Діяння (6:8–15;
7:1–5; 47–60).
Стефан же,
повний благодаті й сили, творив чуда й великі знаки в народі. 9. І встали деякі
з синагоги, так званої лібертинів, киренеїв, олександрійців, а й з Кілікії та з
Азії і сперечалися із Стефаном, 10. але не могли встоятися супроти мудрости й
духа, що ним говорив. 11. Тоді вони підмовили людей, щоб сказали: «Ми чули, як
він говорив образливі слова проти Мойсея та проти Бога.» 12. І підбурили народ,
старших та книжників і, наскочивши, схопили і привели його в синедріон. 13. Там
вони поставили свідків, які говорили: «Цей чоловік не перестає говорити проти
цього святого місця та Закону. 14. Ми чули, як він говорив, що Ісус, отой
Назарянин, зруйнує це місце й переінакшить звичаї, які Мойсей був передав нам.»
15. І коли всі, що засідали в синедріоні, пильно дивилися на нього, бачили його
обличчя, немов обличчя ангела.
А первосвященик
спитав: «Чи воно справді так?» 2. Він же відповів: «Мужі брати й отці,
слухайте: Бог слави з'явився батькові нашому Авраамові, як він ще був у
Месопотамії, перш ніж він оселивсь у Харані, 3. і сказав до нього: Вийди з
землі твоєї і з роду твого, і йди в землю, яку покажу тобі. 4. Тоді він вийшов
з Халдейської землі й оселивсь у Харані; а звідси, як умер його батько, (Бог)
переселив його у цю землю, в якій живете нині. 5. І не дав йому в ній спадщини
ані на ступінь ноги, але обіцяв дати її йому в посілість, і його потомкам після
нього, хоч у нього й не було дитини.
А Соломон
збудував йому дім. 48. Та не в рукотворених проживає Всевишній як пророк
говорить: 49. Небо - престол мій, земля ж - підніжок ніг моїх. Який дім ви мені
збудуєте, каже Господь, або яке місце мого відпочинку? 50. Хіба то не моя рука
створила те все? 51. Ви, твердошиї та необрізані серцем і вухом! Ви завжди
противитеся Духові Святому! Які батьки ваші, такі й ви. 52. Кого з пророків не
гонили батьки ваші? Вони вбили тих, що наперед звіщали прихід Праведного, якого
ви тепер стали зрадниками й убивцями; 53. ви, що одержали закон через
звістування ангелів, але не зберігали його.» 54. Почувши це, вони розлютилися
своїм серцем і скреготали зубами на нього. 55. (Стефан же), повний Духа
Святого, дивлячись у небо, побачив славу Божу й Ісуса, який стояв по правиці
Бога, 56. і мовив: «Ось бачу відкрите небо і Сина Чоловічого, який стоїть по
правиці Бога.» 57. Вони ж закричали голосом великим і, затуливши вуха свої,
кинулись на нього разом 58. та вивели за місто, і почали каменувати. Свідки ж
поклали свою одежу у ногах хлопця, що звався Савло. 59. І каменували Стефана,
який взивав, мовивши: «Господи Ісусе, прийми дух мій!» 60. А впавши на коліна,
закликав сильним голосом: «Господи, не постав їм цього за гріх!» І промовивши
це, смертю заснув.
Євангеліє від
Матея 21:33–42
Слухайте іншу
притчу. Був один чоловік-господар, що насадив виноградник. Він обвів його
огорожею, видовбав у ньому чавило, вибудував башту, винайняв його виноградарям
і відійшов. 34. Коли ж настала пора винозбору, послав він слуг своїх до
виноградарів, щоб узяти від них плоди, йому належні. 35. А виноградарі,
схопивши його слуг, кого побили, кого вбили, кого ж укаменували. 36. Тоді він
послав інших слуг, більше від перших, але ті вчинили й з ними те саме. 37.
Наприкінці послав до них свого сина, кажучи: Матимуть пошану до мого сина. 38.
Та виноградарі, узрівши сина, заговорили між собою: Це спадкоємець. Нумо,
вб'ємо його й заберемо собі його спадщину. 39. І взявши його, вивели геть з
виноградника й убили. 40. Отож, коли прибуде господар виноградника, що зробить
з тими виноградарями?» 41. «Лютих люто вигубить», - відповіли йому, - «а
виноградник винаймить іншим виноградарям, що будуть давати йому плоди його
своєчасно.» 42. Тоді Ісус сказав їм: «Чи
в Письмі не читали ви ніколи: Камінь, що відкинули будівничі, став каменем
наріжним? Від Господа це сталось і дивне в очах наших.
Кілька думок з
приводу читань.
Притча розміщена в Мт 21:33–42 (див. також Мк 12:1–12; Лк
20:9–19) з одного боку є алегоричним представленням історії
спасіння, а з іншого служить коментарем до образів та плану смерті Ісуса, що
розкриваються в подальшім наративі Євангелія. Мої роздуми про цю притчу є на
цьому блозі за наступним посиланням:
Первомученик Стефан є одним із тих численних свідків,
котрий був убитий задля свідчення віри в живого Бога. Його постать є
унікальною, однак, не тільки завдяки відважному свідченню, – він перший, хто
дуже глибоко усвідомив універсальний характер Благовісті, тобто, що Бог в Ісусі
прийшов до всіх людей, які є однаково любленими Отцем Небесним. Так само, як і всі
справжні свідки Господа перед ним та після нього та сам Ісус, Стефан підтвердив
свої погляди ціною власного життя.
Книга
Одкровення демонструє, що Ісус уже царює у світі й тільки Він є справжній
Господь: «Двадцять чотири старші, що
перед Богом сидять на престолах своїх, упали ниць лицями своїми і поклонилися
Богу, 17. говорячи: «Дякуємо тобі, Господи, Боже Вседержителю, хто сущий і хто
був, що ти узяв владу свою велику і воцарився» (11:16–17). Тільки Ісус є справжнім Володарем
світу – Пантократор: «Я – Альфа і Омега, початок і кінець – говорить Господь Бог, хто єсть і хто був і хто приходить,
Вседержитель. (Одкр 1:8; 4:8;
11:17; 15:3; 16:7; 16:14; 19:6; 19:15; 21:22)». Читаючи Одкровення від 4 глави
і далі важливо мати на увазі 4 переконання:
1. В «небі» перемога над
злом і смертю уже одержана Богом та Месією; влада ідольських сил є ілюзорною;
тільки одна сила контролює історію.
2. Видима перевага зла в
людській історії є частиною Божого тріумфального плану, й тому ті, які
витримають страждання та переслідування у вірності Богові, отримають нагороду
вічного життя з Богом. Бог контролює світ, й зло не торжествуватиме; все
відбувається відповідно до Божого плану.
3. Історія людства має значення навіть на землі: час страждання святих
завершиться, й буде вставновлене видиме та ефективне правління Бога над
творінням, а зло буде засуджене.
4. Ті, які серед випробувань свідчать Христа на землі, досвідчать в небі
Його перемогу над смертю.
Після Страстей та славного Воскресіння Господа, кожен з нас маючи перед
собою приклад Його унікального життя – Ісус показав нам, що означає бути
людиною та жити як людина, – також покликаний жити в подібний спосіб. Щоб бути
людьми, ми повинні жити як жив Христос. Часто це матиме ціну, але якщо ми
хочемо жити як Божі діти, то за логікою книги Одкровення, ми повинні
відважитися на радикальне наслідування Господа: разом як Церква повторити усе
те, що вчинив Він. Стефан, став першим після Ісуса, хто пішов цією дорогою.
Важливо відзначити, що це не означає, що автоматично всі стануть
мучениками, але що всі християни покликані до вірності та послідовності. Для
когось це буде (була) дорога в Сибір, а для когось чесно написаний іспит. Ціле
життя є нагодою для свідчення, –інколи через дуже дрібні, але тим самим, не менш важливі
справи.
Чим важлива та особлива постать Стефана?
Стефан провів чітку межу між юдаїзмом і
християнством (Дії 7:1 – 53): Він проповідував християнство, вільне
від юдейських національних обмежень та оголосив справжнім Ізраїлем Церкву, а сучасний йому юдаїзм –
відступником; показав, що
в минулому Бог відкривав Себе не тільки людям на Святій Землі, але й Своїм
вірним служителям, де б вони не жили та розглянув промисел у Божественних діяннях протягом сторічь і
показав, що вони знаходять свою кульмінацію в християнстві, як меті всієї історії
єврейського народу. Стефан відзначив, що до Соломона в отців
не було храму, а тільки «намет присутності», зроблений Мойсеєм «за зразком, ним
баченим»; храму ж захотів Соломон, а не Бог.
Промова
Стефана демонструє – християнство почало
усвідомлювати свою незалежність і самодостатність, а також відчуло, що воно
повинне, або увібрати в себе юдаїзм, або порвати з ним. Змалювавши сьогоднішній і колишній характери чисто
націоналістичної інтерпретації релігії, Стефан перейшов до викриття
суддів: убивши Ісуса Христа, Праведника, вони лише показали себе спадкоємцями
тих, хто вбивав пророків і порушував Божий Закон (Дії 7:51 – 53).
Стефан – перший християнський мученик, смерть якого послужила сигналом для широкого
гоніння на християнську громаду в Єрусалимі: «і всі, крім апостолів, розсіялися по різних місцях Юдеї й Самарії»
(Дії 8:1).
Ці сумні події, з іншого
боку, спровокували стрімке поширення християнства в Римській імперії: від
провінційного Єрусалиму до сліпучої столиці Риму. Шість етапів росту первісної
Церкви – Єрусалим (Дії 1:1 – 6:7) – Юдея та Самарія (Дії 6:8 – 9:31) – Антіохія (Дії 9:32 – 12:24)
– Мала Азія (Дії 12:25 – 16:5) – Європа (Дії 16:6 –19:20) – Рим
(Дії 19:21 –
28:31) – були унікальним прикладом народження нової спільноти людей з
поміж багатьох народів, як наслідок відповіді на Боже Слово, або ж говорячи
мовою Діянь апостолів «росту Божого Слова» (6:7; 12:24; 19:20; 28:30–31). За
яких кілька десятків років, малі християнські спільноти були присутні у всіх найважливіших
центрах Середземномор’я – тільки в книзі Діянь Лука згадує 32 країни, 54 міста й 9 середземноморських
островів. Всі ці події є чудовим розгорнутим коментарем до сили
Христового Воскресіння, яка унікально діяла через Святого Духа, який надихав
свідчення багатьох чоловіків та жінок.
Хай приклад цього першого
мученика/ свідка Христа ради, надає нам відвагу,
щоб свідчити не втрачаючи щоденних, численних нагод та розуміння, що Бог часто починає там, де чисто-по-людськи, все мало
б просто закінчитися.
Немає коментарів:
Дописати коментар