Текст Мт 14:14–22
А вийшовши Ісус, побачив силу народу
і змилосердився над ними та вигоїв
їхніх недужих. 15. Якже настав вечір, підійшли до нього його учні й кажуть:
"Пусте це місце та й час минув уже. Відпусти людей, нехай ідуть по селах
та куплять собі поживи." 16. А Ісус сказав їм: "Не треба їм
відходити: дайте ви їм їсти." 17. Вони ж мовлять до нього: "Ми маємо
тут тільки п'ять хлібів і дві рибі." 18. Тоді він каже: "Принесіть
мені їх сюди." 19. І, звелівши народові посідати на траві, взяв п'ять
хлібів і дві риби, підвів очі до неба, поблагословив і розламав ті хліби, і дав
учням, а учні - людям. 20. Всі їли до наситу й назбирали куснів, що зосталися,
дванадцять кошів повних. 21. Тих же, що їли, було яких п'ять тисяч чоловіків,
окрім жінок та дітей. 22. І зараз же спонукав учнів увійти до човна й
переплисти на той бік раніше від нього, тим часом як він відпускав народ.
Цей уривок Євангелія підкреслює надзвичайну силу Божого милосердя і любові,
які в розповіді Матея виражені у двох чудових подіях: зціленні та помноженні
хлібів.
Контекст
події
Ісус щойно втратив Йоана – свого
родича і сподвижника, й це очевидно було наочним прикладом, що чекало на Нього Самого.
Він відходить на самоту, але Його знаходять люди і тоді Свій особистий смуток
Він перемінює у співтерпіння з потребуючими – змилосердився над ними та
вигоїв їхніх недужих (Мт 14:14). Форма та стан дієслова змилосердився (εσπλαγχνισθη – esplanhnisti) в грецькій мові відображає т. зв. passivum divinum, – вказує на Бога як на Підмет діяння. Таким чином Матей
підкреслює, що в цих подіях Бог діє в Ісусі. Хоча починаючи з подій представлених в Мт 12 релігійна еліта
вороже протиставляється Ісусові, Він не замикається в Собі й залишається
відкритий на страждання та потреби інших.
Божі можливості
Чудо на
годування п’яти тисяч (єдине про яке згадують всі чотири євангелисти) містить в
собі алюзії на важливі для кожного
ізраїльтянина події – подібно, як колись Бог дарував Ізраїлеві манну в пустині,
так сьогодні Ісус дає людям їжу в пустинному місті (хліб і риба були
основною їжею в Палестині). Дванадцять повних кошів є
символом наміру Ісуса відродити дванадцять родів (племен) Ізраїлю як Божих
дітей.
Перебування поруч з Ісусом, для учнів стає нагодою до служіння. Воно очевидно
не є таке цілеспрямоване і грандіозне, як служіння самого Ісуса, але
найважливіше, що Ісус їм довіряє навіть тоді, коли вони не виказують жодного
довір’я до Його можливостей і хочуть відпустити народ – Він просто каже: «Ви
дайте їм їсти» (Мт 14:16). Крихти, які учні тримали для себе, але принесли перед Ісуса, Він перемінює в
достаток для багатьох: Син Чоловічий підносить все це Своєму Отцеві з молитвою
і благословенням, потім ділить їх – щоб ми отримавши їх назад, могли ділитися
ними з потребуючими.
Важливість нашого внеску
Це
чудо духовний урок для учнів всіх поколінь. Поруч з нами завжди є голодні та
спраглі люди – не завжди їжі, але часто – любові, співчуття, підтримки, уваги,
милосердя, прощення, доброго слова, заохочення, посмішки… І сьогодні Господь
каже до нас, подібно як колись до Своїх апостолів: «Не треба їх відпускати,
відсилати до когось, накидати комусь, відмахуватись від них, робити круглі очі,
чи в розпачі втікати від них. Ви дайте їм їсти… Не потрібно багато. Тільки те,
що маєте: свій час, ідеї, гроші, енергію, таланти, спритність, відвагу,
оптимізм, посмішку, смирення, повагу, вірність, любов, співчуття, милосердя…». Йосиф
Прадо Флорис у одній із своїх книжок зауважив дуже влучно: «Бог не вимагає
багато. Він потребує усе». Тільки такий
підхід з боку людини, уможливлює чудо з боку Бога. Для того, щоб народилася
нова Україна, кожен повинен внести свій посильний внесок, – решта зробить
Господь.
Коли
ми спроможемося на крок довіри до Його слова – побачимо те, що свого часу досвідчили
апостоли – присутність Божого Царства, що надходить в могутності. Бо Він не тільки тимчасово наситив п’ять тисяч біля
Галилейського моря, але як Воскреслий Господь запевняє: «Я – хліб життя. Хто приходить до Мене – не
голодуватиме; хто в мене вірує – не матиме спраги ніколи» (Йо 6:35).
Виклики для нас сьогодні.
По-перше.
Дуже добре, що учні були не байдужі до голоду людей навколо. Проблема, однак
полягає в тому, що вони хотіли розв’язати цю складну ситуацію в чисто природній
спосіб (Мт 14:15, 17). Матей закликає нас до більшої віри й надії на Господа
навіть в щоденних, здавалося б звичайних справах…[1]
По-друге.
Подібно як Бог в історії спасіння Старого Завіту, Ісус завжди приймає те, що
Його слуги приносять до Нього та помножує та перемінює це для добра інших
(14:16–19). Візьмімо напр. історію з проханням знаку Мойсеєм (Вих 4:1–3) чи
розповідь про помноження олії на прохання Єлисея (2 Цар 4:1-7) – всюди
неможливе в людей стає можливим в Бога.
Третє.
Бог чинить чудеса, тільки тоді коли Його люди насправді цього потребують (Мт 14:20;
пор. 2 Цар 4:6). Відтак цей уривок Євангелія ілюструє принципи Божого провидіння
(Мт 6:25; 7:9–10), як рівно ж і перестерігає проти зловживання цими принципами.
І
останнє. Матей підбадьорює і своїх перших читачів і нас сьогодні: жодна
величина наших проблем не є ні
надто великими, ні не переборними для Бога (Мт 14:21).
[1] Висновки
основані на Keener C. S. The Gospel of
Matthew: A Socio-Rhetorical Commentary Grand Rapids, MI; Cambridge, U.K.: Wm. B. Eerdmans Publishing
Co. 2009, p.
403
Немає коментарів:
Дописати коментар