пʼятницю, 26 квітня 2019 р.

Воскресіння ГНІХ

Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було - Бог. 2. З Богом було воно споконвіку. 3. Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього. 4. У ньому було життя, і життя було - світло людей. 5. І світло світить у темряві, і не пойняла його темрява. 6. Був чоловік, посланий Богом, ім'я йому - Йоан. 7. Прийшов він свідком - свідчити світло, щоб усі з-за нього увірували. 8. Не був він світло - був лише, щоб свідчити світло. 9. Справжнє то було світло - те, що просвітлює кожну людину. Воно прийшло у цей світ. 10. Було у світі, і світ ним виник - і світ не впізнав його. 11. Прийшло до своїх, - а свої його не прийняли. 12. Котрі ж прийняли його - тим дало право дітьми Божими стати, які а ім'я його вірують; 13. які не з крови, ані з тілесного бажання, ані з волі людської, лише - від Бога народилися. 14. І Слово стало тілом, і оселилося між нами, і ми славу його бачили - славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого. 15. Свідчить про нього Йоан, і проголошує, промовляючи: «Ось той, про кого я говорив: Той, що йде за мною, існував передо мною, був раніше за мене.» 16. Від його повноти прийняли всі ми - благодать за благодать. 17. Закон бо був даний від Мойсея, благодать же й істина прийшла через Ісуса Христа. 18. Ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, - той об'явив.            
Дорогі в Христі!
Щиро вітаю усіх зі світлим святом Христового Воскресіння! Ця унікальна подія є найбільш промовистим свідченням того, як Бог сильно любить кожну людину. Загалом уся тайна життя Божого Сина, котра явлена для нас через Його Воплочення, земне життя, навчання та діяння, Страсті, смерть, погребення та Воскресіння, – є виявом того, наскільки Бог бажає бути близько мене та близько тебе.
Всі тексти, які ми чуємо в часі богослужінь Страсного тижня, демонструють дуже промовисто, що насправді означають в перекладі з єврейської на українську в першій главі Євангелія від Матея два імені якими називають Божого Сина, котрий стає Сином Людським: Ісус – означає «Господь є спасінням», а Еммануїл – означає «З нами Бог». Як Він спасає, і де Він є з нами – від першої до останньої сторінки розповідають усі чотири Євангелисти Нового Завіту. Найповніше, однак, Його солідарність з цілим людським родом виражені в подіях Страстей та Воскресіння.
Євангельські тексти про Страсті та Воскресіння вказують на ще одну дуже важливу характеристику Бога, явленого для нас в Христі Ісусі: Бог в якого ми віримо, це не Бог, якого видумали собі деїсти (Бог створив світ але не втручається в Нього). Якраз навпаки – Бог, котрого відкриває нам Ісус, це Бог який є відповідальний за своє творіння. Коли за намовою диявола людський рід пішов дорогою, котра була противною до первісного Божого задуму стосовно людини, то Він зробив усе можливе й неможливе, щоб ми могли бути спадкоємцями життя, яке «око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало» (1 Кор 2:9). У Воскресінні ГНІХ Бог оправдує людину, але засуджує гріх і смерть. Все життя Ісуса – від Вполочення до Воскресіння – вказує тим самим на благість усього сотвореного, та що Бог буде діяти в історії поки не «витре кожну сльозу з очей … і смерти не буде більше, ні скорботи, ні плачу, ні болю не буде більше» (Одкр 21:4), для того «щоб Бог був усім в усьому» (1 Кор 15:28).
Відтак уся Біблійна розповідь про Боже діяння в історії, з  його кульмінацією в Страстях та Воскресінні Ісуса Христа, є постійним підтвердженням факту, що наш Господь «може зробити куди більше за те, чого ми просимо або що ми розуміємо» (Еф 3:20). Він бо дві тисячі років тому прийшов у людському тілі, «щоб ми мали життя і мали його вповні» (Йо 10:10). Саме цю Добру Новину за версією Євангелиста Йона про «життя яке в Отця перебувало і нам явилося» Східна Церква читає як у сам день свята Воскресіння ГНІХ та і в наступні дні аж до П’ятидесятниці. Щоб краще відчути дух цього унікального Євангелія та зрозуміти головні акценти євангельського читання неділі Пасхи,
пропоную в цей святочний день роздуми Томаса Райта, котрі він представив у своєму популярному коментарі на Євангеліє від Йоана.[i]
            Як вийдеш зі села – відразу направо, – пояснював мені дорогу приятель. – Мимо не проскочиш, на воротах написано назву.
            Здавалося б, що може бути простіше. Ось і село. Я повільно проїхав вздовж ряду симпатичних будиночків, повз крамнички та стару церкву.
            І тут я подумав, що неправильно зрозумів приятеля: за околицею не було видно жодного будинку. Однак я помилився – ось під'їзна доріжка. Високі кам'яні стовпи, дерева які розрослися і старовинний дерев'яний знак з тією самою назвою. По той бік воріт тягнеться посипана гравієм доріжка й зникає за поворотом. На газоні перед густими заростями рододендронів – нарциси. Я з'їхав на доріжку. Він не говорив мені, що живе посеред такої краси! Доріжка повернула за ріг, потім повернула ще раз. Знову рододендрони і нарциси. Останній поворот – і я мало не задихнувся від подиву.
            Прямо переді мною, серед високих дерев, гладких галявин, кущів, стояв будинок; ранкове сонце грало на старому камені, з якого він був збудований. А ось і мій друг – кам'яним ганком спускається мені назустріч й проходить між старовинними стовпами.
            Мені здається, що наближення до Євангелія від Йоана схоже на наближення до цієї старовинної, величної будівлі. Багато читачів Біблії знають, як сильно це Євангеліє відрізняється від інших. Вони самі виявляють, або чують від інших, що в ньому приховані невичерпні глибини смислу. Відома приказка свідчить, що в цьому Євангелії дитина може безпечно плескатися наче в басейні, але водночас вистачить глибокої води й для того, щоб з головою викупати слона. І побудова цього тексту, і його думки – прекрасні, однак все це зовсім не повинно відлякувати читача. Навпаки – все зроблено для того, щоб читачі прийшли до нього. Мільйони вже виявили це на власному досвіді: у міру читання цього тексту вони бачили, як назустріч їм виходить їхній перший і найкращий Друг.
            Як і більшість старовинних садиб, ця книга має власну під'їзну доріжку, яка поведе нас з шосе і заздалегідь дещо розповість про те місце, куди ми їдемо. Ці перші вірші – введення до всієї книги, і до того часу, як ви дістанетеся до сюжету, ви вже будете добре уявляти собі, що там станеться і який у цьому сенс. Продовжимо порівняння: уздовж під'їзної доріжки розставлені знаки із зображеннями різних кімнат будинку і тих людей, яких ви там зустрінете. Вступ до Євангелія від Йоана став знаменитим, його часто читають на Різдво (в східній Церкві на Пасху), й тут йде мова не тільки про народження Ісуса, а й про те, хто Він був, хто Він є і що зробив. Чим уважніше ми вивчаємо це Євангеліє, тим більше переконуємося, що вступ був повним і вичерпним.
            На воротах, які ведуть до під'їзної доріжки, красується напис, котрий запам'ятовується раз і назавжди: «На початку було Слово». Ми відразу розуміємо, що потрапили в знайоме, але чимось незвичне місце. «На початку» – кожен читач Біблії при вигляді цих слів повертається до її початку, до Книги Буття, якою відкривається Старий Завіт: «На початку Бог створив небо і землю». Йоан бажає, щоб ми читали його книгу як частину історії про Бога та світ, а не як розповідь про одного окремо взятого персонажа в якийсь ізольований момент часу. Ця книга – про Бога-Творця, який робить щось нове для свого улюбленого творіння. Книга про те, як довга історія, котра почалася в Книзі Буття, досягла заздалегідь запланованої її автором кульмінації.
            І кульмінації вона досягла також «Словом». В Бутті 1 кульмінацією стало створення людини на Божий образ. У Йоана 1 кульмінацією стає поява якоїсь людини: Слово стало плоттю, стало людиною.
            Коли я вимовляю слово, воно залишається якоюсь частиною мене – це моє дихання, звук у мене в гортані, у мене в роті та на язиці. Коли люди слухають мої слова, вони співвідносять їх з моїми вчинками та думками. «Ти ж казав ...» – нагадують нам люди, коли наші справи розходяться з словами. Слово сказане, ми взяли на себе відповідальність.
            Але з іншого боку, слова живуть немов би й незалежним від нас життям. Вони можуть змінити як уявлення так і саме життя людини, яка їх слухає. Наприклад, такі слова: «Я люблю тебе», або «Нам пора розійтися», або «Ти звільнений». Вони породжують нові ситуації, люди реагують на них, якось діють у зв'язку з почутим. Слова застрягають у них в пам'яті та продовжують свій вплив навіть через певний час.
            У Старому Завіті Бог часто діє «словом», Він говорить, і це «стається» – в Бутті, а також і в наступних розділах. «Словом Божим сотворене небо», сказано в Псалмі (33:6). Тільки Боже слово вічне, а рослини і навіть люди марніють і вмирають (Іс 40:6–8). Слово виходить із уст Бога і приносить життя, зцілення і надію Ізраїлю і всьому творінню (Іс 55:10–11). Ось що означає (крім усього іншого) «Слово» в контексті Євангелія від Йоана, ось чому Йоан намагається саме таким чином пояснити нам, хто такий Ісус.
            Ймовірно, він розраховував на впізнавання: багато читачів помітять, що про Ісуса сказано те ж, що деякі автори говорили про «Премудрість». Багато єврейських наставників роздумували над вічною загадкою: як може істинний Бог відрізнятися від світу і діяти в світі? Як може далекий від нас, святий, непричетний до земного, в той сам час виявитися настільки близьким? У пошуках відповіді на це питання деякі автори вже називали «слово» і «премудрість», та намагалися поєднувати їх з вірою в обіцянку, яку єдиний істинний Бог дав Ізраїлю – «бути присутнім» в Єрусалимському Храмі. Інші відчували «слово» і «премудрість» в єврейському законі, Торі. Як ми переконаємося, про все це Йоан теж пам'ятає, коли роздумує про Боже «Слово».
            Але термін «слово» не чужий і для язичницької філософії. Деякі язичники роздумували про Логос як про раціональний початок, котрий лежить в основі всього космосу і кожної людської істоти. Варто намацати цей принцип, і життя віднайде сенс, говорили вони. Йоан ніби  їм відповвдає: почасти ви праві, тільки Слово – не абстрактний принцип, а Особистість. Особистість, з якою вам належить познайомитися.
            Вступ обрамлюють вірші 1–2 і 18, котрі повторюють: Слово було і є Богом, воно нерозривно пов'язане з Богом. Йоан виходить поза межі звичайних можливостей мови і усвідомлює це, але до цього його змушує Ісус. Вірш 14 говорить: Слово стало плоттю, стало людиною, одним з нас. Слово стало конкретною людиною – Ісусом. Ось основна тема Євангелія: якщо хочете пізнати істинного Бога, вдивіться в Ісуса.
            Ця ключова фраза збирає навколо себе весь текст вступу. Ісус ототожнюється зі Словом, котре було від початку, зі Словом, через яке все створене, котре містить у собі життя і світло. До початку творіння Слово кинуло виклик пітьмі і продовжує боротися з темрявою, котра, на жаль,  проникла в саме творіння. Слово покликало до життя нове творіння, і Бог повторює: «Хай буде світло!»
            Бог посилає Слово в світ, але світ ніби не впізнає Його. Слово звернене в першу чергу до Ізраїлю, проте вибраний народ не впізнає Його. Це головна проблема, на якій зосереджена євангельська розповідь. Ісус прийшов до Божого народу, і Божий народ вчинив так, як учинив увесь світ: він віддав перевагу темряві перед світлом. Ось чому знову потрібна благодать, понад вже даровану благодать (вірш 16): закон Мойсея вказує у вірному напрямку, однак, подібно як і сам Мойсей, він не приводить нас в Обіцяну Землю. Щоб потрапити в цю землю, потрібні істина і благодать, котрі походять від Месії Ісуса, Сина Божого.
            «Усім тим, хто Його прийняв» – цей вірш звернений і до нас теж, для нас, можливо, це найважливіший момент у цілому вступі (вірш 12). «Усім тим», кожному, як тоді, так і зараз. Неважливо, в якій сім'ї ти народився, в якій частині світу: Бог робить так, щоб кожна людина народилася наново, увійшла в сім'ю, початок якої Він поклав в Ісусі і яка відтоді поширилася по цілім світі. Кожен владний стати «сином Божим», і це нова думка понад вже прийняті: кожна людина цінна в Божих очах. В цьому земному житті щось може статися з людиною, і в результаті він стане новою людиною, віруючою в «Його в ім'я». Якимось чином (як саме – Йоан розповість нам поступово, крок за кроком, вводячи нас у ту величну будівлю, до котрої ми щойно дісталися по посипаній гравієм доріжці) велика драма Бога і світу, Ісуса та Ізраїлю, Слова, котре розкриває таємницю невидимого Бога, – вся ця велика драма потребує акторів і відводить роль кожній людині, в тому числі мені і вам.
            Коли ми підходимо по доріжці до будинку, якась фігура перетинає нашу дорогу. Можливо, це наш друг? Він обертається, дивиться на нас і мовчки вказує шлях до будинку. Ні, це не той, кого ми шукаємо, його обов'язок – просто вказати нам шлях. «Свідчити», як каже автор Євангелія. Щоб прийти до Слова Божого, для початку нам слід прислухатися до звістки Йоана Хрестителя – так радять всі чотири Євангелисти…




[i] Wright, Tom, John for Everyone Part 1: Chapters 1-10 Pt. 1 (New Testament for Everyone) SPCK. Kindle Edition. p.1- 6

четвер, 18 квітня 2019 р.

Квітна неділя - Вхід Господній в Єрусалим (Йо 12:1-18).

1. Шість день перед Пасхою прибув Ісус у Витанію, де перебував Лазар, якого воскресив був з мертвих. 2. Там, отже, справили йому вечерю, і Марта прислуговувала; а й Лазар був серед тих, які разом з ним посідали до столу. 3. Марія ж узяла літру мира з щирого нарду, вельми дорогого, помазала ноги Ісуса й обтерла їх волоссям своїм; і наповнився дім пахощами мира. 4. Каже тоді один з його учнів, Юда Іскаріотський, що мав його зрадити: 5. «Чому не продано це миро за триста динаріїв і не роздано бідним?» 6. Сказав же так не тому, що піклувався про бідних, але тому, що був злодій: із скарбнички, яку тримав при собі, крав те, що туди вкидувано. 7. Тож Ісус промовив: «Лиши її. На день мого похорону зберегла вона те миро. 8. Бідних матимете з собою повсякчас, мене ж матимете не завжди.» 9. Тим часом дізналася сила народу, що він там, то й посходились - не тільки Ісуса ради, а й щоб побачити Лазаря, якого він з мертвих воскресив. 10. Тоді первосвященики ухвалили і Лазаря вбити, 11. численні бо юдеї залишили їх із-за нього й увірували в Ісуса. 12. Наступного дня сила людей, що прийшли на свято, зачувши, що Ісус іде в Єрусалим, 13. узяли пальмове гілля й вийшли йому назустріч з окликами: «Осанна! Благо-словен той, хто йде в ім'я Господнє, ізраїльський цар!» 14. І знайшовши осля, Ісус сів на нього, - як ото написано: 15. Не страхайся, дочко Сіо-ну, ось іде твій цар верхи на жереб'яті ослициному. 16. Не збагнули того спершу його учні, але коли Ісус прославився, згадали вони, що то було написано про нього й що то з ним таке вчинено. 17. Але й народ, що був при ньому, коли то він був викликав Лазаря з гробу та його з мертвих воскресив, - про те свідчив. 18. Тим то, власне, народ і вийшов йому назустріч: довідався бо, що він учинив те чудо.
            В Квітну неділю читаємо уривок з Євангелія від Йоана 12:1-18. В Страсний четвер на утрені, першим і найдовшим читанням (кілька глав) з поміж 12-ти Євангельських читань, - є також читання з Євангелія від Йоана. У сам день світлого празника Христового Воскресіння, а потім кожного дня аж до П'ятидесятниці включно, ми знову і знову будемо слухати свідчення Йоана.  
            На певному рівні сприйняття, саме це Євангеліє найпростіше і найбільш доступне, й водночас найскладніше та найбільш глибоке. Ми відчуваємо, що автор був близьким другом Ісуса, і все своє довге життя він пригадував, обдумував, переживав все сказане і зроблене Ісусом, молився про розуміння, вдивлявся в кожну подробицю і постарався допомогти іншим зрозуміти всі аспекти Його місії. Дуже багато людей протягом століть саме в цьому Євангелії знаходили реального, живого Ісуса.
            Йоан відкриває перед нами сповнення Божественного задуму: предвічне Слово Син Божий стає Сином Чоловічим та Месією Ізраїлю, котрий даруючи нам Самого Себе, водночас дарує спасіння, тобто Вічне Життя, котре перебувало у Отця, а тепер явилося нам. Євангелист показує, що Ісус повністю Бог і в той же час повністю людина.
            Серед проминаючих речей, котрі наповнюють наше життя, Йоан радісно засвідчує мені і тобі, що Ісус є той Хто Є, саме такими словами Бог вперше  відкрив Себе ще Мойсеєві в СЗ (Вих 3, 14). Цей надзвичайно важливий вислів  Ісуса «Я Є», Йоан повторює близько 150 разів, 7 з яких є з дуже виразними особливими означеннями, котрі прояснюючи різні аспекти сутності Ісуса та Його діянь для людства, вказують водночас на повноту Життя, котру отримуємо в Ісусі та через Ісуса: бо тільки Він Є Істинний Хліб Життя (6, 35), Котрий може заспокоїти наш внутрішній голод, тільки Він Є Істинне Світло (9, 5) серед темряви цього Світу, тільки Він є тими Дверима (10, 7), котрі ведуть до вічного Життя, та тільки Він є правдивим добрим Пастирем (10, 11), Котрий може туди запровадити, бо тільки Він водночас Є  Дорогою, Правдою і Життям (14, 6). Врешті, тільки Він Є правдива Виноградина (15, 1), з котрої можемо черпати силу Життя. І навіть якщо ми помремо, Він єдиний Є Воскресіння і Життя (11, 25).
           

пʼятницю, 12 квітня 2019 р.

Коментар на Євангеліє п'ятої неділі Великого Посту (Мк 10:32-45).

1. Контекст
Щоб правильно відчути наміри та «дух» євангелиста Марка, важливо ознайомитися з основними елементами його богослов’я та розуміння особи Ісуса. У коментарі на Євангеліє Хрестопоклонної неділі я вже подав короткий вступ, який допоможе краще розуміти Євангеліє від Марка, однак для зручності нижче знову наводжу ці думки, які зроблять ефективнішим читання будь-якого уривку в Марка. У цьому Євангелії автор постійно підкреслює думку про страждання Ісуса та доктрину хреста. Історія страстей охоплює близько третини описів, а її сліди є в найраніших пластах Євангелія. Багато прообразів у служінні Ісуса чекають на своє сповнення в Його Воскресінні (напр. воскресіння доньки Яіра). Одним із намірів Марка є підкреслити людськість Христа (ніколи, однак, не залишаючи без свідчення Його Божество). Ісуса показано як Того, хто любить та гнівається, жаліє і сумує, зітхає (7, 54; 8, 12; 10, 21), навіть має звичайні людські немочі: втому, непритомність, страх[i]. У цьому Євангелії Ісус часто забороняє свідчити про свої чудесні діяння, що створює відчуття певної таємничості. Мовчазність Ісуса можна пояснити тим, що апостоли неправильно розуміли природу його месіанства, також триразове заповідання смерті (8, 31–33; 9, 30–32; 10, 32–34) – усе це так звана Месіанська таємниця[ii], яка має на меті спростувати вузьке націоналістично-політичне бачення особи Месії.
Євангеліє від Марка є єдиною об’єднаною історією, де центральною особою є Ісус, а апостоли відіграють допоміжні ролі. Значення кожної сцени з їхньою участю можна зрозуміти в тісному зв’язку з іншими сценами. Ісус кличе чотирьох апостолів (1, 6–10) і наказ іти за Ним стає нормою, згідно з котрою читач може оцінювати учнів. Після 8, 34 аж до 14-ї глави можна зауважити поступове падіння учнів через їхнє нерозуміння[iii]. Тому однією з тем Марка є дорога учня Христового, яка означає дорогу несення хреста (8, 34), хрещення стражданням та пиття чаші (10, 38[iv]).
Неважко зауважити, що найбільші об’явлення про Христа ставалися саме тоді, коли доходило до піку нерозуміння апостолів (саме в цьому контексті, коли учні думають про абсолютно протилежні речі, Ісус тричі провіщає про Свої Страсті та Воскресіння[v]). Теодор Віден зауважує, що в Марка наявні такі головні групи характерів: всюдисущі натовпи, релігійні провідники, апостоли та Ісус, – через зрозуміння ролі яких знаходимо ключ до розуміння Євангелія[vi]. Між Ісусом та релігійними лідерами є постійний конфлікт, який, щоразу більше спалахуючи, створює певну драматичну напругу[vii]. Простий народ творить позитивний контраст щодо релігійних лідерів: і з запалом слідує за Ісусом, з ентузіазмом слухає його навчання, відповідає з очікуванням на його оздоровчу силу. Найважче інтерпретувати поведінку апостолів: хоч вони й були героями ранньої Церкви, проте в Марковій драмі їх іронічно показано екстремально бідними в розумінні Ісусового вчення та служіння. Це нерозуміння призводить до сну в Гетсиманії (Мр. 14, 32–42) та прикрого наслідку – зради й втечі.
Більшість науковців розпізнають у Марка поділ на дві головні частини:
1)  Мр. 1 – 8, 26 (8, 30) – де після короткого вступу (1, 1–13) описано служіння в Галилеї (1, 14 – 7, 23) та поза нею (7, 24 – 8, 26 (8, 30)).
2)  Мр. 8, 27(8, 31) –16, 20 – де описано подорож до Єрусалиму (8, 27 – 10, 52), служіння в Єрусалимі (11, 1 – 13, 37) та Страсті й Воскресіння (14, 1 – 16, 20[viii]).
Ядром Євангелія та місцем, до якого прямують усі його думки, є розповідь про Страсті та Воскресіння[ix]. Через структуру Євангелія у вигляді релігійної драми виражено думку автора[x]. Читаючи це Євангеліє, легко зауважуємо відчуття напруги, яке зростає не лише механічним способом (таким, як дванадцятиразове повторення слова εὐθὺς – «негайно»), а також періодичним протиставленням виклику і відкинення, визнання і заперечення, я які разом створюють відчуття есхатологічного наближення та наголошують на важливості відповіді віри.
Богословський інтерес автора також відображено через описи географічної полярності між Галилеєю та Єрусалимом[xi]. У Марка Ісус починає своє служіння в Галилеї (1–10), а його остаточне протистояння з юдейськими лідерами відбувається в Єрусалимі (11–15[xii]). Рух із Галилеї до Єрусалиму також дуже важливий для богослов’я Марка. Оскільки Ісус помирає в Єрусалимі, то опис його перебування тут займає одну третю Євангелія, а останній день – одну шосту[xiii]. Крім того, читаючи Євангеліє, простежуємо, як поступово зростає нерозуміння апостолів: 1, 16 – 8, 26 – учні не розуміють, ким є Ісус; 8, 27–33 – неправильна концепція апостолів у розумінні месіанства Ісуса; 14, 10 і далі – через рішення Юди зрадити Ісуса фактично відкинемо ідею страждаючого Месії, а в Гетсиманії всі апостоли зі страху покидають Його[xiv].
Уривок Мр. 10, 32–45 розміщено в другій частині Євангелія Мр. 8, 27(8, 31) – 16, 20, яка описує подорож Ісуса до Єрусалиму (8, 27 – 10, 52), служіння в Єрусалимі (11, 1 – 13, 37) та Страсті й Воскресіння (14, 1 – 16, 20). Це третій і останній уривок, який містить провіщення Ісуса про Його Страсті та Воскресіння, які є своєрідною богословською серцевиною наративу в Мр. 8–10. Цей уривок також повторює певний зразок висловлювань, які містяться у двох попередніх провіщеннях в Мр. 8, 31 – 9, 1 та 9, 30–35. Текст Мр. 10, 32–45 містить дві взаємопов’язані тематичні одиниці: Ісус втретє провіщає Свої Страсті та Воскресіння (10, 32–34) і навчає учнів про те, хто може бути першим у Божому Царстві (10, 35–45). Останній вірш уривку – 10, 45 – є своєрідною серцевиною розуміння особи Ісуса в євангелиста Марка: «Бо й Син Людський не прийшов на те, щоб Йому служили, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох».
II. Текст та короткий коментар.
1. Третє провіщення Страстей та Воскресіння (Мр. 10, 3234)
32 Вони були в дорозі, простуючи в Єрусалим. Ісус ішов перед ними, і дивувалися вони, ідучи за Ним, і були в страху. Взявши знову дванадцятьох, Він почав їм говорити, що має з Ним статися.
Марко зазначає, що, коли Ісус й апостоли входили в Єрусалим, де Христос мав перетерпіти мученицьку смерть, Він ішов попереду апостолів, немов підбадьорюючи їх, а вони жахалися й були надзвичайно здивовані його відвагою. Під словами «вони... ідучи за Ним, були в страху» (οἱ δὲ ἀκολουθοῦντες ἐφοβοῦντο) слід розуміти також і людей, які співчували Христові (не апостолів) і йшли за Ним до Єрусалиму. Учні та інші люди боялися, слухаючи промови Христа про смерть, яка чекала на Нього в Єрусалимі. Окрім того, навіть незважаючи на очікування прийдешнього Царства, учні усвідомлювали небезпеку відвідин Єрусалиму і зіткнення з релігійною владою. Можливо, вони добре знали єврейське передання про страшну війну, яка має вибухнути перед остаточним встановленням Царства Месії, – війну в якій єрусалимські вожді, як і римляни, виступлять на боці сил зла (пор. Сувої Мертвого моря). Утім, якщо учні й довіряли єрусалимським вождям, у них були підстави побоюватися римлян, що стояли гарнізоном у Єрусалимі. [xv]
33 – Оце йдемо в Єрусалим, і Син людський буде виданий первосвященикам та книжникам, і засудять його на смерть, і видадуть його поганам, 34 і насміхатимуться з нього, й уб’ють, і по трьох днях він воскресне.
У цих двох віршах Ісус вперше дуже детально описав своїм учням майбутні події. Цей пророчий план, чітке сповнення якого можна побачити в подальшій розповіді Марка, свідчить, що перед нами хтось більший, ніж просто Людина:
1.  «Оце йдемо в Єрусалим» (11, 1–13, 37).
2.  «Син Чоловічий буде виданий первосвященикам та книжникам» (14, 1– 2.43–53).
3.  «Засудять Його на смерть» (14, 55–65).
4.  «Видадуть Його поганам» (15, 1).
5.  «Насміхатимуться з Нього, плюватимуть на Нього, бичуватимуть Його й уб’ють» (15, 2–38).
6.  «Він же по трьох днях воскресне» (16, 1–11[xvi]).
Фрази на кшталт «плюватимуть на Нього» вказують на велике презирство та зневагу, яких зазнає Ісус. Однак учні не розуміли суті цих подій. Із контексту Дан. 7, 13–14, де сказано, що Бог віддасть Своє Царство тому, хто подібний до Сина Людського, виявляється, що прославі передуватиме страждання під владою нечестивого земного правителя (Дан. 7, 18–27; 9, 32). Сучасники Ісуса не пов’язували своїх очікувань Месії з неминучим стражданням; щоб зрозуміти звістку Ісуса, люди мали здійснити зробити радикальну переоцінку цінностей і переглянути багато своїх уявлень.[xvii]
2. Першість у служінні Мр. (10, 35–45[xviii])
35 Яків та Йоан, сини Заведея, підходять до Нього й кажуть Йому:
– Учителю, хочемо, щоб Ти нам зробив те, чого попросимо.
36 Він їм відповів:
– Що хочете, щоб Я зробив вам?
37 – Дай нам, – ті йому кажуть, – щоб ми сиділи один праворуч, другий ліворуч Тебе у твоїй славі.
 Яків та Йоан претендували на ролі найближчих помічників царя в земному царстві; ці їхні прагнення відображають популярність уявлень про Месію та Царство Боже, які Ісус неодноразово відкидав як помилкові.
38 Ісус сказав їм:
– Не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку Я п’ю, і хреститися хрещенням, яким Я хрещуся?
 У цьому та інших місцях Ісус говорить про хрест як про неминучу чашу (14, 23, 24, 36) – можливо, у цьому можна побачити алюзію до чаші гніву або суду Господнього в Старому Завіті (Пс. 74, 9; Іс. 51, 17–23; Єр. 25, 15–29; 49, 12; Плач 4, 21; 3ах 12, 2). Хрещення Ісуса певною мірою слугує прообразом Його смерті.
39 Вони йому відповіли:
– Можемо.
Ісус сказав їм: Чашу, яку я п’ю, питимете, і хрещенням, яким Я хрещуся, хреститиметесь. 40 Сидіти ж праворуч Мене чи ліворуч – не моє дати вам, а кому приготовано.
Місця по обидва боки від царя на престолі (особливо праворуч від нього) були найпрестижнішими в будь-якому царстві. Але Ісус, можливо, має на увазі тих, хто буде з Ним на хресті, праворуч і ліворуч (15, 27). Яків пізніше став першим мучеником із Дванадцятьох (Ді. 12, 2), а Йоан, згідно з церковним переданням, дожив до понад дев’яноста років.
41 Почули про те десятеро й обурилися на Якова та Йоана. 42 Тоді Ісус прикликав їх і сказав їм: – Ви знаєте, що ті, яких вважають князями народів, верховодять ними, і їхні вельможі гнітять їх.
Інші десять учнів обурилися, що Яків та Йоан спробували їх випередити. Але їхнє обурення свідчило про те, що вони мали таке саме бажання. Це дало можливість Ісусові викласти їм прекрасний урок про панування в Божому Царстві, яке кардинально відрізняється від загальноприйнятого. Євреї добре знали, як влаштована система влади в язичників: близькосхідні царі з найдавніших часів претендували на роль богів і були тиранами; грецькі правителі сприйняли цю модель влади і втілили її на більшій частині території Східного Середземномор’я. Римський імператор і його намісники в провінціях (які зазвичай зневажали місцеве населення) з їхньою грубою силою і схильністю до тиранії належали до тієї ж категорії володарів. Нагадування Ісуса, що прагнення до влади властиве «народам» (тобто язичникам), рівносильне попередженню, що учням не слід виношувати подібних прагнень та планів; єврейські вчителі часто використовували язичницькі звичаї як негативні приклади.
43 Не так воно хай буде між вами, але хто з-між вас хоче стати великим, хай буде вам слугою, 44 і хто з-між вас хоче бути першим, хай буде рабом усіх.
 Ісусове визначення величі як рабського служіння звучало парадоксально; незважаючи на те що єврейський закон наказував гуманно поводитися з рабами, вільні євреї, як і погани, ставилися до рабів як до людей другого сорту.
45 Бо Син людський не прийшов на те, щоб Йому служили, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох.
Цей вірш є стрижневим для цілого Євангелія від Марка й своєрідним богослов’ям у мініатюрі – картиною найвеличнішого життя, яке коли-небудь знав світ (таку ж головну роль відіграють окремі вірші в інших євангелистів: Мт. 28, 18–20; Лк. 19, 9–10; Йо. 10, 10). Називаючи себе «слугою» і стверджуючи, що його місія полягає в тому, щоб «віддати своє життя як викуп за багатьох», Ісус ототожнює себе зі страждаючим Слугою з Іс. 53, 10–12. Місія Слуги була призначена для всього Ізраїля (Іс. 41, 8; 43, 10; 44, 2, 21; 49, 3), але через своє відступництво Ізраїль не зміг її виконати (42, 19). Тому той, хто виконає це завдання, відродить Ізраїль і принесе світло язичникам (Іс. 49, 5–7; 52, 13 – 53, 12). Ймовірно, перед Христом ніхто не відносив цього уривку до Месії, тому Ісус намагається наповнити новим змістом уявлення учнів про його месіанську місію.
Про «багатьох» згадує також апостол Павло в Рим. 5, 15 – під «багатьма» тут, як і в Сувоях Мертвого моря, можна розуміти лише обраних; але якби Павло в Рим. 5, 15 дійсно мав це на увазі, він би неодмінно уточнив, що й вибрані були прокляті в Адамі. Більш імовірно, що «багато» – це алюзія до Іс. 53, 11, де сказано, що страждаючий Слуга виправдає «багатьох», принісши себе в жертву за них. Усі, хто в Адамі, від народження грішники; усі, хто в Христі, за допомогою істинного хрещення (Рим. 6, 4) стають праведними.
III. Прагматичний аналіз (значення для сучасників Ісуса та для нас[xix])
Про що ми думаємо, згадуючи страсті Ісуса? Хтось пригадує часто повторювані в церкві піснеспіви. Хтось уявляє зображення хреста, розп’яття, яке знаменує страждання і скорботу Ісуса, розраду та надію в нашій скорботі й стражданні. Дехто замислюєтеся над людською жорстокістю, яка здатна винайти подібний вид страти, над жорстокістю, яка й нині плямує створений Богом світ.
Ще інші бачать, як товпляться біля хреста люди: хтось знущається з помираючого, а хтось плаче. Можливо, у цій подумки намальованій картині знайшлося місце і для вас, ви теж присутні біля підніжжя хреста і бачите, як Він умирає. Зараз Марко розпочне оповідь про смерть Ісуса. Він хоче, щоб у нашій свідомості збереглося кілька образів, які допоможуть нам охопити весь сенс події – для самого Ісуса, для Ізраїля, для світу й особисто для нас. У цьому епізоді він сіє насіння, з якого проростуть ці образи. У наступних розділах насіння почне набухати, проросте й дасть плід: коли Ісус розділить з учнями останню трапезу, молитиметься в Гетсиманському саду, постане перед владою і, нарешті, помре. На цьому етапі євангельської оповіді краще розглядати зародки майбутніх подій одну за одною.   Уже втретє Ісус урочисто попереджає учнів про свою прийдешню долю. Кара не застане Його зненацька – це невід’ємна частина покликання, яке Він усвідомлює того часу, як в момент Його хрещення пролунав голос, який повторив пророцтво Ісаї, – до цього пророцтва Він тепер повертається докладніше. Основна частина Книги Ісаї (глави 40-55) присвячена, – поряд з Богом, – якомусь помазаникові, або Месії, який страждає і вмирає за гріхи Ізраїля та всього світу. Це «Слуга Господній», і наприкінці цього епізоду Ісус знову повертається до Іс. 53, четвертої пісні Слуги Господнього, яка з трепетом і благоговінням прославляє його відкупительну смерть. Багато сучасних коментаторів настільки вражені цим фактом, що вважають неможливим, щоб Ісус так обдумано й зосереджено говорив про власну смерть. Також і його послідовникам це здавалося неймовірним – ось друге «насіння», яке закладає в цьому епізоді Марко.
Учні Ісуса не могли повірити, що саме з таким наміром Він вів їх до Єрусалиму. Це ж неймовірно, це страшно! Мислителі наступних століть намагалися знайти способи переказати життя Ісуса таким чином, щоб хрест не кидав тіні на всю історію. У наші дні ці спроби тривають. Але в серці справжнього християнства завжди лунали ці слова Ісуса: Він мусить померти на хресті, і ця смерть – кульмінація усвідомленого покликання. Знову й знову нам твердять, що це ознака справжнього християнства –компроміс із владою. (Тим більше, що образ хреста використовували часом для заохочення приватного благочестя на шкоду світовим перспективам.) Але це неправда. Ось третє «насіння», яке сіє в цьому епізоді Марко.
Яків та Йоан мріяли про те, що месіанське паломництво до Єрусалиму перетвориться на тріумфальний хід і вони сядуть по праву та ліву руку Ісуса, коли Він займе свій престол. Хіба вони не чули його слів про страждання, смерть, воскресіння? Чули, але прийняли грізне попередження за метафору, щось на кшталт: «Нам доведеться нелегко, але в результаті ми переможемо». Для Марка, як і для Ісуса, розп’яття – НЕ сумний епізод, який потрібно пережити на шляху до щасливого кінця. Жертва Ісуса і є єдиним Божим способом перевернути з ніг на голову світську владу і правління. Наприкінці свого монологу Ісус цитує Пісню Слуги: «... дати душу свою як викуп за багатьох» – і стверджує думку, з якою явно погодився б Ісая: Царство Боже перевертає всі світські уявлення про владу і славу, вивертає їх навиворіт.
Це перше в тексті Марка розгорнуте й повне висловлювання про суть хреста в цій ситуації звучить передусім як політичне твердження. Сенс хреста не зводиться тільки до прощення наших гріхів Богом через смерть Ісуса (хоча, зрозуміло, це – важлива складова). Це Божий спосіб привести нас і весь світ до порядку, а тому хрест кидає виклик будь-якій системі, яка також претендує на порядок і справедливість, а вміє тільки одне – ставити одних людей вище за інших. Яків та Йоан неправильно розуміють наміри Ісуса з тієї ж самої причини, з якої багато мислителів наступних століть, аж до нашого часу, відчайдушно намагаються знайти якийсь спосіб зберегти Ісуса, але викинути хрест розп’яття, який піддає сумніву всю нашу славу та гордість. Ось він, політичний сенс служіння Ісуса, – і вельми небезпечний політичний сенс.
Бесіда Ісуса з цією честолюбною парочкою стає четвертим «насінням», яке сіє для нас Марко: «Чи можете пити чашу, яку Я п’ю, або хрещенням, яким Я хрещуся, хреститися?» Напружені, важкі слова. «Чаша» – чи це не чаша Божого гніву, про яку пророкував Єремія? Зараз, як і в Гетсиманському саду (14, 36), Ісус стоїть обличчям до обличчя з грізною реальністю: зло, яке переповнило весь світ й Ізраїль особливо, ось-ось накличе справедливу Божу кару. Ця кара завжди набуває конкретних форм: у Старому Завіті на Боже місто і Божий народ нападають вороги. Місія Ісуса – прийняти всю силу цього гніву на себе. «Хрещення» нагадує нам про те, з чого почалася вся історія.
Хрещення, прийняте від Йоана, відкриває Ісусове покликання страждаючого Месії, з якого починається новий народ Завіту, і Його смерть, яка невідступно насувається, – також хрещення, занурення в безодню, яка омиє гріх. Деякі з перших християн саме так розуміли власне хрещення та його зв’язок із хрещенням Ісуса (Рим. 6, 3–11; Кол. 2, 11–15). Якщо ми намагаємося побачити смерть Ісуса очима Марка, то передусім треба дозволити зав’язатися і прорости цим «насінинам.
Й останнє «насіння» – слова Ісуса про тих, хто сяде по праву й ліву руку від Нього. Яків та Йоан самі не знають, чого просять, але нехай читач Марка протримається ще кілька напружених глав, і йому відкриється сенс. Коли Ісус «засяде у славі» і двоє будуть праворуч і ліворуч від Нього, це буде – на хресті. Марко залишив нам виразну, приголомшливу картину і справжньої слави Царства, і справжнього змісту цієї смерті. А тепер він буде ретельно поливати своє насіння й чекати, поки воно проросте.
Ми ж, трепетно очікуючи плодів, зосередимося знову на одній з головних тем цих глав Марка – слідуванні за Ісусом. Придивившись до намальованої для нас картини, ми теж можемо здивуватися, злякатися й відсахнутися. Але Ісус здійснює свій шлях до Єрусалиму, перевертаючи з ніг на голову всі мирські цінності, систему влади та її противаг, віддаючи своє життя в жертву за багатьох. Щоб прийняти його жертву, нам залишається одне – прямувати за Ним.
Насамкінець хочу навести як приклад для наших роздумів кілька думок Отців Церкви про цей уривок. Текст навчає, що ми не можемо просити привілеїв у Царстві без готовності померти за нього (Йоан Золотоустий). Сини Заведея не помилилися в тому, що вони були особливими реципієнтами Його любові, однак помилялися в уявленнях, що це можливе без ціни (Йоан Золотоустий, Беда). Тільки через особисте упокорення можна увійти в славу Господа (Августин). Історія мучеників показує, що багато з них були беззастережно готові пити чашу з Господом, щоб постраждати й померти за правду (Полікарп). Мучеництво є одним із видів хрещення, у ньому любов Отця через Сина діє, щоб поховати старе, гріховне життя й підняти віруючого до нового життя через Святого Духа (Йоан Золотоустий). Як Христос воскрес без зусиль з води, будучи похованим у ній, так і ми піднімаємося з Ним, вмерши для гріха. Він розділив з нами наше покарання, але не наш гріх (Августин). Його незрівнянна праведність, освячення, спасіння й воскресіння стали нашими завдяки вірі (Григорій Богослов). Без Його втіленого приниження тільки ангели знали б Його особу (Йоан Золотоустий[xx]).





[i] Ryken L. The New Testament in literari criticism. Frederick Ungar Publishing Co., New York USA 1984. – p. 220.
[ii] Robert A. and Feuillet A., Introduction to the New Testament. – New York, Desclee company, 1965. – p. 209.
[iii] Ryken L. The New Testament in literari criticism. Frederick Ungar Publishing Co., New York USA 1984. – p. 236. Марко починає описувати їх у негативному світлі й зовсім не випадково обрамлює стан нездатності апостолів бачити і чути (8, 18) історіями оздоровлень сліпого та глухого чоловіків (7, 3132;8, 2226). Три проголошення про страсті стає базою, з котрої починається наростання кульмінації. Апостоли не розуміють жодного з передбачень, і, попри Ісусові корекції, доходить до втечі апостолів та їхнього заперечення знайомства з Ісусом замість смерті та чувань у Гетсиманії.
[iv] Martin R. Mark Evangelist and Theologian. – Michigan, Zondervan Publishing House. – p. 112.
[v] Ryken L. The New Testament in literary criticism. Frederick Ungar Publishing Co., New York USA 1984. – p. 190.
[vi] Там само. – p. 223.
[vii] Там само. – p. 223.
[viii] Cranfield C. E. B. The Gospel according to ST. MARK  Cambridge, University Press 1972. – p. 13.
[ix] Ryken L. The New Testament in literary criticism. Frederick Ungar Publishing Co., New York USA 1984. – p. 215.
[x] Там само. – p. 217.
[xi] Там само. – p. 75.
[xii] Там само p. 219.
[xiii] Там само. – p. 220.
[xiv] Там само – p. 219.
[xv] Keener C. S. The IVP Bible background commentary: New Testament. – Downers Grove, Ill.: InterVarsity Press, 2014,  p. 151.
[xvi] MacDonald, W., & Farstad, A. (1997, c1995). Believer’s Bible Commentary: Old and New Testaments (Mk 10, 32 -34). Nashville: Thomas Nelson.
[xvii] Keener C. S. The IVP Bible background commentary: New Testament. – Downers Grove, Ill.: InterVarsity Press, 2014, p. 154
[xviii]Думки в цій частині взято з Keener C. S. The IVP Bible background commentary: New Testament. – Downers Grove, Ill.: InterVarsity Press, 2014, 155
[xix] Цю частину коментарю взято з Wright N. T. Mark for Everyone. (The New Testament for Everyone)  – Westminster John Knox Press, 2004. Kindle ed. , 138-141
[xx] Oden, T. C., & Hall, C. A. Mark. Ancient Christian Commentary on Scripture NT 2. Downers Grove, Ill.: InterVarsity Press. 2005, 149.

четвер, 4 квітня 2019 р.

Четверта неділя Великого посту (Мк 9:17-31).

І відказав йому один з народу: «Учителю, привів я до тебе сина мого, що має німого духа, 18. і де тільки його вхопить, кидає його об землю так, що піниться, скрегоче зубами, дерев'яніє. Просив я учнів твоїх, щоб його вигнали, та не змогли.» 19. Він же у відповідь каже їм: «О роде невірний! Доки я буду з вами? Доки вас терпітиму? Приведіть но його до мене.» 20. І привели його до нього. Скоро дух угледів його, притьмом того затряс, і повалившись той на землю, запінившися, почав качатися. 21. Спитав же його батька: «Скільки часу, як це йому сталося?» - «З дитинства», - відповів той. 22. «І часто він кидає його у вогонь і в воду, щоб його погубити. Та якщо можеш, поможи нам, змилосердившись над ним.» 23. Ісус же каже йому: «Щодо того - якщо можеш - то все можливо тому, хто вірує.» 24. І вмить батько хлопчини викрикнув крізь сльози: «Вірю, поможи моєму невірству!» 25. Ісус же, бачивши, що збігається народ, погрозив нечистому духові, кажучи: «Німий та глухий душе! Наказую тобі: Вийди з нього й не входь більше в нього.» 26. І, закричавши та сильно його стрясши, вийшов з нього. І наче змертвів той, тож многі казали: «Вмер він.» 27. Але Ісус, узявши його за руку, підвів його, і той устав. 28. Коли ж увійшов у дім, то учні його питали його насамоті: «Чому ми не могли його вигнати?» 29. Він відповів їм: «Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом.» 30. Вийшовши звідти, проходили крізь Галилею, і він не хотів, щоб будь-хто знав. 31. Навчав бо своїх учнів і казав їм: «Син Чоловічий буде виданий у руки людям, і вб'ють його, і, вбитий, по трьох днях, воскресне.»
          Кілька місць в цьому уривку інколи викликають не розуміння читачів й тому перед тим, як сказати про головне значення цієї розповіді, дозволю собі коротко їх прояснити.[1]
          Слова батька про те, що німий дух, як тільки вхопить його сина "кидає його об землю так, що піниться, скрегоче зубами, дерев'яніє" (в.18) часто пояснювали, що опис хвороби хлопця виглядає більше подібним до епілепсії ніж до одержимості демоном, особливо беручи до уваги той факт, що такий стан триває з дитинства (в.21). Чи цей вірш справді ілюструє незнання медичного діагнозу? Очевидно, що в давнину не розуміли причин епілепсії, й без сумніву багато хто такі симптоми пояснював одержимістю. Однак не має причин думати, що епілепсія й одержимість демонами не могли збігатися в часі, чи, що одержимість демоном не могла виявлятися симптомами подібними до епілептичних. Той факт, що хлопець відразу затрясся, як тільки побачив Ісуса (в.20), вказує саме на одержимість.
          Вислів Ісуса "все можливо тому, хто вірує" (в.23), останніми роками дуже часто розуміють неправильно, оскільки дехто вірить, що він проголошує т. зв. Євангеліє успіху / процвітання (prosperity gospel, знане також як positive confession), чи як його іронічно називають  "name-it-and-claim-it gospel". Важливо, однак, розуміти, що контекст уривку не говорить про здобуття майна. Основною темою, натомість, є питання віри, котра уможливлює звільнення та спасіння.
          В деяких читачів через слова Ісуса "Німий та глухий душе" (в.25) часом складається враження, що Ісус описує демона як глухого та німого. Проте, текст виразно каже, що демон чув наказ Ісуса вийти з хлопця, й сильно закричав залишаючи його. Таким чином демон сам не був глухий та німий, але спричинював глухоту та німоту в хлопця, а Ісус звертається до демона в такий спосіб, з огляду на те страждання, яке він приносив хлопцеві.   
          "Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою [та постом]" (9:29): чи Ісус має на увазі, що є різні види демонів, й деяких з поміж них важче вигнати ніж інших? Ісус може, й водночас не може, саме це мати на увазі. Можливо однак, що радше ніж існують різні види демонів, деякі є просто сильнішими від інших, й тому їх важче екзорцизмувати (заклинати й виганяти).
          [та постом] (9:29) Брюс Метцгер (Bruce Metzger) відзначає, що в ранній Церкві був досить сильний наголос на пості, й слова "та постом" [kai nēsteia] є т. зв. глосою (заміткою на полях тексту Євангелія), котру знаходимо в більшості варіантів тексту, й котра відтак стала присутня в деяких сучасних перекладах. Декотрі варіанти рукописів, однак, не мали цієї вставки (Олександрійський та Західний варіанти  тексту - Alexandrian and the Western types of text). Подібний додаток було зроблено також в 1 Кор 7:15. Сучасні критичні видання Нового Завіту грецькою мовою (Nestle-Aland 28, The Greek New Testament: SBL Edition), не подають в тексті згадки про піст, однак згадують про неї в критичному апараті (місце в котрому згадані варіанти різночитань, вставок та опущень в наявних на сьогодні манускриптах).
          Що хотів підкреслити євангелист Марко, розповідаючи нам про цей випадок з життя Ісуса? На мою думку, можна зупинитися принаймні на трьох важливих моментах.
          По перше, як можна побачити зі слів в Мк 9:19, фундаментальною проблемою людей котрі зустрічалися з Ісусом (опонентів Ісуса, духовно поневолених / пригноблених, та навіть учнів) була їхня, або слабка віра, а бо й цілком невіра (пор. Мк 6:6; 9:23). Гіркі слова Ісуса (О роде невірний! Доки я буду з вами? Доки вас терпітиму?) відлунюють ехом проповіді старозавітних пророків (пор. Втор 32:5,20; Іс 6:11; Єр 5:21-22)
          Другий важливий момент. У вв. 9:22б-24 бачимо, що батько просто шукає допомоги завдяки чудесній силі Ісуса: "Якщо можеш, поможи нам". Ісус поправляє слова батька, закликаючи його довіритися Богові, й той негайно ісповідує, що увірував, але водночас визнає свою духовну слабкість й закликає Ісуса створити в ньому серце, котре зможе вірити більш твердо та рішуче: "Вірю, поможи моєму невірству!"
          І третє. У вв. 9:28-29 вирізняється запитання учнів: "Чому ми не могли його вигнати". Окрім браку розуміння (8:17-18,21; 9:5), учням бракує також здатності сповнити ту місію, котру поклав на них Ісус (6:7,13; 9:18). Іхня невдача (навіть провал) є нагодою для Ісуса, щоб заохотити їх до більшої молитви (пор. 4:10; 7:17; 10:10), маючи на увазі той факт, що більше часу та зусиль в молитві (а відтак і більш тіснішому товаристві з Богом) провадить до зростання у вірі (довіри до Нього).
          В багатьох обставинах життя, наша віра часто виявляється не менш слабкою. Як не дивно, але нерідко це трапляється з тими, котрі вважають, що входять в "тісніше коло учнів". Тема учнівства відіграє дуже велику роль в Євангелії від Марка. Слова батька "привів я до Тебе сина мого" вказують на те, що батько думав знайти Ісуса там де були Його учні. Так само і в наш час приходячи з своїми потребами до учнів Ісуса, люди як правило сподіваються на подібну зустріч…
          Відтак для того, щоб насправді бути учнями через котрих інші зможуть зустріти Господа, сам Ісус словами сьогоднішнього Євангелія запрошує нас до молитви (котра насамперед є діалогом, й тому, також важливо слухати Ісуса через Св. Писання) та проведення часу разом з Ним, щоб краще Його пізнати й відтак бути спроможними не тільки на більшу довіру до Нього, але й на більш ефективне свідчення. Покаянний Канон Св. Андрія Критського, котрий будемо молитися в середу п'ятого тижня Великого посту, є однією з таких прекрасних нагод для більшої молитви, глибшого розважання та тіснішої єдності з Господом…




[1] Складніші моменти тексту пояснено на основі: Wilkins, Michael; Evans, Craig A.; Bock, Darrell; Köstenberger, Andreas J., The Gospels and Acts (The Holman Apologetics Commentary on the Bible), B&H Publishing Group. Kindle Edition 2013, Kindle Locations 7001-7013