пʼятницю, 28 червня 2019 р.

Покликання апостолів (Мт 4:17-23).

З того часу Ісус почав проповідувати й говорити: «Покайтесь, бо Небесне Царство близько.» 18. А йдучи попри Галилейське море, побачив двох братів: Симона, що звався Петром, і Андрія, його брата, що закидали сіті у море, бо були рибалки. І до них мовив: 19. «Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей.» 20. І ті негайно кинули сіті й пішли за ним. 21. Пройшовши звідтіль далі, побачив інших двох братів: Якова, сина Заведея, та Йоана, його брата, що в човні з батьком Заведеєм лагодили свої сіті, і їх покликав. 22. Вони зараз же, кинувши човна і свого батька, пішли слідом за ним. 23. І ходив Ісус по всій Галилеї, навчаючи по їхніх синагогах, звіщаючи Добру Новину про Царство й вигоюючи всяку хворобу й всяку недугу в народі.
Проповідь Ісуса починається з урочистого проголошення (κηρύσσειν) заклику до покаяння (μετανοεῖτε) – тобто переміни мислення, оскільки наблизилося Боже панування над світом (Небесне Царство) – Мт 4:17.
Особами, котрі мають допомогти йому змінити уми і серця людей, виявляються звичайні рибалки, - на перший погляд найменше приготовані до цього люди.
Божий менеджмент є однак цілком інакший: на відміну від єврейських учителів – рабинів, до котрих самі приходили ті, які хотіли вивчати Тору (Боже Слово), Ісус перший проявляє ініціативу. Виглядає, що спосіб поширення Доброї Новини, про те що «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним. 17. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним - світ спасти.» (Йо 3:16-17) вимагає цілком інших способів та підходів, – це будуть робити не професіонали вишуканою риторикою чи мудрістю слова, але свідки силою Св. Духа. Пізніше  апостол Йоан, один з двох синів Заведея писатиме: «Що було споконвіку, що ми чули, що бачили нашими очима, що оглядали і чого руки наші доторкалися, про Слово життя, - 2. а життя об'явилось, і ми бачили й свідчимо й звістуємо вам життя вічне, що в Отця перебувало й нам явилося, - 3. що ми бачили й чули, звістуємо й вам, щоб і ви мали спільність із нами. А наша спільність - з Отцем і з його Сином Ісусом Христом. 4. І це ми вам пишемо, щоб наша радість була повна.» (1 Йо 1:1-4).
Павло, який зібрався переслідувати християн, але навернувся, після того як Ісус з’явився йому на до розі в Дамаск, також відразу (як і дві пари братів у сьогоднішній Євангелії) став апостолом Воскреслого (Дії 9), й пізніше, хоча й був ученою людиною, писав подібні слова до спільноти в Коринті: «Слово ж моє і проповідь моя не були в переконливих словах мудрости, а в доказі Духа та сили, 5. щоб ваша віра була не в мудрості людській, а в силі Божій» (1 Кор 2:4-5). Цікаво, що Коринт в духовному та моральному плані був «пропащим» місцем без жодних шансів на переміну, однак відважне свідчення Павла, проголошення Христа розп’ятого (1 Кор 1:23) та дія Св. Духа,  – неможливе зробили можливим, – в цьому місці постала одна з найбільших християнських спільнот.
Показовим є факт, що апостоли над запрошенням Ісуса довго не роздумують, але реагують відразу – слідують за Ним. З боку це може виглядати на цілковиту авантюру, однак такою ж щирою, спонтанною та водночас постійною, інколи навіть безумною (пор. слова Павла про безумство/ глупоту  в очах людей хреста Ісуса в 1 Кор 1:22-24) та водночас повністю жертовною є і любов Бога до людей.
Очевидно, що така відважна відповідь мала свою ціну, – втрату комфорту, виклик першості апостольства  над родинними чи сімейними справами, й звичайно чисто економічні негаразди чи втрати…
Сьогодні Ісус виходить на мою і твою стежину життя й запрошує слідувати за Ним. Цей виклик звернений до різних людей. Одні є вчені як  Павло, а інші просто «звичайні люди», про яких великий апостол згадує в листі до Коринтян: «Погляньте, брати, на звання ваше: не багато мудрих тілом, не багато сильних, не багато благородних; 27. але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних, - 28. і незначне світу та погорджене Бог вибрав, і те, чого не було, щоб знівечити те, що було, 29. щоб жадне тіло не величалося перед Богом.» (1 Кор 1:26-29). Однак важливим не є те чи ми добре приготовані, вчені чи ні – важливим насправді є тільки, якою є наша відповідь Христові.
Без щирої,  позитивної відповіді Господеві, не можливі наші з Ним щирі стосунки та унікальний досвід Його Любові, котрі зможуть стати фундаментом для нашого особистого свідчення. Це однак матиме свою ціну… Завжди.

P.S. Мої інші думки про цей уривок Євангелія є на цьому блозі за наступним посиланням:

пʼятницю, 21 червня 2019 р.

Неділя Всіх Святих (Мт 10:32-33; 37-38; 19: 27-30).

Кожний, отже, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем небесним. 33. Хто ж мене зречеться перед людьми, того й я зречусь перед Отцем моїм небесним (в. 10:32 – 33).
Хто любить батька або матір більше, ніж мене, той недостойний мене. І хто любить сина або дочку більше, ніж мене, той недостойний мене. 38. Хто не бере свого хреста й не йде слідом за мною, той недостойний мене (в. 10:37 – 38).
Тоді озвався Петро і сказав до нього: «Ось ми покинули все й пішли за тобою; що будемо за те мати?» 28. Ісус відповів їм: «Істинно кажу вам: Ви, що пішли за мною: як новий світ настане, коли Син Чоловічий сяде на престолі своєї слави, сидітимете й ви на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять поколінь Ізраїля. 29. І кожний, хто задля імени мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину. 30. Багато з перших будуть останніми, а останні - першими.» (19:27 – 30).
Текст Євангелія цієї неділі містить кілька важливих повчань Ісуса, які відкривають перед нами радикальну природу учнівства Ісуса. Перші два уривки (10:32 – 33; 10:37 – 38) є частиною навчання Ісуса про те, як повинна виглядати місія Божого Царства у цьому світі. Уривок  19:27 – 30 є частиною смислового доповнення Ісусового навчання про Церкву, якому присвячена ціла 18-та глава Євангелія від Матея. Будучи об’єднані в одному читанні, ці повчання Ісуса ставлять перед нами виклик, приймаючи котрий ми можемо стати людьми справжньої свободи, або говорячи мовою Нового Завіту – святими (дослівно «інакшими», – відокремленими від усього дріб’язкового та без вартісного й посвячені для Бога та істинного життя у Ньому).
Більш детальний аналіз цього тексту, який я зробив кілька років тому є на цьому блозі за наступним посиланням: http://slovobozhe.blogspot.de/2013/06/10-32-33-37-38-19-27-30.html  Сьогодні ж я хотів би звернути увагу тільки на один чи два акценти у кожному з трьох частин читання.
1. Щоб краще зрозуміти заклик присутній у Мт 10:32 – 33 потрібно взяти до уваги попередні вірші в яких Ісус навчає, що ми маємо дуже велику цінність в Божих очах (Хіба не за шага продається пара горобців? А проте ні один із них не впаде на землю без волі Отця вашого. 30. А вам же все волосся на голові пораховано! 31 . Не бійтесь, отже: ви вартніші за багатьох горобців.). Бог хоче, щоб ми не були номінальними чи пасивними християнами. Пізнавши Бога в обличчі Ісуса, а відтак і усвідомивши нашу власну гідність, ми повинні відважитися вийти поза межі власного комфорту, щоб «визнати» Ісуса – тобто радісно ділитися з іншими про все, що людина повинна знати про Бога та Його діяння в історії, сотворений світ та наше призначення у ньому. Найбільш цінним визнанням та свідченням буде розповідь про Ісуса нашим особистим переміненим життям, котре буде промовистим знаком того, що все найпрекрасніше в житті людини починається тільки тоді коли в її серці знаходить місце Христос.
2. Є дуже простий, але водночас дуже важливий принцип духовного життя: «Ми уподібнюємося до того, кому поклоняємося». Наше справжнє поклоніння чи служіння Богові та любов до Нього насправді тільки збільшує пошану та любов до інших людей, а особливо рідних. Це далеко не проста справа, оскільки справжня любов до Бога перевіряється нашою справжньою любов’ю до ближнього, а автентичність такої життєвої постави, дуже часто нагадує хресну дорогу та має свою ціну.
3. Чи справді Ісус закликає до залишення родини та сімейних обов’язків для того щоб служити справі Божого Царства? Уважний читач Євангелія від Матея зауважить, що раніше Ісус вже згадував про поділи поміж членами родини через рішення слідувати за Ним (10: 34– 39; пор. 8: 21– 22). Однак Ісус не прийшов для того щоб руйнувати сім’ї, оскільки Він чітко акцентував закон, котрий вимагає від дітей шанувати їхніх батьків та гостро докоряв тим, котрі розвивали традиції, які дозволяли їм уникати сімейних обов’язків (15: 3 – 9). Замість залишення чи відкинення сім’ї, Ісус вказував на пріоритет учнівської відданості Йому та Божому Царству. Така постава формує нову духовну родину у відношенні до Нього та Отця, в якій центральною характерною ознакою є сповнення волі Отця  (12: 46– 50).[1]  
Варто зауважити ще одну деталь. В українських перекладах о. І. Хоменка (офіційний в УГКЦ), П. Куліша та І. Пулюя,  у в. 29 серед переліку рідних згадується жінка (γυναῖκα). Переклади о. Р. Турконяка  та УБТ, подають згадку про жінку в квадратних дужках – [або жінку,]. Натомість переклад Митр. І. Огієнка, як і більшість сучасних західних перекладів (New American Bible: Revised Edition;  The New American Standard Bible; New Revised Standard Version; Einheitsübersetzung der Heiligen Schrift та інші), жінки не згадують. В двох найновіших критичних виданнях грецького Нового Завіту (Nestle Aland 28 та SBLGNT) також є два різні підходи.
Німецьке видання Nestle Aland 28 (як і старіше 27-ме) в основному тексті про жінку не згадує, але в критичному апараті, котрий перелічує варіанти різночитань в інших ранніх версіях НЗ вказує, що окремі манускрипти містили це слово. Брюс Мецґер пояснює це тим, що деякі переписувачі асимілювали/ уподібнили текст до паралельного місця в Євангелії від Луки (18:29), а також деякими іншими заміщеннями, про які тут за браком місця не буду писати.[2] Натомість, видання Товариства Біблійної літератури (SBLGNT) за редакцією М. Холмса, згадує  про жінку в тексті критичного видання в спеціальних рамках, а в критичному апараті пояснює це присутністю цього слова у Візатійській текстуальній традиції.[3]
Підсумовуючи це текстуальне питання зауважу наступне. Перше. Згадка жінки в тексті залежить від того, який з варіантів різночитань критичного видання грецького НЗ перекладачі брали за основу. Друге. Для розуміння сенсу цього тексту присутність чи відсутність згадки про жінку, насправді не має принципового значення, – питання в дійсності є чи ми готові до того, що Ісус та наше служіння для Божого Царства мають бути на належному місці, – тобто найвищими пріоритетами нашого життя. Й тут не потрібно боятися довіряти своє життя Богові, оскільки ще Св. Августин колись сказав, що «якщо Бог стане на першому місці, все інше стане на свої місця».
Наша християнське свідчення/ активність, автентичне поклоніння Богові та чіткі пріоритети життя, це те над чим  закликає нас роздумати в цю неділю Ісус…



Ікона свята авторства мисткині Іванки Димид
[1] Wilkins M. J., Evans C. A., Bock D. L., Köstenberger A. J. The Holman аpologetics сommentary on the Bible: The Gospels and Аcts / J. R. Howard (gen. ed.). – B&H Publishing Group, 2013. – Kindle ed. Kindle Locations 3581-3586.
[2] Metzger, B. M., United Bible Societies. A textual commentary on the Greek New Testament, second edition a companion volume to the United Bible Societies’ Greek New Testament (4th rev. ed.) London; New York: United Bible Societies 1994, p. 40.
[3]The Greek New Testament: SBL Edition. Society of Biblical Literature and Logos Bible Software. 2010, p. 41

неділю, 16 червня 2019 р.

Коментар на читання з послання до Ефесян 5:9-19 в Понеділок Святого Духа. Пресвятої Трійці.

9 Плід світла є в усьому, що добре, що справедливе та правдиве. 10 Шукайте пильно того, що Господеві подобається. 11 Не беріть участи в безплідних ділах темряви, а радше їх картайте, 12 бо що ті люди потай виробляють, соромно й казати. 13 Все, що ганиться, стає у світлі явним, а все, що виявляється, стає світлом. 14 Тому говорить: «Прокиньсь, о сплячий, і встань із мертвих, а Христос освітить тебе!» 15 Тож, уважайте пильно, як маєте поводитися, не як немудрі, а як мудрі16 використовуючи час, бо дні лихі. 17 Тому не будьте необачні, а збагніть, що є Господня воля. 18 І не впивайтеся вином, яке доводить до розпусти, а сповнюйтеся Духом. 19 Проказуйте між собою вголос псалми й гимни та духовні пісні, співайте та прославляйте у серцях ваших Господа.

1. Контекст
            Послання до ефесян називають вершиною богослов’я Нового Завіту. Завдяки описові грандіозного Божого задуму щодо всього людстваце один із найпіднесеніших творів серед усієї епістолярної спадщини св. Павла. У цьому невеличкому творі великий апостол говорить про одвічний Божий задум, який заснував вселенську Церкву Ісуса Христа. Хоча члени Церкви належать до різних середовищ та різних національностей, однак всі вони зібрані в єдине ціле (всі 9 випадків вживання терміна «εκκλησια» є в однині та означають Вселенську Церкву), яке автор описує як Божий Храм (2:20–22), Христове Тіло (1:22–23) та Христову наречену (5:23–32). З-поміж багатьох важливих Павлових повчань важливо наголосити на повчанні про єдність. Великий апостол у цьому посланні перелічує сім виявів єдності у християнському житті: «Одне бо тіло, один дух, а й в одній надії вашого покликання, яким ви були візвані. 5. Один Господь, одна віра, одне хрищення. 6. Один Бог і Отець усіх, що над усіма й через усіх і в усіх» (4:4–6).
            Структуру цього послання можна дуже легко запам’ятати: три перші глави (Еф 1–3) говорять про те, що Бог зробив для нас у Христі Ісусіце т зв. вертикальний вимір. Відтак у трьох наступних главах (Еф 4–6) йдеться про те, що ми як учні Ісуса та члени Його Церкви в результаті отриманих великих благодатей і дарів повинні робити один для одногоце т. зв. горизонтальний вимір.
            Текст Еф 5:9–19 міститься у другій частині послання, та є частиною повчання про нове життя у любові, яке є у Еф 5:1–20. Вірші 5:1–2 містять заохочення до жертовної любови та відіграють перехідну роль між попереднім текстом та конкретними вказівками стосовно святого життя в Еф 5:3–20. Тому для того, щоб краще зрозуміти навчання , що є в Еф 5:9–19, нижче ми розглянемо його в контексті значення цілого уривка Еф 5:3–20.
2.Текст та короткий коментар.
            Як уже було зазначено вище в Еф 5:3–20, апостол Павло дає загальні вказівки, як християни повинні жити святим життям. Він зосереджується на мудрості в мові, чистоті статевого життя, автентичних стосунках та спілкуванні,  а також на інших подібних аспектах богоугодного життя.
5:3. Розпуста й усяка нечистота та захланність щоб і не згадувалися між вами, як це й личить святим. Розпустацей загальний термін означає усі сексуальні гріхи, включаючи перелюб, розпусту, гомосексуалізм і т. д. Захланність/жадібність – це ревне, сильне бажання того, що належить іншим (Вих 20:17) і рівносильне ідолопоклонству (Еф 5:5; Кол 3:5). Щоб і не згадувалися між вамихристияни мусять піклуватися про захист їхньої чести та публічної репутації, тому що публічні гріхи зневажають Бога, який вибрав християн, щоб бути святими. Святим – (в євр. мові дослівно означає «відокремлені, освячені» «взяті зі звичайного вжитку та присвячені для Бога») мова про вірних членів Церкви. У цьому посланні Павло виразно вживає цей термін стосовно всіх членів Церкви (Еф 1:15, 18; 2:19; 3:8; 4:12; 6:18), які безпосередньо покликані до святости – «інакшости» життя, яке достойне Господа.
4. Так само безсоромність чи балачки безглузді й порожні жарти, воно бо непристойне; а радше дякуйте Богові. Подяка на противагу до грубих жартів та безглуздих розмов є позитивною якістю мови, яка також протидіє жадібності (в. 3). Щоб уникати пожадання власности інших людей, важливо зосередитися на тих важливих речах, які нам дав Господь (вв. 19–20).
5. Бо знайте, що жадний розпусник чи нечистий, чи захланний, що є ідолослужитель не матимуть спадщини у Христовім і Божім царстві. Ідолослужительжадібність, яка має на меті оволодіти майном іншої людини, часто призводить до інших серйозних гріхів (пор.1 Цар 21:1–19). Павло наголошує, що це рівносильне ідолопоклонству (див. також Кол 3:5). Спадщини про це поняття сказано в Еф 1:13–14; 4:30: «У ньому й ви, почувши слово правди, благовість вашого спасіння, в яке ви повірили, були запечатані обіцяним Святим Духом, 14 що є завдатком нашої спадщини для повного визволення викуплених, на хвалу його величі... І не засмучуйте Святого Духа Божого, що ним ви назнаменовані на день відкуплення». Подібно як колись левіти у Старому Завіті, сьогодні усі віряни є особливою дорогоцінною спадщиною Господа (див. Числ 3:12, 45; 8:14; Іс Нав 14:3–4; 18:7). ЦарствіПавло говорить про царювання Христа по правиці Бога Отця (див. 1:20–22; пор. Рим 8:34; 1 Кор 15:24–27; Кол 3:1). Вірні вже введені (беруть участь) у Його спасительне Царство (див. Еф 2:6; Кол 1:13–14), хоча вповні воно звершиться тільки в час Його другого приходу (1 Кор 15:20–24; 2 Тим 4:1). Для Павла Боже Царство в його повнотіце вічне царство, в яке вірні повністю увійдуть через воскресіння (1 Кор 15:50; 1 Сол 2:12), але цей досвід деякою мірою також можна вже переживати через дар присутности Святого Духа (Рим 14:17).
6. Нехай ніхто вас не зводить марними словами, бо, власне, через це спадає гнів Божий на синів бунтівливих. Не зводить ... бо, власне, через цевпродовж історії Церкви інколи зявлялися люди, які вважали, що вірні після свого одноразового навернення до Христа (див. 2 Тим 3:1–9; 2 Пт 2:1–3; Одкр 2:14, 20) вже не потребують покаяння і можуть жити життям, у якому не потрібно журитися наслідками своїх вчинків. Павло перестерігає, що така практика накликає гнів Божий у час суду (пор., Одкр 2:21–23). Синів бунтівливих цей типово біблійний єврейський вислів змальовує людей, які звикло та норовисто перебувають у грісі й не визнають потреби покаяння, а отже, засвідчують, що вони є дітьми диявола; це так звані «сини світу цього», які ведуть життя протилежне до «синів світла» (пор. Еф 2:2; також Йо 8:44; 1 Йо 3:10), подібно як Юда є «сином погибелі» (Йо 17:12).
7. Не майте, отже, нічого спільного з ними! Тут Павло наголошує не на тому, що християни не повинні мати жодного контакту з невіруючими, а закликає уникати єднання з ними в їхніх гріхах.
8. Ви були колись темрявою, тепер же світлом у Господі: поводьтеся ж як діти світла. Поводьтеся ж як діти світлапоясненням цих слів можуть служити слова в 1 Йо 1:5–7: «А ось та звістка, що ми від нього чули й звістуємо вам: Бог світло, й ніякої у ньому темряви немає. 6 . Коли ми кажемо, що маємо з ним спільність, а ходимо в темряві, то ми говоримо неправду й не чинимо правди. 7 . А коли ходимо у світлі, як він сам у світлі, ми маємо спільність один з одним, і кров Ісуса Христа, його Сина, нас очищує від усякого гріха» (пор. також Пс 27:1; Іс 9:2; 42:6; 49:6; Йо 9:5; Дії 13:47; 26:18).
9. Плід світла є в усьому, що добре, що справедливе та правдиве. Плоди світла подібні до плодів Духа, про які Павло згадує у Гал 5:22–23: «А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, 23. тихість, здержливість...» Це текст вказує, що коли ми справді маємо Святого Духа, він виявляється в нашому житті саме переліченими вище плодами. Натомість коли ми противимося Святому Духові, то тоді живемо за пожаданнями плоті, і в нашому житті проявляються цілком інші плоди: «Знову кажу: Духом ходіте, і тіла пожадливостей не будете чинити; 17. бо тіло пожадає проти духа, і дух пожадає проти тіла. Вони суперечать одне одному, так що ви не можете робити того, що хотіли б. 18. А коли дух вас водить, то ви не під законом. 19. Учинки ж тіла явні: розпуста, нечистота, розгнузданість, 20. ідолослужба, чари, ворогування, свари, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, 21. зависті, пияцтво, гульня і таке інше, про що я вас попереджаю, – як я вже й раніше казав, що ті, що таке чинять, царства Божого не успадкують» (Гал 5:16–21).
10. Шукайте пильно того, що Господеві подобається. Біблія дає нам загальні життєві принципи, однак Ісусові послідовники мусять вживати мудрість, щоб розрізняти, як застосовувати ці принципи до конкретних питань їхнього життя. Дуже великою допомогою у цьому питанні може послужити книга Приповідок, в якій можемо навчитися прикладів мудрого життя та як приймати правильні життєві рішення, які подобаються Господеві.
11. Не беріть участи в безплідних ділах темряви, а радше їх картайте, 12 . бо що ті люди потай виробляють, соромно й казати. 13 . Все, що ганиться, стає у світлі явним, а все, що виявляється, стає світлом. Картайтеозначає або не схвалювати (засуджувати), або переконувати чи доводити щось до чиєїсь свідомості через аргументовану дискусію, водночас пильнуючи, щоб уникати пустої балаканини, обмови чи образ інших людей. Натомість християни повинні своїм життям та мудрим впливом одне на одного демонструвати, що діла темряви не можна ігнорувати між святим Божим народом.
14. Тому говорить: «Прокиньсь, о сплячий, і встань із мертвих, а Христос освітить тебе!» 15. Тож, уважайте пильно, як маєте поводитися, не як немудрі, а як мудрі. Тому говоритьввідні слова є не прямим цитуванням Старого Завіту, а, ймовірно, обєднаним відсиланням до кількох місць, а головнодо Ісаї: «Устань, засяй! Зійшло бо твоє світло, слава Господня засяяла над тобою!» (Іс 60:1; див. також 9:2; 26:19).
16. використовуючи час, бо дні лихі. Використовуючи часця фраза є перекладом грецького дієслова exagorazō, котре може також означати «викуповувати» чи «придбати» – тобто ревно прагнути максимально використовувати наявний час і не гайнувати його. Християни мусять використовувати нагоду робити добро (пор. Пс 90:12). У цьому лихому віці, в якому дорога святости не завжди відразу зрозуміла, особливо потрібна мудрість, щоб розпізнавати Божу волю, яку можемо пізнати зокрема через розважання над Божим Словом.
17. Тому не будьте необачні, а збагніть, що є Господня воля. Збагніть, що є Господня воляце не означає, що хтось має намагатися пізнати таємничі Божі задуми. Йдеться про те, щоб ми застосовували основні біблійні принципи у власному щоденному життітобто жили відповідно до Його обявленої волі (пор. Втор 29:29).
18. І не впивайтеся вином, яке доводить до розпусти, а сповнюйтеся Духом. Вино було основним напоєм у давньому Середземноморському світі. Воно, як правило, було у стані бродіння, щоб зберегти його від перетворення на оцет. Сповнюйтеся Духомяк і раніше (Еф 4:28) Павло висловлює негативне повчання поряд із позитивним закликом (що святі повинні робити). Тоді як вино опановує розум, руйнуючи відчуття пристойности провадить до пияцтва, то «сповнення Духом» провадить до самоконтролю (здержливости), водночас приносячи такі плоди як «любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, тихість» (Гал 5:22–23). Наказ «сповнюйтеся» – в оригіналі (грецькоюplērousthe) відображає імператив у теперішньому часі, і означає не одноразове «наповнення», а постійну модель життя.
19. Проказуйте між собою вголос псалми й гімни та духовні пісні, співайте та прославляйте у серцях ваших Господа. Наповнення Духом сприяє радісній похвалі через спів та прославуце може стосуватися насамперед різних псалмів та гімнів, на які натрапляємо у старозавітному Псалтирі. Крім молитви Псалтирем, також є інші літургійні способи прослави, якими збагачувалася Церква впродовж двох тисячоліть своєї історії
20. і дякуйте за все завжди Богові й Отцеві в імя Господа нашого Ісуса Христа. Молитися в імя Ісусаозначає молитися у вірі, довіряючи Йому як нашому посередникові перед Отцем (Йо 14:6; Євр 4:16; 10:20).
3. Значення для нас.
            День П’ятдесятниціце день народження Церквинової дійсности, членами якої стають нові людиапостол Павло називає їх святимидослівно «інакшими». Саме тому в цей празник під час Святої Літургії ми читаємо уривок із послання до Ефесян (послання про те, як виникає Церква та яка її природа), який дуже чітко говорить про те, що нашим найважливішим завданням є святе життя, яке випливає із нашої єдности з розпятим і Воскреслим Христом та сповнення Святим Духом. Сповнення Духом виявляється життям синів і дочок світла, – тобто життям, яке сповнене дуже конкретними знакамиплодами: любовю, радістю, миром, довготерпінням, лагідністю, добротою, вірністю, тихістю, здержливістю. Без цих «плодів» життя навколо нас стає не лише одноманітним, воно стає життям у темряві, життям без сенсу, життям у постійній загрозі та напруженні, життям, в якому нема місця для Бога. Таке життя потроху перетворюється на існування, якому найбільш відповідним окресленням у кінцевому результаті відповідає єдине, дуже страшне словопекло.
            Цей празник, літургійні та біблійні тексти, окрім великої благовісти для нас та всього світу, ставлять перед нами важливі запитання.
            Чи ми свідомі того, що отримали Святого Духа через Святі Тайни Хрещення та Миропомазання?
            Чи маємо достатньо Духа, досить нового життя, щоб ті, хто слухає нас, бодай якось реагували на наші слова та свідчення про Ісуса?

            Якщо ні, то чому? Дух діє в якийсь інший спосіб, чи ми так успішно пригасили вогонь Духа й не дбаємо про те, щоб Ним наповнюватися, що з нашим духовним життям та нашим свідченням нічого взагалі не відбувається?