниками життя Пресвятої Тройці та дозволяє нам дивитися на власну гідність очима самого Бога, тобто постійно приймати Його правду про нашу вартість в Його очах та наше справжнє призначення. Ця правда, зокрема полягає в тому, що ми дуже дорогі для Нього, й тому повинні жити не в сутінках страху та непевності, але у світлі Його любові.
Євангеліє цієї неділі підкреслює, що Ісус є Світло світу. Він прийшов, щоб розсіяти темряву нашого існування, зцілити наші немочі та хвороби, а також відкрити наші духовні очі на правду про Бога та про людину. В цій правді немає місця для сумнівів, страхів чи тривог, але є тільки неймовірна, зцілююча Любов «невечірнього Світла святої слави небесного Отця», котре задля нас людей прийшло у цей світ, щоб обдарувати нас тим «чого око не бачило й вухо не чуло, й що на думку людині не спало» (1 Кор 2:9). Відтак велика радість є в тому, що ми так само як і цей сліпонароджений чоловік, в простоті серця можемо цю любов приймати, нею жити, радіти та ділитись з іншими.

P.S. Інші мої думки про цей уривок Євангелія є на цьому блозі за наступним посиланням: http://slovobozhe.blogspot.de/2014/05/91-41.html






пʼятницю, 24 травня 2019 р.

Неділя Самарянки (Йо 4:5-42).

Отож прибув він до одного міста в Самарії, яке називається Сихар, неподалеку поля, наданого Яковом синові своєму Йосифові. 6. Там і криниця Яковова була. Натомився з дороги Ісус, тож і присів біля криниці; було ж під шосту годину. 7. Надходить же жінка з Самарії води взяти. Ісус до неї каже: «Дай мені напитися.» 8. Учні ж його пішли були до міста харчів купити. 9. Отож каже до нього жінка самарянка: «Юдей єси, а просиш напитися в мене, жінки самарянки?» Не мають бо зносин юдеї з самарянами. 10. Ісус у відповідь сказав до неї: «Була б ти відала про дар Божий, і хто той, що каже тобі: Дай мені напитися, то попросила б сама в нього, а він дав би тобі води живої.» 11 . Мовить до нього жінка: «Ти й зачерпнути не маєш чим, пане, а й криниця глибока, - то звідкіля б у тебе вода жива? 12. Чи більший ти за батька нашого Якова, що дав нам криницю оцю, і сам пив з неї, а й сини його ще й товар його?» 13. А Ісус їй у відповідь: «Кожен, хто оту воду п'є, знову захоче пити. 14. Той же, хто нап'ється води, якої дам йому я, - не матиме спраги повіки. Вода бо, що дам йому я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне.» 15. Говорить до нього жінка: «То дай мені, пане, тієї води, щоб не мала я більше вже спраги та й не ходила сюди черпати.» 16. «Піди ж, - мовить до неї, - позви чоловіка свого та й повертайся сюди.» 17. Озвалася жінка та й каже йому: «Нема в мене чоловіка.» «Добре єси мовила - відрік їй, - Не маю чоловіка! 18. П'ятьох бо мала єси чоловіків, та й той, що тепер у тебе, - не чоловік він тобі. Правду мовила єси.» 19. А жінка й каже до нього: «Бачу, пане, - пророк ти. 20. Батьки наші на оцій горі поклонялися, ви ж говорите - в Єрусалимі, мовляв, місце, де поклонятися треба.» 21. Ісус до неї: «Повір мені, жінко, - час надходить, коли ані на оцій горі, ані в Єрусалимі будете ви поклонятись Отцеві. 22. Поклоняєтесь ви, не знавши кому. А ми поклоняємося, знавши кому. Від юдеїв бо й спасіння. 23. Та надійде час, - ба, вже й тепер він, - що справжні поклонники Отцеві кланятимуться у дусі й правді. А таких поклонників і шукає собі Отець. 24. Бог - Дух. Ті, що йому поклоняються, повинні у дусі й правді поклонятися.» 25. Жінка й каже до нього: «Відаю, що має прийти Месія, чи то Христос. А прийде, то все і звістить нам.» 26. А Ісус їй: «То я, що говорю з тобою.» 27. Тоді надійшли його учні і дивувалися, що розмовляє він з жінкою. Не спитав, однак, ані один: «Чого хочеш від неї, або: Чому розмовляєш із нею.» 28. Жінка ж покинула свій глечик, побігла в місто та й каже людям: 29. «Ідіть но і подивіться на чоловіка, що сказав мені все, що я робила. Чи, бува, не Христос він?» 30 . І вийшли з міста й подалися до нього. 31 . А учні тим часом заходилися просити його, кажучи: «Їж лишень, Учителю.» 32 . Він же їм: «Їстиму я їжу, незнану вам.» 33. Учні тоді заговорили один до одного: «Може хтось йому приніс їсти?» 34. «Їжа моя, - каже до них Ісус, - волю чинити того, хто послав мене, і діло його вивершити. 35. Чи ви ж не кажете: «Ще чотири місяці, і жнива настануть. А я вам кажу: Підведіть очі ваші та й погляньте на ниви, - вони вже для жнив доспіли. 36. Вже і жнець бере свою нагороду, плоди збирає для життя вічного, - щоб сіяч із женцем укупі раділи. 37. Правильна й приказка до цього: Один сіє, а жне хтось інакший. 38. Послав же і я вас те жати, коло чого ви не трудилися. Інші трудилися, ви ж у їхню працю вступили.» 39 . Численні ж самаряни з того міста увірували в нього з-за слів жінки, яка посвідчила: «Сказав мені все, що я робила». 40. Тож коли прийшли до нього самаряни, то просили, щоб лишився в них. Він і лишився на два дні там. 41. Та й багато більше увірували з-за його слова. 42. Жінці ж вони сказали: «Віруємо не з-за самого твого оповідання - самі бо чули й знаємо, що направду він - світу Спаситель.»
Кожен уривок Євангелія від Йоана містить глибини для розуміння таїнства Божої любові та нового творіння завдяки Страстям та Воскресінню Ісуса. Про кожен з цих уривків можна говорити або дуже багато, або просто обмежитися кількома напрямними тезами. Відтак з огляду на формат блогу та бажання ефективності для тих хто відкриває Писання досить часто, а то й кожного дня, сьогодні обмежуся кількома тезами.
          Перший важливий акцент. Біля колодязя в Самарії Ісус починає розмову з однією жінкою. Євангелист зауважує, однак  що «не мають бо зносин юдеї з самарянами» (Йо 4:9). Колись представники одного народу, тепер дуже по різному дивляться на Бога та Його роль в їхній історії, Св. Писання, а також як і де слід поклонятися Богові. Ісус перший починає розмову, й слідкуючи за розповіддю Євангелія ми бачимо, що крига потрохи кресне, й відтак не тільки діалог, але й щира розмова, стають цілком можливі. Тобто, Йоан демонструє, що там де здавалося б не має жодних шансів на примирення, воно можливе, якщо там є присутній Ісус… Іншими словами, якщо учасники діалогу готові до щирості, й не пробують вживати Бога як інструмент для поширення своїх ідеологій, на кшталт якихось химерних «руських мірів», тоді Він може зцілити навіть дуже глибокі рани.
          Другий акцент історії. Христос єдиний дозволяє нам «винести на світло» наші проблеми, як також і «скелети з наших шаф» не принижуючи нас, а дозволяючи пережити життєдайне звільнення та зцілення серця. Жінка-самарянка потрохи відкриває своє життя й настільки відчуває полегшення, що біжить до міста й перебуваючи під сильним враженням запрошує городян зустрітися з Ісусом.
          Й в кінці третій і останній акцент. Саме ця зустріч жінки та мешканців міста з Ісусом та їх пережитий досвід є ключовими в цьому уривку. Переживши глибоку зустріч з Ісусом, жінка біжить і ділиться цією радістю з іншими. В результаті, вражені її свідченням «Численні ж самаряни з того міста увірували в нього з-за слів жінки, яка посвідчила: «Сказав мені все, що я робила». 40. Тож коли прийшли до нього самаряни, то просили, щоб лишився в них. Він і лишився на два дні там» (4:39-40). Відтак час проведений з Ісусом приносить свої ще більш чудові плоди: «Багато більше увірували з-за Його слова. 42. Жінці ж вони сказали: «Віруємо не з-за самого твого оповідання - самі бо чули й знаємо, що направду Він - світу Спаситель» (4:41-42).
          Сьогодні як і впродовж 2 000 років історії Церкви Бог в Ісусі шукає зустрічі з кожною людиною для того, щоб полегшити тягарі її життя та подарувати життєдайне зцілення. Для Нього не існує нічого неможливого, і навіть в найбільш заплутаному житті, можна навести порядок, якщо бути з Ним максимально відвертим. Відтак досвід справжньої зустрічі з живим Ісусом наповнить наше життя таким змістом та радістю, що ми будемо готові постійно ділитися цією радістю з іншими. Без цієї зустрічі, – або через Його Слово, або через Прийняття Євхаристії, –  неможливо пізнати Хто Він такий, віднайти справжній мир, а відтак радісно свідчити іншим. Просто чуток про Нього, та розповідей інших людей замало. Ісус хоче особистих стосунків з кожним, -  бо тільки вони змінюють життя та відкривають горизонти майбутнього.
Бог Біблії не має внуків. Він має тільки дітей – тих, які народжуються з води і Духа, через Хрещення та Миропомазання, через особисту зустріч та глибокий досвід. Замало просто почути про Бога від когось. Сьогодні жінка-самарянка запрошує кожну людину до особистої зустрічі з Тим, котрий завжди знімає з плечей навіть найважчі тягарі та випростує найзаплутаніші стежки життя.
P.S. Інші мої думки про цей уривок Євангелія є за наступним посиланням:

пʼятницю, 17 травня 2019 р.

Неділя розслабленого (Йо 5:1-18).

По тому було свято юдейське, тож Ісус прибув до Єрусалиму. 2. А є в Єрусалимі при Овечих воротах купелеве місце, по-єврейському воно зветься Витесда, що має п'ять критих переходів. 3. Лежала в них сила недужих, сліпих, кривих, усохлих, які чекали, коли то зрушиться вода: 4. ангел бо Господній сходив час від часу в купелеве місце та й заколочував воду, і хто, отже, перший поринав по тому, як вода заколочувалася, то одужував, - хоч яка б там була його хвороба. 5. Один чоловік там був, що нездужав тридцять і вісім років. 6. Побачив Ісус, що він лежить, а довідавшися, що було воно вже дуже довго, каже до нього: «Бажаєш одужати?» 7. «Не маю нікого, пане, - одрікає йому недужий, - хто б мене, коли ото вода зрушиться, та й спустив у купіль: бо ось тільки я прийду, а вже інший передо мною поринає.» 8. Мовить Ісус до нього: «Устань, візьми ложе твоє і ходи!» 9. Відразу ж і одужав той чоловік, і взяв ложе своє і почав ходити. Був же той день - субота. 10. Юдеї і кажуть до одужалого: «Субота адже ж! Не личить тобі ложе носити!» 11. А той їм у відповідь: «Візьми ложе твоє і ходи, - сказав мені, хто мене оздоровив.» 12. Спитали його: «Хто він - той, що сказав тобі: Візьми і ходи?» 13. Та одужалий не знав, хто він, бо Ісус зник у натовпі, що юрмився на тому місці. 14. Щойно потім знайшов його Ісус у храмі й мовив до нього: «Оце ти видужав, - тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталось.» 15. Чоловік пішов і оповів юдеям, мовляв, той, хто його оздоровив, - Ісус. 16. Ось тому й переслідували юдеї Ісуса: вчинив бо він те в суботу. 17. А Ісус їм відрік: «Отець мій творить аж по сю пору, тож і я творю.» 18. За те ж юдеї ще дужче заповзялися, щоб убити його - не тільки за те, що суботу порушував, а й за те, що Бога своїм Отцем називав, робивши себе рівним Богові.
Цей уривок, як врешті кожен текст в Йоана, містить у собі певні відсилання до ширшого Біблійного контексту та богословські лінії, які згідно наміру Євангелиста, перші читачі мали б зауважити та відчитати.
Згадка про Овечі ворота, нав’язує до пізнішої історії в Йоана 10:1-16: особа яку Ісус зціляє, є заблуканою овечкою, а сам  Ісус є Добрим Пастирем.[i]
П’ять критих переходів відсилають читача до п’ятьох чоловіків жінки-самарянки в попередній главі (Йо 4:16-18) та П’ятьох книг Закону Мойсея, які однаково шанували Євреї та Самаряни. Ці символічні відсилання загострюють нашу увагу на вже сказаному у Пролозі: «Закон бо був даний від Мойсея, благодать же й істина прийшла через Ісуса Христа.» (Йо 1:17).
У книзі Второзаконня (П’ята книга Закону Мойсея) згадується, що ізраїльтяни через непослух блукали в пустелі 38 років після того як отримали Закон (Втор 2:14), – це саме число років, які провів біля купелі недужий чоловік. То ж, подібно як води для юдейських очищень на весіллі в Кані Галилейській (Йо 2:1-12) представляють невідповідність Закону Мойсея, так само і води цього басейну з п’ятьма притворами, вказують на неспроможність Закону Мойсея зцілити хворого чоловіка.
Євангелист не уточнює якою саме була хвороба, але вживає слово (ἀσθενείᾳ/ astenia), яке радше вказує на ефект/наслідок хвороби і представляє стан, який можна загально окреслити як «слабість, неспроможність, безсилля» і навіть «безпорадність». Це саме слово вжите на означення наслідку сильної гарячки сина царського урядовця в Йо 4:46. Між цими історіями існує певна паралель, оскільки обох недужих Ісус зціляє тільки/просто завдяки слову: «Іди, син твій живий» (Йо 4:50) та «Устань, візьми ложе твоє і ходи!» (Йо 5:8). Йоан хоче, щоб ми бачили силу цього Слова, яке стало плоттю (Йо 1:14): і син царського урядовця і недужий біля купелі Витезди одужали «відразу, негайно». Цісарський урядовець та хворий чоловік повірили слову Ісуса і це уможливило чудо (в Євангелії жодного разу слово «віра» не вжито як іменник, але 99 разів як дієслово).
Перед тим як недужий біля Витезди зцілився, Ісус  його «побачив», - так само як перед тим  бачив Натанаїла, який сидів під смоковницею   (Йо 1:48). Ініціатива є завжди на боці Бога – навіть тоді, коли хворий (як той при Витезді так і будь-який інший) навіть не знає хто такий Ісус. Закон виконав своє призначення. Прийшов час на благодать. Ціле Євангеліє підкреслює божественне знання Ісуса, а не тільки людське співчуття. Тому Йоан хоче, щоб ми розуміли, що Ісус бачить кожну людину, й щоб відтак дивлячись на чуда які Він творить (Йоан називає їх «знаками»), також вчилися бачити більше (пор. Йо 1:51), а відтак вірили та свідчили.
Дуже важливим є також запитання Ісуса: «Бажаєш одужати?». Ініціативи та бажання одного Бога є замало. Потрібно також бажання, хотіння людини. Відповіді хворого: «Не маю нікого, пане», - вистачає для Ісуса – Богові не потрібно пояснювати багато…
Подія, яку описує Євангеліє, відбувається в Суботу – книга Виходу та книга Чисел приписує найсуворіше дотримання відпочинку в цей святий день (Вих 31:14-15; Числа 15:32-36). Своїм наказом нести ложе («Устань, візьми ложе твоє і ходи!»), Ісус порушив старозавітні приписи, що потім і закидали Йому опоненти («суботу порушував» Йо 5:18). Власне тут Йоан хоче показати нам протистояння двох авторитетів – Ісуса і благодаті з одного боку та Закону Мойсея з іншого. Або іншими словами боротьбу Духа і букви; Любові і формального припису. За браком місця не буду деталізувати усю полеміку підняту з приводу цього питання саме в цьому уривку, підкреслю тільки одне – для Євангелиста дуже важливо, щоб ми зауважили, що навіть якщо опоненти хворого чоловіка та й самого Ісуса, не можуть розпізнати «Хто він - той, що сказав тобі (хворому): Візьми і ходи?» (Йо 5:11), ми це можемо зробити. Слова «Того чоловіка», це не просто слова людини, але «слова життя вічного» (пор. Йо 6:68), слова Того, котрий є  воплоченим Словом Отця до/ і для всіх людей на землі.
Наприкінці, щоб роздуми не стали занадто довгими – кілька останніх слів про тему, яку важко не зауважити в уривку: Ісус знаходить (знову підкреслюється Божественна ініціатива) зціленого чоловіка в храмовому комплексі й каже до нього: «Оце ти видужав, - тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталось.» (Йо 5:14). З тексту Йо 9:1-3 ми знаємо, що фізична недуга не обов’язково мусить бути наслідком конкретного гріха людини. Про ці речі трохи детальніше я вже згадував у двох коментарях на Йо 9:1-41 (є на цьому блозі). Важливо розуміти, що загально людські терпіння існують через гріхопадіння Адама та Єви, наднищену гріхом людську природу, але не обов’язково через якісь наші особисті гріхи. Остаточно, сказати чому людина терпить, може  тільки Бог – і тому вкрай важливо відучитися раз і назавжди ставити комусь поспішні та легковажні діагнози. У випадку, цієї євангельської історії, однак, найімовірніше все ж ідеться про якийсь зв’язок хвороби з якимось гріхом хворого. Який – знає тільки Ісус, але про це не говорить.
Важливо розуміти, що наголос для перших слухачів Євангелія є на іншому: «Не грішіть!». Тобто, думайте про речі гідні людини. Живіть як Божий образ. Цей заклик є завжди актуальний, але по особливому відчитувався в часі первісної Церкви та ситуації в якій знаходилася спільнота Євангелиста Йоана, – секта т. зв. гностиків, які вважали, що матеріальний світ не має жодної вартості, тому гріхи вчинені в тілі не можуть зашкодити душі.  Саме супроти цих єретиків Йоан і пригадує те навчання Ісуса та підкреслює ті моменти з Його життя (напр. воплочення), які спростовують ці хибні погляди.
Для Йоана дуже важливо, щоб ми не пропустили найважливіше – якими не були б наші немочі та гріхи, які послаблюють та сковують (а інколи і просто зупиняють) динаміку нашого життя, відколи Бог став людиною – безвихідних ситуацій вже не існує, – важливо просто довіритися Слову Ісуса, поставити Його центром нашого життя, і тоді перед нами відкриються горизонти, про які ми навіть не могли мріяти, тому що Ісус як і Його Отець постійно творить усе нове (пор. Йо 5:17; Одкр 21:5).

P.S. Інші мої думки про цей уривок Євангелія є на цьому блозі за наступним посиланням: http://slovobozhe.blogspot.com/2014/05/51-18.html



[i] Окремі думки в цих роздумах основані на Gundry, Robert H. Commentary on the New Testament. Baker Publishing Group 2010, рр.371-375

пʼятницю, 10 травня 2019 р.

Коментар на Євангеліє неділі Мироносиць (Мк 15:42-16:8).

Коли настав уже вечір, - тому що була це п'ятниця, тобто перед суботою, 43. - Йосиф Ариматейський, поважний радник, що й сам очікував Божого Царства, прибув і, сміливо ввійшовши до Пилата, попросив тіло Ісуса. 44. Пилат же здивувався, що вже вмер; і прикликавши сотника, спитав його, чи давно помер. 45. Довідавшись від сотника, він видав Йосифові тіло; 46 . а Йосиф, купивши полотно, зняв його, обгорнув полотном і поклав його у гробі, що був висічений у скелі; потім прикотив камінь до входу гробу; 47. Марія ж Магдалина й Марія, мати Йосифа, дивились, де його покладено. 16, 1 . Якже минула субота, Марія Магдалина, Марія, мати Якова, та Саломія купили пахощів, щоб піти та намастити його. 2. Рано-вранці, першого дня тижня, прийшли вони до гробу, як сходило сонце, 3. та й говорили між собою: «Хто нам відкотить камінь від входу до гробу?» 4. Але поглянувши, побачили, що камінь був відвалений, - був бо дуже великий. 5. Увійшовши до гробу, побачили юнака, що сидів праворуч, одягнений у білу одежу, - і вжахнулись. 6. А він до них промовив: «Не жахайтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп'ятого Він воскрес, його нема тут. Ось місце, де його були поклали. 7. Але йдіть, скажіть його учням та Петрові, що випередить вас у Галилеї: там його побачите, як він сказав вам.» 8. І вони, вийшовши, втекли від гробу, бо жах і трепет огорнув їх, і нікому нічого не сказали, бо боялися.
            Сьогодні можна спостерігати досить дивні тенденції, котрі знайомлять нас із "творчістю" багатьох псевдо-науковців, які наслідуючи моду започатковану ще в епоху Просвітництва, оспорюють історичність смерті, погребення та воскресіння Ісуса Христа. Формат цього допису не дозволяє проаналізувати всі ці чудернацькі теорії та гіпотези, які більше говорять про їх авторів, ніж про засновника християнства, й тому обмежуся тільки окремими узагальненими тезами та твердженнями.
            Текст Євангелії від Мк 15:42-16:8, який читаємо в третю неділю після Пасхи, містить дуже важливі твердження, котрі відкривають перед кожним глибину любові Бога до людини, яку, поміж численними свідченнями впродовж історії існування людства, в особливий та унікальний спосіб, Господь виявив через воплочення, життя, смерть, погребення та воскресіння Ісуса з Назарету. Саме події пов'язані з життям, смертю, погребенням та воскресінням Ісуса, піддавалися найбільшим нападам та критиці всіх тих, котрі поставали перед фактом унікального ставлення Бога до людини. Якщо всі науковці розуміли, що заперечувати історичність життя Ісуса Христа є просто неможливо, - з огляду на численні об'єктивні історичні факти, - то частина дослідників, під впливом тоталітарних ідеологем просвітництва, ніяк не могла змиритися з фактами смерті та погребення Ісуса. Реальність Божої любові в смерті та погребенні Ісуса Христа, шокувала й ставала таким викликом, який за законами діалектики, мав спонукати всіх, хто поставав перед фактами цих подій, до відповіді віри, навернення, й готовності вручити своє життя тому, кого Новий Завіт радісно називає Господом. Оскільки чесність для багатьох дослідників Писання обходилася б надто дорого, - потрібно ж було повністю перебудовувати своє відношення до особи Христа, - то деякі з них час від часу нагадували про себе в не надто науковий, проте досить галасливий та ефективний спосіб - проголошуючи численні псевдо сенсації стосовно смерті та погребення Ісуса (які нібито насправді не відбулися). Ці любителі людської слави докладали максимум зусиль, щоб витворювати різні конспіративні теорії, про те, що Церква щось приховує та перекручує. Прекрасний аналіз всіляких гіпотез, які мають відношення до смерті, погребення та Воскресіння Ісуса зроблений Крейгом Евансом та Ніколасом Томом Райтом в їхній спільній книжці "Ісус: останні дні. Що відбулося насправді". В цій та інших книгах вище названих авторів читач знайде об'єктивні висновки сучасних біблійних досліджень на цю тему[i]. Натомість в цей Пасхальний час дозволю собі присвятити трохи більше уваги унікальному фактові Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа.
            Протягом століть з'являлися теорії, за допомогою котрих намагалися пояснити Воскресіння Ісуса. Серед найголовніших вартує згадати ті, які в одній з своїх чудових книг наводить та аналізує Брюс Мецгер[ii].
1).Учні викрали тіло Ісуса, а потім сказали, що він воскрес із мертвих. Найстарша з скептичних гіпотез (Мт 28:12-15). Однак зараз навіть невіруючі погоджуються, що такий етично чистий рух, як християнство, не міг бути заснований на свідомому обмані учнів.
2). Римляни, або юдеї переклали тіло в інше місце, а учні помилково вирішили, що Ісус воскрес. Однак у цьому випадку римлянам, або юдеям було б легко спростувати заяви учнів, представивши тіло Ісуса. Однак тіла не представили: ймовірно тому, що не могли його представити.
3). В Пасхальний ранок жінки переплутали гробницю. Ця теорія не правдоподібна як в психологічному, так і в історичному плані. По-перше, трьома днями раніше вони бачили, куди поклали Ісуса (Мт 27:61; Мк 15:47; Лк 23:55). По-друге, такого роду помилка не пройшла б непоміченою: або друзі, або вороги на неї б вказали.
4). В учнів були галюцинації, які переконали їх, що Ісус живий. Проти цієї версії є два вирішальні заперечення. По-перше, вона не пояснює порожню гробницю (факт, згадуваний всіма чотирма Євангеліями). По-друге, в учнів був відсутній психологічний нахил до таких галюцинацій. Вони були дуже далекі від сподівань на воскресіння: згідно Євангелій, вперше почувши про воскресіння, вони проявили здивування і навіть скептицизм (Мт 28:17; Мк 16:11-14; Лк 24:11, 25, 37-38; Йо 20:25). Крім того, можливість галюцинацій тим менша, чим більше число людей виступають в якості свідків. У даному випадку Воскреслого бачили різні групи людей, одна з яких становила понад 500 людей (1 Кор 15:6).
5). Бог дарував об'єктивне бачення учням, щоб переконати їх, що дух Ісуса пережив смерть. Вона менш образлива, ніж попередні, але теж незадовільна. По-перше, порожня гробниця як і раніше залишається непоясненою. По-друге, ця теорія ігнорує реальний характер віри перших учнів. Ті хто бачили воскреслого Христа не просто вірили, що Його дух живий: вони були переконані, що Він вcтав із гробу. Воскресіння для них було не просто ілюстрацією духовного відродження, але подією, яке призвела до порожньої гробниці. На відміну від античних містеріальних релігій з їх міфами про умираючих богів, котрі відображають щорічний рослинний цикл, ранні християни вірили: в часі Воскресіння тіло Ісуса змінилося: з тіла, що складається з плоті і крові, воно перетворилося на тіло духовне і не підвладне розкладу; причому дана зміна відбулася таким чином, що не залишилося ніяких слідів тіла тлінного, яке раніше поклали в гробницю.
            Проти тілесного воскресіння Ісуса Христа іноді висуваються два філософських заперечення:
1). "Воскресіння матеріального тіла не принципове для реальності перемоги Христа над смертю, а поява даної віри в Новому Завіті викликана ідеями, які слід вважати застарілими в світлі сучасного знання". Однак це безпідставне твердження ігнорує різницю між уявленням про безсмертя душі (добре відоме в античності) і абсолютно особливим християнським вченням про воскресіння мертвих, згідно з яким вічне життя отримає не  безтілесний дух, але цілісна особистість, яка складається з душі і тіла. Іншими словами, воскресіння може бути тільки тілесним.
2). "Просто неймовірно, що якийсь чоловік воскрес із мертвих". Однак в I столітті люди ставилися до таких речей не менш скептично, ніж в XXI столітті. Ранні християни, погодилися б, що говорити про воскресіння звичайної людини найвищою мірою сумнівно. Однак, Ісус не був просто людиною (нехай навіть дуже етичною і духовною). Ще під час свого суспільного служіння Ісус робив вкрай незвичайні вчинки, які відрізняли Його від інших людей. Тому можна сказати: неймовірно, що звичайна людина воскресне; та неймовірно, що така людина, яким був Ісус, не воскресла б. Важливо дотримуватися методологічної строгості. Якщо відділяти розповідь про воскресіння Ісуса Христа від розповіді про Його суспільне служіння і навчання, перед нами буде щось, що нагадує міф. Однак, якщо розглядати свідчення на користь Воскресіння разом з загальною картиною життя Ісуса і враженням, яке він справляв під час свого служіння, виникає цілісне оповідання. Через сім тижнів в часі П'ятидесятниці Петро проголосив: «Ісус воскрес, бо смерть «не могла Його втримати» (Ді 2:24).
            В контексті вищесказаного, важливо відзначити чотири дивовижні характеристики Євангельських розповідей про Воскресіння Ісуса, які також нерідко залишаються непоміченими.
а). В розповідях євангелистів відсутнє їхнє посилання на Писання; Лука згадує про те, що Ісус в дорозі до Емаусу пояснює учням Писання, але не наводить жодної конкретної цитати; це є доволі дивним, якщо взяти до уваги текст 1 Кор 15 в котрому вже присутня складна біблійна герменевтика; все це може вказувати, на те, що ці історії хоч і були пізніше записані, походять з найранішої усної традиції, яка зафіксувала їх саме в такому вигляді.
б). Очевидцями та свідками події є жінки, яких в античному суспільстві не вважали за достовірних свідків; пізніше, – коли настала потреба відстоювати віру в публічних дебатах, ми вже не знаходимо згадки про жінок в тій же ж 1 Кор 15; неймовірним є припущення, щоб спочатку з’явилася чоловіча версія (якщо брати до уваги сучасну хронологію постання новозавітних творів, то 1 Кор є написане раніше ніж Євангеліє від Марка), а потім, в міру її розвитку, туди увійшли й згадки про жінок; тут євангельські оповідання відображають найранішу традицію – хоча вона й могла бути записана пізніше.
в). Важливим є портрет Ісуса – описи вказують, на те що Ісус мав тіло (його могли сплутати з садівником; йшов та їв з учнями;), але також, що це тіло було переображене – Він міг проходити крізь закриті двері, його не завжди легко впізнати; не існує жодного прототипу цих описів, а виглядає так, що євангелісти описують таку реальність, для якої в них просто немає адекватних слів. 
г). В описах відсутня будь-яка надія на майбутнє, яка завжди згадується в інших новозавітних описах тоді, коли йде мова про воскресіння; Марко та інші євангелисти бачать подію, яка сталася тут і тепер: Ісус Воскрес із мертвих – значить Він є Месія, істинний Господь усього світу; звідси, перед нами, Його послідовниками, стоїть нове завдання – ми повинні стати Його благовісниками, щоб звістити про Його панування всьому світу; Ісус Воскрес – і тому новий світ вже почався, і тому всі ми вже не тільки очікуємо благ від цього нового світу, але й беремо участь у його здійсненні.[iii]
            Один богослов колись сказав, що весь текст Євангелія, який передує розповіді про Воскресіння Ісуса, є певною мірою обширним вступом до цієї унікальної події. І хоч головною темою трьох перших Євангелій (Мт, Мк, Лк) є Царство Боже, Ісус, який проголошував Царство Господа в першій половині I ст. включав Воскресіння в загальну картину своїх очікувань. Відтак в Євангелії від Марка весь матеріал, який відноситься до Воскресіння, можна розділити на чотири категорії[iv]:
а). Зцілення/воскресіння дочки начальника синагоги Яіра (Мк 5:21-43) - ціла розповідь пронизана словами, які мають відношення до пророцтв з книги Даниїла та розповіді про воскресіння самого Ісуса.
б). Заклик адресований до своїх послідовників: іди цією дорогою, віддай себе цьому Вчителеві, залиши усі привілеї і в майбутньому віці істинний Бог дасть тобі нове життя, нове Царство, нову родину (Мк 8:34-9:1; 9:43-48; 10:29-31). 
в). Майбутнє оправдання Ісуса: тричі в Євангелії від Марка, Ісус ясно пророкує не тільки про свою смерть, але і про своє воскресіння (Мк 8:31; 9:31; 10:33-34). 
г). Загадки: почувши про Ісуса, Ірод думає, що це Йоан, який воскрес із мертвих (Мк 6:14-16); після переображення Ісуса, сходячи з гори учні питають один одного, що означає "воскреснути з мертвих"(Мк 9:10).
            Крім вище наведених категорій текстів, євангельська традиція містить ще один уривок про воскресіння, який має надзвичайну вагу - це відповідь Ісуса на питання садукеїв: " Чи не тому ви помиляєтеся, що не знаєте Письма й Божої сили? 25. Бо як воскресають із мертвих, то ні женяться, ані заміж виходять, а будуть як ангели на небі. 26. А про мертвих - що вони воскреснуть - хіба ви не читали про той кущ в книзі Мойсея, як ото Бог сказав до нього: Я - Бог Авраама, Бог Ісаака й Бог Якова! 27. Він Бог не мертвих, а живих. Тож дуже ви помиляєтеся" (Мк 12:24-27). Цей та усі попередні тексти прямують до кульмінації в Мк 16:1-8. Пишучи про цю подію, яка як для нього самого, так і для інших євангелистів була серцем Євангелії про Ісуса, Марко представляє своєму читачеві інформацію, яка перевернула життя багатьох людей, поставивши їх перед фактом цієї унікальної події. Перикопа в Мк 16:1-8, містить інформацію євангелізаційного характеру. Насамперед Марко описує поведінку жінок, яка відображає поведінку всіх, хто знав Ісуса та був свідком Його Страстей (або чув про них). Дивним чином, незважаючи на численні слова самого Ісуса про Свої Страсті та Воскресіння ніхто «не чув» того, про що Він говорив; всі в дійсності були розгублені, що очевидно є зрозумілим: воскресіння вони сприймали, як подію, яку Бог обіцяє в кінці історії – тоді Він дасть оновлені тіла всім спочилим праведникам – починаючи від Авраама, Ісака та Якова, та закінчуючи останніми мучениками. Для сучасників Ісуса, – воскресіння було широкомасштабною подією, і ніхто не думав, що вбита людина може вийти з могили в оновленому тілі, тоді як в світі все залишиться так як було. Тому, Марко пише, що жінки не сподівалися знайти Ісуса Живого.
            Воскресіння є не очікуваною, але надзвичайно радісною несподіванкою. Тепер – жінкам, апостолам, учням  та всім читачам Євангелія потрібно тільки пригадати, що Страсті та Воскресіння були провіщені самим Ісусом.
«Не жахайтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп'ятого Він воскрес, його нема тут. Ось місце, де його були поклали (Мк 16, 6). Воскресіння Христове завжди було, є та буде центральною і головною подією християнства. Цей унікальний факт є не просто великим чудом, чудесним поверненням закатованого Вчителя до життя, а саме установчою подією християнства як такого. У словах ангела при гробі містяться три абсолютно фундаментальні істини християнства. Перша – це те, що Ісус, розп’ятий і померлий на хресті, воскрес із мертвих і смерть над ним більше не панує (Рим 6, 9). Друга істина та, що Христос – Живий (пор. Лк 24, 5) не просто у розумінні біологічного життя, а саме Живий з великої букви, як Творець і Джерело життя усього світу. Саме як такий Він воскрес із мертвих у силі Отця і оживив зі собою все людство і увесь світ. Справжнє значення Христового воскресіння для нас незмірно перевершує просто сам факт повернення до життя вбитого ворогами Ісуса з Назарету. Це подія есхатологічна, зміст і ефект якої є одноразовим і вічним: Христос воскрес не так, як воскресав Лазар (Йо 11:1-44), чи син вдови з Наїну (Мк 5:21-43). Його воскресіння – це входження у повноту належного Йому божественного буття і благодатне «розпромінення» цього буття на все творіння. По-третє, жінки-мироносиці шукають цього Живого, як розп'ятого "між мертвими" (як сказано в Луки 24:5). З огляду на есхатологічний контекст цієї сцени, приходить на гадку, що під мертвими слід розуміти не просто тих, котрі померли до Ісуса, а всіх людей світу, яких Він оживив. "У Ньому було життя, і життя було світлом людей. І світло в темряві сяє, і темрява Його не поглинуло" (Йоан 1:4-5). Ці слова найкраще підсумовують глибше значення цього уривку Луки, актуального і в наш час.
Часто ми, як ті жінки мироносиці, шукаємо Ісуса між померлими, тобто не довіряємо Його воскресінню, не до кінця усвідомлюємо унікальність цього факту та його наслідків для нашого власного життя. Якби ми усвідомлювали, що Господь безповоротно переміг диявола, гріх і смерть, вірили у те, що труднощі, терпіння і випробування тимчасові та безсилі проти християн, що Царство Боже вже панує між нами,  - тоді наше життя виглядало б цілком по-іншому.
            "Щоб стати свідком Воскресіння Ісуса потрібно відвалити камінь від очей та від серця. Жінки були першими, які прийшли оплакати Христа, в той час як апостоли стали першими, хто постраждав за Нього (св. Петро Хризолог). Світло Воскресіння подібне до ранішньої зорі: воно проганяє залишки нічної темряви (св. Августин) та переображує саму ніч (св. Беда). Воскресіння було явлене поступово - беручи під увагу слабкості тих, котрі першими дізналися про нього (св. Беда). У відповідності з древнім пророцтвом, почитання Воскресіння відмінило та сповнило почитання суботи як  Дня Господнього (Св. Атанасій Александрійський). Запечатана гробниця подібна до дівичого лона Марії, з якого Ісус народився у світ (св. Беда). Юнак, який зустрів жінок, є прообразом того стану в якому вірні воскреснуть до нового життя (св. Ізидор Севільський, св. Григорій Великий). В зображеннях хреста нам даний символ присутності Господа серед людей (Св. Йоан Дамаскин). Смертю Христос переміг смерть і дав людям можливість стати причасними до цієї перемоги (св. Августин); ті які приймають хрещення стають на цю дорогу (св. Василій Селевкійський).
            Древні паломники залишили спогади про те як виглядала гробниця Спасителя (св. Беда)"[v]. Ця гробниця була тим місцем (пор. Мк 16, 5), в яке Його поклали найближчі друзі, оскільки духовні провідники народу, за Його жертовне служіння не знайшли для Нього іншої "нагороди," окрім розп'яття на хресті. Проте Бог, в якого ми віримо, часто починає там де люди думають, що вже остаточно поставили жирну крапку. Замість розповідей про сумну церемонію намащення пахучим миром мертвого Ісуса, Євангеліє розповідає про "раптове потрясіння. Камінь уже відсунуто набік. На тому місці, де поклали тіло Ісуса, сидить юнак у білому одязі і спокійнісінько пояснює, що Ісус воскрес із мертвих і чекає своїх друзів в Галілеї. Жінкам велено передати це повідомлення учням. Особливо згаданий Петро: навіть його трикратне зречення не викреслює його з числа друзів Ісуса. Він не безнадійний. Зрозуміло, що жінки помчали додому, налякані до смерті. Попутно вони пробігли повз кількох людей, і не сказали їм ні слова. Говорячи сучасною мовою вони "були в шоці". Деякі коментатори доклали чимало зусиль для того, щоб довести, ніби Марко неодмінно хотів обірвати розповідь саме на цьому місці і занурити нас у пітьму і невизначеність. Марко, кажуть нам ці коментатори, написав книгу таємниць і загадок. Його персонажам наказано дотримуватися мовчання, от жінки і послухалися. Ніякого вам дешевого "хепі енду", кажуть коментатори, - Марко написав куди більш виразну книгу, дивну, дратівливу загадку, над якою кожен читач буде ламати собі голову, гадаючи, що ж відбулося насправді і що б це означало. Віддаючи належне витонченості і силі уяви цих коментаторів, мусимо ствердити, що їх твердження не переконують. Ісус у Марка багаторазово говорить учням про майбутні страждання і смерть і про те, що він воскресне з мертвих. Вони не розуміють, сприймають Його слова як іносказання і загадки. Але Він говорить прямо, і Марко хоче, щоб ми бачили в його словах не іносказання, а істину. Після переображення Він заборонив учням розповідати про це, «поки Син людський не воскресне з мертвих» (9:9). У той момент подібні слова спантеличили учнів, але Марко зовсім не хоче, щоб і його читачі нескінченно ламали собі голову, питаючи, що ж означає це воскресіння з мертвих (9:10). Протягом усього  Євангелія, Марко виставляє Ісуса істинним пророком і тепер показує нам, як збулася перша частина його пророцтва про долю, яка чекає його в Єрусалимі.
            Сучасні дослідники Біблії стверджують, що кінець Євангелія від Марка пропав. Два кращі рукописи, з IV століття, обриваються на цих словах. Різні варіанти закінчень, що збереглися в інших манускриптах, явно були написані пізніше, переписувачами, які, розуміли, що Марко не міг зупинитися на цьому місці, і намагалися заповнити пропуск. Найвірогідніше, що автограф (або найраніша копія) рукопису Євангелія від Марка, постраждав, остання сторінка, або край сувою відірвався, можливо, випадково (таке нерідко відбувалося зі сувоями і книгами стародавнього світу, таке буває і зараз). Та хіба міг він перервати розповідь в той момент, коли тільки збирався розповісти нам про те, як збулася і друга частина пророцтва? Можна було б припустити, що Марко зупинився на цьому місці, якщо він припускав, що його книгу будуть читати на зборах віруючих, і в цей момент викличуть когось з живих свідків, щоб ті розповіли про побачене в перший день Великодня, або незабаром після того. Але набагато ймовірніше, що він все-таки написав закінчення - про те, як жінки розповіли все учням, і ті пішли до гробниці, а потім (судячи з віршів 14:28 і 16:7), в Галилеї, вони знову зустріли Ісуса. Думаю, на завершення книги Ісус запевняв учнів в тому, що Він знову живе, хоча і оновленим, але тілесним життям, а також Він поклав на них місію, яку їм належало відтепер виконувати (13:10; 14:9). Кінцівка книги могла бути досить короткою (сьогодні в окремих західних перекладах відразу після Мк 16, 8 додається ще один вірш, який називають коротким закінченням Євангелії від Марка, а текст Мк 16, 9-20 називають довшим закінченням Євангелії від Марка), але вона дуже суттєва, оскільки вона зводить воєдино всі намічені в книзі теми.
            Чи приймаємо ми Великдень як щось давно відоме і звикле, а чи нас приголомшує небувалість і новизна Божого діяння? Що кожному з нас особисто відомо про Воскреслого Владику? Куди Він іде тепер, випереджуючи нас? Яку місію покладе на нас сьогодні, щоб ми несли «Добру Новину Царства» до всіх кінців землі?"[vi]

P.S. Інші мої думки (короткі) про цей уривок Євангелія, є на цьому блозі за наступним посиланням:




[i] Wright N. T., Evans C. A. Jesus, The Final Days: What Really Happened. Westminster John Knox Press. Kindle Edition 2009.  На мою думку дві найкращі книжки на сьогоднішній день стосовно життя, смерті, погребення та Воскресіння Ісуса це другий та третій том з серії книг Райта про походження християнства: Wright N.T, Jesus and the Victory of God. Christian Origins and the Question of God. Vol 2, Fortress Press, Minneapolis, 1996 ; Wright N.T, The Ressurection of the Son of God. Christian Origins and the Question of God. Vol 3, Fortress Press, Minneapolis, 2003 (переклад обох томів російською мовою вийшов у видавництві ББИ в Москві).
[ii] Metzger B. M. The New Testament: Its Background, Growth, and Content. Nashville Abingdon Press, 2003, p.151-154 (переклад російською: Мецгер Б. М., Новый Завет. Контекст, формирование, содержание./Пер. с англ.- М.: ББИ, 2006, 141-144
[iii] Wright N. T., Evans C. A. Jesus, The Final Days: What Really Happened. Kindle ed., Kindle locations 991-1043; (переклад російською:  Райт Т., Эванс К., Иисус: последнии дни. Что же произошло на самом деле (пер. с англ.), Москва, 2009, 135 – 141); Більш детальний розгляд чотирьох вище відзначених характеристик, можна зустріти в інших книгах Т. Райта – в монументальній роботі: Wright N. T. The Resurection of the Son of God. Christian Origins and the Question of God. Vol 3, Fortress Press, Minneapolis, 2003P. 599–608, та на більш популярному рівні в: Wright N. T. Surprised by Hope. Rethinking Heaven, the Resurrection and the Mission of the Church. HarperCollins e-books, 2007. P. 53–74.
[iv] Детальний аналіз текстів в Марка, які говорять про воскресіння можна знайти в Wright N.T, The Ressurection of the Son of God. Christian Origins and the Question of God. Vol 3, Fortress Press, Minneapolis, 2003, 401-429, 614-631
[v] Oden T. and Hall C. Ed. Ancient Christian commentary on Scripture. New Testament: 2. Mark – Inter Varsity Press Downers Grove Illinois, 1998, 240
            [vi] Wright, N. T.  Mark for Everyone (The New Testament for Everyone), Westminster John Knox Press. Kindle Edition 2004, p. 221-226  (Російський переклад Райт Н. Т. Марк.Евангелие. Популярный комментарий./пер. с англ.-М.: ББИ, 2008, 195-200)