пʼятницю, 28 грудня 2012 р.

30-та неділя. Що робити, щоб осягнути життя вічне? (Лк 18, 18 - 27)

18 . Один знатний спитав Ісуса: «Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?» 19 . А Ісус озвавсь до нього: «Чому мене звеш благим? Ніхто не благий, хіба один Бог. 20 . Ти заповіді знаєш: не перелюбствуй, не вбивай, не кради, не свідкуй ложно, шануй свого батька і матір.» 21 . Той же відповів: «Все це я зберіг змалку.» 22 . Почувши те Ісус, сказав до нього: «Одного ще тобі бракує: продай усе, що маєш, і роздай бідним, і будеш мати скарб на небі; тоді прийди і йди слідом за мною.» 23 . Почувши це, той засмутився вельми, бо був дуже багатий. 24 . Глянув Ісус на нього й мовив: «Як тяжко тим, що багатства мають, увійти в Царство Боже! 25 . Легше пройти верблюдові крізь вушко в голці, ніж багатому ввійти в Царство Боже.» 26. А ті, що слухали, сказали: «Хто ж тоді може спастися?» 27 . Він відповів: «Неможливе в людей, можливе є в Бога.»
В книзі Буття 12, 1 – 3 розповідається про покликання Авраама, якому Бог  дає чотири великі обітниці: «1 . Господь сказав до Аврама: «Вийди з землі твоєї, з твоєї рідні, і з дому батька твого в край, що його я тобі покажу. 2 . А я виведу з тебе великий народ і поблагословлю тебе; та й зроблю великим твоє ім'я, а ти станеш благословенням. 3 . Благословитиму тих, що тебе благословляють, і проклинатиму того, хто тебе проклинає. Тобою всі племена землі благословлятимуться». В наступних главах ці обітниці землі, народу та благословення, яке пошириться на всі народи, ще раз потверджуються та уточнюються («1.Обіцянка великої землі: “від ріки Єгипетської до Великої ріки, ріки Ефрату (15, 18)»; 2.Обіцянка великого народу: Зроблю твоє потомство, як земний порох; хто зможе злічити земний порох, той і твоє потомство злічить. (13, 16)»; 3. Обіцянка великого благословення: “та й зроблю великим твоє ім'я, а ти станеш благословенням (12, 2)»; 4. Благословення пошириться на всі народи: “Тобою всі племена землі благословлятимуться (Бт 12, 3)»). Всі ці чотири великі обітниці Бог поступово сповнює в історії нащадків Авраама – народу Ізраїлю та Церкви. Книга Второзаконня каже, що Ізраїль став народом (пор. Втор 27, 9) перед тим, як через Ісуса Навина Господь подарував йому землю (пор. ІН 11, 23). Апостол Павло в посланні до Галатів пояснює значення третьої обітниці: «Обітниці ж були дані Авраамові та його потомкові. Не сказано: «Потомкам», немов би про багатьох, лише про одного: «І твоєму потомкові», яким є Христос!» (3, 16).

неділю, 23 грудня 2012 р.

29 – та неділя. Зцілення десятьох прокажених або самарянин, який вмів бачити, прославляти та дякувати (Лк 17, 11 – 19).

11 . Одного разу, простуючи до Єрусалиму, Ісус проходив між Самарією і Галилеєю. 12 . Коли він входив в одне село, вийшло йому назустріч десять прокажених, що стояли здалека. 13 . Вони піднесли голос і казали: «Ісусе, Наставнику, змилуйся над нами!» 14 . Побачивши їх, він промовив: «Ідіть та покажіться священикам.» І сталось, як вони йшли, очистилися. 15 . Один же з них, побачивши, що видужав, повернувся, славлячи великим голосом Бога. 16 . І припав лицем до ніг Ісуса, почав йому дякувати. Він був самарянин. 17 . Озвавсь Ісус і каже: «Хіба не десять очистилось? Де ж дев'ять? 18 . І не знайшовся між ними, щоб повернутись, Богові хвалу воздати, ніхто інший, окрім цього чужинця?» 19 . І він сказав до нього: «Встань, іди: віра твоя спасла тебе.»
Сьогодні хочу написати кілька слів про три маленькі речення, які мене по особливому торкають: «15. Один же з них, побачивши, що видужав, повернувся, славлячи великим голосом Бога. 16 . І припав лицем до ніг Ісуса, почав йому дякувати. Він був самарянин» (Лк 17, 15 – 16).
«Побачивши, що видужав». Господь обдаровує кожну людину. Найбільшим незбагненним даром є таїнство життя. Кожен у своєму житті на додаток отримує незчисленну кількість дарів і кожного Бог щодня по особливому торкається. Проблема полягає в тому, що часто ми не усвідомлюємо ні грандіозності дару життя, ні Божої присутності у цьому житті, ні Його постійної діяльності. Багато речей нам видаються самозрозумілими, належними та звичайними. Вимучений хворобою та відкиненням людей прокажений побачив дію Бога в Ісусі в своєму житті...

суботу, 8 грудня 2012 р.

Двадцять сьома неділя після П'ятидесятниці (Лк 13, 10 - 17) - Зцілення скорченої жінки.

Ісус навчав в одній з синагог у суботу. 11. Була ж там одна жінка що її тримав дух у недузі вісімнадцять років: вона була скорчена й не могла ніяк випростатись. 12. Побачивши її Ісус, покликав і промовив до неї: «Жінко, ти звільнена від твоєї недуги.» 13. І поклав на неї руки й вона зараз же випросталась, і почала прославляти Бога. 14. Тоді начальник синагоги, обурений, що Ісус оздоровив у суботу, озвався і мовив до народу: «Шість день є, коли маєте працювати; тоді, отже, приходьте й оздоровляйтесь, а не в день суботній.» 15. Господь у відповідь сказав до нього: «Лицеміри! Чи кожний з вас не відв'язує свого вола або осла від ясел і не веде його поїти? 16. Цю ж жінку, дочку Авраама, що її сатана зв'язав ось вісімнадцять років, не треба було від цих узів звільнити в день суботній?» 17. І як він говорив це, усі противники його засоромились, а ввесь народ радів усім славним вчинкам, які він зробив.
Останній раз (третій з черги) в Євангелії від Луки Ісус входить до синагоги. Він, що правда, навчатиме і далі (13:22,26; 19:47; 20: 1; 21:37), проте дорога до синагоги для Нього буде закрита. Причиною послужило його милосердя стосовно потребуючих людей, яке не могли «проковтнути» ті, які виконання третьої Божої заповіді,   «святий день святкувати»,  розуміли якось особливо дивно та відокремлено від реального життя людей та їхніх елементарних потреб. Врешті, як не прикро, відокремлено й від таких понять як милосердя, любов, співчуття й правдоподібно судячи з усього здоровий глузд.
Дві попередні сцени про суботнє навчання та діяльність Ісуса в синагозі є представлені в  Лк 4:31–37 (відразу після відкинення в рідному місті Назареті, Ісус іде до Капернауму й там зцілюючи чоловіка, демонструє Свою владу над нечистими духами) та Лк 6:6–11 (зціляє сухорукого й знаючи думки Своїх опонентів питає: «Чи годиться в суботу добро чинити, чи зло робити? Спасти життя, чи погубити?»). В Лк 13:10–17 Ісус навчає, що турбота про страждаючу людину має перевагу над формальним обов’язком шанування суботи.
Божі співчуття та милосердя є завжди доступні, тільки інколи ми люди більше хвилюємося радше іншими речами, ніж допомогою людям. В дійсності, часами  поводимося з рештою створінь краще,  ніж  чинимо відносно тих, хто є створений на образ і подобу Божу. Небезпека та результат надання більшої ваги традиції над співчуттям та милосердям, – є грубістю, черствістю та лицемірством. Природнім тоді є факт, що служіння Ісуса в такому та подібному контекстах, продовжує хвилювати та спричинювати поділи серед тих, які внаслідок поверхового сприйняття тієї ж традиції й самі живуть десь на поверхні життя, стаючи при цьому, чимраз то більш поверховими, сліпими, егоїстичними та нечутливими по відношенню до інших. Відтак не дивно, що внаслідок такого духовного животіння, ми часом не здатні зрозуміти найважливішого: побачити найвищу гідність в кожній живій людині, – не залежно від її статі, раси, походження чи релігійної приналежності. Сьогодні це може виглядати парадоксальним, але той факт, що Лука підкреслює шанобливе та милосердне ставлення Ісуса до жінок (й це є одним з важливих акцентів його Євангелія, й цього уривку зокрема) вказує на те, як сильно люди (навіть ті, які належали до народу свято переконаного, що знає Бога, Його задуми та Його волю) втратили свою людськість. Як страшно та довго в впродовж історії  через гріхопадіння здеградована людина спокійно принижувала іншу (а в багатьох місцях на жаль й надалі продовжує це робити, утворивши при цьому вже навіть певну дику суспільну норму), тільки через те, що була фізично сильніша, належала до іншої статі (чоловічої), суспільного стану чи раси. Ганьбою для християн є й те, що по сьогодні ми вимушені доказувати та пояснювати  самі собі, – на перший погляд здавалося б досить банальні, всім зрозумілі та очевидні істини: рівність та однакові права перед Богом чоловіків та жінок, націй, народів та рас. Типовим прикладом цієї проблеми було, кілька років тому  опубліковане в УКУ звернення про те, щоб позбуватися певних, на перший погляд не винних звичаїв, присутніх у наших різдвяних вертепах, які кидають чорне клеймо вини на один народ (євреїв), й при цьому не тільки не увиразнюють основної домінанти вертепу – воплочення Божого Сина, який є Спасителем для всіх людей, але з богословської та історичної точки зору навіть їй суперечать (Ісуса видали на розп’яття  первосвященики, які походили з секти садукеїв, книжники, окремі фарисеї та старші народу; дотичним був також й Ірод Антипа, а безпосередньо виконавцями були римляни на чолі з Пилатом; не можна по сьогодні звинувачувати цілий єврейський народ, забуваючи при цьому, що й сам Ісус, Пречиста Діва Марія та апостоли – всі були євреями). Внаслідок цієї публікації, багатьом моїм друзям, однодумцям та мені особисто, прийшлось почути багато прикрих та болючих  висловлювань, які свідчили не тільки про однобоке бачення проблеми, але й про те, що ми, сьогоднішні християни, до заповіді Христа любити своїх ближніх та своїх ворогів (Мт 5:46; 19:9; 22:37–39; Мк 12:30–31; Лк 6:32; 10: 27–32; Йо 14:15; 15:9; 15:12–13; 17:26; Рим 13:9; Гал 5:14; Еф 5:2; 1 Йо 3:10–11; 3:14; 3:23; 4:7–8; 4:11–12; 4:19–21; 5:2;) додали ще й свої винятки та поправки відносно людей, які на нашу думку, сьогодні не підпадають під цей Божий наказ. 
Апостол Павло каже, що «нам бо треба боротися не проти тіла й крови (мається на увазі людей), а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах. 13. Ось чому ви мусите надягнути повну зброю Божу, щоб за лихої години ви могли дати опір і, перемагаючи все, міцно встоятися. 14. Стійте, отже, підперезавши правдою бедра ваші, вдягнувшись у броню справедливости 15. і взувши ноги в готовість, щоб проповідувати Євангелію миру (Еф 6:12–15).
Сьогодні дуже багато людей, увесь світ, потребують від нас, – християн, – проголошення Євангелії миру, милосердя та любові. Кожного разу, виходячи «у мирі» Христовому після недільної Літургії, просімо його для усіх тих, які «не можуть випростатися» (пор. Лк 13:11) зранених фізично та духовно, страждаючих, самотніх. Всі ці люди потребують відчути, що всі святі дні (неділі та свята), які ми проводимо в наших сучасних синагогах – храмах/церквах, служать тільки для того, щоб ми сповнювалися Божого Слова та Його Любові, й що відтак сам Господь, освячуючи нас, через нас, служить сучасному світові.     

суботу, 1 грудня 2012 р.

26-та неділя. Притча про безумного багача (Лк 12, 13 - 21).

Межі читання Євангелія цієї неділі подані як Лк 12:16–21. Проте, для того щоб краще зрозуміти цю притчу її слід читати у контексті Лк 12:13–21, – оскільки вірші 13–15 вказують на причину через яку Ісус виголосив цю притчу, а також визначають її головну тему.
Відізвався до нього хтось із народу: «Скажи братові моєму, щоб поділився зо мною спадщиною.» 14. Ісус промовив до нього: «Чоловіче, хто настановив мене суддею або подільником над вами?» 15. Далі промовив до них: «Глядіть і бережіться всякої зажерливости, бо не від надміру того, що хто має, залежить його життя.» 16. І він розповів їм цю притчу: В одного багача земля вродила гарно. 17. І почав він міркувати, кажучи сам до себе: Що мені робити? Не маю де звезти врожай мій! 18. І каже: Ось що я зроблю: розберу мої стодоли, більші побудую і зберу туди все збіжжя і ввесь мій достаток 19. та й скажу душі своїй: Душе моя! Маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай собі, їж, пий і веселися! 20. А Бог сказав до нього: Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде? 21. Отак воно з тим, хто збирає для себе, замість щоб багатіти в Бога.»
У віршах Лк 12:1–12 Ісус закликає уникати лицемірства (12:1), – оскільки все колись стане явним (12:2 – 3), боятися тільки Бога а не людей (12:4–7) та сміливо визнавати віру в Ісуса й уникати гріхів проти Св. Духа, – тобто заперечувати та не визнавати очевидне свідчення Св. Духа про Божого Сина (12:8–12). Цих 12-ть перших віршів в Лк 12 є закликом до учнів поза всяку ціну (навіть серед переслідувань) довіряти Богові. Від заклику до довіри Ісус переходить до ствердження, що гроші можуть бути непоборною перешкодою для служіння Богові. Важко бути певним чому ця тема з’являється саме тут, але можливо тому, що переслідування інколи включають соціальний остракізм чи втрату засобів існування, і тоді матеріальна безпека є привабливою альтернативою для відкинення. Звертання до Ісуса вказує, що ці люди бачили в ньому авторитетного та справедливого суддю, – з такими проханнями часто зверталися до відомих равінів. Ісуса просять розв’язати родинний конфлікт відносно спадщини, але Він відмовляється бути учасником суперечки. Проте це прохання спонукає Його сказати кілька слів про небезпеку зосередження на майні та вказати на проблеми, які може спричинити жадібність. Ісус розповідає притчу, яка вказує на які небезпеки наражається той хто покладає свою надію на багатство. Сила притчі в природному й зрозумілому зображенні події. Застереження, які Ісус висловлює в Лк 12 є паралельними до застережень вже висловлених в притчі про Сіяча, – в якій як перешкоди прийняття Божого слова згадуються випробування та багатства (Лк 8:4–15). Притча про Багача та Лазаря (16:19–31), як і розповідь про Заможного юнака (Лк 18:18–30) – доповнюють ці застереження, а слова з Нагірної проповіді не залишають тодішнім та сучасним мудрагелям місця для подальших лицемірних оправдань та пояснень: «Горе ж вам, багатим, бо ви одержали втіху вашу. 25. Горе вам, що ситі нині, бо будете голодувати. Горе вам, що смієтеся нині, бо будете ридати й сумувати» (Лк 6:24–25). Розповівши притчу, Ісус ще раз виразно наголошує на тому, що учнями Ісуса є тільки ті хто цілковито довіряють Богові (Лк 12:22–34).
Надмірне бажання володіння майном, бажання безпеки та відчуття  самодостатності, охоплення жадобою, мертва порожнеча гедонізму та практичний атеїзм – ці характеристики окреслюють не тільки жадібного євангельського багача. На жаль сьогодні це є характеристиками багатьох учнів Христа в XXI столітті. Проте вони настільки засліплені й лицемірні, що навіть не бачать у цьому трагедії. Слухаючи звинувачення таких людей як російський журналіст Нєвзоров та йому подібні, страшно чути, що ці скалічені люди не бачили зміни життя тих, які проповідують про Нове Життя, яке дарується нам у Христі. Годинами переглядаючи на You Tube дискусії атеїстів з духовенством отримую шок від того, що поважні особи в рясах інколи допускаються до цілком ідіотичних пояснень чому сучасні послідовники Ісуса живуть з таким шиком…
Повчання, які містяться в Лк 12 звернені насамперед до учнів. Якщо учні не почують і не почнуть ними жити, світ ніколи не повірить у силу Слова, яке повертає мертвих до життя…

суботу, 24 листопада 2012 р.

25-та неділя. Погляд на ближнього: притча про Милосердного Самарянина (Лк 10, 25 – 37).

І ось якийсь законовчитель устав, щоб його випробувати, та й каже: «Учителю, що мені робити, щоб вічне життя осягнути?» 26 . А Ісус мовив до нього: «В законі що написано? Як там читаєш?» 27 . Озвався той і каже: «Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією твоєю душею і всією силою твоєю і всією думкою твоєю; а ближнього твого, як себе самого.» 28 . «Ти добре відповів», сказав (Ісус), «роби це й будеш жити.» 29 . Та той, бажаючи себе самого виправдати, каже до Ісуса: «А хто мій ближній?» 30. Мовив тоді Ісус, кажучи: «Один чоловік спускався з Єрусалиму до Єрихону й потрапив розбійникам, що його обдерли й побили тяжко та й пішли геть, зоставивши півмертвого. 31 . Випадком ішов якийсь священик тією дорогою; побачив він його й, збочивши, пройшов мимо. 32 . Так само й левіт прийшов на те місце, глянув на нього й пройшов мимо. 33 . Але один самарянин, що був у дорозі, зненацька надійшов (на нього) й, побачивши його, змилосердився. 34 . Він приступив до нього, перев'язав йому рани, полив їх оливою і вином; потім посадив його на власну скотину, привів до заїзду й доглянув за ним. 35 . На другий день він вийняв два динари, дав їх господареві й мовив: Доглядай за ним, і те, що витратиш на нього більше, я заплачу тобі, коли повернуся. 36 . Хто з оцих трьох, на твою думку, був ближнім тому, що потрапив розбійникам у руки?» 37 . Він відповів: «Той, хто вчинив над ним милосердя.» Тоді Ісус сказав до нього: «Іди і ти роби так само.»
Уривок Лк 10, 25 – 37 складається з двох  частин (10, 25 – 28: запитання про унаслідування вічного життя та 10, 29 – 37: заклику бути ближнім на прикладі милосердного самарянина) та об’єднаний вживанням спільних слів: ποιεω (poieo робити, чинити) у 10: 25, 28, 37 та πλησιον (plesion ближній, сусід, той хто є поруч) у 10: 27, 29, 36.

пʼятницю, 16 листопада 2012 р.

24-та неділя. Ісус – Господь над хворобами і смертю (Лк 8:40 – 56).

      Два переплетені чуда, – зцілення кровоточивої жінки після дванадцятирічної недуги та воскресіння дванадцятилітньої дочки начальника синагоги, – представляють наступний рівень розвитку теми про надзвичайну силу Ісуса. Попередньо Лука вже засвідчив про владу Ісуса над природою (втихомирення бурі на морі: Лк 8, 22 – 25) та демонами (зцілення Гергесинського біснуватого: Лк 8, 26 – 39). Тепер ми бачимо демонстрацію влади над хворобами та смертю (Лк 8, 40 – 56). У двох історіях з чотирьох, Ісус названий Наставником (επιστατα/epistata Лк 8, 24; 45); у трьох Він виявляє свою силу через слово-наказ (Лк 8, 24; 29; 54). Таким чином у двох частинах восьмої глави Лука розвиває дві дуже близькі теми: слухання і виконування слова Ісуса (притча про сіяча 8, 1 – 21) та сили, яка виявляється через Його слово (8, 22 – 56).

суботу, 10 листопада 2012 р.

23-тя неділя. Зцілення Гергесинського біснуватого (Лк 8, 26 - 39).

         Точне розташування місця,  де відбулося чудо, визначити важко через різний правопис в окремих манускриптах: мова йде про Гергесинську, Герасинську чи Гадаринську землі. Серед цих трьох різних місцевостей з огляду на географічні особливості здається, що саме Гергесинська земля, через її печери та стрімкі урвища в східній частині Галилейського озера, найбільше відповідає розповіді Луки.
         В Євангелії Луки вже згадувалося про те, як Ісус виганяв демонів (
4:31–37, 41; 6:18). Ця ж історія є чітким увиразнюванням спроможностей Ісуса – ми бачимо екзорцизм багатьох демонів з однієї людини. Сила, яка є в Ісусі перемагає кожну з супротивних сил представлених в чотирьох чудесах в Луки 8:22–56: всі сили – природа (буря на озері), демони (Гергесинський біснуватий), хвороби (жінка хвора на кровотечу) та смерть (дочка Яіра), – які вважаються сильнішими від людини і протистоять Богові як суперники відносно Його сили, – є представлені безпомічними та слабкими в цій частині Євангелія. Розповідь Луки дуже промовисто засвідчує – зв'язок з Ісусом приносить безпеку.

суботу, 3 березня 2012 р.

Перша неділя Посту (Йо 1, 43 – 51).

Євангеліє цієї неділі (Йо 1, 43 – 51) слід розглядати в контексті довшого уривку Йо 1, 19 – 51, який зосереджений на двох взаємопов’язаних темах: ідентичності Ісуса та значенні апостольства.
Ідентичність Ісуса
Йоан Хреститель та перші учні Ісуса  свідчать про унікальну ідентичність Ісуса.  Йоан представляє Ісуса, як джерело спасіння світу (1, 29 – 31): спочатку ідентифікує Ісуса з традиційним образом – Агнець Божий (1,29), а потім доповнює своє свідчення центральним ствердженням Четвертого Євангелія: Ісус є Син Божий. Відтак надія на спасіння полягає у визнанні Ісуса як Сина Божого. Подібно як і в Пролозі Євангелія (1,1 – 18), до кінця першої глави євангелист багатьма способами представляє відносини Ісуса з Богом, як вирішальну категорію для розуміння того хто є Ісус (пор. 1, 18). Проте «Син Божий» не є єдиним христологічним титулом в першій главі  Йоана – послідовно перечитуючи цю главу  ми зустрічаємося з наступним переліком:

неділю, 26 лютого 2012 р.

Cиропусна неділя (Мт 6, 14 - 21) - Прощення.

Читання Євангелія цієї неділі (Мт 6, 14 – 21) є частиною Нагірної проповіді (Мт 5 – 7) – першої найдовшої та найбільш дбайливо укладеної промови Ісуса в Євангелії від Матея. Цю проповідь інколи називають Конституцією Божого Царства, й тому з огляду на її унікальну важливість, перед кількома думками стосовно недільного читання, нижче подаю коротеньку інформацію про текст Мт 5 – 7.
Доступний для нього матеріал, Матей майстерно ділить на три частини, які в свою чергу діляться на менші одиниці з тріадичною структурою. Центральна частина (друга) побудована за аналогією до відомого равіністичного висловлювання, яке приписують Симону Праведному: «Світ підтримують три речі: Закон, Храмове служіння, Діла милосердної любові.

суботу, 18 лютого 2012 р.

М'ясопусна неділя – про Страшний Суд (Мт 25, 31 – 46).

Читання цієї неділі відображає останні слова Ісуса, які водночас є частиною Його  останнього дискурсу, записаного в Євангелії від Матея (25, 31 – 46)[1]. В довшій серії з шести притч та пересторог, які передують цій унікальній апокаліптичній драмі (цей уривок не є притчею!), Ісус  наголошує  на важливості відповідального ставлення до свого життя та постійної готовності до приходу Сина Чоловічого (Мт 24, 32 – 25, 30). Безпосередньо Євангеліє цієї неділі фокусує в собі ряд важливих для богослов’я Матея тем, які сходяться воєдино в цій фінальній сцені.

суботу, 28 січня 2012 р.

Неділя про Закхея (Лк 19, 1-10).

Значення уривку в Лк 19, 1 – 10 є просто унікальне. Свого часу я особисто досвідчив це коли писав свою  дисертацію про термін ζητεω (dzeteo - шукаю) в євангелії від Луки: Закхей думав, що шукав Ісуса, а виявилося, що саме Ісус шукав його. Оскільки формат цього допису не дозволяє надрукувати весь матеріал, який я написав на цю тему, то тут обмежуся дещо скороченим (без грецької і т. д) представленням тільки тих кількох думок з контекстуального (тут фігуруватимуть як вступ) та прагматичного аналізу (це четвертий – завершальний етап у методі лінгвістичного аналізу, яким я користувався у своєму дослідженні), які не містять спеціальної термінології та специфічних (не дуже цікавих для не спеціалістів) етапів властивих для екзегези грецького оригіналу.
Вступ (кілька думок з контекстуального аналізу):
Екзегети вказують, що текст Лк 19, 1 – 10 фокусує в собі  певну позитивну відповідь на гострі питання підняті в попередніх главах Євангелія. Так наприклад R. Culppeper[1] відзначає, що значення зустрічі Ісуса та Закхея вправно підсилюють певні тематичні лінії в попередній 18 главі.