Він сказав далі: «В одного чоловіка
було два сини. 12. Молодший з них сказав батькові: Тату, дай мені ту частину
маєтку, що мені припадає. І батько розділив між ними свій маєток. 13. Кілька
днів потім, молодший, зібравши все, подавсь у край далекий і там розтратив свій
маєток, живши розпусно. 14. І от як він усе прогайнував, настав великий голод у
тім краю, і він почав бідувати. 15. Пішов він і найнявся до одного з мешканців
того краю, і той послав його на своє поле пасти свині. 16. І він бажав би був
наповнити живіт світ стручками, що їх їли свині, та й тих ніхто не давав йому.
17. Опам'ятавшись, він сказав до себе: Скільки то наймитів у мого батька мають
подостатком хліба, а я тут з голоду конаю. 18. Встану та й піду до батька мого
і скажу йому: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе! 19. Я недостойний
більше зватися твоїм сином. Прийми мене як одного з твоїх наймитів. 20. І встав
він і пішов до батька свого. І як він був іще далеко, побачив його батько його
й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його. 21. Тут син
сказав до нього: Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе. Я недостойний
більше зватись твоїм сином. 22. А батько кликнув до слуг своїх: Притьмом
принесіть найкращу одіж, одягніть його, дайте йому на руку перстень і сандалі
на ноги. 23. Та приведіть годоване теля і заріжте, і їжмо, веселімся, 24. бо
цей мій син був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся. І вони заходились
веселитися. 25. А старший його син був у полі; коли ж він, повертаючись,
наблизився до дому, почув музику й танці. 26. Покликав він одного із слуг і спитав,
що воно таке було б. 27. Той же сказав йому: Брат твій повернувся, і твій
батько зарізав годоване теля, бо знайшов його живим-здоровим. 28. Розгнівався
той і не хотів увійти. І вийшов тоді батько й почав його просити. 29. А той
озвався до батька: Ось стільки років служу тобі й ніколи не переступив ні
однієї заповіді твоєї, і ти не дав мені ніколи козеняти, щоб з друзями моїми
повеселитись. 30. Коли повернувся цей син твій, що проїв твій маєток з
блудницями, ти зарізав для нього годоване теля. 31. Батько ж сказав до нього:
Ти завжди при мені, дитино, і все моє - твоє. 32. А веселитись і радіти треба
було, бо оцей брат твій був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся.»
Більшість з нас знає
цей євангельський текст під досить парадоксальною назвою "Притча про
блудного сина." Ця назва трохи не відповідає (або відповідає тільки
частково) суті притчі та й богослов'ю 15 глави Луки загалом.
Три притчі в Лк 15 часто називають "Євангелією в Євангелії"
– оскільки всі три притчі: про загублену
вівцю (1–7), загублену драхму (8–10) та Милосердного батька, який мав
двох блудних синів (11–32)
вказують на надзвичайну Божу Любов відносно усіх людей, а в особливий спосіб
заблуканих, відкинутих та грішників.
Ці притчі відкривають Бога, який шукає поки не знайде кожну
людину (в іншому місці Лука каже, що знайти може навіть в останню хвилину
нашого життя, – як розбійника
на хресті – Лк 23:43).
Шукає людину, яка в Його очах має таку цінність, що все інше для нього не мов
би не існує тоді коли її шукає (Лк 15:8)... Коли ж знайде то не дорікає і не
випоминає (котрий раз це вже повторюється...ще раз і більше можеш не
приходити...і т. д.), але тішиться як мала дитина і закликає всіх радіти цією
подією (Лк 15:6–7;
9–10).
Радість і надія для мене і для Тебе полягає в тому, що за
словами Ісуса, Отець постійно виглядає мене і Тебе, бачить кожний відрух мого і
Твого серця і завжди перший кидається на зустріч (Лк 15:20) щоб щиро та
великодушно, міцно обійняти.
В Лк 15 йдеться про Бога, який бачить дуже багато й
дивиться на мене і на Тебе цілком іншими очима. Він однаково любить і молодшого
і старшого – і того хто
відходить явно та зухвало (на сході попросити в батька часку маєтку за його
життя, – означало побажати йому смерті), і того
хто фізично ніби є поруч, але в серці є відчужений і далекий. Він просто
любить, чекає, виглядає і по дитячому кидається на шию.
Притчі в Лк 15, Ісус розповідає для
того, щоб фарисеї з книжниками, які нарікали – "цей грішників приймає і їсть
разом з ними" – Лк 15:2, могли зрозуміти, як
Бог відноситься до тих, які грішать а потім повертаються до Нього. Лука чітко
стверджує, що всі три притчі Ісус сказав до них (Тоді Ісус сказав до них цю притчу – в. 15:3). Очевидно, що Ісус ніде не каже, що грішників потрібно приймати
такими як вони є – вони повинні розкаятися: заблукана вівця та загублена драхма
знаходяться, а блудний син повертається до дому. Однак Ісус інакше ніж його
критики розуміє суть покаяння – для його опонентів важливі тільки їх стандарти
чистоти та збереження закону, в той час як для Ісуса є дуже важливе щире
розкаяння тих, хто йде за Ним.[1]
Подібно як друзі пастуха радіють з ним, коли він знаходить заблукану вівцю, а
товаришки та сусідки радіють разом з жінкою, яка віднайшла загублену драхму,
так і друзі Бога радіють, коли він повертає Свою втрату; виглядає, що критики
Ісуса, які шемрали на Нього з приводу Його дружби з грішниками, в дійсності не
були друзями Бога.[2]
Тому цілком можливо, що Ісус опосередковано натякає книжникам та фарисеям, що й
вони потребують покаяння, оскільки не розуміють Божої дійсності – кульмінація
історій (про заблукану вівцю та загублену драхму) розрахована на віру юдеїв в
те, що дві половини Божого творіння, небо й земля, відповідно до Божого задуму
повинні бути в гармонії одне з одним, та, що Боже Царство повинно бути «як на
небі так і на землі».[3]
Щоб бути учасником цієї дійсності, лідери Ізраїлю повинні
пережити правдиву переміну розуму і серця – "метанойю", яка б дозволила їм зрозуміти, що Бог Ізраїлю є
Небесний Отець, Який не просто
ненавидить гріх, але й «шукає поки не
знайде» кожного окремого
грішника, щоб коли він захоче повернутися – приготувати для нього бенкет (Лк
15:22–24) та радіти з приводу його повернення разом з цілим Небом (Лк 15:7,10).
Притчами представленими в Лк 15 Ісус
також пояснює суть своєї місії – Він робив те, що робив Бог Отець – діла Ісуса
на землі відповідали Божій любові в небесному Царстві, – але на жаль книжники
та фарисеї не хотіли цього визнавати.
Сучасна Церква має дуже важливе завдання
– бути живим свідченням про невимовну любов Божу, яка виявляється в жертві
Ісуса на хресті.[4]
Таким чином, "ми проповідуємо Христа
розпʼятого"(1 Кор 1:23), "що
полюбив нас і обмив нас від гріхів наших кров'ю своєю"(Одкр 1:5). Бо
"Бог… показує свою до нас
любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками" (Рм 5:8).
Світ, понищений та покалічений через безумну дію гріха, потребує чути слова
Доброї Новини, а не тільки докори та моралізування, які не дають сили виконати
те, до чого закликають. Багато людей потребують почути, що вони не є полишені
самі на себе в тих станах та місцях куди вони самі заблукали манівцями життя –
є Хтось, Хто їх постійно шукає поки не знайде (Лк 15:4,8), щоб обдарувати їх повнотою Свого життя (пор. Йо 10:10). Церква
покликана донести світові – всім без винятку, які почуваються не задоволені та
не щасливі через своє життя, що замість всього того, що ранило, завдавало болю,
спустошувало та руйнувало їхнє життя – Бог пропонує в Ісусі, те, що є життям
абсолютно іншої якості, те що ніколи не промине та, що воно є настільки
прекрасне та незбагненне для нас (пор. 1 Кор 2:9), що перевершує наші найкращі
мрії та сподівання – бо Бог, який все це пропонує – "може зробити куди більше за те, чого ми просимо або що ми розуміємо"
(Еф 3:20).
Єдине, що вимагається від людини, яка б
захотіла все це прийняти – віра і навернення (зречення від гріховного життя),
яких ми потребуємо, щоб жити Божим життям, яке нам приніс Ісус.[5]
Бог, про якого розповідає Ісус – Святий (Інакший). Цей Бог "полюбив людину вічною Любов'ю" (Єр
31:3), і тому, коли грішник повертається до Нього, на небі є велика радість (Лк 15:7,10). Противники Ісуса
бачили, що таке богослов'я радості було не просто теоретичне, але навпаки – приголомшливо
конкретне та практичне в Його місії.[6]
"Дії Бога набирають свого
драматизму у тому, що в особі Ісуса Христа сам Бог розшукує "загублене
ягня" – стражденне і заблукане людство. Коли Ісус у своїх притчах говорить
про пастиря, який іде шукати загублене ягня, про жінку, що шукає драхму, про
батька, який вибігає назустріч блудному синові і обіймає його, йдеться не лише
про слова, а про пояснення власне Його суті і Його вчинків. У Його смерті на
хресті Бог повертається проти самого Себе, Він віддає себе на смерть, щоб
явитися людству і спасти його – такою є любов у найрадикальнішій
формі", – пише Венедикт XVI.[7]
Ці притчі очевидно покликані привести
нас до при задуми: як нам сьогодні потрібно жити, щоб в людей виникали подібні
запитання, відповіддю на які ставали б подібні притчі?[8]
[2]
Keener C. S. The
IVP Bible background commentary: New Testament. – Downers Grove, Ill.:
InterVarsity Press, 2014, 220
Немає коментарів:
Дописати коментар