пʼятницю, 28 грудня 2018 р.

Бог усіх запрошує на великий Бенкет (Лк 14:15 – 24).

Почувши це один із тих, що за столом сиділи, сказав до нього: «Щасливий той, хто їстиме хліб у Царстві Божім.» 16. А Ісус озвавсь до нього: «Один чоловік справив вечерю велику й запросив багатьох. 17. Під час вечері послав він слугу свого сказати запрошеним: Ідіть, усе готове. 18. Тоді всі вони однаково почали відмовлятися. Перший йому сказав: Поле купив я, мушу піти на нього подивитись; вибач мені, прошу тебе. 19. Другий сказав: П'ять пар волів купив я і йду їх спробувати; прошу тебе, вибач мені. 20. А інший мовив: Я одружився і тому не можу прийти. 21. Повернувся слуга й розповів це панові своєму. Розгнівався тоді господар та й каже до слуги свого: Іди щоскоріш на майдани й вулиці міста й приведи сюди вбогих, калік, сліпих, кульгавих. 22. Пане, - озвавсь слуга, - сталось, як ти велів, і місця є ще. 23. Сказав пан до слуги: Піди на шляхи та огорожі й наполягай увійти, щоб дім мій наповнився. 24. Кажу бо вам: Ніхто з отих запрошених не покуштує моєї вечері.»
Притча про великий бенкет в Лк 14:15–24  стає більш зрозуміла, якщо її читати в контексті довшого наративу Лк 12:49–14:24 – тут йдеться про важливість розуміння часу в якому живе Ізраїль: Месія вже посеред нас і хоч Його не приймають, благословення, яке Він пропонує ще наявне. Ця частина Євангелія є наповнена описом протистоянь між релігійними лідерами Ізраїлю та Ісусом, який гостро вказує їм на помилковість їхньої життєвої постави. Тема, яка виникає в розповіді про суботнє зцілення  хворого на водянку (Лк 14:1–6) та притчі про важливість вибирати найменш значне місце на гостині (Лк 14:7–14) знаходить свій розвиток у притчі про бенкет (Лк 14:15–24): у всіх випадках лідери Ізраїлю демонструють неправильну поведінку відносно слів та вчинків Ісуса. В притчі про запрошених на бенкет, Ісус дуже чітко дає зрозуміти – багато людей можуть втратити місце у Царстві через те, що ставлять інші пріоритети вище ніж відповідь на запрошення Господа. Іронія полягає в тому, що ті які шукали кращих місць на бенкетах та в синагогах, у най відповідальніший момент можуть не мати їх взагалі. Кілька наступних міркувань дадуть можливість краще зрозуміти суть цього уривку.
1.    Теми представлені в Лк 11:37–54 (промова проти поверховості в домі фарисея), Лк 13:6–9 (притча про безплідну смоківницю) та Лк 13:31–35 (повідомлення фарисеїв про Іродове намагання вбити Ісуса та пророцтво Ісуса про Єрусалим), ще більше увиразнюють суть притчі про бенкет – через своє безпечне та поверхове ставлення, фарисеї ризикують втратити благословення далеко не через брак запрошення. Уважно читаючи текст Луки можна помітити, що це останній раз коли євангелист згадує про те, що Ісус обідає з фарисеями. 
2.    Розмір бенкету та велике число запрошених («запросив багатьох») вказують на унікальну Божу щедрість спасіння, яке Він пропонує людям.
3.    Те, що чоловік послав «слугу свого сказати запрошеним: Ідіть, усе готове» вказує, що вони прийняли попереднє запрошення – інакше він не послав би слугу зі словами «Ідіть, усе готове».
4.    «Тоді всі вони однаково почали відмовлятися». Три приклади відмов демонструють мізерність та несерйозність причин відмови. «Перший йому сказав: Поле купив я, мушу піти на нього подивитись; вибач мені, прошу тебе», – так  ніби він не бачив поля перед тим, як його купував; чи треба ще раз було дивитися на поле і чи цього не можна було зробити після бенкету, якщо воно вже куплене? «Другий сказав: П'ять пар волів купив я і йду їх спробувати; прошу тебе, вибач мені.»,  – так ніби він не випробував їх чи не бачив їх перед купівлею, або це не можна було зробити після бенкету. «А інший мовив: Я одружився і тому не можу прийти», – в суспільстві, де переважала чоловіча культура, жоден мужчина, який поважав себе, не пропустив би запрошення на бенкет тільки через те, що він одружився; він не пішов, бо просто не хотів.  
5.     Царство не втратить своїх запрошених. Богобоязні, смиренні, голодні (пор. Лк 1:50–53), бідні, полонені, сліпі, пригноблені (пор. Лк 4:16–19), плачучі, зненавиджені, зганьблені, викинуті та збещещені людьми Сина Чоловічого ради (пор. Лк 6:20–23), а також язичники (пор. Лк 4:25–30; 20:9–19) з радістю увійдуть у нього.
6.    Деякі екзегети вважають, що основний розділ Євангелія від Луки запрошує до переосмислення змісту Второзаконня 1–26. Зокрема притча про запрошених на бенкет може інтерпретуватися як викриття та осудження зловживань богослов’ям книги Второзаконня та етикою «вибраности» – тобто відкинення думки, що благословення та прокляття  Второзаконня проявляються в здоров’ї та багатстві чи хворобі та бідності, які є свідченням праведності або гріховності людини (На жаль я і по сьогодні чую від деяких шанованих проповідників, що якщо ти хворий, –  маєш рак наприклад, – то це наслідок прокляття батьків і т. д. Таким завжди пропоную подумати над контекстом Второзаконня, темою Божественної педагогіки та поступовим дозріванням Ізраїлю, а також  суттю 18-ї глави книги Єзикиїла, як підкреслює, що кожен сам відповідає за свій гріх).
7.    Деякі екзегети вказують, що в притчі є важливий акцент на «вбогих, каліках, сліпих, кульгавих» (Лк 14:21),  про яких в книзі Левіт 21:17–23 говориться як про людей, які не можуть виконувати священиче служіння. Окремі тексти знайдені в Кумрані виключають таких «понівечених» людей з числа учасників есхатологічної священної війни та великого бенкету вкінці. Цією притчею, однак, Ісус відкидає такі думки, які тоді витали в народі, а сьогодні на жаль ще й далі витають в головах багатьох сучасних фарисеїв.
8.    Бенкет відбудеться не залежно від відповіді перших запрошених – затримки не буде й тому саме тепер є час, щоб ще раз подумати.
9.    В цій притчі Ісус предсталяє нам дві важливі істини: жодна людина не може увійти в Царство без запрошення Бога, як також жодна людина не може залишитися поза царством, як тільки через власне свобідне рішення. Людина не може сама себе спасти, але вона може сама себе засудити. Ці факти спонукають нас до термінової відповіді на запрошення Ісуса.
10.  Багато з присутніх на Божому бенкеті будуть тими людьми, яких ми найменше сподівалися побачити. Бог є доступний для тих, яких більшість відкидає. Дуже часто тільки відкинуті прихильно відповідають Богові. Учні Ісуса повинні шукати таких людей. Застереженнями фарисеїв Ісус також повчає нас. Сьогодні ми повинні бути готовими, щоб шукати Божих запрошених в найбільш невідповідних та на перший погляд, цілком несподіваних місцях.

P.S. Інші мої думки про цю притчу, є також на цьому блозі за наступним посиланням:  http://slovobozhe.blogspot.de/2011/12/14-15-24.html 

четвер, 20 грудня 2018 р.

Зачаття Пресвятої Богородиці Св. Анною (Лк 8:16-21).

Ніхто не засвічує світила, щоб його вкрити посудиною або поставити під ліжко, а, навпаки, його ставлять на свічнику, щоб ті, що входять, бачили світло. 17. Нічого бо нема захованого, що б не стало явним, ані нічого тайного, що б не стало знаним і на яв не вийшло. 18. Вважайте, отже, як слухаєте: бо хто має, тому дасться; а хто не має, заберуть і те, що йому здається, нібито має.» 19. Мати його й брати прийшли були до нього, та через народ не могли до нього доступитись. 20. Його повідомили: «Мати твоя і брати твої стоять надворі, хочуть побачитися з тобою.» 21. Він же у відповідь сказав їм: «Мати моя і брати мої це ті, що слухають слово Боже й його виконують.»
Сьогоднішнє свято запрошує нас до споглядання тайни Божого діяння в історії. Західна та Східна Церква в різний спосіб роздумували над подією прихід у світ Пречистої Діви Марії. На Сході свято називається «Зачаття Пресвятої Богородиці святою Анною». Взявши за основу текст з ІІ ст. відомий як Протоєвангеліє Якова, східні отці роздумували над діянням Божого промислу в історії життя вже старшого подружжя Йоакима та Анни, – подібно, як колись Авраам і Сара (батьки Ісаака – пор. Бут 17:15–22) та Елкана й Анна (батьки пророка Самуїла – пор. 1 Сам 1), – вони не мали дітей. Кожна з цих старозавітних пар отримала дитя в спосіб, який особливо виразно підкреслював, що життя є унікальним Божим даром й відтак у Божому плані кожна особа має особливу місію. Це саме сталося і з Йоакимом та Анною – після довгих молитов та років очікування, в них народилася донечка Марія, котру вони з вдячності за надзвичайний Божий дар, в трирічному віці дали на виховання при Єрусалимському Храмі, аж доки її не виповнилося дванадцять.
Західна Церква називає це свято «Непорочним зачаттям» – підкреслюючи тим самим, що Марія – як Нова Єва (подібно як колись первісна Єва до гріхопадіння) була непідвладна первородному гріхові. Присутність Бога наділяє святістю (Втор 7:6; 26:19; Єр 2:3). Відтак у Старому Завіті місце святині було відокремлене від усього профанного – тобто було «святе» (Іс 11:9; 56:7; 64:10), а особливо Святеє Святих – місце у Храмі, в котрому Бог був особливо присутній над ковчегом Завіту (пор. Вих 25:22). Писання каже, що коли ми остаточно поєднаємося з Богом – гріх буде знищений назавжди (1 Йо 3:3–9; Одкр 14:5; 21:27). В певний момент Історії Спасіння, Марія стає величним «ковчегом Нового Завіту» – через неї, після дев’ятьох місяців перебування у її лоні, «Бог ставить свій намет посеред нас у плоті Ісуса» – саме таке значення грецького тексту Йо 1:14 в перекладі на українську. Один новозавітній текст, котрий описує події пов’язані з приходом Бога в людському тілі через Марію, особливо акцентує на унікальності її особи називаючи її «благодатною»  – в євангелії від Луки читаємо, що «Ввійшовши до неї ангел, сказав їй: «Радуйся, благодатна (κεχαριτωμένη /kecharitomene), Господь з тобою! Благословенна ти між жінками» (1:28). Грецьке слово вжите ангелом на означення Богородиці (κεχαριτωμένη /kecharitomene) вказує на неї, як на особу, котра в особливий спосіб благословенна Богом. У цій формі це дієслово вжите тільки один раз у Новому Завіті, а в іншій формі вжите ще тільки один раз в посланні до Ефесян – тут йдеться про особливу благодать котру християни отримують у Христі: «Він призначив нас наперед для себе на те, щоб ми стали його синами через Ісуса Христа, за рішенням своєї доброї волі, 6. на хвалу слави своєї благодаті, якою він обдарував (ἐχαρίτωσεν/ eharitosen) нас у любім своїм Сині.» (Еф 1:5–6).
          Ідея особливого Божого діяння в житті Марії є дуже близька для біблійного мислення – у Старому та Новому Завітах можна знайти численні свідчення про святих людей, котрі були освячені чи вибрані Богом, вже в лоні своїх матерів чи навіть далеко перед тим. Історія Самсона в книзі  Суддів 16:17 («і він (Самсон) відкрив їй свою душу й сказав їй: «До моєї голови бритва ніколи не дотикалась, бо я від материнської утроби посвячений Богові. Якби мене остригти, зникла б моя сила, і став би я, як інші люди, малосильним.»), пророк Ісая 49:1,5 («Господь покликав мене від утроби…А тепер каже Господь, що сотворив мене вже від утроби на те, щоб я був його слугою, щоб навернув Якова до нього та щоб зібрав Ізраїля до нього, - бо я прославився в очах Господніх, і Бог мій - моя сила.») та пророк Єремія 1:5 («Перш, ніж я уклав тебе в утробі, я знав тебе; і перш ніж ти вийшов з лона, освятив я тебе; пророком для народів я тебе призначив»), слова в книзі Йова 31:15,18 («Хіба не той, що створив мене, створив і його в лоні? Хіба ж не той самий сотворив нас в утробі? Таж я з мого дитинства плекав її, неначе батько, водив її вже з лона матері моєї!»), вірші в окремих Псалмах – напр. 139:13-16 («Ти створив моє нутро, ти мене виткав в утробі матері моєї. 14. Хвалю тебе, що сотворив мене так дивно; діла твої предивні, ти душу мою знаєш вельми добре. 15. Кості мої не були сховані від тебе, коли постав я таємничо, коли мене творено в землі глибоко. 16. Очі твої бачили мої вчинки, усі вони записані у твоїй книзі; і дні, що ти мені призначив, коли ані одного із них іще не було.»), а також слова про Йоана Хрестителя в Євангелії від Луки 1:15 («бо він буде великий в очах Господніх; не питиме ні вина, ні напою п'янкого, і сповниться Духом святим вже з лона матері своєї»), як також слова Єлизавети – матері Йоана Хрестителя в Луки 1:41,44 («І як почула Єлисавета привіт Марії, здригнулася дитина в її лоні, і Єлисавета сповнилася Святим Духом…Ось бо, як голос твого привітання залунав у моїх вухах, дитина з радости здригнулась у моїм лоні.») – розповідають нам те, що в абсолютно унікальний спосіб та значно більшій мірі відбулося в житті Марії.
         Текст читання Євангелія від Луки (8:16–21), котрий читаємо сьогодні, стверджує, що світло Божої благодаті в житті праведних Йоакима та Анни, а також самої Марії, не було закрите чи сховане – це світло освітило всю вселенну. Йоаким і Анна отримавши від Бога у дар дитинку, вважали за найбільшу радість віддати її Йому ж на виховання. Подорослішавши, вже сама Марія, не тільки  не розтратила та не заховала плоди діяння особливої Божої благодаті тільки для себе, але повністю віддавшись Божій волі, уможливила воплочення Господа у людському тілі.
Богоотці Йоаким та Анна, а також Пречиста Діва Марія, кожен у свій спосіб та відповідно до міри Божої благодаті, примножили отримані ними дари в найповнішій мірі, а вірність Богові завжди приносить благословення та нагороду (пор. Мт 25:29). Як пізніше скаже сам Ісус: «Бо хто має, тому дасться» (Лк 8:18). Своїм праведним та святим життям ці найближчі родичі Ісуса запрошують усіх нас, що часто слухаємо Боже Слово – виконувати його (пор. Лк 8:19–21) й таким чином увійти у велику родину Ісуса – Церкву, щоб разом бути світлом для усього світу.

Використана література:


D. Armstrong, «The Catholic Mary»: Quite Contrary to the Bible?  Dave Armstrong 2010
S. Hahn (Ed.), Catholic Bible Dictionary. New York; London; Toronto; Sydney; Auckland: Doubleday 2009

вівторок, 18 грудня 2018 р.

Думки з нагоди свята Св. Миколая (Йо 10:9-16; Лк 6:17-22).

Євангеліє на Утрені (Йо 10:9-16)
"Я - двері. Хто ввійде крізь мене - спасеться. Увійде він, вийде - і знайде пасовисько! 10. Не приходить злодій, хіба щоб красти, вбивати, вигублювати. Я прийшов, щоб мали життя - щоб достоту мали. 11. Я - добрий пастир. Добрий пастир життя своє за овець покладе. 12. Наймит, що не є пастир, якому вівці не належать, - бачить вовка, що надходить, та й полишає вівці і біжить геть. А вовк хапає їх і розполохує. 13. Бо він - наймит і не турбується вівцями. 14. Я ж - добрий пастир і знаю своїх, а мої мене знають. 15. Як Отець мій мене знає, і я знаю Отця, і життя своє кладу я за моїх овець. 16. Ще й інші вівці я маю, що не з цієї кошари. Я і їх мушу привести, і вчують вони мій голос, - і буде одне стадо й один пастир!
Євангеліє на Літургії (Лк 6:17-22)
Зійшовши з ними, він став на рівнім місці, й була там велика сила його учнів і людей вельми багато з Юдеї та з Єрусалиму, і з побережжя Тиру та Сидону. 18. Вони прийшли послухати його й оздоровитись від своїх недуг; і всі ті, що їх мучили нечисті духи, теж оздоровлялись. 19. Увесь народ намагався його торкнутися, бо сила виходила з нього й усіх оздоровляла. 20. Тоді він, звівши на своїх учнів очі, почав казати: «Блаженні вбогі, - бо ваше Царство Боже. 21. Блаженні, голодні нині, бо ви насититеся. Блаженні, що плачете нині, бо будете сміятись. 22. Блаженні будете, коли вас ненавидітимуть люди, коли вас вилучать, коли ганьбитимуть вас та коли викинуть, як безчесне, ваше ім'я Сина Чоловічого ради.
           Найбільшою трагедією в історії Ізраїлю до приходу Христа, був Вавилонський полон. Ця страшна акція руйнування міста Єрусалиму та його Храму, як центру релігійного життя, а потім і виселення більшості населення до Вавилону, відбулася в два етапи: в 597 році до Хр. була виселена перша частина мешканців Єрусалиму, а в 587 р. депортована решта народу, а також відбулося знищення міста і Храму. Саме в часі цієї першої депортації приблизно в 593 р. до Хр. починає проповідувати пророк Єзекиїл, слова котрого пізніше були записані в одній з книг Старого Завіту, яка носить його ім'я. Єзекиїл намагається розповісти своїм одноплемінникам про Божу вірність до Ізраїлю й всіх святих людей, та що Божі задуми чи то через суд чи через благословення є ті самі: щоб Його люди прийшли до пізнання, що Він є Господь. Спочатку в главах 1-33 Єзикіїл  проголошує грізні перестороги про майбутнє Ізраїлю та його сусідів, але пізніше, коли народ уже вивезений до Вавилону, в 34-48 главах ми чуємо втішну звістку про духовне та національне відродження: хоч Єрусалим і Храм зруйновані, а люди депортовані, надія залишається.
        Пророцтва Єзекиїла були дуже важливі для його сучасників. Їх мова була цілком зрозуміла людям того часу. Сповнення пророцтв не розглядалося  як одноразовий акт, але як процес. Завдання Єзекиїла полягало в тому, щоб нести звістку надії в час, коли всяка надія вже зникла та вселити впевненість у завтрашньому дні, саме тоді коли здавалося, що життя вже втратило свій сенс.
            Цікаво, що цю секцію потіхи та надії, пророк починає з викриття лжепастирів Ізраїлю.  У Біблії народ Божий часто алегорично зображується у вигляді стада овець. В 34-й главі Єзекиїл викриває пастирів, - тобто духовних та політичних провідників Ізраїлю, за їх користолюбство та нехтування інтересами своєї пастви. Пророк різко підкреслює, що одні вівці розжиріли за рахунок інших, тобто йдеться про те, що значна частина т. зв. еліти придбала своє багатство неправедним шляхом, утискаючи і пригнічуючи бідних і слабких. Страшна криза, в котрій опинився Ізраїль криється зокрема і в ганебній діяльності провідників. Єзекиїл попереджає цих самозакоханих та самовпевнених осіб, що справедливість таки буде відновлена. Ці застереження, відтак змінюється звісткою надії (вв. 21-24). Господь не просто врятує Свою паству, але і дасть їй як пастиря раба Свого Давида і укладе з ними мирний договір-союз. Ім'я Давида тут, як і в інших пророцтвах, вжите символічно - це аж ніяк не означає, що цар Давид буквально воскресне і буде царювати. Мова насамперед йде про те, що майбутній цар володітиме атрибутами свого прототипу Давида, того, на кого Господь вилив Свої благовоління і хто переміг ворогів Ізраїлю.
З Нового Завіту ми знаємо, що це пророцтво сповнилося у Христі, котрий є ідеальним Пастирем та Царем. Саме Ісус Христос переміг найбільшого ворога не тільки Ізраїлю, але й усього людського роду - диявола, й дарував нове життя своїй пастві, ціною власного життя. Саме Господь Ісус є Добрим Пастирем, котрий прийшов, щоб ми мали повноту життя. Усі слова та діяння Ісуса записані в Євангелії, віддзеркалюють Його серце, думки та прагнення. В них ми відчитуємо Боже бачення та ставлення до кожної людини. Кожна людина на землі може відчути на собі зцілюючий дотик Божої благодаті через прийняття Св. Тайн та слухання Його Слова. Сьогоднішнє Євангеліє запевняє, що  прагнення й намагання кожного воліючого звільнитися від своїх тягарів (недуг духовних та тілесних) увінчаються успіхом, щойно він стане ближче до Ісуса, довіриться Йому та торкнеться Його. В цьому контексті, слова Блаженств є не просто словами потіхи, але відображаючи Боже мислення та бачення нашої дійсності, служать викликом для всіх котрі здійснюють будь-яке служіння для спільноти.
        Саме у контрасному світлі пророцтв Єзекиїла 34 та Йо 10 можна краще зрозуміти постать, св. Отця Миколая. Довга і вдячна пам'ять про його милосердне та співчутливе служіння, дуже виразно вказує на те, який образ пастиря він зреалізував у своєму житті. Св. Миколай мав досить серйозні обов'язки у Церкві - з поміж багатьох важливих звершень, як єпископ навіть брав участь у Нікейському Соборі 325 року, однак саме на прикладі його великого співчуття та милосердя ми змалку виховуємо своїх дітей. Напевне приклад життя цього світлого чоловіка, дуже не нав'язливо і просто відкриває перед нами Таїнство Божої Любові в пастирському служінні Христа, а відтак дуже делікатно та не вимушено пропонує надзвичайно важливі рецепти, котрі можуть стати в чудовій пригоді всім тим, котрі сьогодні здійснюють різні важливі служіння та шукають способів для ефективної розв'язки багатьох важливих суспільних, релігійних чи політичних питань.

пʼятницю, 14 грудня 2018 р.

29-та неділя після П'ятидесятниці: Важливість вдячності, або історія про зцілення 10-х прокажених (Лк 17:11-19).

Одного разу, простуючи до Єрусалиму, Ісус проходив між Самарією і Галилеєю. 12. Коли він входив в одне село, вийшло йому назустріч десять прокажених, що стояли здалека. 13. Вони піднесли голос і казали: «Ісусе, Наставнику, змилуйся над нами!» 14. Побачивши їх, він промовив: «Ідіть та покажіться священикам.» І сталось, як вони йшли, очистилися. 15. Один же з них, побачивши, що видужав, повернувся, славлячи великим голосом Бога. 16. І припав лицем до ніг Ісуса, почав йому дякувати. Він був самарянин. 17. Озвавсь Ісус і каже: «Хіба не десять очистилось? Де ж дев'ять? 18. І не знайшовся між ними, щоб повернутись, Богові хвалу воздати, ніхто інший, окрім цього чужинця?» 19. І він сказав до нього: «Встань, іди: віра твоя спасла тебе.»
            У світі, де не було сучасної медицини, існував суворий контроль, щоб запобігти  поширенню заразних хвороб. Деякі захворювання, особливо шкірні, об'єднували під назвою «прокази»,  й тому дві довгі глави в Біблії (Лев 13-14) присвячені діагностиці та профілактиці цієї хвороби. Властиво сама проказа була жахливою шкірною хворобою (у більш ширшому розумінні, ніж сучасна проказа), внаслідок чого за біблійними приписами прокажений мусів жити поза суспільством, хоча Біблія не каже, як це робили багато єврейських вчителів, що причиною прокази було покарання за гріх. Прокажених виселяли зі звичайних поселень, й відтак опинившись близько від людей, вони були зобов'язані кричати слово "нечистий", щоб ніхто бува не стикнувся з ними (13:45-46). Таким чином прокажені, були ізгоями суспільства, яких більшість здорових людей намагалися не помічати.[i]  До певної міри це були заживо похоронені люди.
            Незважаючи на загальне ставлення та абсолютне залишення на самих себе, прокажені не виявляють відчаю чи ненависті, але наближаються до Ісуса з великим смиренням - так як приписував Старий Завіт наближатися до Бога та його представників для молитви.  
            Ісус відповідає на їхнє прохання даром зцілення й вони знову ж таки відповідно до приписів старозавітного законодавства йдуть до священиків, щоб ті посвідчили зцілення та щоб принести жертви на знак вилікування від прокази (пор. Лев 14:2-32).
            Подякувати Ісусові повертається тільки один чоловік - він був самарянин. Самаряни в Новому Завіті це народ котрий виник в результаті змішання євреїв котрі жили в Північному, тобто Ізраїльському царстві, з переселенцями з різних областей ассирійської імперії (пор. 2 Цар 17:24 Езд 4:9-10), котрі заселили міста Самарії після того як ізраїльтяни були депортовані до Вавилону. За наказом ассирійського царя один з полонених священиків повернувся до Самарії, щоб навчати язичницьких переселенців боятися та шанувати Господа (2 Цар 17:27 і наступні), однак від них не вимагалося відмови від поклоніння старим божкам. Після повернення євреїв з полону, самаряни виявили бажання брати участь у відновленні Єрусалимського Храму, однак євреї відмовилися від їх допомоги (Езд 4:2 і наступні), найімовірніше через те, що самаряни поклонялися ідолам й не були чистокровними ізраїльтянами. З цього часу між юдеями та самарянами почалася ворожнеча.
  Хоча самаряни вважали себе благочестивими, все ж юдеї дивилися на них як на людей далеких від релігії, й відтак правовірні євреї уникали з ними будь-яких тісних контактів. Ця неприязнь надає особливого забарвлення історії про зцілення прокажених. Той факт, що самарянин міг подорожувати разом з прокаженими євреями між Самарією та Галилеєю (в.11), вказує на те, що проказа стирала навіть суспільні межі: люди ставали ізгоями незалежно від їх походження.[ii]
            "Що більше дивує: той факт, що одна людина повернулася, кричачи від радості і припала лицем до ніг Ісуса, чи той факт, що решта дев'ять цього не зробили? Лука знову підкреслює ставлення Ісуса до чужинців і аутсайдерів. Цей чоловік, так як і самарянин з іншої історії, своїм прикладом присоромив юдеїв за те, що хоч вони й отримали зцілення, але так і не подякували Богові за це.
            В дійсності тут викриваються не лише дев'ять зцілених прокажених, але й усі ті з поміж нас, хто не дякує Богові «завжди і за все», як про це навчає ап. Павло (Еф 5:20). Розумом, як християни, ми, усвідомлюємо, що наш Бог є податель усього: кожного нашого шматочка їжі, кожного нашого вдиху чи видиху, кожної ноти, яку ми чуємо, кожної посмішки на обличчі дитини чи дружини; все це на додачу до мільйонів набагато значніших речей, є проявами Його щедрості.
            Останні слова Ісуса, адресовані до самарянина, мають глибокий сенс. Слово «вставати» (або «повставати») ранні християни співвідносили з поняттям «воскресіння». Цей чоловік, так само як і блудний син, «був мертвий і ожив». Нове життя, життя, якого в очікуванні майбутнього віку дуже сильно бажав Ізраїль, того дня прийшло в село до цього самарянина й викликало в ньому таку віру, якої він і сам не підозрював у собі.
            Віра і зцілення (пор. Лк 5:20; 8:48; 8:50) знову йдуть поруч. Тут  «віра» означає не просто якесь старе переконання, якийсь загальний релігійний погляд на життя, але віру в те, що Бог життя і смерті діє в Ісусі і через Ісуса. Це не просто якась абстрактна істина, вона здійснюється в дуже конкретному випадку, тут і тепер. Це чергування віри та вдячності й є саме те, що означає бути християнином - чи в I чи в XXI столітті".[iii]
            В контексті наших українських реалій, текст Євангелія цієї неділі пропонує нам подивитися іншими очима на складні події нашого сьогодення. Дуже важливо не переставати бачити в іншому людину подібну до себе; не закриватися на чуже горе, біль чи страждання; навчитися дякувати за все, що вже давно в нашому житті сприймається як належне - дуже часто подібні речі люди в зоні війни вважали б за велике благословення; навчитися дякувати за людей, котрих не знаємо, але ціною життя та над зусиль котрих, ми можемо в мирі провадити наше життя, в котрому вже давно перестали помічати чудеса…
            Один єзуїтський священик якось сказав, що "хто втратив відчуття вдячності, той позбавив себе відчуття глибшої реальності і зробив своє життя біднішим. Така людина має менше радості від речей, подій і людей. В принципі вдячність є найреалістичнішою життєвою позицією: вона допомагає повніше пізнати життя і укріплює відчуття відповідальності. Бути вдячним - це не означає сприймати явища як самоочевидні, а прослідковувати їх аж до праначала, тобто до Бога" (Піт ван Брімен SJ)

P. S. Інші мої думки про цей уривок Євангелія є на цьому блозі за наступним посиланням: 


[i] Wright N. T. Luke for Everyone. Westminster John Knox Press, 2004. Kindle ed. p. 310; Keener C. S. The IVP Bible background commentary: New Testament. Downers Grove, Ill.: InterVarsity Press, 2014. p. 225
[ii] Keener C. S. The IVP Bible background commentary: New Testament. Downers Grove, Ill.: InterVarsity Press, 2014. p. 225
[iii] Wright N. T. Luke for Everyone. Westminster John Knox Press, 2004. Kindle ed. p. 205-207

понеділок, 3 грудня 2018 р.

Введення в Храм Пречистої Діви Марії (Лк 10:38 – 42; 11:27 – 28).

Коли ж вони були в дорозі, він увійшов в одне село, і якась жінка, Марта на ім'я, прийняла його в хату. 39. Була ж у неї сестра що звалася Марія; ця, сівши в ногах Господа, слухала його слова. 40. Марта ж клопоталась усякою прислугою. Наблизившись, каже: «Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені допомогла.» 41. Озвався Господь до неї і промовив: «Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, 42. одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї.» 
11:27. Коли він говорив це, жінка якась, піднісши голос з-між народу, мовила до нього: «Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили.» 28. А він озвався: «Справді ж блаженні ті, що слухають Боже слово і його зберігають.»
            Підставою для святкування празника Введення в храм Пречистої Діви Марії є розповідь в т.зв. протоєвангелії Якова[i]  (одне з так званих   «Євангелій дитинства») про те, як її батьки Йоаким та Анна, отримавши младенця завдяки своїм ревним молитвам вже у старшому віці (як колись Авраам та Сара – пор. Бут 21), віддали її на виховання до Храму, як свого часу зробила Анна – мати пророка Самуїла, яка також  вимолила дитину у Господа (пор. 1 Сам 1). В сам день празника, Церква розважаючи над значенням цієї події, читає два короткі уривки з Євангелія від Луки: розповідь про перебування Ісуса в домі Марти та Марії (10:38–42) – сестер Лазаря, якого Він воскресив (пор. Йо 11) та слова, які передають короткий діалог між Ісусом та жінкою з натовпу в часі Його дискусії з фарисеями (11:27– 28). Обидва уривки об'єднані темами учнівства, й слухання та виконання Божого Слова 
            Обидва уривки, які творять читання Євангелія празника Введення в Храм Пречистої Діви Марії (10:38–42 та 11:27–28) у своєму контексті наголошують, що справжні учні Ісуса, – це ті хто постійно має погляд звернений до Нього, щоб слухати та виконувати Його слово. Звідси, беручи до уваги життя Пречистої Діви Марії, – сповнене постійного погляду на Господа та Її відповідь віри на Його Слово, – життя сповнене надії та любові, – Церква називає Марію найкращою ученицею Господа та вчиться від неї слухати та відповідати на Його Слово, щоб подібно як і Вона, яка спочатку увійшла в Єрусалимський Храм, а потім сама стала Храм Живого Бога, бути храмом Св. Духа (пор. 1 Кор 3:16–17).
Значення уривку Лк 10:3842 для сучасників Ісуса.
            «В цій розповіді Ісус не тільки розширює традиційні рамки Божого народу, сповіщаючи, що Євангеліє дійде до людей, що знаходяться поза його межами. Він розмиває межі, які чітко розділяли обов'язки та права чоловіків і жінок усередині самого Ізраїлю. Суть конфлікту між Мартою і Марією не в тому, що Марта була перевантажена кухонних роботою. Ні, причина конфлікту в тому, що Марія поводиться так, ніби вона була чоловіком. У тій культурі, як і в культурі багатьох сучасних народів, будинки ділилися на «простір» для чоловіків і «простір» для жінок, а чоловічі і жіночі ролі були строго розмежовані. Марія перетнула незриму, але дуже важливу межу всередині будинку й іншу, не менш важливу соціальну межу. Чоловіки, зазвичай, збиралися в окремій кімнаті; жінкам належали кухня та інші приміщення, приховані від сторонніх поглядів. Чоловіки і жінки могли перебувати разом тільки зовні, там, де бавилися діти, і в подружній спальні. Якщо жінка присіла в чоловічій компанії, її поведінка розглядалася, як щось скандальне. Лише безсоромна жінка могла себе так повести, й тому їй слід було негайно повернутися в одне з приміщень, призначених для жінок. Ця сцена також не про те, хто вищий, а хто нижчий за положенням, хоча, звичайно, досить часто її прив'язують саме до цього питання. Головне питання стосується того, наскільки справедливим є поділ людства на дві половини, відповідно до обов'язків та завдань, які існували в тодішній Палестині, а в багатьох країнах існують по сьогодні. У той час коли жив Ісус, сидіти біля ніг вчителя було виразно чоловічою роллю. «Сидіти біля чиїхось ніг» не означає, як це може здатися в нашій культурі, висловлювати обожнювання і собачу відданість, немов учитель, якась рок-зірка або спортивний кумир. Коли Савло з Тарсу сидів «біля ніг Гамалиїла» (Дії 22:03), він зовсім не дивився на нього обожнювальним поглядом і не думав про те, який же ж це чудовий рабин; він зосереджено слухав і запам'ятовував вчення свого наставника. Сидіти біля ніг якоїсь людини означало, просто кажучи, вчитися від неї. А біля ніг рабина сидів лише той, хто сам хотів стати рабином. Тут не мається на увазі навчання заради самого навчання. Марія просто спокійно зайняла своє місце майбутнього вчителя і проповідника Божого Царства. І в цьому Ісус її схвалює. Тут не має нічого спільного з феміністськими рухами на сучасному Заході. Оцінка Ісусом будь-якої людини заснована не на абстрактних егалітарних ідеалах, а на безмежній любові Бога, яка, подібна до великої річки, виходить з берегів і наводнює випалену посухою місцевість, зрошуючи соціальні верстви, які до цього моменту залишалися сухими і безплідними. Марія представляє всіх тих жінок, які, слухаючи промови Ісуса про Царство, відчувають, що Бог закликає їх як слід прислухатися, щоб потім самим звіщати те ж саме. Ми були б також неправі, якби, як це часто роблять, дивилися на Марту і Марію, тільки як на приклади «діяльного» і «споглядального» типів духовності. Звичайно, важливі як діяльність, так і споглядання. Без першого ми не могли б поїсти, без другого, не могли б поклонятися Богові. І, поза сумнівом, одні люди наділені здатністю знаходити середину, а інші покликані до чогось одного. Але ми не уникнемо виклику, що міститься в цьому фрагменті, якщо просто перетворимо його на ілюстрацію двох різних типів християнського життя. У першу чергу, в уривку йдеться про заклик Ісуса, який зміщує кордони та умовності між людьми. Його учнями та свідками покликані бути, як чоловіки так і жінки». [ii]
 Значення уривку Лк 11:2728 для сучасників Ісуса.
            Щоб краще зрозуміти слова в Лк 11:27–28 слід поглянути на них в контексті уривку, в який їх помістив Лука, – 11:24–36. «Йдучи дорогою до Єрусалиму Ісус постійно показує, що Бог Виходу живий і діє в даний момент. Тому шлях Ісуса на кожному кроці позначений знаменнями того, що Йому належить там вчинити. Сила, що дозволяє Йому вражати бісів зараз, та ж сама сила, за допомогою якої Він знищить саму смерть ціною власної смерті. Але Він робить одне застереження розповідає дивну історію про злого духа, який повертається в місце, яке він покинув. Це застереження не говорить про можливі негативні наслідки екзорцизму; якби подібні речі мали місце, то краще було б взагалі не займатися вигнанням бісів, раз вже тим бідолахам, з яких їх вигнали, потім стане ще гірше, ніж було перед тим. Ця історія означає те ж, що вона означає у Матея (12:4345), і стосується не окремої людини, але всієї нації. Через ці дії Ісус хотів встановити Боже Царство для Ізраїлю і для всього світу. Ізраїль, немов одержима бісами людина, «очищала» себе, намагаючись різними способами виправитися і стати кращою. Але якщо в самій серцевині Ізраїлю не зацарює живий Бог, Ізраїль залишиться уразливим для бісів, і ті зможуть повернутися. Ісус стояв серед свого народу, демонструючи повернення Бога до Ізраїлю. Якщо, однак народ не прийме Ісуса, то біси, які добре знають свою справу, зможуть повернутися в цей народ у всій своїй силі.
            Владне навчання Ісуса викликало вигук захоплення у жінки, яка перебувала в натовпі. Уявіть тільки, яке бути Матір'ю такого Сина! Але Ісус зараз же звертає її репліку в нове застереження, як і в більш ранніх своїх словах про Його істинну сім'ю (8:21). Коли діє слово Боже, потрібні не стільки овації, як послух та виконання у житті». [iii]
Значення Лк 10:3842 та 11:2728 для Церкви сьогодні.
            З цих двох уривків можна взяти дуже багато важливих повчань для життя сучасних християн. Беручи під увагу брак місця для ширшого обговорення усіх тем, які присутні в уривках, зосереджу свою увагу тільки на трьох, на мій погляд,  найважливіших: Що означає бути учнем сьогодні? Як слухати Боже Слово?  Як почати жити Божим словом (виконувати його)?
Щоб добре відповісти на ці питання потрібен формат бодай маленької книжки, тому обмежуся тільки до кількох абзаців, які легше запам'ятати та переосмислити. Відповідь на кожне з цих запитань, вимагає переходу до наступної точки.
            1. Що означає бути учнем Ісуса сьогодні? Євангеліє дає кілька порад. Насамперед, треба знайти час, щоб бути з Ісусом та слухати Його слова, як це робила Марія в сьогоднішньому Євангелії. Коли наш погляд і слух зосереджений на Ісусі ми починаємо Його краще розпізнавати та розуміти; згодом це допоможе нам побачити Його в інших людях (пор. Мт 25:31–46). Це також означає жити так, як жив Він – євангелист Марко часто окреслює таку поставу дієсловом ἀκολουθέω  (akoluvteo), яке: 1). у дослівному значенні означає: йти за кимось, товаришувати комусь; 2) у переносному: бути комусь слухняним (слухатися когось), бути керованим кимось, слідкувати за думками, наслідувати. Отже, учнем Ісуса є той, хто йде за Ним, товаришує Йому, є слухняний Йому і наслідує Його. Дороговказом для цього є Слово Ісуса.
            2. Як слухати Боже Слово?  Очевидно, що сьогодні дуже важко, серед численних пропозицій методів, вибрати той, котрий може бути дуже дієвим на ціле життя, та водночас буде простим та зрозумілим. Наважуся запропонувати той, котрим Церква живе починаючи з періоду ранніх Отців Церкви та який в Західній традиції часто називають Lectio Divina (дослівно: Божественне читання). Цей метод читання Божого Слова складається з 5-х етапів, які коротко представлені та пояснені на цьому блозі в розділі Lectio Divina.
            3. Як почати жити Божим словом (виконувати його)? Останні два пункти молитовного читання Св. Письма (Lectio Divina) – Contemplatio (споглядання) та Actio (діяння) дають відповідь на це запитання. Якщо ми станемо тими хто вдивляється в Ісуса, слухає Його слово та виконує Його – тоді уподібнимося до Марії з Назарету, й станемо храмом Св. Духа. Апостол Павло каже, що: «Слово –  живе й діяльне, і гостріше від усякого двосічного меча: воно проходить аж до розділу душі й духа, суглобів та костяного мозку, і розрізняє чуття та думки серця. 13 Нема створіння, скритого від нього; все оголене і явне перед очима того, кому ми маємо звіт дати» (Євр 4:12–13). Цим Словом Бог створив світ, підтримує його та Ним буде судити цей світ у часі Парусії (2 Пт 3:5–7; пор. також Пс 32:6; Євр 1:3; Йо 12:48). Цим словом Господь може очистити кожного знас (Йо 15:3 ) і творити з нас нових людей (2 Кор 5:17).
P.S. Довша версія коментаря на Лк 10:38–42; 11:27–28 є на цьому блозі за наступним посиланням:
http://slovobozhe.blogspot.com/2013/12/10-38-42-11-27-28.html


[i] James M. R., The Apocryphal New Testament. Being the apocryphal gospels, acts, epistles, and apocalypses. Berkeley. The Apocryphile Press, 2004, 38 49
[ii] Думки в цій частині взято Wright N. T. Luke for Everyone. Westminster John Knox Press, 2004. Kindle ed. p. 129-132
[iii] Деякі думки в цій частині взято з Wright N. T. Luke for Everyone. Westminster John Knox Press, 2004. Kindle ed. p. 136-139