суботу, 18 червня 2016 р.

Неділя П'ятидесятниці (Дії 2:1 – 11).

А як настав день П'ятидесятниці, всі вони були вкупі на тім самім місці. 2. Аж ось роздався зненацька з неба шум, неначе подув буйного вітру, і сповнив увесь дім, де вони сиділи. 3. І з'явились їм поділені язики, мов вогонь, і осів на кожному з них. 4. Усі вони сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм промовляти. 5. А перебували в Єрусалимі між юдеями побожні люди з усіх народів, що під небом. 6. І як зчинився той шум, зійшлась велика юрба і хвилювалася, бо кожний чув, як вони говорили його мовою. 7. Здивовані й остовпілі, вони один до одного казали: «Хіба не галилеяни всі оці, що розмовляють? 8. Як же воно, що кожний з нас чує нашу рідну мову: 9. партяни, мідяни, еламії, і мешканці Месопотамії, Юдеї і Каппадокії, Понту й Азії, 10. Фригії і Памфілії, Єгипту й околиць Лівії, що біля Кирени, римляни, що тут перебувають, 11. юдеї і прозеліти, крітяни й араби - ми чуємо їх, як вони нашими мовами проголошують величні діла Божі?»
Контекст і значення празника.
            У наш  час слово "П'ятидесятниця" у людей часто асоціюється з "П'ятидесятництвом". У свою чергу останнє асоціюється з досить маргінальним і екстатичним християнським життям: багато шуму, розмахування руками і, звичайно, фраз на незрозумілих мовах. Ми забуваємо, що від першої П'ятидесятниці ведуть походження всі християни, а не тільки ті, які називають себе "п'ятидесятниками". В євреїв I століття П'ятидесятниця п'ятдесятий день після Пасхи. Це було землеробське свято. Селяни приносоли Богові первістки врожаю пшениці (почасти на знак подяки, почасти як молитву, щоб і решта врожаю було благополучно зібрано). Поряд  з тим для юдеїв П'ятидесятниця, як і Пасха,  була не тільки землеробським святом. Обидва свята пов'язувалися ще й з виходом євреїв з Єгипту, пригадуючи той час, коли Бог виконав свої обітниці Авраамові і визволив свій народ. Пасха це час, коли в жертву приносилися ягнята і коли ізраїльтяни були врятовані від ангела-губителя, який вигубив єгипетських первістків. У ту саму ніч ізраїльтяни вийшли з Єгипту. Попереду у них були перехід через Червоне море і шлях по Синайській пустелі... Потім, через 50 днів після Пасхи, вони прийшли до гори Синай, де Мойсей отримав Закон. Інакше кажучи, П'ятидесятниця, п'ятдесятий день, пов'язаний не тільки з "першими плодами" врожаю. У цей день Бог дарував своєму врятованому народові дорогу життя (Заповіді Закон), якою вони повинні були керуватися. Все це є дуже  важливе для розуміння розповіді Діянь про першу християнську П'ятидесятницю. Лука виходить з того, що люди знають про перші плоди, а тому схоплять підтекст (зрозуміють алюзію, натяк): сповнення Духом, свідчення про Ісуса і Його воскресіння, перші навернені це початок майбутнього есхатологічного врожаю. Є й інші паралелі з Синайським одкровенням. Коли діти Ізраїлю прийшли до Синаю, Мойсей зійшов на гору, а потім спустився з Законом. Тут Ісус зійшов на небеса (вознесіння) і натякає Лука сходить нині, але не з записаним Законом, який накреслений на кам'яних скрижалях, але з "Уставом", який пишеться в людських серцях[i].
            Слово "П'ятидесятниця" має цілком певні алюзії. У світлі сказаного про вознесіння істотним є факт, що вітер зійшов "з неба" (12:2 ). Через Дух на землю сходить творча сила Творця. І сенс не в тому, щоб дати людям "духовність", яка зробить їх байдужими до всього земного. Сенс у тому, щоб переобразити землю небесною силою. Переображення починається з тіл, умів, сердець і життя учнів Ісуса, причому учнів як громади: Лука спеціально відзначає, що вони були зібрані в одному місці; Дух сходить для того щоб з'єднувати, а не розділяти. Іншими словами, зішестя Духа в день П'ятидесятниці  немов би доповнює вознесіння Ісуса. Воскреслий Ісус на небесах є присутністю у Божих оселях нової "земної" реальності. Дух же на землі це енергія самих небес. Тим самим дар Духа є прямим наслідком вознесіння Ісуса. Оскільки Ісус Владика всього, то до його енергії і сили творити все нове можна доторкнутися через Дух всім, хто Його закликає, слідує за Ним і довіряє Йому. Вогонь і вітер дикі і неприборкані сили. Коли вітер з шумом пробіг по будинку і на кожній людині спочив вогонь, напевно, апостолам було одночасно і радісно, і страшно. Далі в Діяннях неодноразово буде описуватися інший спосіб дії Духа, спосіб частий для подальшої історії Церкви: тихий, ненав'язливий, який поволі змінює життя і життєві ситуації. Однак не варто поспішати з висновками. Лука явно описує щось нове, початок нового руху, подібного до флоту кораблів, які гнані сильним вітром, виходять у відкрите море. Він хоче пояснити, як невелика група переляканих, збентежених і переважно неосвічених людей настільки швидко перетворилася на силу, з якою довелося рахуватися всьому світу[ii].
            Сповнення Божих обітниць
            В першій главі Діянь йдеться про Божу обітницю поширити своє Царство, своє спасительне суверенне панування не тільки в Ізраїлі, але й через Ізраїль на весь світ. Інакше кажучи, мова йшла про те, як Бог виконає сказане Авраамові в Бут 12:3: "В тобі благословляться всі племена землі". В книзі Буття обітниця Авраамові слідує відразу після яскравого опису про вавилонське стовпотворіння: у Вавилоні запланували збудувати "вежу висотою до небес і зробити собі ім'я." Нічого не вийшло: нахабний проект спіткала та ж доля, яку завжди осягає людська зарозумілість, Бог змішав мови людей, вони перестали один одного розуміти і, відповідно, не могли працювати над створенням суспільства, в якому вже не було б потреби в Бозі. Лука хоче сказати, що з П'ятидесятницею прокляття відміняється: обітниця Авраамові збувається, і все людство почує Добру новину про Ісуса ("великі діла Божі" 12:11; пор. Дії 10:3843). Так, всі присутні були юдеями або як мінімум прозелітами (язичниками, які навернулися в юдаїзм): у Єрусалим вони прийшли не просто так, а на юдейське свято. Однак вони зібралися з різних країн, в яких говорили на різних мовах і діалектах. Лука дає, вражаючий за своїм розмахом, список земель: десятки тисяч квадратних кілометрів від Парфії та Месопотамії на півночі та сході до Риму на заході, Єгипту і Аравії на півдні, плюс ще острів Крит. Тут сенс не в тому, щоб дати детальний географічний звіт, а в тому, щоб передати загальне враження: на святі присутні різні люди, дуже різношерстна юрба. Не дивно, що деяким з присутніх таке різноголосся здалося п'яною балаканиною. Знову і знову в Діяннях ми бачимо, що апостольська проповідь стикається не тільки з натхненним прийняттям , а й часто-густо з противленням, недовірою і насмішками. І до наших днів повно людей, які вважають, що ми даремно витрачаємо час і говоримо безглузді нісенітниці. До того ж, деякі християни ще й хочуть виглядати дуже пристойними, щоб їх, не приведи Боже, за жодних обставин не прийняли за п'яних: ні в 9:00 ранку, ні в будь-який інший час доби.[iii]
Значення для нас.
            Саме в Дусі Церква є таїнством Воскреслого, Його сакраментальною присутністю. Можна сказати, що Пневматосфера це те "місце", в якому зберігає життя і актуальність апостольська проповідь, Добра Новина як продовження "свідоцтва пророків, апостолів та всіх учнів." Вірне і творче Передання означає життя Святого Духа в Христовому Тілі не тільки як передачу, а й як "новизну" Духа, в повсякчас оновлюваній новизні особистостей. Дух рясніє в сакраментальному тілі Христа, а всюди, де діє Дух в історії та космосі, таємно присутня Церква. Всяка билинка виростає в Церкві, всяке світило перебуває в ній, всякий пошук істини, правди і краси здійснюється в ній, всяка крупинка роздумів, мудрості та поклоніння зібрана нею.[iv]
            Інколи деякі особи відчувають своєрідну провину, що не пережили такого ж захоплення, як апостоли в день П'ятидесятниі. Або ж відчувають легку заздрість до тих, кому, виглядає, цей досвід знайомий. Стосовно цього потрібно сказати наступне. По-перше, Бог діє індивідуально, з кожним по своєму. Кожен має свій досвід і, можливо, в когось він помітніший тільки тому, що ці особи можуть мати якісь  важчі випробування, й тому Бог заздалегідь дає їм переконатися у Своїй могутності. В інших людей, все йде якось спокійніше, і їм немає потреби в особливих переживаннях, щоб вирішити проблеми, хоча їх служіння, можливо, нітрохи не менш важливе і глибоке. Одним словом, не треба нікому заздрити, але натомість потрібно завжди радіти дарами іншої особи, як своїми власними. По-друге, згідно слів самого Ісуса (Лк 11:13) ясно, що Бог бажає дати Святого Духа всім людям, і від нас вимагається лише одне: попросити. А як прийшовши, проявить себе Дух, заздалегідь сказати неможливо.[v]
            Літургійне читання празника П'ятидесятниці, кидає нам виклик: чи є в нас достатньо Духа, досить нового життя, щоб ті, хто слухає нас, бодай якось реагували на наші слова, та свідчення про Ісуса?  Чи ми свідомі того, що отримали Св. Духа через Св. Тайни Хрещення та Миропомазання? Якщо ні, то чому? Дух діє в якийсь інший спосіб, чи ми так успішно пригасили вогонь Духа, що нічого взагалі не відбувається?
Місійне завдання: З новим запалом стараймося поділитися з ближніми своїм досвідом віри і радістю спасіння в Ісусі Христі. Стараймося, щоб люди, котрих зустрічаємо у нашому житті, могли досвідчувати, що Милосердний Отець, котрий дарував нам Свого Сина й послав Святого Духа, справді перемінює наше життя.  Господь доручає нашій парафіяльній спільноті розширити світ людських сердець для Нього, проголошувати нове життя в Христі у наших селах, містечках і містах та аж до краю землі.
P.S. Думки про Євангеліє цієї неділі є на цьому блозі за наступним посиланням: http://slovobozhe.blogspot.fr/2015/06/737-52-812.html



[i] Wright N. T. Acts for Everyone. Part 1. Chapters 1-12., London SPCK 2008, 21 22
[ii] Wright N. T. Acts for Everyone. Part 1., 22  23
[iii] Wright N. T. Acts for Everyone. Part 1., 28  29
[iv] Clement O. Sources. Les mystiques chrétiens  des origines. Textes et commentaires., Paris, Desclee  de Brouwer 2008,  112 
[v] Wright N. T. Acts for Everyone. Part 1., 24  25

пʼятницю, 17 червня 2016 р.

Декада місійності УГКЦ. Субота. Свідчення тим, серед яких виріс та свідчення всім (Дії 28:1 – 31).

Врятувавшися, ми довідалися, що острів зветься Мальта. 2. Тубільці поводилися з нами з неабияким милосердям: вони нас прийняли коло вогню, що його були запалили з-за дощу, який саме йшов, та задля холоду. 3. Коли ж Павло назбирав жмут хмизу й поклав на вогонь, змія, з приводу жару, вискочила та вчепилася до руки його. 4. Якже побачили тубільці, що гадина звисає з руки його, говорили між собою: «Цей чоловік напевно вбивця; він урятувався від моря, але помста не дає йому жити.» 5. А він, скинувши у вогонь гадину, не зазнав ніякого лиха. 6. Вони гадали, що він спухне або впаде зненацька мертвим. Довго чекали та, бачачи, що нічого незвичайного з ним не сталося, змінили думку й почали говорити, що він - бог. 7. А був поблизу того місця маєток начальника острова, на ім'я Публій, що прийняв нас і гостив три дні ласкаво. 8. Та якраз сталося, що батько Публія, хворий на гарячку й на червінку, лежав у ліжку. Павло ввійшов до нього, помолився і, поклавши на нього руки, оздоровив його. 9. Коли ж це сталось, теж інші на острові, які мали недуги, приходили й оздоровлялись. 10. Вони нас за те всякими почестями вшанували, а коли ми відпливали, понакладали все для нас необхідне. 11. Після трьох місяців ми відпливли на олександрійськім кораблі, що перезимував на острові й мав ознаку Діоскурів. 12. Причаливши в Сиракузах, ми там перебули три дні. 13. Звідси, обпливши, прибули в Реґію. А по однім дні, через те, що знявся південний вітер, причалили на другий день у Путеолі, 14. де знайшли братів, які нас запросили перебувати в них сім день. Так прибули ми до Риму. 15. А звідтіля брати, довідавшись, що ми прибули, вийшли нам назустріч аж до Форуму Аппія та до Трьох Таверн. Побачивши їх, Павло подякував Богові і посмілішав. 16. І коли ввійшли у Рим, Павлові було дозволено жити окремо разом з вояком, який його стеріг. 17. Через три дні Павло скликав до себе знатніших юдеїв. А як вони зійшлися, він до них промовив: «Я, мужі брати, нічого не зробив проти народу чи батьківських звичаїв, а всеж ув'язнено мене в Єрусалимі і передано в руки римлян. 18. Вони, розсудивши мою справу, хотіли мене відпустити, бо в мені не було ніякої смертної вини. 19. А що юдеї противилися тому, я був примушений покликатися на кесаря, - не щоб я хотів у чомусь народ мій оскаржити. 20. З отого приводу я покликав вас, щоб вас побачити й порозмовляти, бо то за надію Ізраїля мене заковано в оці кайдани.» 21. А ті йому сказали: «Ми ані листів про тебе не одержали з Юдеї, ані з братів ніхто не прийшов, і не звістив і не говорив про тебе щось лихе. 22. Однак, ми бажали б довідатися від тебе, що ти думаєш, бо про цю секту нам відомо, що їй спротивляються всюди.» 23. І призначивши йому день, прийшло їх більше до його домівки. Він викладав їм, свідчивши про Царство Боже, і переконував їх про Ісуса з закону Мойсея та пророків, - від ранку аж до вечора. 24. Деяких переконували його слова, а деякі не йняли віри. 25. І бувши в незгоді між собою, почали розходитися, коли Павло до них промовив лиш одне це слово: «Добре прорік був Святий Дух через пророка Ісаю до батьків ваших кажучи: 26. Піди до цього народу і скажи: Ви слухатимете вухами, і не зрозумієте, дивитиметесь очима, і не побачите. 27. Бо серце цього народу затовстіло й вони вухами тяжко чули, і очі свої зажмурили, щоб часом не бачити очима, і вухами щоб не чути, щоб не зрозуміти серцем і не навернутись, та щоб я не оздоровив їх. 28. Нехай, отже, буде вам відомо, що це спасіння Боже було послане поганам: і вони почують.» 29. Коли ж це сказав, юдеї відійшли, сильно сперечаючися між собою. 30. Павло перебув повних два роки в найнятій хаті та приймав усіх, що приходили до нього, 31. проповідуючи Царство Боже і навчаючи про Господа Ісуса Христа з повною сміливістю та без перешкоди.
Як і в попередній главі, розповіді в Діяннях 28 мають глибше значення ніж можна відчитати відразу. Змія - ще класичніший та зрозуміліший для біблійної людини символ ніж море.[i] Цілі культи, навіть цілі релігії були побудовані навколо страшної сили змії: іноді в хорошому сенсі (змія як знак зцілення), іноді - ні. Згадаймо змія в Едемі (Бут 3). Мойсей підніс змію в пустелі (Числ 21:9), й вкушені гадюками зцілялися. І так далі. А тепер, при всіх перекличках між Діяннями і Євангелієм від Луки, ми бачимо делікатну алюзію на події пасхального ранку, - того моменту, коли люди вже зрозуміли, що трапилося щось незвичайне, але ще не знають, що саме. Іншими словами, в задумі сюжету Луки, ціла 28-ма глава Діянь - своєрідний віддалений еквівалент-коментар до події  воскресіння Ісуса. Йдеться насамперед про те, що Благовість, подібно як і Воскреслий Христос, всуперч усьому, живе та потужно діє, динамічно поширюючись до всіх кінців землі.
Другим особливим моментом Діянь 28, є те, що вся ця розповідь, - це ще одна ілюстрація того, що ще до прибуття до Італії Павло потверджений як особа, котра заслуговує довіри, а відтак і саме християнство, не тільки не представляє якоїсь політичної небезпеки (тобто християни не є просто політичні заколотники), але й є більше ніж вартим того, щоб спробувати його краще пізнати.
Після прибуття до Риму, Павло запрошує до себе єврейських провідників, оскільки їх дуже багато жило у вічному місті. Перед єврейським керівництвом в Римі, Павло розповідає причини свого прибуття та наполягає на тому, що вже попередньо було неодноразово представлено перед єрусалимьским натовпом, синедріоном, римськими намісниками, Агрипою та іншими: він ув'язнений за надію Ізраїлю, й тільки через це він відкликався на суд кесаря. Очевидно, що Павло не хоче, щоб, коли він потрапить на суд кесаря, євреї висунули проти нього нові звинувачення. На щастя для Павла, єврейські вожді нічого взагалі про це не знають та не виявляють особливого інтересу до справи. Також з Юдеї про Павла не надходило ніяких звісток, й відтак  ніхто спеціально не налаштував їх проти апостола. Однак про християнство вони чули, в основному недобрі відгуки. Тут же, чуючи промови про Ісуса від дуже освіченого єврея, який до того ж виявився християнином, що очікує імператорського суду, вони отримують можливість більше дізянтися про Християнство, й тому хочуть прийти ще раз.
Лука розповідає, що Павло, використовуючи нагоду, цілий день благовістує своїм одноплемінникам про Ісуса. Врешті так він робив кожного разу коли під час своїх місій приходив до якогось нового міста: спочатку йшов до синагоги й благовістував юдеям, а потім звертався до ширшого загалу - язичників. Отож в Римі, з самого ранку до пізнього вечора Павло детально тлумачить Писання: він намагається пояснити євреям, що Псалми й Пророки, Мойсей та Аврамм - всі одностайно розповідають одну й ту саму історію й вказують на одну й ту саму особу - Месію Ісуса, котрий мусів страждати, померти та воскреснути, й відтак став Господом усіх народів, щоб сповнилося пророцтво Авраамові. Павло бажав одного, щоб вони усвідомили, що саме в Ісусі, - Павло побачив славу живого Бога. 
Слід підкреслити ще один мотив, котрий дуже важливий для двотомної розповіді Луки - Євангелія та Діянь Апостолів: грядуще  Боже Царство. На поч. Діянь ми чуємо, що Ісус показував себе апостолам "у численних доказах живим після своєї муки, з'являючись сорок день їм і розповідаючи про Боже Царство" (1:3). Саме про це Павло говорив своїм побратимам-юдеям (в. 23),  й саме це до самого кінця проповідував та навчав  "з повною сміливістю та без перешкоди"(в. 31). Зрештою, в цьому весь сенс: Бог Ізраїлів, Бог-Творець, Бог Авраамів, затребував в Ісусі свій престол як Владики світу - Владики, по відношенню до якого кесар лише низькопробна пародія. В юдаїзмі I століття «Царство Боже» завжди було концепцією глобального значення, котра включала не тільки релігійний вимір, але й політичний і суспільний - тобто Ісус є Господь усього.
Лука не розповідає про точні обставини подальшого життя Павла. Однак дуже важливо розуміти, що  справжній і головний герой книги не він, а Ісус, який на самому початку сів на престол як Владика світу, а нині проголошується з повною сміливістю та без перешкоди. Цар Юдейський, Господь всесвіту: Ісус з Назарету, який продовжує діяти та навчати, продовжує звіщати Боже Царство, котре тепер є інавгуроване на землі, так як воно є на небесах. Ісус з Назарету, Месія і Господь: через Його служителів, їх подорожі й випробування, їх страждання і корабельні аварії, - поширюється благовістя, котре націлене у майбутнє, далеко поза межі Риму й першого століття, поза межі тимчасових і географічних кордонів. Його чують чоловіки і жінки, правителі і діти, ремісники і філософи, здорові люди та інваліди. Багатьох таких людей Лука показав нам в драмі, в якій поєднані література і богослов'я, учасниками котрої покликані стати й ми самі. Подорож з Діянь Апостолів, повинна стати й нашою подорожжю. Бо хоч 28-ма глава Діянь розповідає, що подорож Павла добігла свого кінця, для нас вона тільки починається; в цьому кінці - наш початок.
Місійне завдання: Просити Бога про дар розуміння, що ділення з іншими радістю Доброї Новини, якою є спасіння в Христі Ісусі, – це вияв найбільшої любові і наша місія у світі.
Молитися за наших місіонерів у Східній Україні, зокрема на Донбасі та Луганщині, Криму Казахстані, Росії та в інших регіонах. Щедро підтримати тих, хто вже служить на цих місійних теренах. Подумати, як я і моя парафіяльна спільнота може долучитися до місій УГКЦ та підтримки тих хто охороняє мир та спокій нашої держави.




[i] Роздуми над цією главою з Діянь основані на Wright N. T. Acts for Everyone. Part 2. Chapters 13-28., London SPCK 2008, 234 - 249

четвер, 16 червня 2016 р.

Декада місійності УГКЦ. П'ятниця. Нести хрест, ризикувати задля Євангелія (Дії 27:1 – 44).

Коли було вирішено, що маємо відплисти в Італію, Павла і деяких інших в'язнів передали сотникові Августової когорти, що звався Юлій. 2. Сівши на адрамітський корабель, який мав плисти попри міста азійські, ми вирушили. З нами був Аристарх, македонець із Солуня. 3. На другий день ми пристали до Сидону. Юлій обходився з Павлом по-людяному і дозволив йому навідатися до друзів і користуватися їхньою допомогою. 4. Відчаливши звідти, ми пливли попри Кіпр, бо вітри були противні, 5. і, перепливши море, що омиває Кілікію та Памфілію, причалили в Мирах Лікійських. 6. Там же сотник знайшов олександрійський корабель, що плив в Італію, і посадив нас на нього. 7. Багато днів пливли ми поволі й насилу прибули до Кніду; коли ж вітер не допустив нас причалити, ми попливли попри Кріт коло Салмони. 8. А пливучи з трудом попри неї, прибули до одного місця, що зветься Гарна Пристань, біля якої було місто Ласея. 9. А як проминуло досить часу, і плавба вже стала небезпечною, бо й піст минув вже, Павло попереджав, 10. кажучи їм: «Я бачу, мужі, що плавання не обійдеться без шкоди й великої втрати не лише для вантажу та корабля, але й для нашого життя.» 11. Та сотник більше довіряв керманичеві і власникові судна, ніж словам Павла. 12. Через те ж, що пристань не була вигідна на зимівлю, більшість була тієї думки, щоб вирушити звідти і, якщо можна, дістатися до Фініки, пристані крітської, що звернена на південний захід і на північний захід і перезимувати.
13. Якже подув легенький вітрець із полудня, вони, гадаючи, що здійснять свою думку, підняли котву і попливли близько попри Кріт. 14. Та незабаром зірвався буревій, що зветься Евракілон. 15. Ухопило корабель так, що він не міг іти проти вітру; ми пустилися навмання, і нас несло. 16. Підпливши під якийсь маленький острів, що звався Клавда, нам ледве вдалося опанувати човен; 17. ми витягли його і вжили допоміжних заходів, обв'язуючи корабель. А боячися, щоб не попасти на Сирту, спустили вітрило, і так нас несло. 18. Наступного дня, через те, що буря сильно кидала нас, почали ми викидати вантаж, 19. а на третій - моряки власними руками повикидали знадіб'я корабельне в море. 20. А що ні сонця, ані зір не було видно вже кілька днів, та й буря люто налягала, ми втратили вже всяку надію на рятунок. 21. Коли люди довго не їли, тоді Павло встав серед них і мовив: «Треба було, мужі, послухати мене й не кидати Кріту; так можна було б уникнути цієї небезпеки і шкоди. 22. А й тепер закликаю вас: Бадьортеся, ніхто бо з вас життя не втратить, лиш корабель (пропаде). 23. Цієї ночі бо з'явився мені ангел Бога, якому я належу і якому служу, 24. і сказав: Не бійся, Павле! Ти маєш перед кесарем з'явитися, тож Бог дарував тобі всіх тих, що пливуть з тобою. 25. Тому бадьортеся, люди, бо я вірую Богові, що воно так буде, як було сказано мені. 26. Ми мусимо натрапити на якийсь острів.» 27. Чотирнадцята ж ніч настала, як нас кидало по Адрії; та коло півночі моряки здогадувалися, що якась земля зближається до них; 28. тож кинули лот і було двадцять сажнів глибини. Відпливши трохи, знов кинули лот у море й було п'ятнадцять сажнів. 29. Тоді, побоюючися, щоб не наскочити десь на якісь підводні скелі, ми кинули чотири котви з корми і вичікували, щоб настав день. 30. А що моряки намагались утекти з корабля і вже були спустили човен у море, вдаючи, ніби хочуть викинути котви з переду корабля, 31. Павло сказав до сотника і вояків: «Якщо ці не зостануться на кораблі, ви не можете спастися.» 32. Тоді вояки відтяли линви човна, тож він упав. 33. А як мало дніти, Павло запрошував усіх щось з'їсти: «Оце сьогодні, - казав, - чотирнадцятий день, як ви, ждучи, перебуваєте натще й не їсте нічого. 34. Тому, прошу вас щось з'їсти, бо йдеться тут про ваш рятунок. Ніхто з вас ані волосу із голови не втратить.» 35. Сказавши це, взяв хліб, подякував перед усіма Богу і, розламавши, почав їсти. 36. Тоді всі піднялися на дусі й самі прийняли їжу. 37. Було ж усього нас на кораблі двісті сімдесят шість душ. 38. А як наїлися, то заходились полегшувати корабель, кидаючи пшеницю в море.
39. Коли настав день, моряки не розпізнали землі; вони лиш угледіли якусь затоку з побережжям, куди хотіли, по змозі, причалити кораблем. 40. Вони відчепили котви й пустили їх у море; одночасно вони розв'язали деменні мотузки і, розпустивши проти вітру жаглик, пустилися на берег; 41. а що потрапили на мілину між двома течіями, то корабель застряг. Ніс, врізавшися сильно, був нерухомий, а корму трощила навала хвиль. 42. Вояки були тієї думки, щоб в'язнів убити, - аби ніхто з них не втік уплав. 43. Та сотник, що хотів урятувати Павла, стримав їх від того наміру і звелів тим, що вміли плавати, першими кидатись у воду й дістатися на сушу, 44. а іншим рятуватися хто на дошках, хто на уламках судна. Таким то чином всі на землю врятувалися.
Описуючи служіння Павла, автор Діянь - Лука,  часто вказує, що великий апостол в своєму житті мав дуже багато моментів, котрі нагадували події з життя Христа.[i] Ісус відправився в дорогу й врешті-решт прийшов до Єрусалиму - так само вчинив і Павло. Ісуса схопили і видали римлянам - і Павла. Ісуса допитував римський намісник, який в якийсь момент відіслав його до Ірода Антипи, - і Павла допитували два римські намісники, й один з них влаштував слухання перед Іродом Агрипою. І так далі. Однак Ісуса відправили на смерть, а Павла - до Риму. Або точніше кажучи, Павла відправили в море. В морі часто бачили темну силу, силу, яка може бути джерелом небезпеки. Звідси невипадкова увага в книзі Виходу до переходу Ізраїлю через море, який згадується і в Псалмах (Пс 93:3-4). У виддіні пророка Даниїла про майбутнє історії  та світу, перед ним послідовно постають різні нечестиві імперії у вигляді звірів, які виходть з моря (Дан 7: 3). Ця ж тема моря відіграє важливу роль в книзі пророка Йони.  
До певної міри 27-ма глава Діянь - еквівалент того, про що йшлося в Лк 23: майбутня корабельна аварія відповідає розп'яттю Ісуса в Євангелії. Тільки Павло в Діяннях залишається живий - так чи інакше, смерть Павла не мала б жодного значення для відкуплення людства. Натомість Лука запрошує нас стежити за розповіддю, котра хоч і дуже віддалено, все ж перекликається з  історією Страстей. Події з життя Павла служать знаком того, як унікальна подія смерті Ісуса накладає відбиток на місію Церкви посеред світу. Раніше, супроти благовістування Павла виступали чаклуни Самарії, Кіпру та Ефесу, тепер, коли Павло йде назустріч кесарю, проти нього ще явніше виступає таємнича темна сила, про яку так часто говорила апокаліптична юдейська література. Однак Павло потратить до Риму, хоч перед тим пройде крізь вогонь (метафорично) і воду (буквально).
На відміну від пророка Йони, Павло не втікає, а навпаки сповняє своє покликання - йде далі, щоб проповідувати в столиці імперії. Великий апостол не тільки не втрачає духа, але й підбадьорює своїх супутників. Вночі Ангел Господній з'являється йому  й підтверджує, що той має постати перед кесарем, й тому не зважаючи на великі випробування, які чекають Павла, він не загине, й через нього будуть врятовані всі його супутники.
Сьогодні на заході дуже популярна т. зв. Євангелія процвітання, - мовляв, якщо ти маєш віру, - в житті все буде чудово й ти завжди матимеш успіх. Проте книга Діянь нас навчає, що якщо ми так спрощено думаємо, тоді ми не зрозуміли, що означає нести хрест. Хочемо ми цього чи ні, однак проповідь Доброї Новини про розп'ятого та воскреслого Месію, завжди накладає відбиток на життя благовісників. Можна, сказати, що до певної міри Лука вже натякає на образ Церкви як маленького корабля, котрий пливе серед розбурханих хвиль світу. Буревії та шторми, аж ніяк не означають, що зусилля та плавба даремні. Насправді вони вказують на те, що Бог бажає спасіння усього світу, й тому багато дивольських сил противляться цьому задумові. Всі християни, однак, котрі беруть участь у цій плавбі, та залучені в цю боротьбу з темними силами, повинні взяти на себе хрест й стати причасними до перемоги, яку Ісус отримав на Голготі.
Цікаво, що сотник, котрий супроводжує Павла, потрохи починає розуміти, що він не звичайний в'язень, й не дає вбити Павла, коли солдати хочуть це зробити з усіма в'язнями, щоб ті не змогли втекти після аварії корабля. Ця пригода, ще раз і ще раз вказує на крихкість проекту та постійний ризик. Такий же ж ризик як саме воплочення Бога. Бог завжди йде на ризик: ризик сотворення світу, спасіння цього світу через один малий народ Ізраїлю, ризик воплочення і т. д. Тому й спасіння, котре ми отримуємо як великий дар, все ж має безпрецендентну ціну.
Одне дуже важливе слово часто повторюється в цій главі - спасіння. Раніше була втраченя будь-яка надія щоб "спастись" (в. 20). Якщо б морякам вдався їх підступний план втечі, інші не "спаслися б" (в. 31).  Павло запрошує всіх, щоб їли, бо "йдеться про ваше спасіння/ рятунок" (в. 34). Сотник захотів "спасти/ урятувати" Павла (в. 43). Вкінці всі "спаслися/ врятувалися" на землю (в. 44). Як і раніше в Филипах, тут мова йде не тільки про земне спасіння, але присутній натяк на більш глибоке значення спасіння. Через воду - до безпеки...  Уважний читач Діянь в цих рядках може пригадувати собі розповіді про Ноя та вихід з Єгипту, а також історії про Йоана Хрестителя та самого Ісуса. Уважне читання цієї глави, вимагає глибшої застанови над розповідю про Страсті в Лк 23. В посланні до Галатів Павло говорить унікальні слова: "Я - розп'ятий з Христом. Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене" (2:19-20). В іншій главі цього ж послання він ще глибше розвиває цю думку " Всі бо ви, що у Христа христилися, у Христа одягнулися" (3:27). Історія представлена в Діяянях 27 в дуже незвичайний спосіб, через обставини життя Павла, дуже промовисто вказує й водночас пригадує нам на те що, через хрест та воду ми отримуємо спасіння.
Місійне завдання: Просити в Бога мудрості, щоб сприймати різні життєві труднощі і виклики з довірою до милосердного Бога, радісно, з усвідомленням, що я не сам, а що зі мною іде і допомагає мені сам Ісус Христос. Витривало молитися за своїх ближніх (чоловіка, жінку, дітей, внуків, родичів, друзів і ворогів) і своїми молитвами вести їх до Ісуса.



[i] Роздуми над цією главою з Діянь основані на Wright N. T. Acts for Everyone. Part 2. Chapters 13-28., London SPCK 2008, 219 - 234

середу, 15 червня 2016 р.

Декада місійності УГКЦ. Четвер. Основа віри. Наслідки проповіді. Справдження слів Ісуса (Дії 25:13 – 19).

Минуло кілька днів, і цар Агриппа з Вернікою прийшли в Кесарію вітати Феста. 14. А що вони пробули там чимало днів, Фест виклав цареві справу Павла: «Є тут - сказав він - один чоловік, якого Фелікс лишив в'язнем. 15. На нього, як я був в Єрусалимі, первосвященики й старші юдейські зробили скаргу, домагаючись його засуду. 16. Я відповів їм, що римляни не мають звичаю когось видавати, поки обвинувачений не матимете обвинуватців перед собою і можливости оборонятися від обвинувачення. 17. Отож, вони прийшли сюди зо мною, а я без жадної проволоки, на другий же день, сівши на судилище. звелів привести того чоловіка. 18. Обвинуватці, що виступили проти нього, нічим не оскаржили його щодо того, в чому я підозрівав зло. 19. Вони ж з ним мали якісь суперечки про їхнє власне суєвір'я та про якогось Ісуса померлого, - а Павло казав, що він живе.
Аештований Павло сидів у в'язниці в Кесарії. Римський намісник Фелікс, час до часу викликав Павла на допити, й з цікавістю слухав його розповіді про Ісуса. Однак коли такі свідчення Павла виликали у нього занепокоєння сумління, він відразу припиняв слухання. Часті допити, мали й іншу причину - Фелікс сподівався, що дістане від Павла хоч трохи грошей. По двох роках перебування Павла під арештом, замість прокуратора Фелікса, Рим прислав нового прокуратора - Порція Феста. Новий намісник хотячи догодити юдеям, спитав Павла чи той поїде на суд до Єрусалиму, однак Павло знаючи, що там на нього чигає смерть, відкликався до кесарського суду в Римі.
В часі очікування від'їзду на цей суд, Феста з Галилеї приїхав провідати цар Агрипа з своєю сестрою Веронікою, котрому римський намісник розповів про справу Павла. Дуже важливим є факт, що навіть язичник Фест, представляючи богословську християнсько-юдейську суперечку Павла, згадує, що центром проповіді апостола, є воскресіння Ісуса. Очевидно, що сам прокуратор у це не вірить, й подає інформацію в іронічній та згірдливій формі. Факт, однак залишається фактом, - язичник Фест, не усвідомлюючи усіх деталей,  вказує на головну ідею проповіді ранньої Церкви - Ісус Живий.
Що означає, що Ісус Живий для кожної людини сьогодні? Тут потрібно трошки детальнішого роз'яснення.[i]
Бог нас любить, але гріх не дає відчувати цю любов. Через гріх людина не може спастися. Оскільки людина не здатна дійти до Бога, то Бог прийшов до неї. Бог сповнив обітницю спасіння. "Бог так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав... щоб Ним світ спасти" (Йо 3:16-17). Як Бог спасає?
 Ісус здолав Сатану. З того моменту, коли згрішили прародичі, Бог обіцяє нам спасіння. До змія Він сказав: "Покладу ворожнечу між тобою й жінкою; між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову" (Бут 3:15). Ісус, нащадок жінки, розтрощує голову ворога. Князь цього світу скинутий, і ніщо не може проти­стояти Ісусові.
Ісус спас нас від гріха. Ісус, ягня Боже, що бере гріхи світу, аби ми жили повним життям. Його завдання не лише усунути зло й терпіння цього світу, але вирвати коріння всякого зла: гріх. Це означає, що:
- Ісус Прощає гріхи: за свої гріхи ми стали Божими ворогами й засуджені на пекло, але Ісус прийшов до нас та взяв наші провини на Себе. Тим ми примирені з Богом, прощені й оправдані. "Вас, що були мертві гріхами й вашим необрізанням тілесним, Він оживив вас із Ним, простивши нам усі провини. Він знищив розписку, що була проти нас, що нас осуджувала разом із приписами; Він зробив її нечинною, прибивши до хреста" (Кл 2:13-14). Тому немає вже засуду для нас.
- Забуває гріх:Бог не тільки прощає наші хиби і гріхи, Він їх забуває і зовсім не згадує. Коли Бог прощає, прощає раз й назавжди, тобто не згадує більше ніколи наших прощених гріхів. "Бог знову змилосердиться над нами, розтопче наші беззаконня. Ти кинеш у глибінь моря всі гріхи їхні" (Міх 7: 19).
- Визволяє від гріха: спасіння не полягає в тому, аби лише забрати наші гріхи. Ісус прийшов, щоб визволити нас від гріха, тобто зробити здатними нас більше не грішити. У Хрищенні ми з Христом померли для гріха, з Ним і воскресли, — живі для Бога (Рм 6).
Дає нове життя. Бог не послав Сина лише розв'язати проблему гріха, а головно дати нове життя, одухотворити людину (Йо 10:10). Ісус раз і назавжди спас людину і все людство. Всіх відкупив:
- Своїм втіленням. Найвищим доказом того, що Бог нас любить, є те, що нам, грішникам, послав свого Сина, який убрався в наше грішне тіло ради нашого спасіння. Син Божий прийняв грішне тіло й замешкав між нами, став в усьому подібним до нас, крім гріха. Жив у людській величі й нужді: плакав, співав, почував себе усамітненим, залишеним усіма, радів, захоплювався красою поля, синього неба, звірят, але терпів до сліз через твердість свого народу. Напри­кінці, будучи людиною, поєднав у собі все людське життя й життя Боже. Він же — Богочоловік. Так розрив між Богом і людиною, спричинений гріхом прародичів, тепер назавжди поєднаний у Богочоловіці Ісусі. Ісус є дійсно "Еммануїл: з нами Бог" (Мт 1:23). Якщо Бог з нами, хто може бути проти нас? Ніщо й ніхто не може нас відлучити від любові Божої, ви­явленої в Христі Ісусі (Рм 8:31-38).
- Через Свою смерть. Ісус не був убитий. Він сам добровільно видав себе на смерть з любові до грішних, щоб взяти на себе наші гріхи. Коли Христос умер, з ним помер і наш гріх. Христос не заплатив нікому, але заступився за нас, грішних, перед Богом, умер за наші гріхи. Це є якраз оте відкуплення. Ісус не мав гріха, а взяв на себе наші гріхи (2 Кор 5:21). На хресті вмерло все, що не дозволяло нам жити життям дітей Божих, а Його кров'ю ми визволені, очищені.
- Через Його воскресіння. Діло спасіння не закінчилось на хресті. Важливим є те, що сталось третього дня — сила Божа Його воскресила з мертвих; гріх, щоправда, вмер раз і назавжди. Але Ісус своїм воскресінням дає Нове Життя. Він смертю своєю здолав смерть, усім дав Життя Вічне. Тому співаємо переможну пісню: "Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що у гробах, життя дарував ". Якщо втіленням Бог живе між людьми, то через воскресіння Ісус Богочоловік є з Богом. Вже постав­лено місток між Богом і людьми завдяки воскресінню Ісуса Христа. Ісус не вмирає більше. Все життя — у Ньому. Не тільки собі воскрес, а й для нас також. Ми з ним вмерли й воскресли. "Мертві для гріха, живі для Бога " (Рм 6:11).
Місійне завдання: Наше завдання - наново усвідомити особисто та радо ділитися з іншими, що Ісус мертвий і воскреслий - це розв'язка, яку Бог дає для світу. Дізнатися, чи є в моїй родині, парафії, серед земляків ті, хто засвідчив Ісуса Христа своїм життям, зазнав переслідувань у часи підпілля. Як їх приклад промовляє до мене – до чого мене спонукає?



[i]  Пояснення про спасіння в Ісусі Христі взято з книги Прадо Флориса "Ідіть Євангелізуйте охрещених", Львів, Місіонер, 1997

вівторок, 14 червня 2016 р.

Декада місійності УГКЦ. Середа. Чисте сумління, второпність та здатність обґрунтувати віру у Воскреслого (Дії 23:1 – 11).

Поглянувши на синедріон, Павло мовив: «Мужі брати, я по цей день цілком за добрим сумлінням поводився перед Богом.» 2. Аж тут первосвященик Ананія велів тим, що стояли біля нього, бити його по устах. 3. Тоді Павло сказав до нього: «Бог тебе буде бити, стіно побілена! Як? Ти сидиш, щоб мене судити за законом, і наперекір законові велиш мене бити?» 4. Присутні ж сказали: «Ти зневажаєш Божого первосвященика!» 5. А Павло мовив: «Не знав я, брати, що то первосвященик; написано бо: Ти не будеш говорити зле проти начальника твого народу.» 6. Павло ж знаючи, що одна частина (ради) складалася з садукеїв, а друга з фарисеїв, кликнув у синедріоні: «Мужі брати! Я фарисей, син фарисеїв. За надію у воскресіння мертвих мене судять!» 7. Як тільки він це мовив, виникла незгода між фарисеями та садукеями, і розкололися збори; 8. бо садукеї кажуть, що нема воскресіння ні ангела, ні духа, а фарисеї визнають одне і друге. 9. І зчинився великий галас. Деякі книжники з групи фарисеїв, підвівшися, твердо заявили: «Ми не знаходимо нічого злого в цьому чоловіці; а що, як до нього говорив дух або ангел?» 10. Через те ж, що спір ставав дедалі більший, тисяцький, боячися, щоб вони не розірвали Павла, звелів загонові зійти і вирвати його з-поміж них і відвести в твердиню. 11. А наступної ночі Господь став перед ним і мовив: «Бадьорися! Як ти свідчив про мене в Єрусалимі, так свідчитимеш і в Римі.»
Павло звинувачений в тому, що увів у храм язичника, постає перед судом синедріону (22:30-23:11). Синедріон (Велика рада) – 70 осіб на чолі з первосвящеником, - в часі правління римлян мав дуже широкі повноваження й регулював громадянські та релігійні справи. У новозавітні часи у великий Синедріон входило три види членів: первосвященики (діючий і попередній первосвященики), старійшини (племінні і сімейні представники мирянської аристократії), книжники (переважно з фарисейської партії). Для звинувачувального вироку треба було зібрати 2\3 голосів. Споч. наводились оправдальні свідоцтва, а потім звинувачувальні.[i] З часу римської окупації, посада первосвященика дуже часто була предметом торгів, внаслідок чого первосвященики мінялися дуже часто.
Переконання, яке випливає з чистого сумління.
Коли Павло почав свою оборону, сторожі наказали бити його по устах, вказуючи тим, що він не має права на захист. Знаючи Закон, Павло відповідає вказуючи, що той хто велить його бити, подібний до побіленої стіни, котра зовні покрашена а всередині прогнила, - протизаконний суд не може бути виконанням Закону, й стягає на себе Божу кару.
Виглядає, що первосвященик не мав на собі знаків розрізнення, й Павло не  знав, хто його бив, а оскільки він не спілкувався з первосвящеником вже близько 20-ти років, то й не знав хто саме тепер при владі. Однак дізнавшись хто саме його вдарив, апостол, виявив повагу до посади, але не до її сьогоднішнього носія. В такий спосіб Павло зберіг золоту середину в складному питанні: повага до влади, котра повинна збергіти мир та спокій, не означає потурання беззаконню, - інакше кажучи, - повага до офіційних структур не тільки не виключає, але навіть включає нагадування людям у владі про їх обов'язок, про те, що їм личить і не личить робити.[ii]
Сам Павло, "по цей день цілком за добрим сумлінням поводився перед Богом", - тобто не завжди все робив правильно, але коли робив щось не правильно, то негайно виправлявся, як саме тепер виправився в "грісі незнання" (Дії 23:5).  Саме для таких випадків (ненавмисних гріхів) й існувала старозавітня система жертвоприношень. Павло знав, що фарисеї вірили в те, що Бог закликає всіх правителів керуватися справедливис судом, й що ця віра була частиною сподівань на майбутнє відновлення усього світу в часі воскресіння коли відбудеться подія, яку часто називали новим творінням. Насувається Останній Суд, й тому всі інші суди повинні бути справедливі.[iii]
Второпність та здатність обґрунтувати віру у Воскреслого.
Садукеї, які не вірили у воскресіння мертвих й Останній Суд, думали цілком інакше ніж їх суперники фарисеї, а отже й інакше поводилися. Розуміючи відтак, що надіятися на чесний і справедливий суд немає сенсу, оскільки він після першого ж оправдання відразу отримав побої, Павло відважується на сміливий крок і заявляє, що його судять "за надію у воскресіння мервих". Фарисеї знали, що Павло проповідує воскресіння Ісуса, й були з ним не згідні, оскільки очікували тілесного воскресіння усього народу Ізраїля, а не однієї особи, однак  деяку  долю правди в його словах вони  були готові визнати й тому вирішили його підтримати.
Внаслідок цього почалася страшна колотнеча, й трибун розуміючи що ситуація вийшла з під контролю викликав підкріплення й відвів Павла в казарми, поки його не розірвали на шматки.
Як і в попередні рази (пор. Дії 18:9-10), цю найжорстокішу кризу супроводжує видіння: наступної ночі Павлові з'явився Господь, щоб його підбадьорити та зміцнити в його намірах. Для великого апостола, як і для численних християн в наступних століттях такі моменти просвітління та внутрішньої ясності були надзвичайно важливі. В Єрусалимі Павло не загине. Його бажання йти до Риму дійсно було божественним покликанням. Комфортної подорожі в імперську столицю Господь не обіцяє, але апостол туди потрапить заради того, щоб свідчити. Навіть у цих здавалося б безплідних зіткненнях Павло мав свідчити про Господа… Слово "свідок", це слово, від якого походить поняття "мученик"…[iv]  
Місійне завдання: Старатися щоденно потверджувати свою віру ділами: навчанням основ віри, молитвою та милосердям. Щодня знаходити час на пізнання Божого Слова, щоб наше сумління формувалося етикою Євангелія та щоб ми були здатними пояснити іншим підстави своєї надії. Прочитати/ вивчити на пам'ять з Катехизму 7 діл милосердя для душі та тіла.



[i] Metzger B. M. The New Testament: Its Background, Growth, and Content. p. 62-63
[ii] Wright N. T. Acts for Everyone. Part 2. Chapters 13-28. p. 167
[iii] Wright N. T. Acts for Everyone. Part 2. Chapters 13-28. p. 168
[iv] Wright N. T. Acts for Everyone. Part 2. Chapters 13-28. p. 170

понеділок, 13 червня 2016 р.

Декада місійності УГКЦ. Вівторок. Універсальність Благовісті, мужність та незламність учня Ісуса (Дії 21:26 – 32).

Тоді Павло, взявши тих чоловіків, на другий день очистився з ними, ввійшов у храм й об'явив реченець, за якого, по сповненні днів очищення, за кожного з них мала бути принесена офіра. 27. Якже тих сім день добігало до кінця, юдеї з Азії, побачивши Павла у храмі, збунтували ввесь натовп і наклали на нього руки, 28. гукаючи: «Мужі ізраїльські, на поміч! Ось той, що всіх навчає всюди проти нашого народу, проти закону й проти цього місця! Та мало того: він увів у храм греків і опоганив це святе місце!» 29. Бо бачили перед тим у місті разом з ним Трофима, ефесянина, і гадали, що Павло його впровадив до храму. 30. Тоді заворушилось усе місто, зчинилося збіговисько народу і, схопивши Павла, почали тягнути його з храму й негайно зачинили двері. 31. А як вони хотіли його вбити, дійшла до тисяцького чоти вістка, що ввесь Єрусалим заметушився. 32. Він зараз же з вояками та сотниками бігом на них накинувся; якже ті побачили тисяцького та вояків, перестали Павла бити.
Універсальність Благовісті: Євангеліє Божої благодаті для всіх.             
В часі  місійних подорожей Павла Господь дав йому "пізнати тайну своєї волі, той задум доброзичливий і ухвалений у ньому (Христі), щоб, коли настане повнота часів, здійснити його - об'єднати все у Христі: небесне й земне" (Еф 1:9-10). Великий апостол народів усвідомив, що Божим бажанням є, щоб усі люди через хрещення могли бути одним тілом, однією великою родиною у Христі. Для цього від язичників вимагалося тільки усвідомити свої гріхи,  визнати потребу спасіння та з вірою прийняти хрещення в ім'я Отця і Сина і Святого Духа. В такий спосіб до Церкви почали  долучатися тисячі новоохрещених вихідців з поган.
Поряд з цим, за час відсутності Павла в Єрусалимі, дуже багато визнавців юдаїзму також стали християнами. Однак більшість з них вважала, що язичники перед тим як стати християнами, повинні приймати обрізання та ставати визнавцями юдаїзму. Основним аргументом для таких вимог був наступний: Старий Завіт - слово Боже, і його заповіді обов'язкові для всіх, хто бажає виконувати волю Божу.
Павло натомість стверджував, що  у його особистій духовній Одісеї дотримання таких зовнішніх ритуалів нічого не дало; крім того, відповідно до Старого Завіту, Авраам був виправданий вірою задовго до дарування Закону Мойсея. Для розв'язки цієї проблеми після першої місійної подорожі Павла був скликаний Єрусалимський Собор, на котрому всі апостоли погодилися з позицією Павла,  сформулювавши, однак, кілька  обмежень для язичників, які зачіпали деякі зі звичаїв тодішнього поганства, які були особливо огидні юдеям (Дії 15:29): заборона на споживання їжі, раніше принесеної в жертву ідолам; заборона на споживання крові; заборона на споживання м'яса тварини, з якої не випустили кров; заборона на сексуальну розбещеність.
Мужнє та витривале свідчення віри.
На жаль рішення Собору про можливість спасіння поган через Хрещення, без попереднього входження в юдаїзм,  не сприймалися відразу легко.  Універсальність благовісті Павла часто наштовхувалася на опозицію не тільки зовнішню (юдеїв, які не прийняли Христа), але і внутрішню (юдеїів котрі прийняли Христа). Часто Павла очорнювали, його навчання перекручували, а то й просто підбурювали народ, щоб його принизити чи навіть фізично знищити.
Коли Павло зібрався іти до Єрусалиму, апостола попередили: в Єрусалим іти небезпечно, оскільки багато юдеїів та юдео-християн (юдеїв які прийняли Христа) налаштовані до нього вороже.
Побоювання Павлових друзів повністю виправдалися. Хоча, Яків та старійшини єрусалимської церкви досить сердечно прийняли великого апостола поган, але й вони тривожилися за реакцію інших, бо багато подейкували, ніби під час своєї місії Павло вчить юдеїв відступлення від Закону Мойсея (Діян 21:17-21). Тому вони запропонували Павлові публічно виказати свою повагу до юдейських звичаїв, використовуючи нагоду: четверо віруючих, які взяли на себе Назорейську обітницю, повинні були пройти храмовий обряд очищення. Павло погодився взяти участь у ритуалі і заплатити усі витрати. Він міг зробити це з чистою совістю, бо вважав тільки, що поганам, які охрестилися не треба виконувати культові заповіді Закону Мойсея, та й християнам які навернулися з юдаїзму це не обов'язково робити; однак він не критикував юдеїв, які так чинили (Діян 21: 22-26).[i]
В книзі Чисел 6 є описана можливість очищення, тобто, коли людина якийсь час живе особливим акетичним та благочестивим життям, й остерігає себе від будь-яких ритуальних занечищень (напр. не бере участь в похороні навіть найближчих родичів, щоб не осквернитися дотиком до тіла померлого) як рівнож п'янких напоїв, стриження волосся, тощо. Заради Ісуса, Павло завжди радо сповнював різні аскетичні практики, які були не просто виконанням старозавітного Закону, але радісною відповіддю на щедрі Божі дари у Христі Ісусі.[ii]
Цей акт примирення, однак, тільки посилив проблему. Юдейські фанатики з римської провінції Азія, побачивши апостола в храмі, підняли шум: нібито Павло ввів в храм язичників і тим самим осквернив святе місце. Спалахнула жорстока бійка, в якій Павло мало не загинув. На щастя, втихомирити натовп вчасно підоспів командир римського гарнізону з прилеглої Антонієвої фортеці.[iii]
Місійне завдання: Дуже важливо усвідомити, що Євангеліє - це Добра Новина для кожної людини на Землі. Вчімося від Св. Павла, як слід ревно та радісно свідчити про Божу Любов у Христі Ісусі всім людям, використовуючи будь-яку нагоду, й не боятись ніяких перешкод. Просімо Ісуса, щоб дав нам духа мудрості, відваги та готовності для благовістування в щоденних обставинах життя, навіть якщо це вимагє певної жертви й має свою ціну.
Ввечері прочитаймо уривок зі Святого Письма (Мр. 1:21-35) і уявімо себе учнем, який перебуває поруч зі своїм Учителем. Відтак намагаймося весь наступний день провести у дусі того, хто йде за Христом.



[i] Metzger B. M. The New Testament: Its Background, Growth, and Content. p.  243
[ii] Wright N. T. Acts for Everyone. Part 1. Chapters 13-28. p. 147
[iii] Metzger B. M. The New Testament: Its Background, Growth, and Content. p. 244