Текст Євангелія від Матея розміщений в 9, 27 – 35 містить в собі три складові одиниці: розповідь про повернення зору сліпим (9, 27 – 31), розповідь про зцілення німого біснуватого чоловіка (9, 32 – 34) та вірш 9, 35, – який виконує роль проміжного підсумку діяльності Ісуса. Обидва чуда представлені вище – в контексті довшого наративу Мт 8, 1 – 9, 34 – служать для євангеліста унаочненням сповнення есхатологічного спасіння провіщеного пророком Ісаєю: «Тоді прозрять у сліпих очі, й у глухих вуха відтуляться.» (Іс 35, 5). Трохи пізніше, коли Йоан Хреститель пошле до Ісуса делегацію учнів, які спитають: «Ти той, що має прийти, чи іншого маємо чекати?» (Мт 11, 3) – сам Ісус потвердить, що Його прихід та діяльність є сповненням всього провіщеного Ісаєю: «Ідіть і сповістіть Йоана про те, що чуєте й бачите: 5 . Сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується Добра Новина. 6 . Щасливий, хто через мене не спотикнеться» (Мт 11, 4 – 6).
Розповідь про зцілення сліпих є насичена термінами, які є дуже важливими для богослов’я Матея. В Мт 9, 27 сказано, що два сліпі послідували (ηκολουθησαν – ikoluvtisan)за Ісусом – для Матея це спосіб підкреслити ідею учнівства. Цю ж ідею підтримує звертання до Ісуса «Сину Давидів», та висловлення віри сліпими в словах «Так Господи». Таким чином для сучасників євангелиста, ця розповідь не була зображенням навернення когось з поза Церкви – оскільки Церква є corpus mixtum (змішане тіло), в якій духовна сліпота окремих її членів є завжди присутня, та завжди є загрозою, – проте може бути зцілена, коли «сліпий» християнин повертається у вірі до Воскреслого Господа ( пор. Мт 13, 10 – 17; 16, 5 – 12, 15 – 24). Важливо мати на увазі й наступний факт: якщо в євангелії від Марка заборона Ісуса розповідати про зцілення – це т. зв. Месіанська таємниця (мала педагогічне значення: йшлося про спростування націоналістично-політичної інтерпретації месіанської гідності та місії Христа), то тут Матей підкреслює важливість послуху до слів Ісуса (пор. Мт 7, 24 – 27; 28, 18 – 20) – послуху, який також є ознакою учня.
Розповіддю про зцілення німого біснуватого чоловіка (9, 32 – 34) Матей завершує довший наратив (Мт 8 – 9) про чудесну діяльність Ісуса та демонструє кульмінацію віри та невіри в середовищі Ізраїля: «…люди дивувалися, кажучи: «Ніколи щось таке не об'являлося в Ізраїлі!». Фарисеї ж говорили: «Він виганяє бісів князем бісівським!» (Мт 9, 33 – 34). Таким чином євангеліст дає зрозуміти, з якими підозрами зустрінуться апостоли, коли вони почнуть свою місію. Якщо навіть Ісус – не той, за кого себе видає, то, що тоді можна говорити про його послідовників (пор. Мт 10, 25: «Досить для учня, коли стане, як його вчитель; а слуга - як його пан. Коли господаря назвали Велзевулом, то скільки більше - його домашніх.)?
Проміжний підсумок діяльності Ісуса в Мт 9, 35 свідчить, що не зважаючи на всі очорнення, спротив та богохульство вчинені та висловлені супроти Нього, Він все ж не відхилився від своєї місії: «Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангелію царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу».
Отже у висновку маємо кілька основних реалій, які понині визначають наше життя: Ісус – якого визнаємо Господом; світ – який сьогодні, як і тоді потребує Його втручання; ми – які називаємо себе Його учнями і є послані Ним до цього світу (Мт 28, 19). Жнива є дуже великі (пор. Мт 9, 37) – багато спраглих сердець чекають на Господа, який через наше служіння хоче увійти в їх життя. Чи просимо «Господаря жнив, щоб вислав робітників на свої жнива» (пор. Мт 9, 38) з такою ж самою ревністю й довірою, як взивали до Ісуса євангельські сліпці (пор. Мт 9, 27)? Чи самі як учні – є готові переносити очорнення і зневаги сповняючи Його місію? Чи наше життя, довір’я, наш послух як учнів до Ісуса – є настільки промовистими, що світ навколо нас зможе побачити і досвідчити, що «Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки» (Євр 13, 8), та що Він є «з нами по всі дні аж до кінця віку» (пор. Мт 28, 20)?
Немає коментарів:
Дописати коментар