Розмови Воскреслого Ісуса з Петром та Йоаном (Йо 21:15–25).

Коли ж поснідали, каже Ісус до Симона Петра: «Симоне Йонин! Чи любиш ти мене більш, ніж оці?» - «Так, Господи, - відрікає той йому, - ти знаєш, що люблю тебе.» Тож мовить йому: «Паси мої ягнята!» 16. І знову, вдруге каже до нього: «Симоне Йонин! Чи любиш мене?» «Так, Господи, - відвічає йому, - ти знаєш, що люблю тебе.» І мовить йому: «Паси мої вівці!» 17. І втретє йому каже: «Симоне Йонин! Чи любиш ти мене?» І засмутився Петро, що аж утретє його питає: «Чи любиш мене», - то й каже йому: «Господи, ти все знаєш, ти знаєш, що тебе люблю!» І каже йому Ісус: «Паси мої вівці! 18. Істинно, істинно говорю тобі: Коли ти молодший був, то підперізувався сам і ходив, куди сам бажав. А як постарієшся, то руки свої простягнеш, і підпереже тебе інший та й поведе, куди ти не схочеш.» 19. Сказав же він це, вказуючи, якою то смертю прославить Бога. І промовивши те, сказав йому Ісус: «Іди за мною!» 20. І обернувшись, бачить Петро, що за ним іде учень, що його любив Ісус і що під час вечері схилився йому на груди та й запитав: «Господи, хто той, що тебе зрадить?» 21. Тож побачивши його Петро, каже Ісусові: «Господи, а цей що?» 22. «Якщо я хочу, - відрікає йому Ісус, - щоб залишився він, аж поки я прийду, то яке тобі до того діло? Ти йди за мною!» 23. Отож розповсюдилась чутка серед братів, мовляв, не вмре отой учень. Та не сказав йому Ісус, що не вмре, лише так: «Якщо я хочу, щоб залишився він, аж поки я прийду, то яке тобі до того діло?» 24. Це той учень, який оте свідчить і який оте написав, і знаємо, що його свідчення - правдиве. 25. Є багато ще й іншого, що сподіяв Ісус, - та якби оте все поодинці записати, то, гадаю, і самий світ не змістив би написаних книг. Амінь.

          Діалог Ісуса і Петра - одна з найунікальніших сцен в Біблії, а можливо й, у всій світовій літературі. І що найважливіше: на знак прощення Ісус дає Петрові нове завдання. Коли Петро ісповідує свою любов до Ісуса, той не відповідає йому: «Ну, раз так, тоді все гаразд». Ні, Він каже: «Раз так - годуй моїх ягнят. Паси моїх овець. Годуй моїх овець. Тобто, якщо любиш, то служи іншим».

          Три запитання - як три відречення Петра. Три - число повноти, три - число пам'яті. Запах багаття нав'язується до цієї сцени. Обидва повертаються в ту ніч, ніч випробування для Петра і для Ісуса. Але завдяки стражданням Ісуса страждання Петра можуть бути зцілені. Ісус - пасхальний Агнець, який узяв на себе гріхи світу, і гріх Петра, і ваш гріх, і мій.

          У цій сцені на березі озера Ісус дарує Петру таке переживання, котре згладжує усі сліди його зречення. Петро відрікся від Ісуса тричі. Тричі Ісус запитав Петра, чи він Його любить. Коли Петро відповідав "так", Ісус велів йому пасти Його овець. Одна справа сказати, що ви любите Ісуса, цілком інша - довести своє бажання служити Йому. Петро покаявся, і тепер Ісус просить його виконувати Боже доручення

           Перший раз Ісус запитав: "Ти дійсно любиш Мене більше, ніж вони?" - вживши дієслово, яке виражає вольову і жертовну любов (грецькою "агапао"). В другому запитанні Ісус більше не згадує про інших учнів і знову вживає це саме дієслово. У третьому запитанні вжите дієслово, котре позначує прихильність, симпатію та братську любов й дослівно надає наступне значення запитанню: "Чи ти справді Мій друг? "(грецькою "філео"). Петро натомість в кожній своїй відповіді вживає дієслово "філео".

          Деякі екзегети пробували пояснити чому вживаються різні дієслова. З одного боку через те, що в Новому Завіті ці поняття часто використовуються як взаємозамінні синоніми, цій обставині можна було б не надавати особливого значення. Те саме стосується й трьох доручень Петрові,  -  різні слова (вівці, ягнята) не мають якогось спеціального богословського значення.

          Однак, з іншого боку для християнської духовності, розуміння наших взаємин з Ісусом та як результат, - нашого служіння,  дієслова агапао та філео мають також особливе, - глибше, духовне значення. Йдеться про те, що Ісус любить нас як і не вимовною, безкорисливою та жертовною Любов'ю, й так само є нашим найкращим товаришем. Відповідно, й ми служимо Йому та ближнім, бо досвідчили на собі як Його жертовну так і приятельську, вірну любов.

          У відповідь на запитання, Петро каже до Ісуса: "Ти все знаєш", й тим самим підкреслює всевідання та божество Ісуса. Якщо, Ісус знає усе, то без сумніву Він знає серце Петра й тому доручає йому пасти Його ягнята. Ісус як істинний Пастир  (Йо 10:11, 14) призначає Петра та інших апостолів провадити Божий народ. Свою любов до Ісуса Петро зможе продемонструвати любов'ю до Божого народу, та годуванням його Словом та Євхаристією. Любов Христа в серці Петра стає силою та динамікою його служіння. По сьогодні ця любов Бога, котра дарує прощення та нове життя, є основною причиною та внутрішньою силою служіння Церкви.

          Той факт, що, незважаючи на зречення Петра від свого Господа, Ісус повністю простив його і поклав на нього обов'язки апостола, вселяє справжню надію в сучасних християн, які відчувають свої провини супроти Ісуса й думають, що їх гріхи не можуть бути прощені.

          Ісус не чекає від нас швидких поверхневих відповідей. Він проникає в саму глибину серця кожної людини. Стоячи обличчям до обличчя з Христом, Петро повинен був усвідомити свої справжні почуття і спонукання. Його відповідь Христові - була відповіддю любові на Любов. Усе його наступне життя стало служінням, саме завдяки силі унікального досвіду любові Христа.

          Як би ви відповіли на подібне питання Ісуса? Чи любите ви Його? Чи можете сказати, що ви є друзями Ісуса? Чи досвідчивши Його любов ви готові служити іншим та як служив Ісус, Його апостоли, їх наступники єпископи та всі хто живе проголошенням Доброї Новини?

Щоб усі були одно (Йо 17:18–26).

Як послав єси мене у світ, так послав і я їх у світ. 19. Віддаю себе за них у посвяту, щоб і вони були освячені в істині. 20 . Та не лиш за цих молю, але і за тих, які завдяки їхньому слову увірують в мене, 21. щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, а я в тобі, щоб і вони були в нас об'єднані; щоб світ увірував, що ти мене послав. 22. І славу, що ти дав мені, я дав їм, щоб вони були одно так само, як і ми одно. 23. Я - в них, і ти - в мені, - щоб вони були звершені в єдності, щоб світ збагнув, що послав єси мене, та й ізлюбив їх, як ізлюбив мене. 24. Отче! Хочу, щоб ті, яких ти мені передав, перебували там, де і я, щоби й вони були зо мною та й бачили мою славу, яку ти дав мені, бо полюбив єси мене перед заснуванням світу. 25. Праведний Отче! Світ не спізнав тебе, але я тебе спізнав, а й оті спізнали, що послав єси мене. 26. І об'явив я їм твоє ім'я, і об'являти буду, щоб любов, якою ти полюбив мене, в них перебувала, - а я в них!» 

          Слово «католицький» в грецькій мові означає «вселенський». Багато людей, в тому числі практикуючі християни, часто не замислюються над суттю Церкви, про те, що таке Церква. Наші уявлення про Церкву випливають з цього уривку Євангелія від Йоана, котрий завершує цю величну молитву Ісуса.[i]

          Уявімо собі якусь визначну особистість минулого - будь-яку людину, котра викликає у вас захоплення і повагу. А тепер уявіть, що історики тільки що виявили серед старовинних рукописів послання від цієї великої людини і в ньому йдеться ... про вас. Що б ви відчули?

          Так от, вірш 20 говорить про вас. Ісус говорить про вас. Про мене. «За тих, які завдяки їхньому слову увірують в мене», тобто віруючі завдяки слову Його послідовників. Учні Ісуса понесли Добру новину в усі краї світу, а ті які почули цю звістку передали її наступним поколінням. І так далі. Церква завжди, в певній мірі, знаходиться на межі зникнення: достатньо, щоб одне покоління занедбало слово і не передало його далі. Але такого не сталося. Люди неодмінно повідомляють Добру новину іншим людям.

          Про що ж молився Ісус для вас і мене і для всіх Своїх послідовників у всіх майбутніх поколіннях? Він молився, щоб ми були, як сказано в цьому старому символі віри, «в єдиній святій, соборній, католицькій, апостольській Церкві», тобто в єдиній «вселенській» спільноті, і все це має статися завдяки роботі Його послідовників, апостолів, тих, хто був з ним у ту годину. Найбільше Він молився про нашу єдність.

          Єдність - не формальна організація, не зовнішня форма. Наша єдність має бути заснована на єдності Отця і Сина і Св. Духа, на тій самій єдності, котру роз'яснює нам Євангеліє. Наша єдність відображає саме цю єдність, а тому й ми самі повинні бути єдині. І саме за цією ознакою світ побачить і зрозуміє, що подібна людська спільність, поверх будь-яких бар'єрів - раси, звичаїв, статі та класу, може походити лише від самого Творця. «Щоб світ увірував».

          Це продовження слів, сказаних Ісусом в 13:35: «По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою». Єдність - головний принцип. Часом ми відчуваємо єдність, так ніби чуємо ніжну музику, котра доносяться з-за тієї стіни, якою ми відгородилися один від одного. Часом відчуваємо її, зустрівши християнина із зовсім іншим, ніж у нас, досвідом життя, і виявивши, що, всупереч усім нашим відмінностям, всупереч розбіжностям в традиціях, ми знаємо єдність любові і віри і вона не може бути порушена. Але як же часто, на жаль, ми переконуємося, що Ісусова молитва про єдність так і не здійснилася поки у всій повноті.

          У будь-яких людських стосунках єдність не можна нав'язати ззовні. Нею не можна маніпулювати або залякувати. Але немає вибачення для християн, які в поділеному світі, у світі, де поділ так часто проходить по лінії «релігії», не намагаються в кожному поколінні заново будувати ту єдність, про яку молився Ісус. Якщо ми, учні Ісуса у своїй суті єдині у вірі, чому ж ми не можемо бути єдині у своєму житті та служінні?

          Тут же Ісус повертається до однієї з більш ранніх тем (див. 12:26 і 14:3). Його послідовники повинні бути «з Ним» і побачити Його славу. Вони повинні побачити і осмислити той факт, що Отець підніс Його і зробив володарем світу. Вони повинні дізнатися, що любов, яку дарував Йому Творець, зробила Його люблячим Господом усього світу.

          Нині багато християн відсахується від подібних тверджень. Вони вважають (і їх цілком можна зрозуміти), що це твердження надто зарозуміле, так ніби, претендуючи на особливий статус для Ісуса, вони претендують на особливий статус і для себе. Але так говорити - означає недостатньо розуміти суть Євангелія. Єдина причина вознесіння Ісуса - любов.

          Цією звісткою завершується молитва (вірш 26). Любов Отця охоплює Ісуса, і цією ж любов'ю охоплений Його народ - ось чому Ісус присутній серед своїх учнів, а через них - у світі. У вірші 11 Ісус називав Отця «святим», зараз Він називає Його «праведним» (вірш 25). Отець - суддя всієї землі: хоча світ ополчився проти послідовників Ісуса, Отець простежить, щоб справедливість взяла гору.

          Але, як і всюди в Новому Завіті, та справедливість, про яку ми молимося, справедливий суд, яким Отець явить себе світові, нам відкривається у формі любові, тому що перш за все ми бачимо Отця і його суд в Ісусі. Ісус - той, хто молився за вас і за мене, первосвященик, котрий освятив Себе для радісної служби Отцю, і тепер на наших очах Він йде здійснювати до кінця служіння любові.

Місійне завдання.

Чи я допомагаю об'єднувати Христове Тіло - Церкву? Чи я молюся за своїх ближніх, а також інших християн? Чи уникаю пліток, підбадьорюю інших, віддаю їм свій час та засоби, й не дозволяю собі брати участь у пустих дискусіях, котрі провадять до поділу Христового Тіла?

---

[i] Коментар оснований на Tom Wright, John for Everyone Part 2: Chapters 11-21 Pt. 2 (New Testament for Everyone) SPCK 2002 Kindle Edition, Kindle Location 1738-1799

Просіть і отримаєте (Йо 16:23–33).

І того дня ви не будете питати мене нічого. Істинно, істинно кажу вам: Чого б ви тільки попросили в Отця, - він дасть вам у моє ім'я. 24. В ім'я моє досі ви не просили нічого. Просіте ж - і ви одержите, щоб радощів ваших було вщерть. 25. Оповідав я вам про те притчами. Надходить година, коли вже і притчами не промовлятиму до вас, лише - одверто про Отця звістую вам. 26. Ось того дня проситимете ви в моє ім'я, - і я вже не кажу, що за вас Отця буду благати: 27. Отець бо й сам любить вас, бо ви мене полюбили і повірили, що я від Бога вийшов. 28. Я вийшов від Отця і прийшов на світ - і знову полишаю світ і до Отця повертаюсь.» 29. Мовлять до нього учні: «Ось заговорив ти одверто, і ніякої не оповідаєш притчі. 30. І спізнали ми тепер, що ти всевідущий, тож не потрібно тобі, щоб хтось тебе запитував. Ось тим і віруємо, що від Бога єси вийшов.» 31. Відповів їм Ісус: «Віруєте нині? 32. Ось надходить година - і тепер вона, - коли то ви розсієтеся кожен у свій бік, а мене самого полишите. Та я не сам, бо зо мною - Отець. 33. Сказав я вам це, щоб ви мали в мені мир. У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ.»

          В цьому уривку Ісус недвозначно стверджує, що Його народ має прямий, негайний та безпосередній доступ до Отця, й в будь-який момент може отримати аудієнцію у Живого Бога. Хоча і в Євангелії від Йоана, й в інших Євангеліях Ісус представлений, як той Хто молиться за Свій народ, це не означає, що його послідовники не можуть звертатися до Отця самостійно або молитися за себе самих.[i]

          Навпаки, надзвичайний, надприродний союз Ісуса з Отцем, котрий є однією з головних таємниць у цій книзі, означає, що ті, котрі належать Ісусові, як гілки належать лозі, мають таку ж близькістю до Отця, як сам Ісус. І коли вони просять в ім'я Ісуса, тобто, коли вони моляться у свідомості своєї приналежності до Ісуса і шукаючи Його слави, Отець негайно «приймає» їх і дає їм все, про що б вони не попросили. Все. «Про що тільки попросите», - ще раз підкреслює Ісус (вірш 23).

          Чому це так, пояснює вірш 27: бо Отець нас любить. Настала пора викинути з наших захаращених мізків застарілий образ далекого від нас, нелюблячого, жорстокого бога, якого не знаєш, як умилостивити, й тому довелося підкупити його кров'ю його ж власного сина, перш ніж він зійшов до нас. Пора відкинути і уявлення про віддаленого, «неземного» Ісуса, до котрого ніяк не можна достукатись.

          Найбільшими християнами давнини, були ті люди, які з великою довірою приймали  подібні обіцянки і з усім смиренням вірували в них. Лише гординя заважає нам прийняти подібні щедроти від Бога. І вже зовсім смішно (і сумно), що тепер ми думаємо, ніби Бог слухає тільки тих наших старших братів і сестер у вірі, а наша молитва нічого не вартує. Часто коли ми звертаємося про заступництво до святих, вони дають нам абсолютно несподівану відповідь: двері відкриті. Бог чекає на вас. Увійдіть й самі поговоріть з Отцем.

          Отже, весь цей уривок присвячений Отцю. Тут сказано, як він любить всіх тих, котрі вірують в Ісуса та якими великими є Його обіцянки в Ісусі, котрі Він дав кожному з нас. Почувши такі слова в кінці настанов, учні вирішили, що Ісус нарешті заговорив про Отця прямо і відверто і настільки ж відкрито говорить про Себе. Вони побачили, принаймні, відблиск істини і за цю істину будуть триматися всіма силами.

          Це усвідомлення благості Отця, кріпитиме їх, адже ось-ось наринуть жорстокі хвилі і почнуть кидати їх туди-сюди, немов уламки корабельної аварії. Жахливі події, на які Ісус натякає в цих розділах і які намагається представити перед учнями в різних поясненнях, поглинуть і Його самого, і учнів. Якою буде їх перша реакція? Злякаються і втечуть. Розсіються немов вівці без пастуха. Ісус, їх Пастир, залишиться з ворогом один на один, але навіть тоді Він не буде самотній. Все, що Він здійснить на хресті, Він здійснить у присутності і за допомогою Отця.

          Однак останніми словами цього уривку стануть не слова застереження, а підбадьорення. Якимось дивом навіть посеред страшних випробувань, які їх чекають, учні зможуть знайти мир, і цей мир допоможе їм все подолати. «Божий мир» - не філософська відчуженість від болю і горя. Ніхто не пропонує їм сказати: «Ну що ж, буває й таке», знизати плечима і змиритися з фактом: цей світ - досить-таки погане місце й нічим його не виправиш. Ні, учні повинні успадкувати ту територію, яку Ісус має намір відвоювати для них, ту, яку, за Його словами, Він вже відвоював: «У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ».

          Так, «світ» буде переслідувати, ненавидіти та висміювати послідовників Ісуса, але цей світ Ісус не обійшов, чи не махнув на нього рукою - Він його переміг. Прийнявши на себе тягар гріхів усього світу, прорвавшись крізь смерть в нове творіння, кинувши рішучий виклик силам зла, руйнування і смерті, Ісус не просто довів філософську думку - він виграв битву. Це почалося давно, ще тоді коли Він зцілив розслабленого та повернув зір сліпому з народження, тоді, коли Він воскресив Лазаря. Він не просто подав приклад - Він встановив нову реальність. Практично думаючі політики воліють для початку розібратися з фактами, а вже потім здійснювати нову програму - так само й Ісус встановив «базові факти», а в найближчі три дні закріпить їх навіки - факти Божого Царства, які вже незмінно увійдуть в історію людства, й саме з них почнеться новий порядок, який колись - в часі Його Парусії, стане загальним.

Місійне завдання.

          Хто та що є основою нашої надії та нашого довір'я? Чи наше життя є свідченням довір'я до Отця? Чи пробуємо своїм друзям та близьким, у важкі хвилини їх життєвих випробувань розповідати про обітниці та запевнення Ісуса?

---

[i] Коментар оснований на Tom Wright, John for Everyone Part 2: Chapters 11-21 Pt. 2 (New Testament for Everyone) SPCK 2002 Kindle Edition, Kindle Location 1565-1617

Обітниця радості (Йоана 16:15–23).

Усе, що Отець має, - моє. Тим то й сказав я вам, що він з мого візьме і звістить вам. 16. Ще трохи, і ви не побачите мене більше, і знову ще трохи, - і побачите мене: я бо йду до Отця.» 17. Тоді деякі з його учнів заговорили між собою: «Що воно значить те, що він говорить: Ще трохи, і ви мене не побачите, а знову ще трохи, і побачите мене? І оте: Я йду до Отця?» 18. Казали, отже: «Що воно означає, оте «трохи», про яке він говорить? Не знаємо, що він хоче сказати!» 19. Ісус же, відаючи, що вони бажають його спитати, мовив до них: «Розпитуєте один одного, що я хотів сказати словами: Ще трохи, і мене не побачите, і знову ще трохи, і побачите мене? 20. Істинно, істинно говорю вам: Голоситимете, ридатимете, світ же радітиме. Журитиметесь, але журба ваша у радощі обернеться. 21. Журба жінці, коли вона народжує, бо година її вибила. А вродить дитятко - з радощів, що людина на світ народилася, вже й пам'яті про болі нема! 22. Оце й ви нині в журбі. Але я вас знову побачу, і зрадіє ваше серце, і ніхто ваших радощів від вас не відбере. 23. І того дня ви не будете питати мене нічого. Істинно, істинно кажу вам: Чого б ви тільки попросили в Отця, - він дасть вам у моє ім'я.

          Подібно як Св. Павло в Римлян 8, так і в цьому уривку сам Ісус вдається до метафори пологів, щоб показати суть того, що відбувається, і просить Своїх учнів приготуватися до тяжких страждань і тієї вічної радості, яка послідує за стражданнями. Так само жінка страждає в пологах, а потім радіє народженню дитини.[i]

          Пологи - завжди важкі. Гострий біль, перейми, утруднене дихання, майже агонія. Чоловіки можуть лише з жахом спостерігати за цим процесом, але більшість жінок з готовністю йдуть на подібне випробування, оскільки вони вже думають  про те юне життя, яке хоче за їх посередництвом прийти у світ. Через кілька хвилин або навіть секунд після пологів (якщо, звичайно, все пройшло благополучно), і мати, і дитя вже відчувають глибоке задоволення. Попереду ще дні і тижні дискомфорту, тіло буде болісно оговтуватися після такої праці, але головне вже сталося: нове життя прийшло у світ, а з нею прийшла нова радість.

          Ісус навчає учнів, що їх очікує короткий, але надзвичайно хворобливий і напружений період, подібний до моменту народження. Ісус буде забраний від них, але потім вони побачать Його знову. «Ще трохи, і ви не побачите мене більше, і знову ще трохи, - і побачите мене». Через смерть і воскресіння Він «йде до Отця», а потім «пошле Св. Духа». Це надзвичайні події, катаклізми, з якими ще не стикався світ. Учні навряд чи зможуть підготуватися до цього, але, принаймні, Ісус їх попередив.

          Все відбувається саме таким чином тому, що зі смертю і воскресінням Ісуса народжується новий світ. Саме цей сенс намагається передати Йоан. Застереження Ісуса не зводиться до банальності: зараз буде погано, а потім все владнається. Все набагато важливіше, й тому коли кілька глав потому ми опинимося біля підніжжя хреста, а потім разом з Марією Магдалиною прийдемо до саду в день Пасхи, нам не слід випускати з уваги глибинний сенс цих подій. Це не просто дивовижні, шокуючі, унікальні події - це наочне свідчення народження нового, Божого світу.

          Ось чому Ісус вважає за необхідне це і ще одне застереження. Йому б багато про що хотілося поговорити з учнями, але вони поки ще не готові, не можуть вмістити всього, до того ж після довгого дня і святкової вечері очі їх змикаються, а Він обрушує на них такі застереження і такі обіцянки, яких світ ніколи ще не чув - і не почує більше.

          З них і так вже досить, навіть занадто. Коли ми бачимо розгублений діалог (вірші 16-19), в якому учні перекидають один одному слова Ісуса, ми відразу розуміємо, що їм важко все це вмістити. Ні, ще не настав час, і одне із завдань «Утішителя» в тому і полягатиме, щоб повністю відкрити їм істину. Дух нагадає їм слова, сказані на цій дорозі Ісусом. Дух поведе їх далі, виховуючи їх розум і уяву, щоб вони змогли нарешті вмістити, і тоді вони осмислять не тільки сказане Ісусом в ту ніч, але і те, що Ісус хотів би сказати, але не став говорити, тому що в той момент вони ще не вміли слухати.

          Дві тисячі років історії Церкви - це час зростання учнів й заглиблення в тайну Ісуса, тайну Пресвятої Тройці, тайну спасіння, - велику тайну Божої любові до кожної людини. Яка динаміка нашого духовного життя? Наскільки наше життя пронизане тою радістю, яка випливає з усвідомлення того, що ми такі бажані та дорогі для Господа?

---

[i] Коментар оснований на Tom Wright, John for Everyone Part 2: Chapters 11-21 Pt. 2 (New Testament for Everyone) SPCK 2002 Kindle Edition, Kindle Location 1513-1553

Св. Дух і світ (Йо 16:2-13).

Виключать вас із синагог. А й година настане, коли то всяк, хто вас убиватиме, буде гадати, що служить тим Богові. 3. Чинитимуть вам те, бо ані Отця, ані мене вони не спізнали. 4. Сказав же я вам це, щоб ви нагадали те, що я вам говорив, коли прийде ота година. Спочатку не мовив я вам того, бо я був з вами. 5. Тепер же я іду до того, хто послав мене, - і жаден з вас мене не питає: Куди йдеш? 6. Та що я вам це сказав, то серце ваше смутку сповнилося. 7. Кажу вам, однак, правду: Ліпше для вас, щоб я відійшов. Бо коли не відійду, то Утішитель до вас не зійде. Якщо ж відійду, - пришлю його до вас. 8. І коли прийде він, то переконає світ у грісі, у справедливості, і в засуді: 9. щодо гріха - бо не вірують у мене, 10. щодо справедливости - бо йду до Отця мого, і ви мене вже не побачите; 11. щодо засуду - бо князь цього світу засуджений. 12. Багато ще я маю вам повідати, та не перенесли б ви нині. 13. Тож коли зійде той, Дух істини, він і наведе вас на всю правду, - він бо не промовлятиме від себе, лише буде повідати, що вчує, і звістить те, що настане.

          Дуже часто віруючі євреї просили у Бога суду (пор. Пс 17, 26, 43). Для нас «суд» співзвучний «засудженню», але жителі Стародавнього Ізраїлю думали інакше. Вони боялися не суду, а зволікань (таке нерідко траплялося і в ті часи). Якщо б тільки вельможа, наділений владою, прислухався до їхніх скарг і виніс свій вирок! Але найчастіше, сильним світу цього було не до скарг простих людей. І тоді псалмопівці зверталися до Бога і просили Його вирішити, хто  правий,  а хто винний.[i]

          Досить часто в історії Ізраїлю траплялося так, що весь народ опинявся в положенні скаржника, що очікує суду. Сусідні сильні народи вторгалися в Палестину, руйнували міста, спустошували землю, забирали в полон тисячі людей. А потім приходили інші завойовники і гнали тих небагатьох, хто вцілів першого разу й залишався в Єрусалимі. Навіть коли через багато років народ відпускали і дозволяли йому повернутися додому, чергові агресори завойовували країну знову і знову, й відтак кожен на свій лад принижував обезсилілих  ізраїльтян. Люди, котрі твердо вірили, що їх Бог, Господь, Творець світу, є також Бог праведний і справедливий, повинні були якось собі це пояснити.

          Їм здавалося, що вони прийшли в суд. (У стародавньому світі не було державного прокурора, й тому навіть кримінальну справу починали з скарги, яку приватна особа подавала проти іншої приватної особи, а суддя повинен був «розсудити» їх: одного виправдати або визнати справедливими його домагання, іншого покарати чи примусити до чого-небудь). У цьому суді Ізраїль подавав скаргу проти інших народів. За яким правом Вавилон, Сирія, Єгипет, Рим і всі інші гнітили народ Божий? Хіба вони чимось заслужили перевагу перед Ізраїлем?

          Деякі пророки - найвідважніші, найбільш сміливі, розігруючи сценарій суду приходили до висновку, що Ізраїль заслужив цю кару. Ісая говорить, що Ізраїль повстав проти YHWH, і YHWH по заслугах обрушив кару на свій народ. Про це говорить Єремія, про це говорить і Даниїл в главі 9.

          Але ці ж пророки (а також інші) мали видіння зовсім іншого Божого суду: Бог винесе вирок на користь Ізраїлю і проти народів, які жорстоко і зарозуміло гнітили Ізраїль. У цих видіннях суд обертається на благо Ізраїлю. Бог вирішує, що світ неправий, а його народ - правий.

          Тільки з урахуванням цих пророцтв і єврейської концепції «світу» можна повною мірою зрозуміти цей досить важкий для розуміння текст, який лежить в основі цього розділу. У віршах 8-11 мова йде про Святого Духа, «Утішителя» і «Помічника», про котрого йшлося і в попередньому розділі. Він виступає адвокатом на суді і доводить, що світ неправий. Однак основна відмінність полягає в тому, що народом Божим тут стають послідовники Ісуса, а «світ» охоплює не тільки язичників, але й народ Ізраїлю - тих його членів, хто не прийме Ісуса.

          

Ісус - податель миру та правдива Виноградина (Йо 14:27–15:7).

Мир залишаю вам, мій мир даю вам; не так, як світ дає, даю вам його. Хай не тривожиться серце ваше, і не страхається! 28. Ви бо чули, що сказав я вам: Відходжу і до вас повернуся. Коли б ви мене любили, то зраділи б, що я до Отця йду: Отець бо більший, ніж я. 29. Нині сказав я вам те, - перед тим, як воно настане, - щоб, коли настане, - увірували ви. 30. Небагато говоритиму вже з вами, надходить бо князь світу цього. Щоправда, у мені не має він нічого. 31. Але щоб світ знав, що я Отця люблю, то так, як Отець мені заповідав, я і чиню. Уставайте ж, ідімо звідси!»

1. «Я - виноградина правдива, а мій Отець - виноградар. 2. Кожну в мені гілку, яка не приносить плоду, відрізує він. А кожну, яка вроджує плід, він очищує, аби ще більше плоду давала. 3. Уже і ви чисті - , словом, яким промовляв я до вас. 4. У мені перебувайте - а я у вас! Як неспроможна гілка сама з себе плоду принести, якщо не перебуватиме вона на виноградині, ось так і ви, якщо не перебуватимете в мені. 5. Я виноградина, ви - гілки. Хто перебуває в мені, а я в ньому, - той плід приносить щедро. Без мене ж ви нічого чинити не можете. 6. Якщо хтось у мені не перебуває, той, мов гілка, буде викинутий геть і всохне; їх бо збирають, кидають у вогонь, - і вони згоряють! 7. Коли ж ви в мені перебуватимете, і мої слова в вас перебуватимуть, - просіте тоді, чого лиш забажаєте, і воно здійсниться для вас.

          Ісус продовжує навчати учнів в часі Таємної вечері, що поділ між Його послідовниками та «світом» неможливо згладити, і лише визнавши цю межу, ми зможемо почути наступні слова Ісуса, ще одну вражаючу обіцянку. Ті, хто буде міцно триматися Ісуса і не погодиться на другосортне, компромісне учнівство, той отримає Його мир - як дар, мир, якого «світ» ніколи і нікому не зможе дати (вірш 27). Цей мир переконає справжніх учнів у присутності та допомозі Ісуса, вони побачать, що Ісус, яким вони Його пам'ятають і люблять, справді єдиний з Отцем, і вони зрадіють. Єврейське слово שָׁלוֹם  (шалом) має дуже широкий та глибокий зміст й означає - щастя, cпасіння, свобода, невимушеність, мир. Мир – не відсутність війни, але позитивне поняття з власним змістом. Акадське слово salāmū найбільш близьке за значенням до кореня, який властивий для багатьох семітських  мов означає: «бути здоровим, сильним, міцним, цілісним, довершеним, досконалим». Христос не тільки дарує мир, Він також підтримує його у нас, якщо ми тримаємо з ним зв'язок.

          Але шлях до цього миру лежить через зіткнення, прямий конфлікт, «обійти» який ніяк неможливо. «Князь світу цього» вже в дорозі, й спішить схопити Ісуса.[i]

         

Св. Дух Утішитель (Йо 14:10-21).

Невже не віруєш, що я в Отці, а Отець у мені? Слова, які проказую до вас, не від себе проказую. Отець, який перебуває в мені, - він творить діла. 11. Тож вірте мені, що я в Отці, й Отець у мені. А коли ні, то з-за самих діл вірте. 12. Істинно, істинно говорю вам: Хто в мене вірує, той так само діла робитиме, що їх я роблю. А й більші від них робитиме, - бо я вже йду до Отця мого. 13. І все, що попросите в моє ім'я, те вчиню, щоб Отець у Сині прославився. 14. Вчиню, коли будь-що проситимете в моє ім'я. 15. Якщо любите ви мене, то мої заповіді берегтимете. 16. І проситиму я Отця, і дасть він вам іншого Утішителя, щоб з вами був повіки, 17. Духа істини, якого світ не може сприйняти, бо не бачить його і не знає. Ви ж його знаєте; бо перебуває він з вами, і буде в вас. 18. Не полишу вас сиротами; я прийду до вас. 19. Ще трохи, і світ мене вже не побачить. Ви ж мене побачите, бо я живу, і ви будете жити. 20. І взнаєте того дня, що я в моєму Отці, і що ви в мені, а я в вас. 21. Той, у кого мої заповіді, і хто їх береже, той мене любить. Хто ж мене любить, того мій Отець полюбить, і я того полюблю і йому об'явлю себе.»

          Ісус обіцяв учням послати Свого Духа, Своє дихання, Своє внутрішнє життя. Тут і далі він позначає цього Духа особливим терміном: він говорить, що Отець пошле нам Утішителя або «Помічника». Це і є Дух.[i]

          Грецьке слово, яке в одних перекладах передається як «помічник», а в інших - як «утішитель» багате  на різноманітні значення. Це не просто людина, котра порадою чи фізично бере участь в якихось наших діяннях, хоча і це значення також присутнє: як ми переконаємося, Дух дає Божому народові сили та енергію, щоб люди могли робити все, як треба, жити по-божому, свідчити світові про любов Ісуса.

          В перекладах найчастіше використовується слово «Утішитель». Втіха - це чудовий і дивовижний процес! Чи бачили ви коли не-будь, як хтось перенісши трагедію, горе, знаходить силу завдяки тому, що поряд з ним знаходяться інші люди, обіймають його, підтримують? Цих сил вистачає, щоб пережити поточну хвилину, потім ще одну і ще одну. Зовні ніби нічого й не змінюється, трагедія залишається трагедією, мертві не повертаються, але підтримка друзів дає нам здатність впоратися з ситуацією. Вона дає нам сили.

         

Ісус – Дорога, Правда і Життя (Йо 14:1-11).

Хай не тривожиться серце ваше! Віруйте в Бога, віруйте й у мене. 2. В домі Отця мого багато жител. Коли б не так, то я сказав би вам; іду бо напоготовити вам місце. 3. І коли відійду і вам місце споготую, то повернуся і вас до себе візьму, щоб і ви були там, де я. 4. Куди ж я йду - ви знаєте путь.» 5. «Господи, - каже до нього Тома, - не знаємо, куди ти йдеш. І як нам знати тую путь?» 6. Ісус до нього: «Я - путь, істина і життя! Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене. 7. Якщо б ви мене пізнали, то й Отця мого пізнали б. Відтепер знаєте його і бачили.» 8. А Филип йому: «Господи, покажи нам Отця, і вистачить для нас.» 9. «Скільки часу я з вами, - каже Ісус до нього, - а ти мене не знаєш, Филипе? Хто мене бачив, той бачив Отця. Як же ти говориш: Покажи нам Отця? 10. Невже не віруєш, що я в Отці, а Отець у мені? Слова, які проказую до вас, не від себе проказую. Отець, який перебуває в мені, - він творить діла. 11. Тож вірте мені, що я в Отці, й Отець у мені. А коли ні, то з-за самих діл вірте.

          В часі Тайної вечері Ісус пояснює учням: Він відходить, але не покидає їх, Він робить все для їх блага.[i] Він не забуде їх і в домі Отця. Ця обіцянка виходить за межі вузького кола учнів, які обступили Його того весняного вечора, - вона охоплює всіх нас. Ці слова часто повторюють на похороні, і цілком зрозуміло, чому. Ми не бачимо перед собою дороги, але нам потрібно вірити не тільки в те, що шлях у невідоме майбутнє існує, а й у те, що ми не зіб'ємося з цього шляху. Тома, як завжди, насторожений і недовірливий. «Як це ми знаємо шлях? Ми навіть не знаємо, куди Ти зібрався!». Коротка відповідь Ісуса на це питання з тих пір століттями розбурхує уяву людей. «Я - Дорога». Якщо хочеш знайти шлях до дому Отця, іди зі мною.

         

Неділя Сліпородженого (Йо 9:1-41).

Переходивши, побачив Ісус чоловіка, зроду сліпого. 2. Запитали його, отже, учні його: «Учителю, хто згрішив? Він - чи батьки його, що сліпим він уродився?» 3. «Ані він не згрішив, ані батьки його, - відказав Ісус, - але щоб ділам Божим виявитись на ньому! 4. Поки дня, маємо виконувати діла того, хто послав мене, - бо ніч надходить, за якої ніхто не зможе діяти. 5. І поки я у світі - я світло світу.» 6. Сказавши те, сплюнув на землю, споготовив слиною глей і помастив глеєм очі сліпому. 7. До нього ж сказав: «Іди, вмийся в купелі Силоамській», - що у перекладі означає: «Зісланій». Отож подався той, умився - і повернувся зрячим! 8. Сусіди ж і ті, що бачили його раніше сліпим, заговорили: «Чи то ж не той, який ото все сидів - жебрачив?» 9. Одні казали: То він, - інші: Ні, лиш подібний до нього. Він же каже: «Це я!» 10. Тож питались його: «Як воно так, що прозріли твої очі?» 11. А він: «Чоловік, що Ісусом звуть його, споготовив глей, очі мені помастив та й мовив: Піди до Силоаму, вмийся. Я пішов, умився - і прозрів.» 12. Вони його тоді питають: «Де він?» - «Не знаю», каже той.

13. Тож ведуть того, хто сліпий був, до фарисеїв. 14. Було ж у суботу, коли то Ісус споготовив глею і відкрив йому очі. 15. То й фарисеї спитали його, як він прозрів. А він їм: «Глею поклав мені на очі, я вмився, й ось бачу.» 16. Деякі з фарисеїв твердили: «Не від Бога цей чоловік, бо суботи не дотримує.» Інші мовили: «Чи може ж грішний чоловік отакі чудеса чинити?» Отож суперечка була серед них. 17. І знову сліпому кажуть: «А ти що про нього кажеш - про те, що очі тобі відкрив?» Одрікає: «Пророк він.» 18. Проте юдеї щодо нього не вірили, що був він сліпий і прозрів, - аж поки не закликали батьків отого прозрілого. 19. Спитали їх: «Чи то ваш син, про котрого кажете, що сліпим він уродився? А тепер як же він бачить?» 20. Батьки його і відказали, мовивши: «Знаємо, що то наш син, і що сліпим він був уродився. 21. А як він тепер бачить - не знаємо, і хто відкрив йому очі - не відаємо. Спитайте самого: він дорослий, сам про себе скаже.» 22. Так батьки його казали, бо юдеїв страхалися: юдеї бо вже були домовилися, щоб виключити кожного з синагоги, хто Христом його визнаватиме. 23. Тим то батьки його й казали: Дорослий він, - самого спитайте.

24. Отож удруге закликали чоловіка, що сліпим був, та й кажуть йому: «Богові славу воздай! Ми знаємо, що той чоловік - грішник.» 25. «Чи грішник він, - озвався він, - я не знаю. Знаю одне: був я сліпим, а тепер бачу.» 26. Вони ж йому на те знов: «Що він таке тобі сподіяв? Як він очі тобі відкрив?» 27. Той їм відказує: «Я вже вам оповів, та ви не слухали. Навіщо іще чути хочете? Чи, може, і ви його учнями бажаєте стати?» 28. Ті з лайкою накинулись на нього, і сказали: «Ти його учень! Ми - Мойсеєві учні! 29. Ми знаємо: до Мойсея промовляв Бог. А цього не знаємо, звідкіля він.» 30. У відповідь чоловік сказав їм: «Ось воно, власне, і дивно, що ви не знаєте, звідкіля він, а він мені очі відкрив. 31. Ми знаємо, що Бог не вислухує грішників, коли ж хтось побожний і його волю чинить - ось того він вислухує! 32. Нечувано одвіку, щоб хто-небудь відкрив очі сліпонародженому. 33. Був би він не від Бога - нічого не спроможний би був зробити!» 34. Озвались і сказали йому: «Ти ввесь у гріхах уродився, а нас навчаєш?» І прогнали його геть.

35. Довідався Ісус, що вони геть його прогнали, отож, зустрівши його, промовив до нього: «Віруєш у Чоловічого Сина?» 36. А той: «А хто він, Господи, щоб я вірував у нього?» 37. Ісус же йому: «Ти бачив його; він - той, хто говорить з тобою.» 38. Тоді той і сказав: «Вірую, Господи!» - і поклонився йому. 39. І мовив Ісус: «На суд у цей світ прийшов я: щоб ті, які не бачать, бачили, а ті, які бачать, - сліпими стали.» 40. Почули те деякі з фарисеїв, що були при ньому, і кажуть йому: «Невже і ми сліпі?» 41. А Ісус їм: «Були б ви сліпі - не мали б ви гріха. Але що кажете: Ми бачимо, - то і гріх ваш зостається.»       

            Сліпий.

            "Учителю, хто згрішив? Він - чи батьки його, що сліпим він уродився?"- типове запитання для євреїв, які відповідно до навчання літератури Мудрості, жили за дуже простою логікою: за добрі діла є благословення, за злі - прокляття. Такий хід думок підкріплювався ще й навчанням присутнім в книзі Второзаконня 27-28. Однак такий спрощений підхід ставився під питання тими ж представниками літератури Мудрості - книга Йова та Проповідник (Когелет) вказують, що є речі які пояснити такою звичайною логікою не можливо. Рівно ж доволі прості постулати присутні в кн. Второзаконня 27-28, - у світлі навчання присутнього в кн. пророка Єзекиїла 18, вимагають детальніших роз'яснень, а головно відмови від банального буквального сприйняття біблійних текстів без врахування їх історичного контексту, які рівно ж розповідного й  богословських намірів автора.

            За браком місця не буду детальніше аналізувати вищезгадані тексти, а тільки відзначу, що Ісус не підтримує традиційне єврейське бачення й вказує, що тут йдеться не про вину людини, але "щоб ділам Божим виявитись на ньому". Тобто до цього конкретного сліпого чоловіка, як і до багатьох інших, про яких розповідає Євангеліє, приходить Ісус - і тоді відбувається щось грандіозне, щось нечуване, яке Новий Завіт називає словами "нове творіння". В цьому є Добра Новина - в темінь людського існування через Ісуса Бог приносить Світло.

           

Неділя Самарянки (Йо 4:5-42).

Отож прибув він до одного міста в Самарії, яке називається Сихар, неподалеку поля, наданого Яковом синові своєму Йосифові. 6. Там і криниця Яковова була. Натомився з дороги Ісус, тож і присів біля криниці; було ж під шосту годину. 7. Надходить же жінка з Самарії води взяти. Ісус до неї каже: «Дай мені напитися.» 8. Учні ж його пішли були до міста харчів купити. 9. Отож каже до нього жінка самарянка: «Юдей єси, а просиш напитися в мене, жінки самарянки?» Не мають бо зносин юдеї з самарянами. 10. Ісус у відповідь сказав до неї: «Була б ти відала про дар Божий, і хто той, що каже тобі: Дай мені напитися, то попросила б сама в нього, а він дав би тобі води живої.» 11. Мовить до нього жінка: «Ти й зачерпнути не маєш чим, пане, а й криниця глибока, - то звідкіля б у тебе вода жива? 12. Чи більший ти за батька нашого Якова, що дав нам криницю оцю, і сам пив з неї, а й сини його ще й товар його?» 13. А Ісус їй у відповідь: «Кожен, хто оту воду п'є, знову захоче пити. 14. Той же, хто нап'ється води, якої дам йому я, - не матиме спраги повіки. Вода бо, що дам йому я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне.»

            15. Говорить до нього жінка: «То дай мені, пане, тієї води, щоб не мала я більше вже спраги та й не ходила сюди черпати.» 16. «Піди ж, - мовить до неї, - позви чоловіка свого та й повертайся сюди.» 17. Озвалася жінка та й каже йому: «Нема в мене чоловіка.» «Добре єси мовила - відрік їй, - Не маю чоловіка! 18. П'ятьох бо мала єси чоловіків, та й той, що тепер у тебе, - не чоловік він тобі. Правду мовила єси.» 19. А жінка й каже до нього: «Бачу, пане, - пророк ти. 20. Батьки наші на оцій горі поклонялися, ви ж говорите - в Єрусалимі, мовляв, місце, де поклонятися треба.» 21. Ісус до неї: «Повір мені, жінко, - час надходить, коли ані на оцій горі, ані в Єрусалимі будете ви поклонятись Отцеві. 22. Поклоняєтесь ви, не знавши кому. А ми поклоняємося, знавши кому. Від юдеїв бо й спасіння. 23. Та надійде час, - ба, вже й тепер він, - що справжні поклонники Отцеві кланятимуться у дусі й правді. А таких поклонників і шукає собі Отець. 24. Бог - Дух. Ті, що йому поклоняються, повинні у дусі й правді поклонятися.» 25. Жінка й каже до нього: «Відаю, що має прийти Месія, чи то Христос. А прийде, то все і звістить нам.» 26. А Ісус їй: «То я, що говорю з тобою.»

            27. Тоді надійшли його учні і дивувалися, що розмовляє він з жінкою. Не спитав, однак, ані один: «Чого хочеш від неї, або: Чому розмовляєш із нею.» 28. Жінка ж покинула свій глечик, побігла в місто та й каже людям: 29. «Ідіть но і подивіться на чоловіка, що сказав мені все, що я робила. Чи, бува, не Христос він?» 30. І вийшли з міста й подалися до нього. 31. А учні тим часом заходилися просити його, кажучи: «Їж лишень, Учителю.» 32. Він же їм: «Їстиму я їжу, незнану вам.» 33. Учні тоді заговорили один до одного: «Може хтось йому приніс їсти?» 34. «Їжа моя, - каже до них Ісус, - волю чинити того, хто послав мене, і діло його вивершити. 35. Чи ви ж не кажете: «Ще чотири місяці, і жнива настануть. А я вам кажу: Підведіть очі ваші та й погляньте на ниви, - вони вже для жнив доспіли. 36. Вже і жнець бере свою нагороду, плоди збирає для життя вічного, - щоб сіяч із женцем укупі раділи. 37. Правильна й приказка до цього: Один сіє, а жне хтось інакший. 38. Послав же і я вас те жати, коло чого ви не трудилися. Інші трудилися, ви ж у їхню працю вступили.» 39. Численні ж самаряни з того міста увірували в нього з-за слів жінки, яка посвідчила: «Сказав мені все, що я робила». 40. Тож коли прийшли до нього самаряни, то просили, щоб лишився в них. Він і лишився на два дні там. 4. Та й багато більше увірували з-за його слова. 42. Жінці ж вони сказали: «Віруємо не з-за самого твого оповідання - самі бо чули й знаємо, що направду він - світу Спаситель.»

            Незвичайна зустріч

            Самарія - область між Галилеєю на півночі та Юдеєю на півдні[i]. Коли Ісус з учнями йшов з Юдеї до Галилеї або назад, вони проходили через Самарію. Географічно це був найзручніший маршрут, хоча й небезпечний: іноді самаряни грабували паломників, які прямували з Галилеї до Єрусалиму, тож більшість воліла йти обхідним маршрутом долиною Йордану до Єрихону й звідти вгору, до Єрусалиму. Але того разу, про який оповідає Йоан, вони без пригод йшли на північ через Самарію. Було спекотно, учні відлучилися, а Ісус зупинився біля криниці Якова, яка існує і понині. До Нього підійшла жінка.

            Побожні євреї не вважали за можливе залишатися наодинці з жінкою, а якщо вже таке траплялося, ні в якому разі не стали б вести з нею розмову.

            Одна деталь ще більше "погіршувала" ситуацію - жінка була самарянкою. Коли єврейські вигнанці (вірніше, якась їх частина) повернулися з вавилонського полону, з'ясувалося, що центральна область їх колишньої території захоплена народом, який вважав себе істинними нащадками Авраама. Ці люди противилися поверненню євреїв, між ними весь час спалахували сварки, доходило навіть до кровопролиття. Тому для євреїв було дуже принциповим не спілкуватися з самаритянами, й особливо не їсти та не пити разом з ними, не користуватися загальним посудом. Як же ж Ісус просить цю жінку дати Йому напитися ?

          

Різдво Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

1. Коли Ісус народився у Вифлеємі Юдейськім, за днів Ірода царя, мудреці прийшли в Єрусалим зо Сходу 2. і спитали: «Де цар юдейський, що оце народився? Бо ми бачили його зорю на сході й прийшли йому поклонитись.» 3. Почувши це цар Ірод, стривожився, і ввесь Єрусалим з ним. 4. Зібравши всіх первосвящеників та книжників народних, він випитав у них, де Христос має народитися. 5. Вони йому сказали: «У Вифлеемі Юдейськім, бо так написано пророком: 6. І ти, Вифлеєме, земле Юди, нічим не менша між містами Юди, бо з тебе вийде вождь, що буде пасти мій народ, Ізраїля.» 7. Тоді Ірод, покликавши тайкома мудреців, випитав у них пильно про час, коли зоря з'явилась, 8. і відіслав їх у Вифлеем, кажучи: «Ідіть та розпитайтесь пильно про дитя, і коли знайдете, сповістіть мені, щоб я теж пішов йому вклонитись.» 9. Вислухали вони царя і пустилися в дорогу. І ось зоря, що її бачили на сході, йшла перед ними, аж поки не підійшла й не стала зверху, де було дитятко. 10. Побачивши зорю, зраділи радістю вельми великою. 11. Увійшли до хати й побачили дитятко з Марією, матір'ю його, і, впавши ниць, поклонились йому; потім відкрили свої скарби й піднесли йому дари: золото, ладан і миро. 12. І попереджені вві сні до Ірода не завертати, пустились іншою дорогою у край свій.

Дванадцять віршів другої глави Матея… Читаю й відчуваю, що швидше ніж розум реагує серце. Щоб бодай трохи усвідомити грандіозність новини, яка міститься тільки в одному першому вірші, потрібно перепустити через серце всі події, які криються в Біблійній історії Старого Завіту… «Коли Ісус народився в Вифлиємі» (Мт 2, 1)… Те, що не можна собі уявити, й про що багато людей навіть не мріють, справді сталося. Щоб це почати усвідомлювати, потрібно прийти до храму, сісти, й уподібнившись до Пречистої Діви Марії та пастушків, – дивитися на ясла й красу та символізм богослужінь, слухати літургійні та біблійні тексти, розважати над побаченим й почутим, щоб вкінці звільнивши серце від страхів та сумнівів цілим своїм єством  прославляти воплоченого Бога (пор. Лк 2, 19 – 20: Марія ж пильно зберігала все це, роздумуючи в своїм серці. 20 . А пастухи повернулися, прославляючи й хвалячи Бога за все, що чули й бачили, так, як їм було сказано).

 Дванадцять віршів Євангелія празника Різдва розповідають дуже багато – їх можна порівняти до ікони. Пропоную кілька основних штрихів, які допоможуть сфокусувати нашу увагу на головних тематичних лініях та спонукатимуть до більших рефлексій в цьому благодатному часі.

Коментар на читання Еф 6:10-20 в 27-му неділю після П'ятидесятниці.

1. Особливості послання до Ефесян та контекст уривку 6:10-20.

               Для того, щоб краще зрозуміти мету написання послання до Ефесян, важливо звернути увагу на два тексти:

     1). Еф 1:9-10 (Він дав нам пізнати тайну своєї волі, той задум доброзичливий і ухвалений у ньому (Христі), щоб, коли настане повнота часів, здійснити його - об'єднати все у Христі: небесне й земне.)

      2). Еф 4:1-10 (Отож, благаю вас я, Господній в'язень, поводитися достойно покликання, яким вас візвано, 2. в повноті покори й лагідности, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові, 3. стараючися зберігати єдність духа зв'язком миру. 4. Одне бо тіло, один дух, а й в одній надії вашого покликання, яким ви були візвані. 5. Один Господь, одна віра, одне хрищення. 6. Один Бог і Отець усіх, що над усіма й через усіх і в усіх. 7. Кожному з нас дана благодать за мірою Христових дарів. 8. Тому й сказано: "Вийшов на висоту, забрав у полон бранців, дав дари людям". 9. А те "вийшов" що означає, як не те, що він був зійшов і в найнижчі частини землі? 10. Той же, хто був зійшов на низ, це той самий, що вийшов найвище всіх небес, щоб усе наповнити.)   

               Ці тексти нагошують, що Божий задум полягає в єдності усього у Христі. Божий Син  прийшов для того, щоб відновити Божий образ в людині та усьому творінні (kosmos).

     Отож, Послання до Ефесян, котре називають вершиною богослов'я НЗ, містить дві головні теми:

     1). Христос примирив з Собою та Богом Отцем усе створіння.

     2). Христос об'єднав людей з поміж усіх народів з Собою та кожну людину з іншою у Церкві.

                         Ці грандіозні Божі діяння були сповнені внаслідок могутньої, суверенної та свобідної дії триєдиного Бога - Отця, Сина і Св. Духа, й пізнаються та приймаються вірою тільки завдяки Божій благодаті. У світлі цих великих істин, християни повинні провадити життя, котре буде виявом вдячності їхньому прекрасному Господу.[i]

          Ці теми відображає також структура послання та хід думок Павла у ньому: три перші глави (Еф 1-3) говорять про те, що Бог зробив для нас у Христі Ісусі - це т. зв. вертикальний вимір. Відтак три наступні глави (Еф 4-6) говорять, що ми, як учні Ісуса та члени Його Церкви, в результаті отриманих великих благодатей і дарів, повинні робити один для одного - це т. зв. горизонтальний вимір.

         

Коментар на читання Еф 5:9-19 в 26-ту неділю після П'ятидесятниці.

Послання до Ефесян називають вершиною богослов'я Нового Завіту. Завдяки опису грандіозного Божого задуму відносно цілого людства - це один з найбільш піднесених творів серед усієї епістолярної спадщини Св. Павла. В цьому невеличкому посланні великий апостол говорить про одвічний задум Бога, який заснував вселенську Церкву Ісуса Христа. Хоча члени Церкви належать до різних середовищ та різних національностей, однак всі вони зібрані в єдине ціле (всі 9 випадків вживання терміну "εκκλησια" є в однині та означають Вселенську Церкву), яке автор описує як Божий Храм (2:20-22), Христове Тіло (1:22-23) та Христову наречену (5:23-32).

          Структуру цього послання можна дуже легко запам'ятати: три перші глави (Еф 1-3) говорять про те, що Бог зробив для нас у Христі Ісусі - це т. зв. вертикальний вимір. Відтак три наступні глави (Еф 4-6) говорять, що ми як учні Ісуса та члени Його Церкви в результаті отриманих великих благодатей і дарів повинні робити один для одного - це т. зв. горизонтальний вимір. 

          Кілька віршів першої частини (Еф 1-3) дозволяють побачити унікальність Божих задумів та діянь: "Він дав нам пізнати тайну своєї волі, той задум доброзичливий і ухвалений у ньому (Христі), 10. щоб, коли настане повнота часів, здійснити його - об'єднати все у Христі: небесне й земне (1:9-10). "Бо ви спасенні благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий. 9. Воно не від діл, щоб ніхто не міг хвалитися. 10. Бо ми його створіння, створені у Христі Ісусі для добрих діл, які Бог уже наперед був приготував, щоб ми їх чинили" (2:8-10).

          В другій частині (Еф 4-6) на самому початку Павло закликає: "Отож, благаю вас я, Господній в'язень, поводитися достойно покликання, яким вас візвано, 2. в повноті покори й лагідности, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові, 3. стараючися зберігати єдність духа зв'язком миру" (4:1-3). Рівно ж в другій частині, важливо відзначити наголос на єдності - в цьому посланні великий апостол перелічує сім проявів єдності  в християнському житті: "Одне бо тіло, один дух, а й в одній надії вашого покликання, яким ви були візвані. 5. Один Господь, одна віра, одне хрищення.  6. Один Бог і Отець усіх, що над усіма й через усіх і в усіх" (4:4-6).

          Текст Еф 5:9-19 знаходиться в другій частині послання (Еф 4-6), та є частиною повчання про нове життя у любові, яке міститься в Еф 5:1-20. Вірші 5:1-2 містять заохочення до жертовної любові та відіграють перехідну роль між попереднім текстом та конкретними вказівками відносно святого життя в Еф 5:3-20. Тому, для того, щоб краще зрозуміти навчання присутнє в Еф 5:9-19, нижче ми розглянемо його в контексті значення цілого уривку Еф 5:3-20