І того дня ви не будете питати мене нічого. Істинно,
істинно кажу вам: Чого б ви тільки попросили в Отця, - він дасть вам у моє
ім'я. 24. В ім'я моє досі ви не просили нічого. Просіте ж - і ви одержите, щоб
радощів ваших було вщерть. 25. Оповідав я вам про те притчами. Надходить
година, коли вже і притчами не промовлятиму до вас, лише - одверто про Отця
звістую вам. 26. Ось того дня проситимете ви в моє ім'я, - і я вже не кажу, що
за вас Отця буду благати: 27. Отець бо й сам любить вас, бо ви мене полюбили і
повірили, що я від Бога вийшов. 28. Я вийшов від Отця і прийшов на світ - і
знову полишаю світ і до Отця повертаюсь.» 29. Мовлять до нього учні: «Ось
заговорив ти одверто, і ніякої не оповідаєш притчі. 30. І спізнали ми тепер, що
ти всевідущий, тож не потрібно тобі, щоб хтось тебе запитував. Ось тим і
віруємо, що від Бога єси вийшов.» 31. Відповів їм Ісус: «Віруєте нині? 32. Ось
надходить година - і тепер вона, - коли то ви розсієтеся кожен у свій бік, а
мене самого полишите. Та я не сам, бо зо мною - Отець. 33. Сказав я вам це, щоб
ви мали в мені мир. У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ.»
В цьому уривку Ісус недвозначно
стверджує, що Його народ має прямий, негайний та безпосередній доступ до Отця,
й в будь-який момент може отримати аудієнцію у Живого Бога. Хоча і в Євангелії
від Йоана, й в інших Євангеліях Ісус представлений, як той Хто молиться за Свій
народ, це не означає, що його послідовники не можуть звертатися до Отця
самостійно або молитися за себе самих.[i]
Навпаки, надзвичайний, надприродний
союз Ісуса з Отцем, котрий є однією з головних таємниць у цій книзі, означає,
що ті, котрі належать Ісусові, як гілки належать лозі, мають таку ж близькістю
до Отця, як сам Ісус. І коли вони просять в ім'я Ісуса, тобто, коли вони
моляться у свідомості своєї приналежності до Ісуса і шукаючи Його слави, Отець
негайно «приймає» їх і дає їм все, про що б вони не попросили. Все. «Про що
тільки попросите», - ще раз підкреслює Ісус (вірш 23).
Чому це так, пояснює вірш 27: бо Отець
нас любить. Настала пора викинути з наших захаращених мізків застарілий образ
далекого від нас, нелюблячого, жорстокого бога, якого не знаєш, як
умилостивити, й тому довелося підкупити його кров'ю його ж власного сина, перш
ніж він зійшов до нас. Пора відкинути і уявлення про віддаленого, «неземного»
Ісуса, до котрого ніяк не можна достукатись.
Найбільшими християнами давнини, були
ті люди, які з великою довірою приймали
подібні обіцянки і з усім смиренням вірували в них. Лише гординя заважає
нам прийняти подібні щедроти від Бога. І вже зовсім смішно (і сумно), що тепер
ми думаємо, ніби Бог слухає тільки тих наших старших братів і сестер у вірі, а
наша молитва нічого не вартує. Часто коли ми звертаємося про заступництво до
святих, вони дають нам абсолютно несподівану відповідь: двері відкриті. Бог
чекає на вас. Увійдіть й самі поговоріть з Отцем.
Отже, весь цей уривок присвячений
Отцю. Тут сказано, як він любить всіх тих, котрі вірують в Ісуса та якими
великими є Його обіцянки в Ісусі, котрі Він дав кожному з нас. Почувши такі
слова в кінці настанов, учні вирішили, що Ісус нарешті заговорив про Отця прямо
і відверто і настільки ж відкрито говорить про Себе. Вони побачили, принаймні,
відблиск істини і за цю істину будуть триматися всіма силами.
Це усвідомлення благості Отця,
кріпитиме їх, адже ось-ось наринуть жорстокі хвилі і почнуть кидати їх
туди-сюди, немов уламки корабельної аварії. Жахливі події, на які Ісус натякає
в цих розділах і які намагається представити перед учнями в різних поясненнях,
поглинуть і Його самого, і учнів. Якою буде їх перша реакція? Злякаються і
втечуть. Розсіються немов вівці без пастуха. Ісус, їх Пастир, залишиться з
ворогом один на один, але навіть тоді Він не буде самотній. Все, що Він
здійснить на хресті, Він здійснить у присутності і за допомогою Отця.
Однак останніми словами цього уривку
стануть не слова застереження, а підбадьорення. Якимось дивом навіть посеред
страшних випробувань, які їх чекають, учні зможуть знайти мир, і цей мир
допоможе їм все подолати. «Божий мир» - не філософська відчуженість від болю і
горя. Ніхто не пропонує їм сказати: «Ну що ж, буває й таке», знизати плечима і
змиритися з фактом: цей світ - досить-таки погане місце й нічим його не
виправиш. Ні, учні повинні успадкувати ту територію, яку Ісус має намір
відвоювати для них, ту, яку, за Його словами, Він вже відвоював: «У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо
подолав світ».
Так, «світ» буде переслідувати,
ненавидіти та висміювати послідовників Ісуса, але цей світ Ісус не обійшов, чи
не махнув на нього рукою - Він його переміг. Прийнявши на себе тягар гріхів
усього світу, прорвавшись крізь смерть в нове творіння, кинувши рішучий виклик
силам зла, руйнування і смерті, Ісус не просто довів філософську думку - він
виграв битву. Це почалося давно, ще тоді коли Він зцілив розслабленого та
повернув зір сліпому з народження, тоді, коли Він воскресив Лазаря. Він не
просто подав приклад - Він встановив нову реальність. Практично думаючі
політики воліють для початку розібратися з фактами, а вже потім здійснювати
нову програму - так само й Ісус встановив «базові факти», а в найближчі три дні
закріпить їх навіки - факти Божого Царства, які вже незмінно увійдуть в історію
людства, й саме з них почнеться новий порядок, який колись - в часі Його
Парусії, стане загальним.
Місійне завдання.
Хто та що є основою нашої надії та
нашого довір'я? Чи наше життя є свідченням довір'я до Отця? Чи пробуємо своїм
друзям та близьким, у важкі хвилини їх життєвих випробувань розповідати про
обітниці та запевнення Ісуса?
[i] Коментар оснований на Tom Wright,
John for Everyone Part 2: Chapters 11-21
Pt. 2 (New Testament for Everyone) SPCK 2002 Kindle Edition, Kindle
Location 1565-1617
Немає коментарів:
Дописати коментар