Сьома неділя після П'ятидесятниці (Мт 9:27-35) - зцілення сліпих та німого біснуватого.

І як Ісус відходив звідти, слідом за ним пустилися два сліпці й кричали: «Помилуй нас, сину Давидів!» 28. І коли він увійшов до хати, сліпці приступили до нього, а він спитав їх: «Чи віруєте, що я можу це зробити?» - «Так, Господи!» - кажуть йому ті. 29. Тоді він доторкнувся до їхніх очей, мовивши: «Нехай вам станеться за вашою вірою!» 30. І відкрились їхні очі. Ісус же суворо наказав їм: «Глядіть, щоб ніхто не знав про це.» 31. Та ті, вийшовши, розголосили про нього чутку по всій країні. 32. А як вони виходили, приведено до нього німого, що був біснуватий. 33. Коли ж він вигнав біса, німий почав говорити, і люди дивувалися, кажучи: «Ніколи щось таке не об'являлося в Ізраїлі!» 34. Фарисеї ж говорили: «Він виганяє бісів князем бісівським!» 35. Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангелію царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу.

Текст Євангелія від Матея  розміщений в  9:27–35 містить в собі три тематичні одиниці: розповідь про повернення зору сліпим (9:27–31), історію про зцілення німого біснуватого чоловіка (9:32–34) та вірш 9:35, який виконує роль проміжного підсумку діяльності Ісуса в розповіді євангелиста. Всі ці тексти тісно вплетені в богословські лінії Євангелія та відіграють важливу роль у відкритті перед читачем таїнства особи Христа, як рівно ж й спонукають, як до оцінки реакції сучасників Ісуса на Його слова й діяння, так і до особистої відповіді на все прочитане та почуте.  

Обидва чуда представлені вище, в контексті довшого наративу Мт 8:1–9:34,  служать для євангелиста унаочненням сповнення есхатологічного спасіння провіщеного пророком Ісаєю: «Тоді прозрять у сліпих очі, й у глухих вуха відтуляться» (Іс 35:5). Трохи пізніше, коли Йоан Хреститель пошле до Ісуса делегацію учнів, які спитають: «Ти той, що має прийти, чи іншого маємо чекати?» (Мт 11:3), сам Ісус потвердить, що Його прихід та діяльність є сповненням всього провіщеного Ісаєю: «Ідіть і сповістіть Йоана про те, що чуєте й бачите: Сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується Добра Новина.  Щасливий, хто через мене не спотикнеться» (Мт 11:4–6).

Якщо сьогодні на Заході багато людей зазвичай знаходять максимум психологічні пояснення для різних хворіб, то в стародавньому світі люди дивилися більш голістично (цілісно) на зв'язок між фізичними та духовними реаліями.

Розповідь про зцілення сліпих насичена термінами, які є дуже важливими для богослов’я Матея. В Мт 9:27 сказано, що два сліпі послідували (ηκολουθησαν – ikoluvtisan) за Ісусом – в такий спосіб євангелист розвиває тему  учнівства. Цю ж ідею підтримує звертання до Ісуса «Сину Давидів», та висловлення віри сліпими в словах «Так Господи».

Важливо мати на увазі, що для перших християн ця розповідь була не тільки зображенням навернення когось з поза Церкви. Це була Добра Новина і для самої Церкви, котра є т. зв. corpus mixtum (змішане тіло праведників та грішників), й в котрій відтак духовна сліпота окремих її членів, на жаль, також має місце. Євангелист однак засвідчує, що будь-яка сліпота та недуга завжди може бути зцілена, як тільки «сліпий» чи просто духовно «недужий» християнин звертається з вірою до Воскреслого Господа (пор. Мт 13:10–17; 16:5–12, 15–24).

Слід звернути увагу й на наступний факт: якщо в Євангелії від Марка заборона Ісуса розповідати про зцілення – це т. зв. Месіанська таємниця (мала педагогічне значення: Ісусові йшлося про спростування націоналістично-політичної інтерпретації месіанської гідності та місії Христа в контексті якої від Нього сподівалися, що Він очолить боротьбу проти язичників-римлян та переможе їх, в результаті чого Ізраїль стане могутнім царством як колись в часи Давида та Соломона), то тут Матей підкреслює важливість послуху до слів Ісуса (пор. Мт 7:24–27; 28:18–20) – послуху, який також є ознакою учня.

Розповіддю про зцілення німого біснуватого чоловіка (9:32–34) євангелист завершує довший наратив (Мт 8–9) про чудесну діяльність Ісуса та демонструє кульмінацію віри та невіри в середовищі Ізраїля: «…люди дивувалися, кажучи: «Ніколи щось таке не об'являлося в Ізраїлі!». Фарисеї ж говорили: «Він виганяє бісів князем бісівським!» (Мт 9:33–34). Таким чином Матей дає зрозуміти, з якими підозрами зустрінуться апостоли та їх наступники, коли вони почнуть свою місію. Якщо навіть Ісус, – на думку тогочасної релігійної еліти, – не той, за кого себе видає, то, що тоді можна говорити про його послідовників (пор. Мт 10:25: «Досить для учня, коли стане, як його вчитель; а слуга - як його пан. Коли господаря назвали Велзевулом, то скільки більше - його домашніх»?)

Слова Ісуса «Нехай вам станеться за вашою вірою!» (9:29) часто розуміють неправильно. Деякі навіть виводять з цього ціле навчання про т. зв. «Євангеліє процвітання» (prosperity gospel або health-wealth gospel), котре проголошує навчання, що Бог забере від нас усі хвороби та бідність, як тільки ми матимемо достатньо віри. Насправді, тільки контекст бідь-якого вірша в Біблії, визначає правильну інтерпретацію. 

Ісус наголошує сліпим, що їх віра у Його здатність і бажання їх зцілити спонукала їх прийти й отримати чудесний дар. Однак віра є тільки довірою до Бога, який здатен учинити усе, але аж ніяк не тим, що ми хочемо, щоб Він зробив.

Проміжний підсумок діяльності Ісуса в Мт 9:35 свідчить, що не зважаючи на всі очорнення, спротив та богохульство вчинені та висловлені супроти Нього, Він все ж не відхилився від своєї місії: «Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангелію царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу».     

Отже у висновку маємо кілька основних реалій, які понині визначають наше життя: Ісус – якого визнаємо Господом; світ – який сьогодні, так само як і тоді потребує Його втручання; ми – які називаємо себе Його учнями і є послані Ним до цього світу (Мт 28:19). Жнива є дуже великі (пор. Мт 9:37) – багато спраглих сердець чекають на Господа, який через наше служіння хоче увійти в їх життя.

Чи просимо «Господаря жнив, щоб вислав робітників на свої жнива» (пор. Мт 9: 38) з такою ж самою ревністю й довірою, як взивали до Ісуса євангельські сліпці (пор. Мт 9:27)? Чи самі, як учні,  є  готові переносити очорнення і зневаги сповняючи Його місію? Чи наше життя, довір’я, наш послух, як учнів до Ісуса, є настільки промовистими, що світ навколо нас зможе побачити, почути, досвідчити та переконатися, що «Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки» (Євр 13:8) та що Він дійсно є «з нами по всі дні аж до кінця віку» (Мт 28:20)?