Св. Дух Утішитель (Йо 14:10-21).

Невже не віруєш, що я в Отці, а Отець у мені? Слова, які проказую до вас, не від себе проказую. Отець, який перебуває в мені, - він творить діла. 11. Тож вірте мені, що я в Отці, й Отець у мені. А коли ні, то з-за самих діл вірте. 12. Істинно, істинно говорю вам: Хто в мене вірує, той так само діла робитиме, що їх я роблю. А й більші від них робитиме, - бо я вже йду до Отця мого. 13. І все, що попросите в моє ім'я, те вчиню, щоб Отець у Сині прославився. 14. Вчиню, коли будь-що проситимете в моє ім'я. 15. Якщо любите ви мене, то мої заповіді берегтимете. 16. І проситиму я Отця, і дасть він вам іншого Утішителя, щоб з вами був повіки, 17. Духа істини, якого світ не може сприйняти, бо не бачить його і не знає. Ви ж його знаєте; бо перебуває він з вами, і буде в вас. 18. Не полишу вас сиротами; я прийду до вас. 19. Ще трохи, і світ мене вже не побачить. Ви ж мене побачите, бо я живу, і ви будете жити. 20. І взнаєте того дня, що я в моєму Отці, і що ви в мені, а я в вас. 21. Той, у кого мої заповіді, і хто їх береже, той мене любить. Хто ж мене любить, того мій Отець полюбить, і я того полюблю і йому об'явлю себе.»

          Ісус обіцяв учням послати Свого Духа, Своє дихання, Своє внутрішнє життя. Тут і далі він позначає цього Духа особливим терміном: він говорить, що Отець пошле нам Утішителя або «Помічника». Це і є Дух.[i]

          Грецьке слово, яке в одних перекладах передається як «помічник», а в інших - як «утішитель» багате  на різноманітні значення. Це не просто людина, котра порадою чи фізично бере участь в якихось наших діяннях, хоча і це значення також присутнє: як ми переконаємося, Дух дає Божому народові сили та енергію, щоб люди могли робити все, як треба, жити по-божому, свідчити світові про любов Ісуса.

          В перекладах найчастіше використовується слово «Утішитель». Втіха - це чудовий і дивовижний процес! Чи бачили ви коли не-будь, як хтось перенісши трагедію, горе, знаходить силу завдяки тому, що поряд з ним знаходяться інші люди, обіймають його, підтримують? Цих сил вистачає, щоб пережити поточну хвилину, потім ще одну і ще одну. Зовні ніби нічого й не змінюється, трагедія залишається трагедією, мертві не повертаються, але підтримка друзів дає нам здатність впоратися з ситуацією. Вона дає нам сили.

         

Ісус – Дорога, Правда і Життя (Йо 14:1-11).

Хай не тривожиться серце ваше! Віруйте в Бога, віруйте й у мене. 2. В домі Отця мого багато жител. Коли б не так, то я сказав би вам; іду бо напоготовити вам місце. 3. І коли відійду і вам місце споготую, то повернуся і вас до себе візьму, щоб і ви були там, де я. 4. Куди ж я йду - ви знаєте путь.» 5. «Господи, - каже до нього Тома, - не знаємо, куди ти йдеш. І як нам знати тую путь?» 6. Ісус до нього: «Я - путь, істина і життя! Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене. 7. Якщо б ви мене пізнали, то й Отця мого пізнали б. Відтепер знаєте його і бачили.» 8. А Филип йому: «Господи, покажи нам Отця, і вистачить для нас.» 9. «Скільки часу я з вами, - каже Ісус до нього, - а ти мене не знаєш, Филипе? Хто мене бачив, той бачив Отця. Як же ти говориш: Покажи нам Отця? 10. Невже не віруєш, що я в Отці, а Отець у мені? Слова, які проказую до вас, не від себе проказую. Отець, який перебуває в мені, - він творить діла. 11. Тож вірте мені, що я в Отці, й Отець у мені. А коли ні, то з-за самих діл вірте.

          В часі Тайної вечері Ісус пояснює учням: Він відходить, але не покидає їх, Він робить все для їх блага.[i] Він не забуде їх і в домі Отця. Ця обіцянка виходить за межі вузького кола учнів, які обступили Його того весняного вечора, - вона охоплює всіх нас. Ці слова часто повторюють на похороні, і цілком зрозуміло, чому. Ми не бачимо перед собою дороги, але нам потрібно вірити не тільки в те, що шлях у невідоме майбутнє існує, а й у те, що ми не зіб'ємося з цього шляху. Тома, як завжди, насторожений і недовірливий. «Як це ми знаємо шлях? Ми навіть не знаємо, куди Ти зібрався!». Коротка відповідь Ісуса на це питання з тих пір століттями розбурхує уяву людей. «Я - Дорога». Якщо хочеш знайти шлях до дому Отця, іди зі мною.

         

Неділя Сліпородженого (Йо 9:1-41).

Переходивши, побачив Ісус чоловіка, зроду сліпого. 2. Запитали його, отже, учні його: «Учителю, хто згрішив? Він - чи батьки його, що сліпим він уродився?» 3. «Ані він не згрішив, ані батьки його, - відказав Ісус, - але щоб ділам Божим виявитись на ньому! 4. Поки дня, маємо виконувати діла того, хто послав мене, - бо ніч надходить, за якої ніхто не зможе діяти. 5. І поки я у світі - я світло світу.» 6. Сказавши те, сплюнув на землю, споготовив слиною глей і помастив глеєм очі сліпому. 7. До нього ж сказав: «Іди, вмийся в купелі Силоамській», - що у перекладі означає: «Зісланій». Отож подався той, умився - і повернувся зрячим! 8. Сусіди ж і ті, що бачили його раніше сліпим, заговорили: «Чи то ж не той, який ото все сидів - жебрачив?» 9. Одні казали: То він, - інші: Ні, лиш подібний до нього. Він же каже: «Це я!» 10. Тож питались його: «Як воно так, що прозріли твої очі?» 11. А він: «Чоловік, що Ісусом звуть його, споготовив глей, очі мені помастив та й мовив: Піди до Силоаму, вмийся. Я пішов, умився - і прозрів.» 12. Вони його тоді питають: «Де він?» - «Не знаю», каже той.

13. Тож ведуть того, хто сліпий був, до фарисеїв. 14. Було ж у суботу, коли то Ісус споготовив глею і відкрив йому очі. 15. То й фарисеї спитали його, як він прозрів. А він їм: «Глею поклав мені на очі, я вмився, й ось бачу.» 16. Деякі з фарисеїв твердили: «Не від Бога цей чоловік, бо суботи не дотримує.» Інші мовили: «Чи може ж грішний чоловік отакі чудеса чинити?» Отож суперечка була серед них. 17. І знову сліпому кажуть: «А ти що про нього кажеш - про те, що очі тобі відкрив?» Одрікає: «Пророк він.» 18. Проте юдеї щодо нього не вірили, що був він сліпий і прозрів, - аж поки не закликали батьків отого прозрілого. 19. Спитали їх: «Чи то ваш син, про котрого кажете, що сліпим він уродився? А тепер як же він бачить?» 20. Батьки його і відказали, мовивши: «Знаємо, що то наш син, і що сліпим він був уродився. 21. А як він тепер бачить - не знаємо, і хто відкрив йому очі - не відаємо. Спитайте самого: він дорослий, сам про себе скаже.» 22. Так батьки його казали, бо юдеїв страхалися: юдеї бо вже були домовилися, щоб виключити кожного з синагоги, хто Христом його визнаватиме. 23. Тим то батьки його й казали: Дорослий він, - самого спитайте.

24. Отож удруге закликали чоловіка, що сліпим був, та й кажуть йому: «Богові славу воздай! Ми знаємо, що той чоловік - грішник.» 25. «Чи грішник він, - озвався він, - я не знаю. Знаю одне: був я сліпим, а тепер бачу.» 26. Вони ж йому на те знов: «Що він таке тобі сподіяв? Як він очі тобі відкрив?» 27. Той їм відказує: «Я вже вам оповів, та ви не слухали. Навіщо іще чути хочете? Чи, може, і ви його учнями бажаєте стати?» 28. Ті з лайкою накинулись на нього, і сказали: «Ти його учень! Ми - Мойсеєві учні! 29. Ми знаємо: до Мойсея промовляв Бог. А цього не знаємо, звідкіля він.» 30. У відповідь чоловік сказав їм: «Ось воно, власне, і дивно, що ви не знаєте, звідкіля він, а він мені очі відкрив. 31. Ми знаємо, що Бог не вислухує грішників, коли ж хтось побожний і його волю чинить - ось того він вислухує! 32. Нечувано одвіку, щоб хто-небудь відкрив очі сліпонародженому. 33. Був би він не від Бога - нічого не спроможний би був зробити!» 34. Озвались і сказали йому: «Ти ввесь у гріхах уродився, а нас навчаєш?» І прогнали його геть.

35. Довідався Ісус, що вони геть його прогнали, отож, зустрівши його, промовив до нього: «Віруєш у Чоловічого Сина?» 36. А той: «А хто він, Господи, щоб я вірував у нього?» 37. Ісус же йому: «Ти бачив його; він - той, хто говорить з тобою.» 38. Тоді той і сказав: «Вірую, Господи!» - і поклонився йому. 39. І мовив Ісус: «На суд у цей світ прийшов я: щоб ті, які не бачать, бачили, а ті, які бачать, - сліпими стали.» 40. Почули те деякі з фарисеїв, що були при ньому, і кажуть йому: «Невже і ми сліпі?» 41. А Ісус їм: «Були б ви сліпі - не мали б ви гріха. Але що кажете: Ми бачимо, - то і гріх ваш зостається.»       

            Сліпий.

            "Учителю, хто згрішив? Він - чи батьки його, що сліпим він уродився?"- типове запитання для євреїв, які відповідно до навчання літератури Мудрості, жили за дуже простою логікою: за добрі діла є благословення, за злі - прокляття. Такий хід думок підкріплювався ще й навчанням присутнім в книзі Второзаконня 27-28. Однак такий спрощений підхід ставився під питання тими ж представниками літератури Мудрості - книга Йова та Проповідник (Когелет) вказують, що є речі які пояснити такою звичайною логікою не можливо. Рівно ж доволі прості постулати присутні в кн. Второзаконня 27-28, - у світлі навчання присутнього в кн. пророка Єзекиїла 18, вимагають детальніших роз'яснень, а головно відмови від банального буквального сприйняття біблійних текстів без врахування їх історичного контексту, які рівно ж розповідного й  богословських намірів автора.

            За браком місця не буду детальніше аналізувати вищезгадані тексти, а тільки відзначу, що Ісус не підтримує традиційне єврейське бачення й вказує, що тут йдеться не про вину людини, але "щоб ділам Божим виявитись на ньому". Тобто до цього конкретного сліпого чоловіка, як і до багатьох інших, про яких розповідає Євангеліє, приходить Ісус - і тоді відбувається щось грандіозне, щось нечуване, яке Новий Завіт називає словами "нове творіння". В цьому є Добра Новина - в темінь людського існування через Ісуса Бог приносить Світло.

           

Неділя Самарянки (Йо 4:5-42).

Отож прибув він до одного міста в Самарії, яке називається Сихар, неподалеку поля, наданого Яковом синові своєму Йосифові. 6. Там і криниця Яковова була. Натомився з дороги Ісус, тож і присів біля криниці; було ж під шосту годину. 7. Надходить же жінка з Самарії води взяти. Ісус до неї каже: «Дай мені напитися.» 8. Учні ж його пішли були до міста харчів купити. 9. Отож каже до нього жінка самарянка: «Юдей єси, а просиш напитися в мене, жінки самарянки?» Не мають бо зносин юдеї з самарянами. 10. Ісус у відповідь сказав до неї: «Була б ти відала про дар Божий, і хто той, що каже тобі: Дай мені напитися, то попросила б сама в нього, а він дав би тобі води живої.» 11. Мовить до нього жінка: «Ти й зачерпнути не маєш чим, пане, а й криниця глибока, - то звідкіля б у тебе вода жива? 12. Чи більший ти за батька нашого Якова, що дав нам криницю оцю, і сам пив з неї, а й сини його ще й товар його?» 13. А Ісус їй у відповідь: «Кожен, хто оту воду п'є, знову захоче пити. 14. Той же, хто нап'ється води, якої дам йому я, - не матиме спраги повіки. Вода бо, що дам йому я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне.»

            15. Говорить до нього жінка: «То дай мені, пане, тієї води, щоб не мала я більше вже спраги та й не ходила сюди черпати.» 16. «Піди ж, - мовить до неї, - позви чоловіка свого та й повертайся сюди.» 17. Озвалася жінка та й каже йому: «Нема в мене чоловіка.» «Добре єси мовила - відрік їй, - Не маю чоловіка! 18. П'ятьох бо мала єси чоловіків, та й той, що тепер у тебе, - не чоловік він тобі. Правду мовила єси.» 19. А жінка й каже до нього: «Бачу, пане, - пророк ти. 20. Батьки наші на оцій горі поклонялися, ви ж говорите - в Єрусалимі, мовляв, місце, де поклонятися треба.» 21. Ісус до неї: «Повір мені, жінко, - час надходить, коли ані на оцій горі, ані в Єрусалимі будете ви поклонятись Отцеві. 22. Поклоняєтесь ви, не знавши кому. А ми поклоняємося, знавши кому. Від юдеїв бо й спасіння. 23. Та надійде час, - ба, вже й тепер він, - що справжні поклонники Отцеві кланятимуться у дусі й правді. А таких поклонників і шукає собі Отець. 24. Бог - Дух. Ті, що йому поклоняються, повинні у дусі й правді поклонятися.» 25. Жінка й каже до нього: «Відаю, що має прийти Месія, чи то Христос. А прийде, то все і звістить нам.» 26. А Ісус їй: «То я, що говорю з тобою.»

            27. Тоді надійшли його учні і дивувалися, що розмовляє він з жінкою. Не спитав, однак, ані один: «Чого хочеш від неї, або: Чому розмовляєш із нею.» 28. Жінка ж покинула свій глечик, побігла в місто та й каже людям: 29. «Ідіть но і подивіться на чоловіка, що сказав мені все, що я робила. Чи, бува, не Христос він?» 30. І вийшли з міста й подалися до нього. 31. А учні тим часом заходилися просити його, кажучи: «Їж лишень, Учителю.» 32. Він же їм: «Їстиму я їжу, незнану вам.» 33. Учні тоді заговорили один до одного: «Може хтось йому приніс їсти?» 34. «Їжа моя, - каже до них Ісус, - волю чинити того, хто послав мене, і діло його вивершити. 35. Чи ви ж не кажете: «Ще чотири місяці, і жнива настануть. А я вам кажу: Підведіть очі ваші та й погляньте на ниви, - вони вже для жнив доспіли. 36. Вже і жнець бере свою нагороду, плоди збирає для життя вічного, - щоб сіяч із женцем укупі раділи. 37. Правильна й приказка до цього: Один сіє, а жне хтось інакший. 38. Послав же і я вас те жати, коло чого ви не трудилися. Інші трудилися, ви ж у їхню працю вступили.» 39. Численні ж самаряни з того міста увірували в нього з-за слів жінки, яка посвідчила: «Сказав мені все, що я робила». 40. Тож коли прийшли до нього самаряни, то просили, щоб лишився в них. Він і лишився на два дні там. 4. Та й багато більше увірували з-за його слова. 42. Жінці ж вони сказали: «Віруємо не з-за самого твого оповідання - самі бо чули й знаємо, що направду він - світу Спаситель.»

            Незвичайна зустріч

            Самарія - область між Галилеєю на півночі та Юдеєю на півдні[i]. Коли Ісус з учнями йшов з Юдеї до Галилеї або назад, вони проходили через Самарію. Географічно це був найзручніший маршрут, хоча й небезпечний: іноді самаряни грабували паломників, які прямували з Галилеї до Єрусалиму, тож більшість воліла йти обхідним маршрутом долиною Йордану до Єрихону й звідти вгору, до Єрусалиму. Але того разу, про який оповідає Йоан, вони без пригод йшли на північ через Самарію. Було спекотно, учні відлучилися, а Ісус зупинився біля криниці Якова, яка існує і понині. До Нього підійшла жінка.

            Побожні євреї не вважали за можливе залишатися наодинці з жінкою, а якщо вже таке траплялося, ні в якому разі не стали б вести з нею розмову.

            Одна деталь ще більше "погіршувала" ситуацію - жінка була самарянкою. Коли єврейські вигнанці (вірніше, якась їх частина) повернулися з вавилонського полону, з'ясувалося, що центральна область їх колишньої території захоплена народом, який вважав себе істинними нащадками Авраама. Ці люди противилися поверненню євреїв, між ними весь час спалахували сварки, доходило навіть до кровопролиття. Тому для євреїв було дуже принциповим не спілкуватися з самаритянами, й особливо не їсти та не пити разом з ними, не користуватися загальним посудом. Як же ж Ісус просить цю жінку дати Йому напитися ?

          

Різдво Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

1. Коли Ісус народився у Вифлеємі Юдейськім, за днів Ірода царя, мудреці прийшли в Єрусалим зо Сходу 2. і спитали: «Де цар юдейський, що оце народився? Бо ми бачили його зорю на сході й прийшли йому поклонитись.» 3. Почувши це цар Ірод, стривожився, і ввесь Єрусалим з ним. 4. Зібравши всіх первосвящеників та книжників народних, він випитав у них, де Христос має народитися. 5. Вони йому сказали: «У Вифлеемі Юдейськім, бо так написано пророком: 6. І ти, Вифлеєме, земле Юди, нічим не менша між містами Юди, бо з тебе вийде вождь, що буде пасти мій народ, Ізраїля.» 7. Тоді Ірод, покликавши тайкома мудреців, випитав у них пильно про час, коли зоря з'явилась, 8. і відіслав їх у Вифлеем, кажучи: «Ідіть та розпитайтесь пильно про дитя, і коли знайдете, сповістіть мені, щоб я теж пішов йому вклонитись.» 9. Вислухали вони царя і пустилися в дорогу. І ось зоря, що її бачили на сході, йшла перед ними, аж поки не підійшла й не стала зверху, де було дитятко. 10. Побачивши зорю, зраділи радістю вельми великою. 11. Увійшли до хати й побачили дитятко з Марією, матір'ю його, і, впавши ниць, поклонились йому; потім відкрили свої скарби й піднесли йому дари: золото, ладан і миро. 12. І попереджені вві сні до Ірода не завертати, пустились іншою дорогою у край свій.

Дванадцять віршів другої глави Матея… Читаю й відчуваю, що швидше ніж розум реагує серце. Щоб бодай трохи усвідомити грандіозність новини, яка міститься тільки в одному першому вірші, потрібно перепустити через серце всі події, які криються в Біблійній історії Старого Завіту… «Коли Ісус народився в Вифлиємі» (Мт 2, 1)… Те, що не можна собі уявити, й про що багато людей навіть не мріють, справді сталося. Щоб це почати усвідомлювати, потрібно прийти до храму, сісти, й уподібнившись до Пречистої Діви Марії та пастушків, – дивитися на ясла й красу та символізм богослужінь, слухати літургійні та біблійні тексти, розважати над побаченим й почутим, щоб вкінці звільнивши серце від страхів та сумнівів цілим своїм єством  прославляти воплоченого Бога (пор. Лк 2, 19 – 20: Марія ж пильно зберігала все це, роздумуючи в своїм серці. 20 . А пастухи повернулися, прославляючи й хвалячи Бога за все, що чули й бачили, так, як їм було сказано).

 Дванадцять віршів Євангелія празника Різдва розповідають дуже багато – їх можна порівняти до ікони. Пропоную кілька основних штрихів, які допоможуть сфокусувати нашу увагу на головних тематичних лініях та спонукатимуть до більших рефлексій в цьому благодатному часі.

Коментар на читання Еф 6:10-20 в 27-му неділю після П'ятидесятниці.

1. Особливості послання до Ефесян та контекст уривку 6:10-20.

               Для того, щоб краще зрозуміти мету написання послання до Ефесян, важливо звернути увагу на два тексти:

     1). Еф 1:9-10 (Він дав нам пізнати тайну своєї волі, той задум доброзичливий і ухвалений у ньому (Христі), щоб, коли настане повнота часів, здійснити його - об'єднати все у Христі: небесне й земне.)

      2). Еф 4:1-10 (Отож, благаю вас я, Господній в'язень, поводитися достойно покликання, яким вас візвано, 2. в повноті покори й лагідности, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові, 3. стараючися зберігати єдність духа зв'язком миру. 4. Одне бо тіло, один дух, а й в одній надії вашого покликання, яким ви були візвані. 5. Один Господь, одна віра, одне хрищення. 6. Один Бог і Отець усіх, що над усіма й через усіх і в усіх. 7. Кожному з нас дана благодать за мірою Христових дарів. 8. Тому й сказано: "Вийшов на висоту, забрав у полон бранців, дав дари людям". 9. А те "вийшов" що означає, як не те, що він був зійшов і в найнижчі частини землі? 10. Той же, хто був зійшов на низ, це той самий, що вийшов найвище всіх небес, щоб усе наповнити.)   

               Ці тексти нагошують, що Божий задум полягає в єдності усього у Христі. Божий Син  прийшов для того, щоб відновити Божий образ в людині та усьому творінні (kosmos).

     Отож, Послання до Ефесян, котре називають вершиною богослов'я НЗ, містить дві головні теми:

     1). Христос примирив з Собою та Богом Отцем усе створіння.

     2). Христос об'єднав людей з поміж усіх народів з Собою та кожну людину з іншою у Церкві.

                         Ці грандіозні Божі діяння були сповнені внаслідок могутньої, суверенної та свобідної дії триєдиного Бога - Отця, Сина і Св. Духа, й пізнаються та приймаються вірою тільки завдяки Божій благодаті. У світлі цих великих істин, християни повинні провадити життя, котре буде виявом вдячності їхньому прекрасному Господу.[i]

          Ці теми відображає також структура послання та хід думок Павла у ньому: три перші глави (Еф 1-3) говорять про те, що Бог зробив для нас у Христі Ісусі - це т. зв. вертикальний вимір. Відтак три наступні глави (Еф 4-6) говорять, що ми, як учні Ісуса та члени Його Церкви, в результаті отриманих великих благодатей і дарів, повинні робити один для одного - це т. зв. горизонтальний вимір.

         

Коментар на читання Еф 5:9-19 в 26-ту неділю після П'ятидесятниці.

Послання до Ефесян називають вершиною богослов'я Нового Завіту. Завдяки опису грандіозного Божого задуму відносно цілого людства - це один з найбільш піднесених творів серед усієї епістолярної спадщини Св. Павла. В цьому невеличкому посланні великий апостол говорить про одвічний задум Бога, який заснував вселенську Церкву Ісуса Христа. Хоча члени Церкви належать до різних середовищ та різних національностей, однак всі вони зібрані в єдине ціле (всі 9 випадків вживання терміну "εκκλησια" є в однині та означають Вселенську Церкву), яке автор описує як Божий Храм (2:20-22), Христове Тіло (1:22-23) та Христову наречену (5:23-32).

          Структуру цього послання можна дуже легко запам'ятати: три перші глави (Еф 1-3) говорять про те, що Бог зробив для нас у Христі Ісусі - це т. зв. вертикальний вимір. Відтак три наступні глави (Еф 4-6) говорять, що ми як учні Ісуса та члени Його Церкви в результаті отриманих великих благодатей і дарів повинні робити один для одного - це т. зв. горизонтальний вимір. 

          Кілька віршів першої частини (Еф 1-3) дозволяють побачити унікальність Божих задумів та діянь: "Він дав нам пізнати тайну своєї волі, той задум доброзичливий і ухвалений у ньому (Христі), 10. щоб, коли настане повнота часів, здійснити його - об'єднати все у Христі: небесне й земне (1:9-10). "Бо ви спасенні благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий. 9. Воно не від діл, щоб ніхто не міг хвалитися. 10. Бо ми його створіння, створені у Христі Ісусі для добрих діл, які Бог уже наперед був приготував, щоб ми їх чинили" (2:8-10).

          В другій частині (Еф 4-6) на самому початку Павло закликає: "Отож, благаю вас я, Господній в'язень, поводитися достойно покликання, яким вас візвано, 2. в повноті покори й лагідности, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові, 3. стараючися зберігати єдність духа зв'язком миру" (4:1-3). Рівно ж в другій частині, важливо відзначити наголос на єдності - в цьому посланні великий апостол перелічує сім проявів єдності  в християнському житті: "Одне бо тіло, один дух, а й в одній надії вашого покликання, яким ви були візвані. 5. Один Господь, одна віра, одне хрищення.  6. Один Бог і Отець усіх, що над усіма й через усіх і в усіх" (4:4-6).

          Текст Еф 5:9-19 знаходиться в другій частині послання (Еф 4-6), та є частиною повчання про нове життя у любові, яке міститься в Еф 5:1-20. Вірші 5:1-2 містять заохочення до жертовної любові та відіграють перехідну роль між попереднім текстом та конкретними вказівками відносно святого життя в Еф 5:3-20. Тому, для того, щоб краще зрозуміти навчання присутнє в Еф 5:9-19, нижче ми розглянемо його в контексті значення цілого уривку Еф 5:3-20

24 – та неділя після П'ятидесятниці. Ісус – Господь над хворобами і смертю (Лк 8, 40 – 56).

По повороті Ісус був прийнятий народом, бо всі його чекали. 41. Аж ось прийшов чоловік, Яір на ім'я, який був головою синагоги. Припавши до ніг Ісуса, він почав його просити зайти до нього в хату, 42. бо була в нього дочка одиначка, яких дванадцять років, і вона вмирала. І як він ішов туди, люди тиснулися до нього. 43. Аж тут жінка якась, що була хвора дванадцять років на кровотечу й витратила на лікарів увесь свій прожиток, і ніхто з них не міг її оздоровити, 44. підійшовши ззаду, доторкнулась краю його одежі й умить стала здоровою - спинилась її кровотеча. 45. Ісус спитав: «Хто доторкнувся мене?» А що всі відпекувались, Петро мовив: «Наставниче, то люди коло тебе юрмляться і тиснуться.» 46. Ісус же сказав: «Хтось доторкнувся до мене, бо я чув, як сила вийшла з мене.» 47. Побачивши жінка, що не втаїлася, тремтячи підійшла й упавши йому до ніг, призналася перед усіма людьми, чому до нього доторкнулась і як негайно одужала. 48. Сказав їй Ісус: «Дочко, віра твоя спасла тебе, йди в мирі!» 49. Він говорив ще, як приходить хтось від голови синагоги і каже: «Твоя дочка померла, не турбуй більш Учителя.» 50. Ісус почувши це, озвався до нього: «Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться.» 51. Прийшовши до хати, він не пустив нікого з собою всередину, крім Петра, Йоана та Якова з батьком та матір'ю дитини. 52. Всі плакали за нею і голосили. Він же мовив: «Не плачте, вона не вмерла, вона тільки спить.» 53. І ті сміялися з нього, бо знали, що вмерла. 54. А він узяв її за руку й голосно промовив: «Дівчино, пробудися!» 55. І дух її повернувсь до неї, і вона миттю встала. Тоді він звелів дати їй їсти. 56. Батьки ж її були здивовані вельми, та він наказав їм нікому не говорити, що сталося. 

          Цей допис для кожного з нас (а головно для тих хто захищаючи свою гідність  вийшов на майдан, а сьогодні боронить кордони нашої країни від кремлівської чуми) є ще одним закликом Доброї новини: "Не біймося! Не опускаймо рук! Не розчаровуймося! Довірмо усе Ісусові! Молімося і тримаймося разом! Усе, що не можливе у людей – можливе в Бога!" Померле дванадцятирічне дівча та жінка,  яка дванадцять років хвора на кровотечу... Два випадки, які в людському розумінні не мали жодних шансів, – не були такими для Ісуса...

       Два переплетені чуда, – зцілення кровоточивої жінки після дванадцятирічної недуги та воскресіння дванадцятилітньої дочки начальника синагоги, – представляють наступний рівень розвитку теми про надзвичайну силу Ісуса. Попередньо Лука вже засвідчив про владу Ісуса над природою (втихомирення бурі на морі: Лк 8,22–25) та демонами (зцілення Гергесинського біснуватого: Лк 8,26–39). Тепер ми бачимо демонстрацію влади над хворобами та смертю (Лк 8,40–56). У двох історіях з чотирьох, Ісус названий Наставником (επιστατα/epistata Лк 8,24;45); у трьох Він виявляє свою силу через слово-наказ (Лк 8,24;29;54). Таким чином у двох частинах восьмої глави Лука розвиває дві дуже близькі теми: слухання і виконування слова Ісуса (притча про сіяча 8,1–21) та сили, яка виявляється через Його слово (8,22–56).

       

Двадцять третя неділя після П'ятидесятниці - коментар на читання Еф 2,1-10

1.Контекст та особливості послання до Ефесян.

 "Вік Церкви" розпочався в день П'ятидесятниці (Дії 2). Народившись в Єрусалимі, Церква завдяки служінню апостолів і перших віруючих поширилася по всьому світу. Часом полум'я Євангелія роздувалося гоніннями і охоплювало інші міста та країни. Підчас трьох своїх відважних місіонерських подорожей, Павло та його супутники заснували громади в дуже багатьох язичницьких містах. Серед цих церков однією з найвідоміших була Ефеська. Вона була заснована в 53 р н.е., коли Павло повертався через Ефес до Єрусалиму. Наступного року, підчас третьої місіонерської подорожі, він повернувся сюди і залишався на три роки, проповідуючи і навчаючи з великим успіхом (Дії 19:1-20). Пізніше він зустрівся з Ефеськими пресвітерами й направив на служіння  до них Тимотея (1 Тим 1:3). Ще через кілька років Павла відправили до Риму як ув'язненого. Там його відвідували посланці різних церков, серед яких був і Тихик з Ефесу. Саме там Павло написав цей лист ефеській церкві й відправив з ним. Метою послання до Ефесян є підбадьорити віруючих  та вселити в них упевненість. Павло описує внутрішню суть Церкви та її зовнішні якості, а також закликає віруючих жити з усвідомленням того, що вони представляють живе тіло Христа на землі.

          Послання до Ефесян називають вершиною богослов'я Нового Завіту. Завдяки описові грандіозного Божого задуму відносно цілого людства, - це один з найбільш піднесених творів серед усієї епістолярної спадщини Св. Павла. В цьому невеличкому листі, великий апостол говорить про одвічний задум Бога, Який заснував вселенську Церкву Ісуса Христа. Хоча члени Церкви належать до різних середовищ та різних національностей, однак всі вони зібрані в єдине ціле (всі 9 випадків вживання терміну "εκκλησια" є в однині та означають Вселенську Церкву), яке автор описує як Божий Храм (2:20-22), Христове Тіло (1:22-23) та Христову наречену (5:23-32).

          Структуру цього послання можна дуже легко запам'ятати: три перші глави (Еф 1-3) говорять про те, що Бог зробив для нас у Христі Ісусі - це т. зв. вертикальний вимір. Відтак три наступні глави (Еф 4-6) говорять, що ми як учні Ісуса та члени Його Церкви в результаті отриманих великих благодатей і дарів повинні робити один для одного - це т. зв. горизонтальний вимір. 

    

Двадцять друга неділя після П'ятидесятниці (Лк 16, 19 – 31) – притча про багача та Лазаря.

1.Контекст та вступні зауваження.

Читаючи Євангеліє від Луки можна зауважити, що воно містить в собі як мінімум cім тематичних частин: пролог (1,1 – 4), т.зв. Євангеліє дитинства (1, 5 – 2, 52), підготовка діяльності Ісуса (3,1 – 4, 13), діяльність Ісуса в Галілеї (4, 14 – 9, 50), роздуми з подорожі до Єрусалиму (9, 51 – 19, 27), діяльність Ісуса в Єрусалимі (19, 28 – 21, 38), Страсті та Воскресіння (22 – 24).[i] Кожна з цих вищеназваних частин у свою чергу ділиться на ще менші підсекції, за допомогою котрих автор різносторонньо представляє нашій увазі Добру Новину про те, що Бог зробив для нас у Ісусі Христі.

         Притча про багача та Лазаря (Лк 16, 19 – 31) знаходиться в тій частині Євангелія, котра розповідає про роздуми Ісуса під час подорожі до Єрусалиму: 9, 51 – 19, 27 (протягом наступних глав,  Лука 17 разів згадує про те, що Ісус є «в дорозі»: це надає розповіді більш динамічного характеру[ii]). В рамки цієї подорожі Лука вставляє найбільшу порцію свого розповідного матеріалу: Ісус постійно говорить, і тому, за словами L. T. Johnson,  відбувається формація народу.[iii]  В часі подорожі Він  є  оточений трьома групами людей: аморфні юрби, його опоненти (перед усім  фарисеї), та його учні (слово «учень» вживається 22 рази з 9 – 19 глави, в порівнянні до 16 разів у всіх інших євангелістів разом узятих).[iv] Ця частина Євангелія, після згадки про відкинення Ісуса самарянами (9, 51 – 56), починається  описом вимог, які стоять перед учнями Ісуса (9, 57 – 10, 24) та в котрих він наголошує в  9, 62, що «ніхто, що поклав руку на плуг і озирається назад, не здатний до Царства Божого». Завершенням роздумів висловлених  по дорозі до Єрусалиму служить притча про міни (19, 11 – 27), в котрій Господь  в 26 вірші наголошує, що «кожному, хто має, дасться, а в того, хто не має, відберуть і те, що має».

Коментар на читання з послання Св. Павла до Галатів (2, 15-21) в двадцять першу неділю після П'ятидесятниці

1. Текст.

Для кращого розуміння значення уривку, котрий читається на Літургії в цю неділю (2, 16–20), нижче подаю його з двома додатковими віршами (2, 15–21), котрі разом з усім текстом творять тематичну єдність й відтак відображають цілісність думки Павла.

15. Ми – уроджені юдеї, не з отих грішників поган; 16. а довідавшися, що людина оправдується не ділами закону, а через віру в Ісуса Христа, ми й увірували в Христа Ісуса, щоб оправдатися нам вірою в Христа, а не ділами закону; бо ніхто не оправдається ділами закону. 17. Коли ж, шукаючи оправдання у Христі, виявилося, що й ми самі грішники, – то невже Христос – служитель гріха? Жадним робом! 18. Бо коли я знову відбудовую те, що зруйнував був, то я себе самого оголошую переступником. 19. Я бо через закон для закону вмер, щоб для Бога жити: я – розп'ятий з Христом. 20. Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене. 21. Я не відкидаю Божої благодаті: бо коли законом оправдання, то тоді Христос умер даремно.

2. Контекст Гал 2, 15–21 та основні богословські акценти уривку.

            Щоб правильно зрозуміти будь-який текст Писання, насамперед потрібно брати до уваги обставини написання та мету автора, а відтак і сам контекст уривку. Детальніше ці питання стосовно послання до Галатів є представлені в коментарі на читання попередньої неділі (котрий є на цьому ресурсі).

            Тут хіба відзначу, що приводом до написання листа стали тривожні звістки, котрі отримав Павло: галати почали відпадати від благовісті про достатність віри в Ісуса Христа й схилялися до позиції деяких «юдействуючих» агітаторів з Єрусалиму: «Щоб догодити Богові мало вірити в Ісуса Христа, – потрібно ще й дотримуватися Закону Мойсея; перш ніж одержати право називатися християнином, поганин повинен обрізатися, дотримуватися суботи й інших юдейських свят, споживати тільки кошерну їжу й дотримуватися всіх обрядових заповідей Старого Завіту. Павло всього цього вам не сказав, бо не походить з числа 12-ти апостолів і трохи послабив вимоги та перекрутив вчення Ісуса».

            У відповідь, в перших двох главах послання, Павло розповідає про своє навернення і покликання на апостола самим Христом та досить гостро критикуючи своїх опонентів, доводить, що правильні відносини між людиною й Богом установлює віра, а не Закон Мойсея. Саме питанню оправдання вірою, Павло присвячує увагу й в двох наступних главах  (3–4 глави). А, щоб хтось не подумав, що йдеться тільки про якісь, слова, почуття чи теоретичні питання, Павло в 5–6 главах перестерігає, що християнську свободу не можна використовувати для задоволення плотських похотей. Християнське життя не допускає байдужості до моральних питань, оскільки це є життя під проводом Св. Духа.

           

Коментар на читання з послання Св. Павла до Галатів (1,11-19) в двадцяту неділю після П'ятидесятниці.

1.Текст.

Для кращого розуміння аргументації Павла, слід прочитати уривок Гал 1,11–19 аж до 24-го вірша включно, оскільки саме там закінчується думка Павла.

11. Звістую вам, брати, що Євангелія, яку я вам проповідував, не є за людською мірою; 12. бож я її не прийняв, ані навчився від людини, лише – через об'явлення Ісуса Христа. 13. Ви чули про мою поведінку колись у юдействі, про те, як я несамовито гонив Божу Церкву та руйнував її. 14. Я перевищував у юдействі багатьох ровесників з мого роду, бувши запеклим прихильником передань моїх предків. 15. Та коли той, хто вибрав мене вже від утроби матері моєї і покликав своєю благодаттю, 16. зволив об'явити в мені Сина свого, щоб я проповідував його між поганами, то я негайно, ні з ким не радившись, 17. ані не подавшися в Єрусалим до тих, що були апостолами передо мною, пішов в Арабію, а потім знову повернувся в Дамаск. 18. По трьох роках по тому пішов я у Єрусалим відвідати Кифу і перебув у нього п'ятнадцять день. 19. А іншого з апостолів я не бачив, крім Якова, брата Господнього. 20. Те, що пишу вам, то ось перед Богом, що не обманюю. 21. Потім пішов у сторони сирійські та кілікійські; 22. на обличчя ж мене не знали Церкви Юдеї, що у Христі. 23. Вони лиш чули, що той, хто колись гонив нас, тепер проповідує ту віру, яку колись руйнував, 24. і прославляли заради мене Бога.

2. Особливості послання до Галатів.[i]

Адресати

            Галатія розташована в Малій Азії (Анатолія, сучасна Туреччина). В III ст. до Хр. цю територію  заселили галли. В 25 р. після своєї смерті Амінтас, останній цар Галатії,  заповів своє царство Римській імперії. Римляни перетворили її в провінцію, додавши й інші регіони до півдня країни (Пісідію, Ісаврію, Фригію й частину Лікаонії). Поняття «Галатія» може використовуватися у двох значеннях: етнічному й політичному. Звідси виникає неясність: кому було адресовано Павлове послання? Стосовно цього є дві теорії, у кожної з яких у науковому світі є гарячі прихильники.

1) «Північно-галатійська»: адресати – нащадки галлів у пн. ч. провінції. Якщо вона вірна, то неясно, коли саме Павло здійснював місії на цій території.

2) «Південногалатійська»: адресати – жителі пд. ч. провінції. Павло здійснював місії на цій території під час першої місійної подорожі разом з Варнавою (Дії 13–14). Мінус цієї теорії полягає в тому, що немає свідчень, що жителі цих територій, які перебували за межами етнічної Галатії, також іменувалися «галатами».

Причина написання

            Приводом до написання листа стали тривожні звістки, котрі отримав Павло: галати почали відпадати від благовісті про достатність віри в Ісуса Христа й схилялися до позиції деяких «юдействуючих» агітаторів: «Щоб догодити Богові мало вірити в Ісуса Христа, – потрібно ще й дотримуватися Закону Мойсея; перш ніж одержати право називатися християнином, поганин повинен обрізатися, дотримуватися суботи й інших юдейських свят, споживати тільки кошерну їжу й дотримуватися всіх обрядових заповідей Старого Завіту».

            Позиція Павла була інакшою: спасіння тільки вірою. Юдействуючі говорили про спасіння вірою й ділами, під котрими розуміли не етичні вчинки, але головно дотримуванням різних приписів Закону Мойсея. Однак зі свого гіркого досвіду Павло знав: спасіння є вільним даром Бога віруючим в Христа, а не щось таке, що можна заробити шляхом дотримання правил. Криза була настільки серйозна, що Павло дуже незвичайно починає лист: він не дякує Богові на поч. листа й не хвалить адресатів (саме так найчастіше він починав усі свої листи), але відразу переходить до енергійного захисту свого апостольського авторитету й правильності свого навчання (1,1–2,21); центральну частину послання займає доктрина про оправдання тільки вірою (3,1–4,31); щоб хтось не подумав, що така позиція допускає байдужість до моральних питань, Павло завершує лист  практичними висновками (5,1–6,18).

Дев'ятнадцята неділя після П'ятидесятниці (Лк 6, 27-36) - як бути справжнім християнином.

А вам, що слухаєте, кажу: Любіть ворогів ваших, добро чиніте тим, які вас ненавидять, 28. благословляйте тих, які вас проклинають, моліться за тих, що вас зневажають. 29. Тому, хто б'є тебе в одну щоку, підстав і другу; хто ж бере в тебе свиту, не борони й одежі. 30. Дай кожному, хто тебе просить; хто бере щось твоє, не допоминайся. 31. І як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само. 32. Коли ви любите тих, що вас люблять, яка вам заслуга? Таж бо й грішники люблять тих, що їх люблять. 33. І коли чините добро тим, що вам чинять, яка вам заслуга? Та й грішники те саме чинять. 34. І коли ви позичаєте тим, від кого маєте надію назад узяти, яка вам заслуга? Адже і грішники грішникам позичають, щоб відібрати від них рівне. 35. Ви ж любіть ворогів ваших, добро чиніте їм, і позичайте, не чекаючи назад нічого, а велика буде ваша нагорода, й будете Всевишнього синами, бо він благий для злих і невдячних. 36. Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний.

Уривок  Лк 6, 27 – 36 (для кращого розуміння, текст Євангелія цієї неділі – Лк 6, 31–36 слід читати в трохи ширшому контексті)  є частиною Проповіді  Ісуса на рівнині, яка відображена в Євангелії від Луки  в 6, 17 – 49 (вона є паралельна до Нагірної проповіді в Матея 5 – 7). Сам уривок  має дуже цікаву структуру.  Два перші та передостанній вірші, служать своєрідним смисловим обрамленням для навчання Ісуса, яке Лука представляє в цьому уривку (в екзкгетиці такий мовний прийом називається inclusio - завдяки повторенню першого вірша в кінці уривку, підсилюється увага до важливості цих слів). В Лк 6, 27 – 28 читаємо: «А вам, що слухаєте, кажу: Любіть ворогів ваших, добро чиніте тим, які вас ненавидять, 28. благословляйте тих, які вас проклинають, моліться за тих, що вас зневажають». Далі, в дуже структурований спосіб, Ісус роз’яснює сказане в цих двох віршах і знову в трохи зміненій формі повторює те, що було  висловлене на самому початку: «Ви ж любіть ворогів ваших, добро чиніте їм, і позичайте, не чекаючи назад нічого, а велика буде ваша нагорода, й будете Всевишнього синами, бо він благий для злих і невдячних» (Лк 6, 35). Останній вірш служить підсумком цілого уривку: «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний». 

Вісімнадцята неділя після П'ятидесятниці (Лк 5, 1-11) - покликання апостолів.

Одного разу, коли народ юрмився коло нього, щоб почути слово Боже, і він стояв біля Генезаретського озера, 2. побачив два човни, що стояли край озера; рибалки вийшли з них і полоскали сіті. 3. Він увійшов в один з човнів, що належав Симонові, і попросив його відплисти трохи від землі, а сам, сівши, з човна почав народ учити. 4. Коли він перестав говорити, сказав до Симона: «Відчали на глибінь та й закиньте ваші сіті на ловитву.» 5. Озвався Симон і каже: «Наставнику, всю ніч трудились ми й нічого не піймали, але на твоє слово закину сіті.» 6. Так вони й зробили, і піймали велику силу риби, і їхні сіті почали рватися. 7. Тоді вони кивнули до своїх товаришів, що були в другім човні, щоб ті прийшли й допомогли їм. Прийшли вони й наповнили обидва човни, аж почали потопати. 8. Побачивши це Симон Петро, припав до колін Ісуса й каже: «Іди від мене, Господи, бо я грішна людина.» 9. Жах бо великий огорнув його й усіх, що були з ним, із-за риб, що їх піймали; 10. також і Якова та Йоана, синів Заведея, які були спільниками Симона. Ісус же промовив до Симона: «Не бійся! Віднині людей будеш ловити.» 11. І витягши човна на берег, кинули все й пішли слідом за ним.

 Євангеліє цієї неділі розповідає про те, як Ісус кличе учнів. Спосіб, а властиво й сам вибір, з точки зору сучасного менеджменту є дуже незвичайні та здавалося б (м’яко кажучи) доволі не продумані:  замість вибрати Собі послідовників серед людей, які мають бодай якийсь мінімум придатний для пізнішої місії (напр. равіни або їх учні, які знають Тору і т. д.), – Ісус вибирає звичайних сільських роботяг, з допомогою котрих хоче реалізувати надзвичайно амбітний та грандіозний за своїм задумом план – прийти до кожної  людини на Землі та запросити й водночас переконати її, добровільно стати спадкоємцем у Його Божому Царстві.

Своїм вибором,  Господь пригадує нам слова сказані колись через Ісаю: «Думки бо мої - не ваші думки, і дороги ваші – не мої дороги, –  слово Господнє. 9. Бо так, як небо вище від землі, так мої дороги вищі від доріг ваших і думки мої вищі від думок ваших» (Іс 55, 8 – 10). Ми, будучи звичайними людьми, природно дивимося на наше життя через призму наших можливостей, уявлень, а інколи, на жаль, – і стереотипів. Бог же ж, в Якого віримо – Святий (KADOSH) – в єврейській мові дослівно означає – ІНАКШИЙ.  Він Є ТОЙ ХТО Є (пор. Вих 3, 14), – не міняється як людина в залежності від обставин, – але завжди вірний, справедливий та многомилостивий (пор. Вих 34, 6; Втор 32, 4), полюбив кожного з нас вічною Любов’ю (пор. Єр 31, 3), та записав нас у Себе на долонях (пор. Іс 49, 16), не дивиться на обличчя, – як це часто роблять люди, – але на серце (пор. 1 Сам 16, 7), та Свою любов до нас показує тим, що Його Єдинородний Син Ісус Христос помер за нас тоді коли ми були грішниками (пор. Рм 5, 8).

Коментар на читання апостола (Флп 2:5–11) в свято Різдва Богородиці.

1. Текст Флп 2:5–11

5. Плекайте ті самі думки в собі, які були й у Христі Ісусі. 6. Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, 7. а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, 8. він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж - хресної. 9. Тому і Бог його вивищив і дав йому ім'я, що понад усяке ім'я, 10. щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею, 11. і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця.

2. Особливості послання до Филип'ян.

          Послання до Филип'ян – один із найсердечніших листів Павла, які нам відомі. Відповідно до згадки в Дії 16:11–15 – Филипи, –  перша громада, яку Павло заснував на території Європи. В усі наступні роки відносини Павла з филип’янами  були надзвичайно близькими й теплими: вони неодноразово посилали йому гроші й допомогу, коли він був у Солуні (4:16).

          Коли Павло опинився у в’язниці в Римі, вони  відрядили до нього посланця на ім’я Епафродит, що відвіз йому трохи необхідних речей (4:18). Через деякий час Епафродит побажав повернутися у Филипи (2:25–29), і Павло скористався з нагоди послати з ним листа.        Хоча апостол перебуває у в'язниці й чекає судового розгляду (2:2; 3:8–14; 4:11–13), його послання буквально дихає радістю та миром. У цьому листі Павло говорить про свою любов до филип'ян, дякує їм за подарунки, повідомляє новини, закликає зберігати єдність / спільність  духа (1:27; 2:1: κοινωνια πνευματοσ) та підбадьорює.

          Звідки апостол черпає стільки енергії та відваги? Два вірші дуже чітко показують, глибокий зв'язок Павла з Ісусом. На самому початку листа він пише: "Для мене бо життя – Христос, а смерть – прибуток"(1:21). В останній главі великий апостол свідчить: "Умію бути в упокоренні, умію бути і в достатку: в усьому й в усіх обставинах я звик і насичуватися, і голодувати, жити в достатках і терпіти злидні. 13. Я можу все в тому, хто укріплює мене (4:12 – 13).

Коментар до читання 1 Тим 2:1-7 на Початок церковного року.

1. Текст 1 Тим 2:1-7

1. Передусім, отже, благаю, щоб відбувалися прохання, молитви, благання, подяки за всіх людей, 2. за царів і за всіх тих, що стоять при владі, щоб нам тихо та спокійно вести життя з усією побожністю та пристойністю. 3. Це добре й приємне в очах нашого Спаса Бога, 4. який хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди. 5. Один бо Бог, один також і посередник між Богом та людьми - чоловік Христос Ісус, 6. що дав себе самого як викуп за всіх: свідоцтво свого часу, 7. на що я був поставлений проповідником та апостолом, - правду кажу, не обманюю, - учителем поган у вірі й правді.

2. Головні особливості Пастирських листів.[i]

          Головною метою листів Павла до Тимотея та Тита (т. зв. Пастирські листи) було:

- застерегти від неортодоксального вчення; 

- дати вказівки, як керувати місцевими церквами.

          Павло обрав Тимотея на місійне служіння в Лістрі, і той зайняв місце Йоана Марка під час другої місійної подорожі (Дії 16:1-3). З того часу Павло й Тимотей були тісно пов'язані. Судячи із внутрішніх вказівок у посланнях, Павло залишив Тимотея керувати церквою в Ефесі (1 Тим 1:3), - пост важкий і відповідальний, особливо для людини відносно молодої (1 Тим 4:12).  

         

Одинадцята неділя після П'ятидесятниці (1 Кор 9:2–12; Мт 18:23–35).

Читання Апостола (1 Кор 9:2–12)

2. Коли іншим я не апостол, то бодай вам, бо ви, у Господі, є достовірним доказом мого апостольства. 3. Ось моя оборона перед тими, що мене судять. 4. Хіба ми не маємо права їсти й пити? 5. Хіба ми не маємо права водити (з собою) сестру-жінку, як інші апостоли, брати Господні, і Кифа? 6. Чи може один я і Варнава не маємо права не працювати? 7. Хто колись власним коштом ходив у похід? Хто садить виноградник, і не їсть із нього плоду? Хто пасе стадо, і не живиться молоком від стада? 8. Хіба я говорю тільки як людина? Хіба й закон не каже цього? 9. Таж у законі Мойсея написано: «Не зав'язуй рота волові, як молотить.» Чи Бог турбується про волів? 10. Чи, може, ради нас говорить? Бож ради нас написано, що, хто оре, мусить орати в надії, і хто молотить, - молотить теж у надії, що матиме щось із того. 11. Коли ж ми сіяли у вас духовне, то чи велика річ, коли пожнем ваше тілесне? 12. І коли інші мають це право над вами, чому радше не ми? Однак, ми не користуємося цим правом, а ввесь час терпимо, щоб не робити ніякої перешкоди Євангелії Христовій.