Коментар на читання Еф 5:9-19 в 26-ту неділю після П'ятидесятниці.

Послання до Ефесян називають вершиною богослов'я Нового Завіту. Завдяки опису грандіозного Божого задуму відносно цілого людства - це один з найбільш піднесених творів серед усієї епістолярної спадщини Св. Павла. В цьому невеличкому посланні великий апостол говорить про одвічний задум Бога, який заснував вселенську Церкву Ісуса Христа. Хоча члени Церкви належать до різних середовищ та різних національностей, однак всі вони зібрані в єдине ціле (всі 9 випадків вживання терміну "εκκλησια" є в однині та означають Вселенську Церкву), яке автор описує як Божий Храм (2:20-22), Христове Тіло (1:22-23) та Христову наречену (5:23-32).

          Структуру цього послання можна дуже легко запам'ятати: три перші глави (Еф 1-3) говорять про те, що Бог зробив для нас у Христі Ісусі - це т. зв. вертикальний вимір. Відтак три наступні глави (Еф 4-6) говорять, що ми як учні Ісуса та члени Його Церкви в результаті отриманих великих благодатей і дарів повинні робити один для одного - це т. зв. горизонтальний вимір. 

          Кілька віршів першої частини (Еф 1-3) дозволяють побачити унікальність Божих задумів та діянь: "Він дав нам пізнати тайну своєї волі, той задум доброзичливий і ухвалений у ньому (Христі), 10. щоб, коли настане повнота часів, здійснити його - об'єднати все у Христі: небесне й земне (1:9-10). "Бо ви спасенні благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий. 9. Воно не від діл, щоб ніхто не міг хвалитися. 10. Бо ми його створіння, створені у Христі Ісусі для добрих діл, які Бог уже наперед був приготував, щоб ми їх чинили" (2:8-10).

          В другій частині (Еф 4-6) на самому початку Павло закликає: "Отож, благаю вас я, Господній в'язень, поводитися достойно покликання, яким вас візвано, 2. в повноті покори й лагідности, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові, 3. стараючися зберігати єдність духа зв'язком миру" (4:1-3). Рівно ж в другій частині, важливо відзначити наголос на єдності - в цьому посланні великий апостол перелічує сім проявів єдності  в християнському житті: "Одне бо тіло, один дух, а й в одній надії вашого покликання, яким ви були візвані. 5. Один Господь, одна віра, одне хрищення.  6. Один Бог і Отець усіх, що над усіма й через усіх і в усіх" (4:4-6).

          Текст Еф 5:9-19 знаходиться в другій частині послання (Еф 4-6), та є частиною повчання про нове життя у любові, яке міститься в Еф 5:1-20. Вірші 5:1-2 містять заохочення до жертовної любові та відіграють перехідну роль між попереднім текстом та конкретними вказівками відносно святого життя в Еф 5:3-20. Тому, для того, щоб краще зрозуміти навчання присутнє в Еф 5:9-19, нижче ми розглянемо його в контексті значення цілого уривку Еф 5:3-20

24 – та неділя після П'ятидесятниці. Ісус – Господь над хворобами і смертю (Лк 8, 40 – 56).

По повороті Ісус був прийнятий народом, бо всі його чекали. 41. Аж ось прийшов чоловік, Яір на ім'я, який був головою синагоги. Припавши до ніг Ісуса, він почав його просити зайти до нього в хату, 42. бо була в нього дочка одиначка, яких дванадцять років, і вона вмирала. І як він ішов туди, люди тиснулися до нього. 43. Аж тут жінка якась, що була хвора дванадцять років на кровотечу й витратила на лікарів увесь свій прожиток, і ніхто з них не міг її оздоровити, 44. підійшовши ззаду, доторкнулась краю його одежі й умить стала здоровою - спинилась її кровотеча. 45. Ісус спитав: «Хто доторкнувся мене?» А що всі відпекувались, Петро мовив: «Наставниче, то люди коло тебе юрмляться і тиснуться.» 46. Ісус же сказав: «Хтось доторкнувся до мене, бо я чув, як сила вийшла з мене.» 47. Побачивши жінка, що не втаїлася, тремтячи підійшла й упавши йому до ніг, призналася перед усіма людьми, чому до нього доторкнулась і як негайно одужала. 48. Сказав їй Ісус: «Дочко, віра твоя спасла тебе, йди в мирі!» 49. Він говорив ще, як приходить хтось від голови синагоги і каже: «Твоя дочка померла, не турбуй більш Учителя.» 50. Ісус почувши це, озвався до нього: «Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться.» 51. Прийшовши до хати, він не пустив нікого з собою всередину, крім Петра, Йоана та Якова з батьком та матір'ю дитини. 52. Всі плакали за нею і голосили. Він же мовив: «Не плачте, вона не вмерла, вона тільки спить.» 53. І ті сміялися з нього, бо знали, що вмерла. 54. А він узяв її за руку й голосно промовив: «Дівчино, пробудися!» 55. І дух її повернувсь до неї, і вона миттю встала. Тоді він звелів дати їй їсти. 56. Батьки ж її були здивовані вельми, та він наказав їм нікому не говорити, що сталося. 

          Цей допис для кожного з нас (а головно для тих хто захищаючи свою гідність  вийшов на майдан, а сьогодні боронить кордони нашої країни від кремлівської чуми) є ще одним закликом Доброї новини: "Не біймося! Не опускаймо рук! Не розчаровуймося! Довірмо усе Ісусові! Молімося і тримаймося разом! Усе, що не можливе у людей – можливе в Бога!" Померле дванадцятирічне дівча та жінка,  яка дванадцять років хвора на кровотечу... Два випадки, які в людському розумінні не мали жодних шансів, – не були такими для Ісуса...

       Два переплетені чуда, – зцілення кровоточивої жінки після дванадцятирічної недуги та воскресіння дванадцятилітньої дочки начальника синагоги, – представляють наступний рівень розвитку теми про надзвичайну силу Ісуса. Попередньо Лука вже засвідчив про владу Ісуса над природою (втихомирення бурі на морі: Лк 8,22–25) та демонами (зцілення Гергесинського біснуватого: Лк 8,26–39). Тепер ми бачимо демонстрацію влади над хворобами та смертю (Лк 8,40–56). У двох історіях з чотирьох, Ісус названий Наставником (επιστατα/epistata Лк 8,24;45); у трьох Він виявляє свою силу через слово-наказ (Лк 8,24;29;54). Таким чином у двох частинах восьмої глави Лука розвиває дві дуже близькі теми: слухання і виконування слова Ісуса (притча про сіяча 8,1–21) та сили, яка виявляється через Його слово (8,22–56).

       

Двадцять третя неділя після П'ятидесятниці - коментар на читання Еф 2,1-10

1.Контекст та особливості послання до Ефесян.

 "Вік Церкви" розпочався в день П'ятидесятниці (Дії 2). Народившись в Єрусалимі, Церква завдяки служінню апостолів і перших віруючих поширилася по всьому світу. Часом полум'я Євангелія роздувалося гоніннями і охоплювало інші міста та країни. Підчас трьох своїх відважних місіонерських подорожей, Павло та його супутники заснували громади в дуже багатьох язичницьких містах. Серед цих церков однією з найвідоміших була Ефеська. Вона була заснована в 53 р н.е., коли Павло повертався через Ефес до Єрусалиму. Наступного року, підчас третьої місіонерської подорожі, він повернувся сюди і залишався на три роки, проповідуючи і навчаючи з великим успіхом (Дії 19:1-20). Пізніше він зустрівся з Ефеськими пресвітерами й направив на служіння  до них Тимотея (1 Тим 1:3). Ще через кілька років Павла відправили до Риму як ув'язненого. Там його відвідували посланці різних церков, серед яких був і Тихик з Ефесу. Саме там Павло написав цей лист ефеській церкві й відправив з ним. Метою послання до Ефесян є підбадьорити віруючих  та вселити в них упевненість. Павло описує внутрішню суть Церкви та її зовнішні якості, а також закликає віруючих жити з усвідомленням того, що вони представляють живе тіло Христа на землі.

          Послання до Ефесян називають вершиною богослов'я Нового Завіту. Завдяки описові грандіозного Божого задуму відносно цілого людства, - це один з найбільш піднесених творів серед усієї епістолярної спадщини Св. Павла. В цьому невеличкому листі, великий апостол говорить про одвічний задум Бога, Який заснував вселенську Церкву Ісуса Христа. Хоча члени Церкви належать до різних середовищ та різних національностей, однак всі вони зібрані в єдине ціле (всі 9 випадків вживання терміну "εκκλησια" є в однині та означають Вселенську Церкву), яке автор описує як Божий Храм (2:20-22), Христове Тіло (1:22-23) та Христову наречену (5:23-32).

          Структуру цього послання можна дуже легко запам'ятати: три перші глави (Еф 1-3) говорять про те, що Бог зробив для нас у Христі Ісусі - це т. зв. вертикальний вимір. Відтак три наступні глави (Еф 4-6) говорять, що ми як учні Ісуса та члени Його Церкви в результаті отриманих великих благодатей і дарів повинні робити один для одного - це т. зв. горизонтальний вимір. 

    

Двадцять друга неділя після П'ятидесятниці (Лк 16, 19 – 31) – притча про багача та Лазаря.

1.Контекст та вступні зауваження.

Читаючи Євангеліє від Луки можна зауважити, що воно містить в собі як мінімум cім тематичних частин: пролог (1,1 – 4), т.зв. Євангеліє дитинства (1, 5 – 2, 52), підготовка діяльності Ісуса (3,1 – 4, 13), діяльність Ісуса в Галілеї (4, 14 – 9, 50), роздуми з подорожі до Єрусалиму (9, 51 – 19, 27), діяльність Ісуса в Єрусалимі (19, 28 – 21, 38), Страсті та Воскресіння (22 – 24).[i] Кожна з цих вищеназваних частин у свою чергу ділиться на ще менші підсекції, за допомогою котрих автор різносторонньо представляє нашій увазі Добру Новину про те, що Бог зробив для нас у Ісусі Христі.

         Притча про багача та Лазаря (Лк 16, 19 – 31) знаходиться в тій частині Євангелія, котра розповідає про роздуми Ісуса під час подорожі до Єрусалиму: 9, 51 – 19, 27 (протягом наступних глав,  Лука 17 разів згадує про те, що Ісус є «в дорозі»: це надає розповіді більш динамічного характеру[ii]). В рамки цієї подорожі Лука вставляє найбільшу порцію свого розповідного матеріалу: Ісус постійно говорить, і тому, за словами L. T. Johnson,  відбувається формація народу.[iii]  В часі подорожі Він  є  оточений трьома групами людей: аморфні юрби, його опоненти (перед усім  фарисеї), та його учні (слово «учень» вживається 22 рази з 9 – 19 глави, в порівнянні до 16 разів у всіх інших євангелістів разом узятих).[iv] Ця частина Євангелія, після згадки про відкинення Ісуса самарянами (9, 51 – 56), починається  описом вимог, які стоять перед учнями Ісуса (9, 57 – 10, 24) та в котрих він наголошує в  9, 62, що «ніхто, що поклав руку на плуг і озирається назад, не здатний до Царства Божого». Завершенням роздумів висловлених  по дорозі до Єрусалиму служить притча про міни (19, 11 – 27), в котрій Господь  в 26 вірші наголошує, що «кожному, хто має, дасться, а в того, хто не має, відберуть і те, що має».

Коментар на читання з послання Св. Павла до Галатів (2, 15-21) в двадцять першу неділю після П'ятидесятниці

1. Текст.

Для кращого розуміння значення уривку, котрий читається на Літургії в цю неділю (2, 16–20), нижче подаю його з двома додатковими віршами (2, 15–21), котрі разом з усім текстом творять тематичну єдність й відтак відображають цілісність думки Павла.

15. Ми – уроджені юдеї, не з отих грішників поган; 16. а довідавшися, що людина оправдується не ділами закону, а через віру в Ісуса Христа, ми й увірували в Христа Ісуса, щоб оправдатися нам вірою в Христа, а не ділами закону; бо ніхто не оправдається ділами закону. 17. Коли ж, шукаючи оправдання у Христі, виявилося, що й ми самі грішники, – то невже Христос – служитель гріха? Жадним робом! 18. Бо коли я знову відбудовую те, що зруйнував був, то я себе самого оголошую переступником. 19. Я бо через закон для закону вмер, щоб для Бога жити: я – розп'ятий з Христом. 20. Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене. 21. Я не відкидаю Божої благодаті: бо коли законом оправдання, то тоді Христос умер даремно.

2. Контекст Гал 2, 15–21 та основні богословські акценти уривку.

            Щоб правильно зрозуміти будь-який текст Писання, насамперед потрібно брати до уваги обставини написання та мету автора, а відтак і сам контекст уривку. Детальніше ці питання стосовно послання до Галатів є представлені в коментарі на читання попередньої неділі (котрий є на цьому ресурсі).

            Тут хіба відзначу, що приводом до написання листа стали тривожні звістки, котрі отримав Павло: галати почали відпадати від благовісті про достатність віри в Ісуса Христа й схилялися до позиції деяких «юдействуючих» агітаторів з Єрусалиму: «Щоб догодити Богові мало вірити в Ісуса Христа, – потрібно ще й дотримуватися Закону Мойсея; перш ніж одержати право називатися християнином, поганин повинен обрізатися, дотримуватися суботи й інших юдейських свят, споживати тільки кошерну їжу й дотримуватися всіх обрядових заповідей Старого Завіту. Павло всього цього вам не сказав, бо не походить з числа 12-ти апостолів і трохи послабив вимоги та перекрутив вчення Ісуса».

            У відповідь, в перших двох главах послання, Павло розповідає про своє навернення і покликання на апостола самим Христом та досить гостро критикуючи своїх опонентів, доводить, що правильні відносини між людиною й Богом установлює віра, а не Закон Мойсея. Саме питанню оправдання вірою, Павло присвячує увагу й в двох наступних главах  (3–4 глави). А, щоб хтось не подумав, що йдеться тільки про якісь, слова, почуття чи теоретичні питання, Павло в 5–6 главах перестерігає, що християнську свободу не можна використовувати для задоволення плотських похотей. Християнське життя не допускає байдужості до моральних питань, оскільки це є життя під проводом Св. Духа.

           

Коментар на читання з послання Св. Павла до Галатів (1,11-19) в двадцяту неділю після П'ятидесятниці.

1.Текст.

Для кращого розуміння аргументації Павла, слід прочитати уривок Гал 1,11–19 аж до 24-го вірша включно, оскільки саме там закінчується думка Павла.

11. Звістую вам, брати, що Євангелія, яку я вам проповідував, не є за людською мірою; 12. бож я її не прийняв, ані навчився від людини, лише – через об'явлення Ісуса Христа. 13. Ви чули про мою поведінку колись у юдействі, про те, як я несамовито гонив Божу Церкву та руйнував її. 14. Я перевищував у юдействі багатьох ровесників з мого роду, бувши запеклим прихильником передань моїх предків. 15. Та коли той, хто вибрав мене вже від утроби матері моєї і покликав своєю благодаттю, 16. зволив об'явити в мені Сина свого, щоб я проповідував його між поганами, то я негайно, ні з ким не радившись, 17. ані не подавшися в Єрусалим до тих, що були апостолами передо мною, пішов в Арабію, а потім знову повернувся в Дамаск. 18. По трьох роках по тому пішов я у Єрусалим відвідати Кифу і перебув у нього п'ятнадцять день. 19. А іншого з апостолів я не бачив, крім Якова, брата Господнього. 20. Те, що пишу вам, то ось перед Богом, що не обманюю. 21. Потім пішов у сторони сирійські та кілікійські; 22. на обличчя ж мене не знали Церкви Юдеї, що у Христі. 23. Вони лиш чули, що той, хто колись гонив нас, тепер проповідує ту віру, яку колись руйнував, 24. і прославляли заради мене Бога.

2. Особливості послання до Галатів.[i]

Адресати

            Галатія розташована в Малій Азії (Анатолія, сучасна Туреччина). В III ст. до Хр. цю територію  заселили галли. В 25 р. після своєї смерті Амінтас, останній цар Галатії,  заповів своє царство Римській імперії. Римляни перетворили її в провінцію, додавши й інші регіони до півдня країни (Пісідію, Ісаврію, Фригію й частину Лікаонії). Поняття «Галатія» може використовуватися у двох значеннях: етнічному й політичному. Звідси виникає неясність: кому було адресовано Павлове послання? Стосовно цього є дві теорії, у кожної з яких у науковому світі є гарячі прихильники.

1) «Північно-галатійська»: адресати – нащадки галлів у пн. ч. провінції. Якщо вона вірна, то неясно, коли саме Павло здійснював місії на цій території.

2) «Південногалатійська»: адресати – жителі пд. ч. провінції. Павло здійснював місії на цій території під час першої місійної подорожі разом з Варнавою (Дії 13–14). Мінус цієї теорії полягає в тому, що немає свідчень, що жителі цих територій, які перебували за межами етнічної Галатії, також іменувалися «галатами».

Причина написання

            Приводом до написання листа стали тривожні звістки, котрі отримав Павло: галати почали відпадати від благовісті про достатність віри в Ісуса Христа й схилялися до позиції деяких «юдействуючих» агітаторів: «Щоб догодити Богові мало вірити в Ісуса Христа, – потрібно ще й дотримуватися Закону Мойсея; перш ніж одержати право називатися християнином, поганин повинен обрізатися, дотримуватися суботи й інших юдейських свят, споживати тільки кошерну їжу й дотримуватися всіх обрядових заповідей Старого Завіту».

            Позиція Павла була інакшою: спасіння тільки вірою. Юдействуючі говорили про спасіння вірою й ділами, під котрими розуміли не етичні вчинки, але головно дотримуванням різних приписів Закону Мойсея. Однак зі свого гіркого досвіду Павло знав: спасіння є вільним даром Бога віруючим в Христа, а не щось таке, що можна заробити шляхом дотримання правил. Криза була настільки серйозна, що Павло дуже незвичайно починає лист: він не дякує Богові на поч. листа й не хвалить адресатів (саме так найчастіше він починав усі свої листи), але відразу переходить до енергійного захисту свого апостольського авторитету й правильності свого навчання (1,1–2,21); центральну частину послання займає доктрина про оправдання тільки вірою (3,1–4,31); щоб хтось не подумав, що така позиція допускає байдужість до моральних питань, Павло завершує лист  практичними висновками (5,1–6,18).

Дев'ятнадцята неділя після П'ятидесятниці (Лк 6, 27-36) - як бути справжнім християнином.

А вам, що слухаєте, кажу: Любіть ворогів ваших, добро чиніте тим, які вас ненавидять, 28. благословляйте тих, які вас проклинають, моліться за тих, що вас зневажають. 29. Тому, хто б'є тебе в одну щоку, підстав і другу; хто ж бере в тебе свиту, не борони й одежі. 30. Дай кожному, хто тебе просить; хто бере щось твоє, не допоминайся. 31. І як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само. 32. Коли ви любите тих, що вас люблять, яка вам заслуга? Таж бо й грішники люблять тих, що їх люблять. 33. І коли чините добро тим, що вам чинять, яка вам заслуга? Та й грішники те саме чинять. 34. І коли ви позичаєте тим, від кого маєте надію назад узяти, яка вам заслуга? Адже і грішники грішникам позичають, щоб відібрати від них рівне. 35. Ви ж любіть ворогів ваших, добро чиніте їм, і позичайте, не чекаючи назад нічого, а велика буде ваша нагорода, й будете Всевишнього синами, бо він благий для злих і невдячних. 36. Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний.

Уривок  Лк 6, 27 – 36 (для кращого розуміння, текст Євангелія цієї неділі – Лк 6, 31–36 слід читати в трохи ширшому контексті)  є частиною Проповіді  Ісуса на рівнині, яка відображена в Євангелії від Луки  в 6, 17 – 49 (вона є паралельна до Нагірної проповіді в Матея 5 – 7). Сам уривок  має дуже цікаву структуру.  Два перші та передостанній вірші, служать своєрідним смисловим обрамленням для навчання Ісуса, яке Лука представляє в цьому уривку (в екзкгетиці такий мовний прийом називається inclusio - завдяки повторенню першого вірша в кінці уривку, підсилюється увага до важливості цих слів). В Лк 6, 27 – 28 читаємо: «А вам, що слухаєте, кажу: Любіть ворогів ваших, добро чиніте тим, які вас ненавидять, 28. благословляйте тих, які вас проклинають, моліться за тих, що вас зневажають». Далі, в дуже структурований спосіб, Ісус роз’яснює сказане в цих двох віршах і знову в трохи зміненій формі повторює те, що було  висловлене на самому початку: «Ви ж любіть ворогів ваших, добро чиніте їм, і позичайте, не чекаючи назад нічого, а велика буде ваша нагорода, й будете Всевишнього синами, бо він благий для злих і невдячних» (Лк 6, 35). Останній вірш служить підсумком цілого уривку: «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний». 

Вісімнадцята неділя після П'ятидесятниці (Лк 5, 1-11) - покликання апостолів.

Одного разу, коли народ юрмився коло нього, щоб почути слово Боже, і він стояв біля Генезаретського озера, 2. побачив два човни, що стояли край озера; рибалки вийшли з них і полоскали сіті. 3. Він увійшов в один з човнів, що належав Симонові, і попросив його відплисти трохи від землі, а сам, сівши, з човна почав народ учити. 4. Коли він перестав говорити, сказав до Симона: «Відчали на глибінь та й закиньте ваші сіті на ловитву.» 5. Озвався Симон і каже: «Наставнику, всю ніч трудились ми й нічого не піймали, але на твоє слово закину сіті.» 6. Так вони й зробили, і піймали велику силу риби, і їхні сіті почали рватися. 7. Тоді вони кивнули до своїх товаришів, що були в другім човні, щоб ті прийшли й допомогли їм. Прийшли вони й наповнили обидва човни, аж почали потопати. 8. Побачивши це Симон Петро, припав до колін Ісуса й каже: «Іди від мене, Господи, бо я грішна людина.» 9. Жах бо великий огорнув його й усіх, що були з ним, із-за риб, що їх піймали; 10. також і Якова та Йоана, синів Заведея, які були спільниками Симона. Ісус же промовив до Симона: «Не бійся! Віднині людей будеш ловити.» 11. І витягши човна на берег, кинули все й пішли слідом за ним.

 Євангеліє цієї неділі розповідає про те, як Ісус кличе учнів. Спосіб, а властиво й сам вибір, з точки зору сучасного менеджменту є дуже незвичайні та здавалося б (м’яко кажучи) доволі не продумані:  замість вибрати Собі послідовників серед людей, які мають бодай якийсь мінімум придатний для пізнішої місії (напр. равіни або їх учні, які знають Тору і т. д.), – Ісус вибирає звичайних сільських роботяг, з допомогою котрих хоче реалізувати надзвичайно амбітний та грандіозний за своїм задумом план – прийти до кожної  людини на Землі та запросити й водночас переконати її, добровільно стати спадкоємцем у Його Божому Царстві.

Своїм вибором,  Господь пригадує нам слова сказані колись через Ісаю: «Думки бо мої - не ваші думки, і дороги ваші – не мої дороги, –  слово Господнє. 9. Бо так, як небо вище від землі, так мої дороги вищі від доріг ваших і думки мої вищі від думок ваших» (Іс 55, 8 – 10). Ми, будучи звичайними людьми, природно дивимося на наше життя через призму наших можливостей, уявлень, а інколи, на жаль, – і стереотипів. Бог же ж, в Якого віримо – Святий (KADOSH) – в єврейській мові дослівно означає – ІНАКШИЙ.  Він Є ТОЙ ХТО Є (пор. Вих 3, 14), – не міняється як людина в залежності від обставин, – але завжди вірний, справедливий та многомилостивий (пор. Вих 34, 6; Втор 32, 4), полюбив кожного з нас вічною Любов’ю (пор. Єр 31, 3), та записав нас у Себе на долонях (пор. Іс 49, 16), не дивиться на обличчя, – як це часто роблять люди, – але на серце (пор. 1 Сам 16, 7), та Свою любов до нас показує тим, що Його Єдинородний Син Ісус Христос помер за нас тоді коли ми були грішниками (пор. Рм 5, 8).

Коментар на читання апостола (Флп 2:5–11) в свято Різдва Богородиці.

1. Текст Флп 2:5–11

5. Плекайте ті самі думки в собі, які були й у Христі Ісусі. 6. Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, 7. а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, 8. він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж - хресної. 9. Тому і Бог його вивищив і дав йому ім'я, що понад усяке ім'я, 10. щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею, 11. і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця.

2. Особливості послання до Филип'ян.

          Послання до Филип'ян – один із найсердечніших листів Павла, які нам відомі. Відповідно до згадки в Дії 16:11–15 – Филипи, –  перша громада, яку Павло заснував на території Європи. В усі наступні роки відносини Павла з филип’янами  були надзвичайно близькими й теплими: вони неодноразово посилали йому гроші й допомогу, коли він був у Солуні (4:16).

          Коли Павло опинився у в’язниці в Римі, вони  відрядили до нього посланця на ім’я Епафродит, що відвіз йому трохи необхідних речей (4:18). Через деякий час Епафродит побажав повернутися у Филипи (2:25–29), і Павло скористався з нагоди послати з ним листа.        Хоча апостол перебуває у в'язниці й чекає судового розгляду (2:2; 3:8–14; 4:11–13), його послання буквально дихає радістю та миром. У цьому листі Павло говорить про свою любов до филип'ян, дякує їм за подарунки, повідомляє новини, закликає зберігати єдність / спільність  духа (1:27; 2:1: κοινωνια πνευματοσ) та підбадьорює.

          Звідки апостол черпає стільки енергії та відваги? Два вірші дуже чітко показують, глибокий зв'язок Павла з Ісусом. На самому початку листа він пише: "Для мене бо життя – Христос, а смерть – прибуток"(1:21). В останній главі великий апостол свідчить: "Умію бути в упокоренні, умію бути і в достатку: в усьому й в усіх обставинах я звик і насичуватися, і голодувати, жити в достатках і терпіти злидні. 13. Я можу все в тому, хто укріплює мене (4:12 – 13).

Коментар до читання 1 Тим 2:1-7 на Початок церковного року.

1. Текст 1 Тим 2:1-7

1. Передусім, отже, благаю, щоб відбувалися прохання, молитви, благання, подяки за всіх людей, 2. за царів і за всіх тих, що стоять при владі, щоб нам тихо та спокійно вести життя з усією побожністю та пристойністю. 3. Це добре й приємне в очах нашого Спаса Бога, 4. який хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди. 5. Один бо Бог, один також і посередник між Богом та людьми - чоловік Христос Ісус, 6. що дав себе самого як викуп за всіх: свідоцтво свого часу, 7. на що я був поставлений проповідником та апостолом, - правду кажу, не обманюю, - учителем поган у вірі й правді.

2. Головні особливості Пастирських листів.[i]

          Головною метою листів Павла до Тимотея та Тита (т. зв. Пастирські листи) було:

- застерегти від неортодоксального вчення; 

- дати вказівки, як керувати місцевими церквами.

          Павло обрав Тимотея на місійне служіння в Лістрі, і той зайняв місце Йоана Марка під час другої місійної подорожі (Дії 16:1-3). З того часу Павло й Тимотей були тісно пов'язані. Судячи із внутрішніх вказівок у посланнях, Павло залишив Тимотея керувати церквою в Ефесі (1 Тим 1:3), - пост важкий і відповідальний, особливо для людини відносно молодої (1 Тим 4:12).  

         

Одинадцята неділя після П'ятидесятниці (1 Кор 9:2–12; Мт 18:23–35).

Читання Апостола (1 Кор 9:2–12)

2. Коли іншим я не апостол, то бодай вам, бо ви, у Господі, є достовірним доказом мого апостольства. 3. Ось моя оборона перед тими, що мене судять. 4. Хіба ми не маємо права їсти й пити? 5. Хіба ми не маємо права водити (з собою) сестру-жінку, як інші апостоли, брати Господні, і Кифа? 6. Чи може один я і Варнава не маємо права не працювати? 7. Хто колись власним коштом ходив у похід? Хто садить виноградник, і не їсть із нього плоду? Хто пасе стадо, і не живиться молоком від стада? 8. Хіба я говорю тільки як людина? Хіба й закон не каже цього? 9. Таж у законі Мойсея написано: «Не зав'язуй рота волові, як молотить.» Чи Бог турбується про волів? 10. Чи, може, ради нас говорить? Бож ради нас написано, що, хто оре, мусить орати в надії, і хто молотить, - молотить теж у надії, що матиме щось із того. 11. Коли ж ми сіяли у вас духовне, то чи велика річ, коли пожнем ваше тілесне? 12. І коли інші мають це право над вами, чому радше не ми? Однак, ми не користуємося цим правом, а ввесь час терпимо, щоб не робити ніякої перешкоди Євангелії Христовій.

Десята неділя після П'ятидесятниці (1Кор 4:9-16; Мт 17:14-23).

Читання Апостола (1Кор 4:9-16)

9. Мені бо так здається, що Бог поставив нас, апостолів, останніми, немов призначених на страту; ми бо стали видовищем і світові, й ангелам, і людям. 10. Ми нерозумні Христа ради, ви ж у Христі розумні; ми немічні, ви ж - міцні; ви славні, ми ж без чести. 11. До сього часу ми голодуємо і спраглі і нагі; нас б'ють, і ми скитаємось. 12. Ми трудимося, працюючи власними руками; нас ображають, а ми благословляємо; нас гонять, а ми терпимо; 13. нас ганьблять, а ми з любов'ю відзиваємося; ми мов те сміття світу стали, покидьки всіх аж досі. 14. Не щоб осоромити вас я це пишу, але щоб як дітей моїх улюблених навести на розум. 15. Бо хоч би ви мали тисячі учителів у Христі, та батьків не багато; бо я вас породив через Євангелію в Христі Ісусі. 16. Отож благаю вас: Будьте моїми послідовниками.

Дев'ята неділя після П'ятидесятниці (1Кор 3:9-17; Мт 14:22-34).

Читання на Св. Літургії:

Апостол (1Кор 3:9-17)

9. Ми бо співробітники Божі, ви - Божа нива, Божа будівля. 10. За благодаттю Божою, даною мені, я, мов мудрий будівничий, поклав основу, а інший на ній будує. Нехай же кожний вважає, як він будує. 11. Іншої бо основи ніхто не може покласти, крім покладеної, якою є Ісус Христос. 12. Коли ж хтось на цій основі будує з золота, срібла, самоцвітів, дерева, сіна, соломи, - 13. кожного діло стане явне; день бо Господній зробить його явним; бо він відкривається в огні, і вогонь випробовує діло кожного, яке воно. 14. І коли чиєсь діло, що його він збудував, устоїться, той прийме нагороду; 15. а коли чиєсь діло згорить, то він зазнає шкоди; однак він сам спасеться, але наче крізь вогонь. 16. Хіба не знаєте, що ви - храм Божий, і що Дух Божий у вас перебуває? 17. Коли хтось зруйнує храм Божий, Бог зруйнує того, бо храм Божий святий, а ним є ви.

Коментар на читання апостола (Рм 15:1–7) в сьому неділю після П'ятидесятниці.

1. Текст Рм 15:1–7

1. Ми, сильні, мусимо нести немочі безсильних, а не собі догоджати. 2. Кожний із нас нехай намагається догодити ближньому: на добро, для збудування. 3. Бо й Христос не собі догоджав, а як написано: "Зневаги тих, що тебе зневажають, упали на мене." 4. Все бо, що було написане давніше, написане нам на науку, щоб ми мали надію через терпеливість й утіху, про які нас Письмо навчає. 5. Бог же терпеливості й утіхи, за прикладом Христа Ісуса, нехай дасть вам, щоб ви між собою однаково думали за Христом Ісусом; 6. щоб ви однодушно, одними устами славили Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа. 7. Тому приймайте один одного, як і Христос прийняв вас у Божу славу.

2. Контекст Рм 15:1–7

            В цих днях, в часі Св. Літургії читаємо послання Св. апостола Павла до Римлян. Вважається, що це послання є своєрідним богословським заповітом великого апостола, й  водночас доволі складне для розуміння, особливо, для тих хто не має спеціальної біблійної підготовки. Для того, щоб краще зрозуміти основну мету та богословські акценти як послання в цілому так і його окремих уривків, добре було б прочитати короткий вступ, який може послужити ключем до головних ідей  цього послання. Такий вступ є в першій частині коментарів на Рм 2:1–16 (2-га неділя після Зіслання Св. Духа) та Рм 8:28–39 (4-та неділя після Зіслання Св. Духа – Всіх Святих Українського народу), які також є на цьому ресурсі.

Коментар на читання апостола (Рм 12:6–14) в шосту неділю після П'ятидесятниці.

1. Текст Рм 12:6–14

6. Маючи ж, згідно з даною нам благодаттю, різні дари: коли то дар пророцтва, виконуймо його мірою віри; 7. хто має дар служіння, нехай служить; хто навчання, нехай навчає; 8. хто напоумлення, нехай напоумляє. Хто дає – у простоті; хто головує – дбайливо; хто милосердиться – то з радістю. 9. Любов нехай буде нелицемірна; ненавидівши зло, приставайте до добра. 10. Любіть один одного братньою любов'ю. Пошаною один одного випереджайте. 11. В ревності не будьте ліниві, духом горіть, Господеві служіть; 12. веселі в надії, в горі терпеливі, в молитві витривалі; 13. святих у потребах спомагайте і дбайте про гостинність. 14. Благословляйте тих, що вас гонять; благословляйте, не проклинайте.

2. Контекст Рм 12:6–14

            В цих днях, в часі Св. Літургії читаємо послання Св. апостола Павла до Римлян. Вважається, що це послання є своєрідним богословським заповітом великого апостола, й  водночас доволі складне для розуміння, особливо, для тих хто не має спеціальної біблійної підготовки. Для того, щоб краще зрозуміти основну мету та богословські акценти як послання в цілому так і його окремих уривків, добре було б прочитати короткий вступ, який може послужити ключем до головних ідей  цього послання. Такий вступ є в першій частині коментарів на Рм 2:1–16 (2-га неділя після Зіслання Св. Духа) та Рм 8:28–39 (4-та неділя після Зіслання Св. Духа – Всіх Святих Українського народу), які також є на цьому ресурсі.

Коментар на читання апостола (Рм 10:1–10) в п'яту неділю після П'ятидесятниці.

1. Контекст Рм 10:1–10.

            В цих днях, в часі Св. Літургії читаємо послання Св. апостола Павла до Римлян. Вважається, що це послання є своєрідним богословським заповітом великого апостола, й  водночас доволі складне для розуміння, особливо, для тих хто не має спеціальної біблійної підготовки. Для того, щоб краще зрозуміти основну мету та богословські акценти як послання в цілому так і його окремих уривків, добре було б прочитати короткий вступ, який може послужити ключем до головних ідей  цього послання. Такий вступ є в першій частині коментарів на Рм 2:1–16 (2-га неділя після Зіслання Св. Духа) та Рм 8:28–39 (4-та неділя після Зіслання Св. Духа – Всіх Святих Українського народу), які також є на цьому ресурсі.

            Читання апостола цієї неділі (Рм 10:1–10) належить до третього блоку (Рм 9 – 11)  доктринальної частини послання до Римлян (Рм 1 – 11; в Рм 1 – 4 йдеться про "Божу праведність", яку Він дарує юдеям та язичникам через смерть та воскресіння Його Єдинородного Сина Ісуса Христа, на яку потрібно відповісти вірою; в Рм 5 – 8 йдеться про "Життя у Христі." Тобто, віруючі примирені з Богом через Ісуса Христа (Рм 5), й тому звільнені від гріха (Рм 6) та звільнені від прокляття закону (Рм 7), живуть життям нового творіння під проводом Св. Духа (Рм 8)).

Коментар на читання Рм 8:28–39 в празник Всіх Святих Українського народу

1.Текст Рм 8:28–39

28 . Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, - покликаним за його постановою, усе співдіє на добро. 29 . Бо яких він передбачив, тих наперед призначив, щоб були подібні до образу Сина його, щоб він був первородний між багатьма братами; 30 . яких же наперед призначив, тих і покликав; а яких покликав, тих оправдав; яких же оправдав, тих і прославив.

31 . Що скажемо на це? Коли Бог за нас, хто проти нас? 32 . Він власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас, - як же разом із ним не подарує нам усього? 33 . Хто буде винуватити вибраних Божих? Бог - той, що оправдує; 34 . хто ж той, що засудить? Христос Ісус, який умер, ба й воскрес, що по правиці Божій, - він заступається за нас. 35 . Хто нас відлучить від Христової любови? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? 36 . Як написано: «За тебе нас увесь день убивають, уважають нас за овець (призначених) на заріз.» 37 . Але в усьому цьому ми маємо повну перемогу завдяки тому, хто полюбив нас. 38 . Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, 39 . ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любови, що в Христі Ісусі, Господі нашім.

2. Основні ідеї послання до Римлян.

            В цих днях в часі Св. Літургії читаємо послання Св. апостола Павла до Римлян. Вважається, що це послання є своєрідним богословським заповітом великого апостола, й  водночас доволі складне для розуміння, особливо, для тих хто не має спеціальної біблійної підготовки. Для того, щоб прояснити значення цього унікального послання, нижче, перед коротким аналізом уривку, який читається в цю неділю (Рм 8:28–39), подаю стислий вступ, який може послужити ключем до головних ідей  цього послання. Якщо ж хтось вже ознайомився з цими думками у вступі до коментаря на текст Рм 2:1–16 (також є на цьому ресурсі), можна відразу перейти нижче за текстом до третьої частини – контексту читання  Рм 8:28–39.

Коментар на читання Рм 2:1–16 в другу неділю після П'ятидесятниці.

1. Текст Рм 2:1–16

1 . Ось чому немає тобі оправдання, хто б ти не був, о чоловіче, що судиш; бо в чому судиш іншого, ти сам себе засуджуєш: чиниш бо те саме, що судиш; 2 . ми ж знаємо, що суд Божий відбувається по правді на тих, що таке чинять. 3 . Чи думаєш про те, о чоловіче, - який судиш тих, що таке чинять, а сам таке робиш, - що ти суду Божого уникнеш? 4 . Або погорджуєш багатством його доброти, поблажливости і довготерпеливости, не знаючи, що Божа доброта тебе веде до покаяння? 5 . Та ти жорстокістю твоєю і нерозкаяністю серця збираєш гнів на себе в день гніву, коли об'явиться правдивий суд Бога, 6 . що віддасть кожному за його вчинками: 7 . тим, що витривалістю в добрім ділі шукають слави, чести і нетління - життя вічне; 8 . а сварливим та неслухняним правді, але слухняним кривді - гнів та обурення. 9 . Горе й утиск на всяку душу людську, що чинить зло: на юдея перше, потім грека; 10 . слава ж і честь, і мир усякому, хто чинить добро: юдеєві перше, а потім грекові, 11 . бо Бог не вважає на особу. 12 . Бо ті, що згрішили поза законом, поза законом і згинуть; а ті, що згрішили під законом, будуть суджені законом. 13 . Бо не слухачі закону справедливі перед Богом, а виконавці закону оправдаються. 14 . Бо коли погани, що не мають закону, з природи виконують те, що законне, вони, не мавши закону, самі собі закон; 15 . вони виявляють діло закону, написане в їхніх серцях, як свідчить їм їхнє сумління і думки, то засуджуючи їх, то оправдуючи, - 16 . в день, коли Бог, згідно з моєю Євангелією, судитиме тайні вчинки людей через Ісуса Христа.

2. Контекст уривку та основні ідеї послання до Римлян.

            В цих днях в часі Св. Літургії читаємо послання Св. апостола Павла до Римлян. Вважається, що це послання є своєрідним богословським заповітом великого апостола, й  водночас доволі складне для розуміння, особливо, для тих хто не має спеціальної біблійної підготовки. Для того, щоб прояснити значення цього унікального послання, нижче, перед коротким аналізом уривку, який читається в цю неділю (Рм 2:10-16), подаю стислий вступ, який служитиме ключем до головних ідей послання до Римлян.

Неділя Святих Отців: Учительство Церкви, постійне чування, безкорисливе особисте свідчення та служіння (Дії 20, 16 – 18, 28 – 36).

16 . Бо Павло вирішив плисти попри Ефес, щоб не баритися в Азії; поспішав бо, щоб, по змозі, на день П'ятидесятниці бути в Єрусалимі. 17 . З Мілету він послав у Ефес і прикликав пресвітерів Церкви. 18 . Коли ж вони прийшли до нього, він до них промовив: «Ви знаєте, як з першого дня, коли я вступив у Азію, увесь час поводився я з вами... 28 . Зважайте на самих себе й на все стадо, над яким Дух Святий поставив вас єпископами, щоб пасли Церкву Божу, що її він придбав кров'ю власною. 29 . Я знаю, що по моїм відході ввійдуть поміж вас вовки хижі, які не щадитимуть стада. 30 . Та й з-поміж вас самих повстануть люди, що говоритимуть погубні речі, щоб потягнути за собою учнів. 31 . Тому чувайте, пригадуйте собі, що я три роки, ніч і день, не переставав кожного з вас із сльозами наводити на розум. 32 . А тепер передаю вас Богові і слову його благодаті, що може збудувати й дати вам спадщину між усіма освяченими. 33 . Ні срібла, ні золота, ані одежі я не вимагав ні від кого. 34 . Ви самі знаєте, що моїм потребам і тих, які зо мною, служили оці руки. 35 . У всьому я показав вам, що, так працюючи, треба допомагати слабосильним і пам'ятати слова Господа Ісуса, що сам сказав: «Більше щастя - давати, ніж брати.» 36 . Промовивши це, він упав на коліна і з усіма ними почав молитися.

Контекст

    Лука продовжує описувати подорож Павла. Місто за містом, острів за островом і  Павло, який недавно воскресив юнака в Троаді (Дії 20, 7 – 12) – вже в Мілеті. Оскільки, як ми знаємо з попередніх розповідей та тексту, він хоче попасти до Єрусалиму на свято П'ятидесятниці, а опісля далі подорожувати до самого Риму, Павло вирішує не заїжджати в Ефес, але натомість запрошує Ефеських пастирів приєднатися до нього в Мілеті. Саме тут відбувається його зворушлива прощальна розмова з єпископами цих територій. В ній Павло просить єпископів оберігати Божий народ – Церкву та жертовно й безкорисливо їй служити.

Празник Вознесіння Господа Нашого Ісуса Христа ( Дії 1, 1 – 12).

1 . Першу книгу я написав, о Теофіле, про все, що Ісус робив та що навчав від початку 2 . аж до дня, коли вознісся, давши Святим Духом накази апостолам, яких собі вибрав. 3 . Він показував їм себе також у численних доказах живим після своєї муки, з'являючись сорок день їм і розповідаючи про Боже Царство. 4 . Тоді ж саме, як споживав хліб-сіль із ними, він наказав їм Єрусалиму не кидати, але чекати обітниці Отця, що її ви від мене чули; 5 . бо Йоан христив водою, ви ж будете хрищені по кількох цих днях Святим Духом. 6 . Отож, зійшовшися, вони питали його: «Господи, чи цього часу знову відбудуєш Ізраїлеві царство?» 7 . Він відповів їм: «Не ваша справа знати час і пору, що їх Отець призначив у своїй владі. 8 . Та ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії й аж до краю землі.» 9 . І сказавши це, коли вони дивились, знявся угору, і хмара його взяла з-перед очей їхніх. 10 . І як вони дивилися пильно на небо, коли він відходив, два мужі стали коло них у білій одежі 11 . і сказали: «Мужі галилейські! Чого стоїте, дивлячись на небо? Оцей Ісус, який від вас був взятий на небо, так само прийде, як його ви бачили відходячого на небо.» 12 . Тоді вони повернулися в Єрусалим з гори, що зветься Оливною, що близько Єрусалиму - день ходи в суботу. 13 . Увійшовши (в місто), зійшли на горницю, де вони перебували, а саме: Петро і Йоан, Яків і Андрій, Филип і Тома, Вартоломей і Матей, Яків Алфеїв і Симон Зилот та Юда, (син) Якова. 14 . Всі вони пильно й однодушно перебували на молитві разом з жінками і Марією, матір'ю Ісуса, та з його братами.

Контекст та значення Празника           

            Св. Лука завершує перший том своєї розповіді про Господа нашого Ісуса Христа розповіддю про Його вознесіння на небо (Лк 24, 50 – 53; пор. також Мк 16, 19 – 20). З ціє ж події він починає свій другий том, який відомий нам під назвою "Діяння апостолів" і в якому міститься унікальне свідоцтво про те, що відбулося з християнським рухом після вознесіння Ісуса (Дії 1,1 – 2).

Неділя мироносиць (Мк 15:42-16:8).

Коли настав уже вечір, - тому що була це п'ятниця, тобто перед суботою, 43. - Йосиф Ариматейський, поважний радник, що й сам очікував Божого Царства, прибув і, сміливо ввійшовши до Пилата, попросив тіло Ісуса. 44. Пилат же здивувався, що вже вмер; і прикликавши сотника, спитав його, чи давно помер. 45. Довідавшись від сотника, він видав Йосифові тіло; 46. а Йосиф, купивши полотно, зняв його, обгорнув полотном і поклав його у гробі, що був висічений у скелі; потім прикотив камінь до входу гробу; 47. Марія ж Магдалина й Марія, мати Йосифа, дивились, де його покладено. 16:1. Якже минула субота, Марія Магдалина, Марія, мати Якова, та Саломія купили пахощів, щоб піти та намастити його. 2. Рано-вранці, першого дня тижня, прийшли вони до гробу, як сходило сонце, 3. та й говорили між собою: «Хто нам відкотить камінь від входу до гробу?» 4. Але поглянувши, побачили, що камінь був відвалений, - був бо дуже великий. 5. Увійшовши до гробу, побачили юнака, що сидів праворуч, одягнений у білу одежу, - і вжахнулись. 6. А він до них промовив: «Не жахайтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп'ятого Він воскрес, його нема тут. Ось місце, де його були поклали. 7. Але йдіть, скажіть його учням та Петрові, що випередить вас у Галилеї: там його побачите, як він сказав вам.» 8. І вони, вийшовши, втекли від гробу, бо жах і трепет огорнув їх, і нікому нічого не сказали, бо боялися.       

        Останній вірш читання Євангелія цієї неділі говорить про страх, який пережили жінки, які ввійшли до пустого гробу.

         Є різний страх. Страх Никодима, який з огляду на негативне ставлення юдейської верхівки до Ісуса, приходив до Нього вночі. Страх Ірода Антипи, який стративши Йоана Хрестителя, почув про чуда Ісуса, й збентежений думав, що це Йоан воскрес із мертвих.  Страх первосвящеників, книжників та фарисеїв, які в словах та діях Ісуса бачили виклик для своїх слів та дій, - й тому вирішили Його просто позбутися. Страх Пилата - втратити владу, якщо не піде на зустріч релігійній еліті Ізраїлю та не віддасть наказу про розп'яття Ісуса. Страх первосвященика Кайяфи - втратити "нагріте місце" (історики кажуть що він був при влади близько 30-ти років, - і то не зважаючи на те, що римляни дуже часто міняли первосвящеників, які мусіли їм платити за ці місця). Страх Петра - бути впізнаним учнем Месії - невдахи. Страх апостолів, як вияв інстинкту самозбереження в часі схоплення Ісуса...  

М'ясопусна неділя – про Страшний Суд (Мт 25, 31 – 46).

1. Контекст уривку.

    Говорячи про контекст будь якого уривку в Євангелії від Матея, слід відзначити одну дуже характерну літературну особливість цього Євангелія, яка полягає в чергуванні певного зразка, відповідно до котрого воно побудоване. Отже йдеться про те, що весь матеріал євангелист ритмічно уклав  в такий спосіб, що блоки розповідного матеріалу, які представляють діяльність Ісуса, змінюються блоками проповідницького матеріалу (т.зв. діяльні та навчальні частини). В Євангелії від Матея існує п'ять частин з великими промовами Ісуса:

1). Мт 5 – 7: т.зв. Нагірна проповідь, яка є своєрідною Конституцією Божого Царства (що правда, Матей як єврей, який пише до євреїв, щоб переконати їх, що Ісус це обіцяний пророками царствений Месія, замість вислову "Царство Боже", вживає типовий для його одноплемінників термін "Царство Небесне").

Двадцять перша неділя після П'ятидесятниці: притча про Сіяча, зерно та ґрунт (Лк 8, 4 – 15).

1. Контекст уривку та вступні зауваження.

            Читаючи Євангеліє від Луки можна зауважити, що воно містить в собі як мінімум cім тематичних частин: пролог (1,1 – 4), т.зв. Євангеліє дитинства (1, 5 – 2, 52), підготовка діяльності Ісуса (3,1 – 4, 13), діяльність Ісуса в Галілеї (4, 14 – 9, 50), роздуми з подорожі до Єрусалиму (9, 51 – 19, 27), діяльність Ісуса в Єрусалимі (19, 28 – 21, 38), Страсті та Воскресіння (22 – 24).[i] Кожна з цих вищеназваних частин у свою чергу ділиться на ще менші підсекції, за допомогою котрих автор різносторонньо представляє нашій увазі Добру Новину про те, що Бог зробив для нас у Ісусі Христі.

Двадцята неділя після П'ятидесятниці (Лк 7,11-17) – воскресіння єдиного сина вдови з Наїну та питання: "Ким є Ісус"?

1. Контекст уривку та вступні зауваження.

Сьогодні прийнято за основу наступний поділ Євангелія від Луки: пролог (1,1 – 4), т.зв. Євангеліє дитинства (1, 5 – 2, 52), підготовка діяльності Ісуса (3,1 – 4, 13), діяльність Ісуса в Галілеї (4, 14 – 9, 50), роздуми з подорожі до Єрусалиму (9, 51 – 19, 27), діяльність Ісуса в Єрусалимі – Страсті – Воскресіння (19, 28 – 24, 53).[1]  Звідси, ширшим контекстом уривку Лк 7,11–17, який читаємо на Літургії в цю неділю, є частина Євангелія, яка розповідає про діяльність Ісуса в Галілеї (4, 14 – 9, 50). Вужчим контекстом для даної перекопи служить текст поміщений в Лк 7, 1 – 8, 3, котрий передає нам свідчення про перші відрухи віри осіб, які зустрілися з Ісусом та дуже серйозне запитання: "Ким є Ісус?" Лука допомагає своїм читачам знайти відповідь на це запитання переповідаючи історію про два чуда – зцілення слуги сотника з Капернауму (7,1 – 10) та воскресіння єдиного сина вдови з Наїну (7, 11 – 17); розповідь про свідчення Йоанові Хрестителеві (7, 18 – 35), прощення гріхів жінці грішниці в домі Симона Фарисея (7, 36 – 50) та згадка про жінок, які з своїх статків підтримували служіння Ісуса (8,1 – 3), – ще більше відкривають перед читачем таїнство особи Месії з Назарету.

Восьма неділя після П'ятидесятниці (Мт 14,14-22) - помноження хлібів.

14,14 . А вийшовши Ісус, побачив силу народу і змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих. 15 . Якже настав вечір, підійшли до нього його учні й кажуть: «Пусте це місце та й час минув уже. Відпусти людей, нехай ідуть по селах та куплять собі поживи.» 16 . А Ісус сказав їм: «Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти.» 17 . Вони ж мовлять до нього: «Ми маємо тут тільки п'ять хлібів і дві рибі.» 18 . Тоді він каже: «Принесіть мені їх сюди.» 19 . І, звелівши народові посідати на траві, взяв п'ять хлібів і дві риби, підвів очі до неба, поблагословив і розламав ті хліби, і дав учням, а учні - людям. 20 . Всі їли до наситу й назбирали куснів, що зосталися, дванадцять кошів повних. 21 . Тих же, що їли, було яких п'ять тисяч чоловіків, окрім жінок та дітей. 22 . І зараз же спонукав учнів увійти до човна й переплисти на той бік раніше від нього, тим часом як він відпускав народ.

Цей уривок євангелія підкреслює надзвичайну силу Божого милосердя і любові, яка в розповіді Матея виливається двома цілющими струмками: зцілення та помноження хлібів.

 Ісус щойно втратив Йоана – свого родича і сподвижника, й це очевидно було наочним прикладом, що чекало на нього самого. Він відходить на самоту, але Його знаходять люди і тоді свій особистий смуток Він перемінює у співтерпіння з тими потребуючими – змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих (Мт 14, 14). Форма та стан дієслова змилосердився (εσπλαγχνισθη – esplanhnisti) в грецькій мові відображає т. зв. passivum divinum, – вказує на Бога як на Підмет діяння. Таким чином Матей підкреслює, що Бог діє в Ісусі. Хоч починаючи з  подій представлених в Мт 12 релігійна еліта вороже протиставляється Ісусові, Він не замикається в собі й залишається відкритий на страждання та потреби інших.