Блог "СЛОВО БОЖЕ" перенесений на нову вебсторінку "ЖИТИ СЛОВОМ"

                                             Слава Ісусу Христу!

Дорогі в Христі,

Від тепер блог «Слово Боже» перенесений на мою нову вебсторінку «ЖИТИ СЛОВОМ», котру можна відвідувати за наступним посиланням: https://zhyty-slovom.com/

Тут зібрані різні проекти в котрих я брав участь. Їх можна дивитися та читати. Сподіваюся, що цій сторінці зможу присвячувати трохи більше часу ніж дотепер:)

Головною особливістю вебсторінки «ЖИТИ СЛОВОМ» є щоденні молитовні роздуми над читанням Євангелія дня (Lectio Divina) починаючи від 13 вересня 2019. Кожного дня о 18:00, з'являтиметься коротке розважання на Євангельський уривок наступного дня.

Щиро запрошую підписуватися на цей новий веб ресурс, а також будь ласка поширюйте його серед усіх, хто хотів би щоденно роздумувати над Божим Словом.

Для побажань та зауважень на вебсторінці є зворотній зв'язок:)

Щиро Ваш у Христі,

о. Юрій

Дванадцята неділя після П'ятидесятниці. Ісус і багатий юнак (Мт 19:16-26).

Аж ось один приступив до нього й каже: «Учителю! Що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?» 17. Ісус сказав до нього: «Чому мене питаєшся про те, що добре? Добрий є один тільки (Бог). Як хочеш увійти в життя, додержуй заповідей.» 18. «Яких?» - питає його. А Ісус до нього: «Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй криво, 19. поважай батька-матір і люби ближнього твого, як себе самого.» 20. Каже юнак до нього: «Все це я зберіг ізмалку. Чого мені ще бракує?» 21. «Якщо хочеш бути досконалим», - сказав Ісус до нього, - «піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною.» 22. Почувши це слово, юнак відійшов смутний, мав бо велике майно. 23. Тоді Ісус сказав до своїх учнів: «Істинно кажу вам: Трудно багатому ввійти в Небесне Царство. 24. Іще кажу вам: Легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатому ввійти в Боже Царство.» 25. Почувши це, учні здивувалися вельми і сказали: «Хто ж тоді може бути спасенний?» 26. Ісус глянув на них пильно й мовив: «У людей це неможливо, Богові - все можливо.»

Сьогодні запрошую разом перейтися текстом недільного читання Євангелія від Матея[i].

Звертання до Ісуса «Учителю» випереджає слова Ісуса про самого себе «Один бо у вас учитель» (23:8).

В книзі Левіт є слова «Тож пильнуйте мої закони і мої ухвали; а тому, хто їх виконує, дають життя. Я – Господь!» (18:5) – тут йшлося про процвітаюче теперішнє (земне) життя. В цьому ж уривку, чоловік запитує Ісуса про вічне життя.  

У своїй відповіді Ісус переключає увагу цього, на перший погляд, ревного чоловіка, з «добрих речей» на  «добру особу» – Бога. В наступній главі притча про виноградик розповідає про Бога, як про доброго Господаря (Мт 20:1–16), а у висловлюваннях у попередній главах Ісус вказує на себе самого, як на «Господаря» (10:25; 13:27). Відтак слова Ісуса «Чому мене питаєшся про те, що добре? Добрий є один тільки (Бог)» (в. 17) запрошують цього чоловіка розпізнати в Ісусі когось більшого ніж просто «учителя» – єдиного кого можна питати про «добре» для вічного життя та Того, котрий може давати накази на зразок «Додержуй заповідей» (в. 17).

Теперішній час ужитий у розповіді та відсутність сполучників між відповіддю Ісуса та черговим запитанням цього молодого чоловіка (юнака – в. 22), вказує на його запал та прагнення як найшвидше дізнатися, які заповіді слід виконувати. Ісус перераховує заповіді з другої частини Декалогу,  які окреслюють між людські стосунки (Вих 20:12–16; Втор 5:16–20) додаючи з поза Декалогу заповідь любові ближнього (Лев 19:18). Серед перелічених заповідей, Ісус не згадує заповіді про пожадання (9 і 10), котрі окреслюють внутрішні бажання людини: можливо Ісус пропускає ці заповіді тому, що частково хоче залишити відкритими двері для особи, яка сказала «Все це я зберіг змалку», частково тому, що здобуття багатств інколи приходить ціною втрати міжособистісних стосунків, частково тому, що планує пізніше сказати своєму співрозмовникові: «Піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною.» (в.21).

З тим самим запалом (Матей знову не вживає сполучників) юнак стверджує і зразу ж запитує: «Все це я зберіг змалку. Чого мені ще бракує?» (в.20). Запитання «Чого мені ще бракує?» акцентує для Матея та його аудиторії брак більшої праведності, яка потрібна, щоб увійти в Царство Небесне: «Кажу бо вам, що коли ви своєю праведністю не перевищите книжників та фарасеїв, не ввійдете в Царство Небесне.» (Мт 5:20).

На цей раз досить раптово відповідає Ісус: «Якщо хочеш бути досконалим», – сказав Ісус до нього, – «піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною.» (в. 21). Заклик «бути досконалим» відлунює до слів Ісуса в Нагірній проповіді: «Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий» (Мт 5:48). В контексті Нагірної проповіді цей заклик стосується любові. Іншою конотацією досконалості в Євангелії є зрілість (супровідна обставина досконалості).

Інакше кажучи, брак досконалості, – зрілості, – означає відсутність учнівства, – простого і справжнього учнівства. Матей ніколи не розділяє справжнє учнівство на якісь рівні. Євангеліє також ніколи не представляє досконалість (коли йдеться про людей) як абсолютну безгрішність, але завжди має на увазі помітну відданість певному способу життя та поведінки.

Фігура мови «скарб на небі»  означає просто «вічне життя».

«Почувши це слово, юнак відійшов смутний, мав бо велике майно» (в. 22). «Слово» – відлунює до зерна в притчі про Сіяча (13:19–23; пор. також 7:24,26,28; 15:12; 19:1,11). Нажаль це слово впало не на добрий ґрунт. Фраза «відійшов смутний» (в. 22) творить контраст зі закликом Ісуса «Іди за мною» (в. 21). Слова «мав бо велике майно» (в. 22) ілюструють сказане Ісусом в Нагірній проповіді «Бо де твій скарб, там буде і твоє серце.» (6:21 пор. також 6:24; 19:23–24). Відхід молодого чоловіка від Ісуса творить ще один смисловий контраст з розповіддю про дітей, котрі приходили до Ісуса (Мт 19:13–15), яку Євангеліє представляє відразу перед розповіддю про цього юнака.

Наступні слова Ісуса в Мт 19:23–26, а головно вислів «Істинно кажу вам» підкреслюють трудність для багатої людини увійти в Царство – вічне життя (Мт 19:16–17). Вказуючи на осіб, які прив’язані до багатств Ісус навіть вживає іронічну гіперболу, котра підкреслює драматичність ситуації: «Легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатому ввійти в Боже Царство» (в. 24).

Згідно навчання деяких книг Старого Завіту  (Втор 28:1–14; Йов 1:10; 42:10; Прип 10:22), багатство поєднане з  побожністю вказувало на Божу прихильність. Тепер апостоли дуже добре зрозуміли, що стара парадигма «багатство свідчить про Боже благословення» вже не працює, й тому поставили тривожне запитання: «Хто ж тоді може бути спасенний?» (в. 25). Цей вислів означає те саме, що «увійти в Царство чи вічне життя».

«Ісус глянув на них пильно й мовив: «У людей це неможливо, Богові – все можливо.» (в.26). Колись Господь запитав Авраама «Хіба для Господа є щось трудне?» (Бут 18:14). В цьому місці Ісус підкреслює, що божа сила робить те, що не можливе в людей. Бог може не тільки спасти багату особу, але й зробити усе, що Він тільки забажає. Дуже важливо розуміти, що тут Ісус не відповідає на запитання хто може спастися, але вказує апостолам на Того, Хто може спасти, тому, що Він є Всемогутній.

Підсумовуючи можна сказати, що в цьому Євангелії йдеться про прості й фундаментальні істини: важливі не тільки наші зовнішні вчинки, але і їх внутрішня мотивація; бути учнем Ісуса – означає намагатися жити любов’ю, й в такий спосіб просто ставати зрілою особою; важливо розуміти, що вічне життя це невимовний дар Бога для усіх без винятку людей; Бог є більшим ніж усі наші недомагання й єдиний може зробити те, що є неможливим для людей. Врешті Бог в якого ми віримо – це Бог неможливого, Бог великих і чудових несподіванок, який закликає нас до простоти серця, відданої довіри, а відтак і справжньої свободи, щоб бути здатними приймати Його незліченні дари. В цьому і полягає Добра Новина…

Яким з цих підсумків наважимося/ спробуємо поділитися з іншими в робочому ритмі наступного тижня?  

P.S. Інші мої думки на цей уривок Євангелія є на цьому блозі за наступним посиланням: http://slovobozhe.blogspot.com/2011/09/19-16-26.html

---

[i] Думки основані на Robert H. Gundry. Commentary on the New Testament. Verse-by Verse Explanations with a Literal Translation, Baker Publishing Group 2010. рр. 84-85

Одинадцята неділя після П'ятидесятниці. Обов'язок прощення, або основа стосунків у Церкві (Мт 18:23-35).

«Тому Царство Небесне схоже на царя, що хотів звести рахунки з слугами своїми. 24. Коли він розпочав зводити рахунки, приведено йому одного, що винен був десять тисяч талантів. 25. А що не мав той чим віддати, то пан і звелів його продати, а й жінку, дітей і все, що він мав, і віддати. 26. Тоді слуга, впавши йому в ноги, поклонився лицем до землі й каже: Потерпи мені, пане, все тобі поверну. 27. І змилосердився пан над тим слугою, відпустив його й подарував йому борг той. 28. Вийшовши той слуга, здибав одного з своїх співслуг, який винен був йому сто динаріїв, схопив його й заходився душити його, кажучи: Віддай, що винен. 29. Тож співслуга його впав йому в ноги й почав його просити: Потерпи мені, я тобі зверну. 30. Та той не хотів, а пішов і кинув його в темницю, аж поки не поверне борг. 31. Якже побачили товариші його, що сталося, засмутились вельми, пішли до свого пана й розповіли йому про все сподіяне. 32. Тоді його пан покликав його і сказав до нього: Слуго лукавий! Я простив тобі ввесь борг той, бо ти мене благав. 33. Чи не слід було й тобі змилосердитись над твоїм товаришем, як я був змилосердився над тобою? 34. І розгнівавшись його пан, передав його катам, аж поки йому не поверне всього боргу. 35 . Отак і мій Отець Небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого.»

 Весь матеріал свого Євангелія Матей ритмічно уклав  в такий спосіб, що блоки розповідного матеріалу, які представляють діяльність Ісуса, змінюються блоками проповідницького матеріалу (т.зв. діяльні та навчальні частини). Існує п'ять частин з великими промовами Ісуса:

1). Мт 5–7: т. зв Нагірна проповідь, яка є своєрідною Конституцією Божого Царства (що правда Матей як єврей, який пише до євреїв, щоб переконати їх, що Ісус це обіцяний пророками царствений Месія, замість вислову "Царство Боже", вживає типовий для його одноплемінників термін "Царство Небесне").

2). Мт 10: Місія Царства (Ісус посилає учнів на проповідь і навчає їх як вони мають поводитись та чого сподіватись). 

3). Мт 13: Притчі про Царство (Ісус пояснює учням, яка природа Небесного Царства – як воно не помітно починається, росте і т. д).

4). Мт 18: Навчання про Церкву (йдеться головно про стосунки, які повинні існувати між синами і дочками Царства).

5). Мт 23–25 Остання промова Ісуса (Мт 23 містить гостру промову Ісуса супроти лицемірства фарисеїв, а в Мт 24–25 знаходимо слова Ісуса про долю Єрусалиму, - йдеться головно про 70-ті роки першого століття, та про долю світу перед Його другим приходом – Парусією).

Читання Євангелія цієї неділі є частиною навчання Ісуса про Церкву. Важливо відзначити, що термін "Церква" тут не вживається жодного разу, але натомість говориться про Царство небесне, яке і мало б виявлятися у житті та природі Церкви. Іншими словами, оминаючи теоретичні формулювання, йдеться  про нові стосунки, які повинні характеризувати життя учнів Ісуса, – тобто членів Церкви. Ціла 18-та глава Матея поступово розгортає новизну та радикальність цих стосунків та крок за кроком впроваджує читача в цілком інший світ – світ Небесного Царства, світ в якому повинні жити члени Церкви.

За словами Христа, громадянами цього Царства можуть бути тільки ті люди, які своєю щирістю, невинністю та простотою є подібними до малих дітей (18:1–11). Сам небесний Отець завдяки Своїй незбагненній любові є подібний до них. Його воля полягає в тому, щоб усі його діти були щасливі, а якщо хтось не довіряє Його любові, та легковажно пуститься на манівці, Отець шукатиме свою дитину поки не знайде, а знайшовши її радіє і тішиться нею понад усе на світі (18:12–14). Отець хоче, щоб учні, яким Він делегує спеціальну владу вирішувати різні справи посеред Його дітей, використовували її з великою відповідальністю – себто з миром, терпеливістю, та  справедливістю (18:15–18). Діти Небесного Отця можуть бути впевненні та переконані – якщо вони разом будуть про щось Його просити – то Він дасть їм чого б вони не просили (18:19–20).

Матей пише, що після цього повчання до Ісуса «підійшов Петро й каже до Нього «Господи! Коли мій брат згрішить супроти мене, скільки разів маю йому простити? Чи маю до сімох разів прощати?». Ісус промовив до нього «Не кажу тобі До сімох разів, але – до сімдесяти раз по сім» (Мт 18:21–22). І далі для кращого пояснення Господь розповів притчу, в якій пояснив, яку природу повинні мати стосунки тих, які (говорячи мовою ап. Павла) хочуть стати спадкоємцями Божого Царства: кожен член нового Божого люду повинен глибоко усвідомлювати надзвичайне Боже прощення та милосердя (10 000 талантів = 60 мільйонів денних заробітків. Це сума, яка перевищувала дохід будь-якого царя в Палестині – Галилея та Перея разом за рік здавали в казну 200 талантів), яким він чи вона обдаровані, та бути готовим до вияву бодай подібного милосердя у вигляді прощення стосовно інших людей (100 денаріїв сума заробітку за 100 днів праці – смішна супроти суми прощеної Господом, але бодай під силу звичайної людини).

Через гріх ми стали ворогами та боржниками Господа. Проте, як пише ап. Павло: «Ви були мертві вашими провинами й гріхами, 2. в яких ви колись звичаєм цього світу жили, згідно з владою князя повітря, духа, що діє тепер у синах бунту. 3. Між тими і ми всі колись жили в наших похотях тілесних, виконуючи примхи тіла і природних нахилів, і були ми з природи дітьми гніву, як і інші. 4. Та Бог, багатий милосердям, з-за великої своєї любови, якою полюбив нас, 5. мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом – благодаттю ви спасені! – 6. І разом з ним воскресив нас, і разом посадовив на небі у Христі Ісусі; 7. щоб у наступних віках він міг показати надзвичайне багатство своєї благодаті у своїй доброті до нас у Христі Ісусі. 8. Бо ви спасені благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий» (Еф 2:1–8). Таким чином Матей розповідаючи цю притчу для своїх читачів ставить нас перед фактом незбагненного Божого милосердя та любові, – реальностей перед якими тьмяніють, стають мізерними та тупиковими, всякі наші порахунки та людська логіка (своїми силами ми просто не здатні повернути «усьго боргу» (Мт 18:34) ні людям ні Богові).

Чи ми вже «спромоглися зрозуміти з усіма святими, яка її ширина, довжина, висота і глибина, і спізнати оту любов Христову, що перевищує всяке уявлення, і таким чином сповнились усякою Божою повнотою» (пор. Еф 3:18–19), щоб вже не власними силами, але «любов’ю Христа Ісуса» (пор. Флп 1:8), яка  «влита в серця наші Святим Духом, що нам даний» (пор. Рм 5:5) ділитися нею з іншими, зокрема прощаючи кривди вчинені нам, і тим самим розриваючи ланцюг ненависті та зла, ставати оцим «новим творінням» (пор. Гал 6:15; 2 Кор 5:17), знаком присутності нового життя, яке дароване світові через смерть та воскресіння Христа ? 

Успення Пресвятої Богородиці (Лк 10:38–42; 11:27–28).

1.Текст Лк 10:38–42; 11:27–28.

Коли ж вони були в дорозі, він увійшов в одне село, і якась жінка, Марта на ім'я, прийняла його в хату. 39. Була ж у неї сестра що звалася Марія; ця, сівши в ногах Господа, слухала його слова. 40. Марта ж клопоталась усякою прислугою. Наблизившись, каже: «Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені допомогла.» 41. Озвався Господь до неї і промовив: «Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, 42. одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї.» 

11:27. Коли він говорив це, жінка якась, піднісши голос з-між народу, мовила до нього: «Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили.» 28. А він озвався: «Справді ж блаженні ті, що слухають Боже слово і його зберігають.»

2. Контекст.

            Підставою для святкування празника Успення Пресвятої Богородиці є традиція Церкви від апостольських часів, котра засвідчує, що коли Пречиста Діва Марія закінчила своє земне життя, її тіло й душу Ісус Христос забрав на небо. Свято має подвійний зміст: природній смуток поєднується з радісною упевненістю в тому, що після воскресіння Ісуса, смерть немає остаточної влади над людиною. Слов'янська назва : «Успення» — тобто «Сон» вказує на  пробудження і славу, котрі слідують після нього.

            В сам день празника, Церква розважаючи над значенням цієї події, читає два короткі уривки з Євангелія від Луки: розповідь про перебування Ісуса в домі Марти та Маріїї (10:38–42) – сестер Лазаря, якого Він воскресив (пор. Йо 11) та слова, які передають короткий діалог між Ісусом та жінкою з натовпу в часі Його дискусії з фарисеями (11:27–28). Обидва уривки об'єднані темами учнівства, й слухання та виконання Божого Слова.

            Текси, які творять читання Євангелія празника Успення (10:38–42 та 11:27–28) у своєму контексті наголошують, що справжні учні Ісуса, – це ті хто постійно має погляд звернений до Нього, щоб слухати та виконувати Його слово. Беручи до уваги життя Пречистої Діви Марії, – сповнене постійного погляду на Господа та Її відповідь віри на Його Слово, – життя сповнене надії та любові, – Церква називає Марію найкращою ученицею Господа та вчиться від неї слухати та відповідати на Його Слово, щоб подібно як і Вона бути храмом Св. Духа (пор. 1 Кор 3:16–17).

3. Короткий коментар до першого уривку[i] (Лк 10:38–42).

            В цій розповіді Ісус не тільки розширює традиційні рамки Божого народу, сповіщаючи, що Євангеліє дійде до людей, що знаходяться поза його межами. Він розмиває межі, які чітко розділяли обов'язки та права чоловіків і жінок усередині самого Ізраїлю. Суть конфлікту між Мартою і Марією не в тому, що Марта була перевантажена кухонних роботою. Безумовно, це було важливо, але не це виводило Марту з себе. Деякі горе-екзегети помилково вважають, що обидві сестри були романтично прив'язані до Ісуса, й Марта ревнувала, дивлячись, як Марія з обожнюванням сидить біля ніг Ісуса. Проте в Луки немає на це ні найменшого натяку! Ні, причина непорозуміння в тому, що Марія поводиться так, ніби вона була чоловіком. У тій культурі, як і в культурі багатьох сучасних народів, будинки ділилися на «простір» для чоловіків і «простір» для жінок, а чоловічі і жіночі ролі були строго розмежовані. Марія перетнула незриму, але дуже важливу межу всередині будинку й іншу, не менш важливу соціальну межу. Чоловіки, зазвичай, збиралися в окремій кімнаті; жінкам належали кухня та інші приміщення, приховані від сторонніх поглядів. Чоловіки і жінки могли перебувати разом тільки зовні, там, де бавилися діти, і в подружній спальні. Якщо жінка присіла в чоловічій компанії, її поведінка розглядалася, як щось скандальне. Лише безсоромна жінка могла себе так повести, й тому їй слід було негайно повернутися в одне з приміщень, призначених для жінок.

            Ця сцена також не про те, хто вищий, а хто нижчий за положенням, хоча, звичайно, досить часто її прив'язують саме до цього питання. Головне питання стосується того, наскільки справедливим є поділ людства на дві половини, відповідно до обов'язків та завдань, які існували в тодішній Палестині, а в багатьох країнах існують по сьогодні. У той час коли жив Ісус, сидіти біля ніг вчителя було виразно чоловічою роллю. «Сидіти біля чиїхось ніг» не означає, – як це може здатися в нашій культурі, – висловлювати обожнювання і собачу відданість, немов учитель, – якась рок-зірка або спортивний кумир. Коли Савло з Тарсу сидів «біля ніг Гамалиїла» (Дії 22:3), він зовсім не дивився на нього обожнюючим поглядом і не думав про те, який же ж це чудовий равин; він зосереджено слухав і запам'ятовував вчення свого наставника. Сидіти біля ніг якоїсь людини означало, просто кажучи, вчитися від неї. А біля ніг равина сидів лише той, хто сам хотів стати равином. Тут не мається на увазі навчання заради самого навчання. Марія просто спокійно зайняла своє місце майбутнього вчителя і проповідника Божого Царства. І в цьому Ісус її схвалює.

            Тут не має нічого спільного з феміністськими рухами на сучасному Заході. Оцінка Ісусом будь-якої людини заснована не на абстрактних егалітарних ідеалах, а на безмежній любові Бога, яка, подібна до великої річки, виходить з берегів і наводнює випалену посухою місцевість, зрошуючи соціальні верстви, які до цього моменту залишалися сухими і безплідними. Марія представляє всіх тих жінок, які, слухаючи промови Ісуса про Царство, відчувають, що Бог закликає їх як слід прислухатися, щоб потім самим звіщати те ж саме.

            Ми були б також неправі, якби, – як це часто роблять, – дивилися на Марту і Марію, тільки як на приклади «діяльного» і «споглядального» типів духовності. Звичайно, важливі як діяльність, так і споглядання. Без першого ми не могли б поїсти, без другого, не могли б поклонятися Богові. І, поза сумнівом, одні люди наділені здатністю знаходити середину, а інші покликані до чогось одного. Але ми не уникнемо виклику, що міститься в цьому фрагменті, якщо просто перетворимо його на ілюстрацію двох різних типів християнського життя. У першу чергу, в уривку йдеться про заклик Ісуса, який зміщує кордони та умовності між людьми. Його учнями та свідками покликані бути, як чоловіки так і жінки. Прямуючи до Єрусалиму, Ісус залишає позаду себе міста, села, будинки і окремих людей, які краєм ока побачили Царство і для, яких життя більше ніколи не буде таким, як раніше. Бог сподівається, що при читанні цієї історії те ж саме трапиться і з нами.

4. Короткий коментар до другого уривку[ii] (Лк 11:27 – 28).

            Щоб краще зрозуміти слова в Лк 11:27–28 слід поглянути на них в контексті уривку, в який їх помістив Лука, – 11:24–36. Йдучи дорогою до Єрусалиму Ісус постійно показує, що Бог Виходу – Живий і діє в даний момент. Тому шлях Ісуса на кожному кроці позначений знаменнями того, що Йому належить там вчинити. Сила, що дозволяє Йому вражати бісів зараз, – та ж сама сила, за допомогою якої Він знищить саму смерть ціною власної смерті. Але Він робить одне застереження – розповідає дивну історію про злого духа, який повертається в місце, яке він покинув. Це застереження не говорить про можливі негативні наслідки екзорцизму; якби подібні речі мали місце, то краще було б взагалі не займатися вигнанням бісів, раз вже тим бідолахам, з яких їх вигнали, потім стане ще гірше, ніж було перед тим. Ця історія означає те ж, що вона означає у Матея (12:43– 45), і стосується не окремої людини, але всієї нації. Через ці дії Ісус хотів встановити Боже Царство для Ізраїлю і для всього світу. Ізраїль, немов одержима бісами людина, «очищала» себе, намагаючись різними способами виправитися і стати кращою. Але якщо в самій серцевині Ізраїлю не зацарює живий Бог, Ізраїль залишиться уразливим для бісів, і ті зможуть повернутися. Ісус стояв серед свого народу, демонструючи повернення Бога до Ізраїлю. Якщо, однак народ не прийме Ісуса, то біси, які добре знають свою справу, зможуть повернутися в цей народ у всій своїй силі.

            Владне навчання Ісуса викликало вигук захоплення у жінки, яка перебувала в натовпі. Уявіть тільки, – яке бути Матір'ю такого Сина! Але Ісус зараз же звертає її репліку в нове застереження, як і в більш ранніх своїх словах про Його істинну сім'ю (8:21). Коли слово Боже діє, потрібні не стільки овації, як послух та виконання у житті.

5. Значення Лк 10:38 – 42 та 11:27– 28 для Церкви сьогодні.

            З цих двох уривків можна взяти дуже багато важливих повчань для життя сучасних християн. Беручи під увагу брак місця для ширшого обговорення усіх тем, які присутні в уривках, зосереджу свою увагу тільки на трьох, на мій погляд,  найважливіших: Що означає бути учнем сьогодні? Як слухати Боже Слово?  Як почати жити Божим словом (виконувати його)? Щоб добре відповісти на ці питання потрібен формат бодай маленької книжки, тому обмежуся тільки до кількох абзаців, які легше запам'ятати та переосмислити. Відповідь на кожне з цих запитань, вимагає переходу до наступної точки.

            1. Що означає бути учнем Ісуса сьогодні? Євангеліє дає кілька порад. Насамперед, треба знайти час, щоб бути з Ісусом та слухати Його слова, як це робила Марія в сьогоднішньому Євангелії та як це робила Пречиста Діва Марія впродовж усього свого життя. Коли наш погляд і слух зосереджений на Ісусі, ми починаємо Його краще розпізнавати та розуміти; згодом це допоможе нам побачити Його в інших людях (пор. Мт 25:31–46). Це також означає жити так, як жив Він – євангелист Марко часто окреслює таку поставу дієсловом άκολουθεΐν (akoluvtein), яке: 1). у дослівному значенні означає: йти за кимось, товаришувати комусь; 2) у переносному: бути комусь слухняним (слухатися когось), бути керованим кимось, слідкувати за думками, наслідувати. Отже, учнем Ісуса є той, хто йде за Ним, товаришує Йому, є слухняний Йому і наслідує Його. Дороговказом для цього є Слово Ісуса.

            2. Як слухати Боже Слово?  Очевидно, що сьогодні дуже важко, серед численних пропозицій методів, вибрати той, котрий може бути дієвим на ціле життя, та водночас буде простим та зрозумілим. Наважуся запропонувати той, котрим Церква живе починаючи з періоду ранніх Отців Церкви та який в Західній традиції часто називають Lectio Divina (дослівно: Божественне читання). Отож, потрібно навчитися працювати з текстом проходячи наступні етапи:

I.Вибір уривку.

Для розважання можна брати окремі фрагменти присутні в сучасних виданнях Біблії чи в літургійних лекціонаріях. Для екзегези ж важливо вживати такі елементи поділу, які вказує сам текст. Найчастіше поділ тексту сигналізує зміна: осіб, місця, часу, теми, мови (стилю і словника), виду. В розповідних текстах межі визначають зміни: осіб, місця і часу розповіді. Для кращого розуміння тексту важливо читати його в контексті.

II. Три рівні Слова.

 Важливо усвідомити, що Боже Слово в Писанні має як мінімум три рівні:

Інформація

(Слово інформує про факти, предмети, події. Часто вживається спеціальна мова, яку щоб зрозуміти, потрібно вживати словники чи коментарі).

Експресія

(Кожен хто говорить – промовляє від себе. Це процес самовираження, виявлення почуттів, сповідь, відкриття себе та свого внутрішнього світу, оприлюднення «частинки себе». Виявлення Богом Тайни про Самого Себе та про людину. Відкриття факту ким людина є для Бога, а Бог для людини).

Заклик /виклик

(Слово звернене до співрозмовника й спонукає до відповіді, діалогу, спілкування).

III. Тиша. Молитва.

Заспокоївшись та усамітнившись в серці, молимося до Св. Духа який натхнув Писання, щоб відкрив нам його значення.

IV. П’ять кроків праці з текстом:

1. Lectio (читання): зупиняю увагу на тій частині тексту, яка мене найбільше торкає (може бути слово, вислів, ціле речення).

2. Meditatio (розважання): що через цей текст Господь говорить до мене сьогодні?

3. Oratio (молитва): молюся, використовуючи текст, над яким робилося розважання.

4. Contemplatio (споглядання): намагаюся дивитися на своє життя через призму Божого Слова. Споглядання не означає екстазу або «видінь», але вказує на поступове уподібнення людського погляду до Божественного погляду; здобуття духа подяки і співчуття, розрізнення духів та довготерпіння, миру і лагідності. Споглядання переходить в діяння.

5. Actio (діяння).

Сьогодні та кожного дня живу Словом. Конкретно це означає:

А. Свідчення (Єдине надійне свідчення особи – впровадження в життя того, що промовляємо устами. Автентичність слова виявляє життя).

Б. Сопричастя (поєднання):

-        з Богом

(Означає звільнення від фальшивого образу Бога, що Він є нашим ворогом, що Він гнівається на нас і карає. Це усвідомлення Бога як абсолютної Любові. Прийняття Бога, який бере на Себе наші гріхи і вмирає за нас на хресті).

-        з людьми (ближніми)

(Через усвідомлення Бога як люблячого Отця прийняття інших людей, як  братів і сестер).

-        з собою

(Усвідомлення себе як Божої дитини – любленої і бажаної).

-        з природою

(Усвідомлення землі і всього живого, як дару люблячого Отця, а не як власності. Означає – доглядати землю і все живе та ділити все з братами і сестрами).

        3. Як почати жити Божим словом (виконувати його)? Останні два пункти молитовного читання Св. Письма (Lectio Divina) – Contemplatio (споглядання) та Actio (діяння) дають відповідь на це запитання. Якщо ми станемо тими хто вдивляється в Ісуса, слухає Його слово та виконує Його – тоді уподібнимося до Марії з Назарету, й станемо храмом Св. Духа, а смерть не матиме над нами остаточної влади. Апостол Павло каже, що: «Слово –  живе й діяльне, і гостріше від усякого двосічного меча: воно проходить аж до розділу душі й духа, суглобів та костяного мозку, і розрізняє чуття та думки серця. 13 Нема створіння, скритого від нього; все оголене і явне перед очима того, кому ми маємо звіт дати» (Євр 4:12–13). Цим Словом Бог створив світ, підтримує його та Ним буде судити цей світ у часі Парусії (2 Пт 3:5–7; пор. також Пс 32:6; Євр 1:3; Йо 12:48). Цим словом Господь може очистити кожного з нас (Йо 15:3 ) і творити з нас нових людей (2 Кор 5:17).

            Тільки тоді, коли ми будемо слухати Боже Слово (а не наші емоції) та виконувати Його, на зміну усім людським Царствам, серед нас зможе запанувати Царство Боже, яке «не їжа і не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі» (Рм 14:17). Під праведністю маються на увазі правильні стосунки з Богом та ближніми, в результаті яких у нашому серці пануватиме мир, наслідком котрого буде радість від нового життя, джерелом якого є Св. Дух.

Хай тиха радість Марії, котру Господь з тілом і душею забрав до неба, навчить нас цієї найвищої мудрості, яку нам слід мати поставу в ці дні важких випробувань, а Її покров хай перебуває над цілим нашим багатостраждальним українським народом, та кожним, – хто живе і жертвує себе для спільного блага нашого народу, зокрема.

---

[i] Думки в цій частині взято з Wright N. T.  Luke for Everyone. Westminster John Knox Press 2004, Kindle Edition, p. 129-131

[ii] Деякі думки в цій частині взято з Wright N. T.  Luke for Everyone. Westminster John Knox Press 2004, Kindle Edition, p. 136-138

10-та неділя після П'ятидесятниці: зцілення біснуватого (Мт 17:14-23).

Коли ж прийшли до народу, тоді приступив до нього один чоловік і, припавши йому до ніг, 15. каже: «Господи, змилуйся над моїм сином, бо він причинний і тяжко нездужає: часто кидається в огонь, часто й у воду. 16. Я був привів його до твоїх учнів, та вони не могли його зцілити.» 17. «Роде невірний та розбещений», - відповів Ісус, - «доки мені з вами бути? Приведіть мені його сюди!» 18. Ісус погрозив йому, і біс вийшов з хлопця; тож видужав юнак тієї ж миті. 19. Тоді підійшли учні до Ісуса насамоті й спитали: «Чому ми не могли його вигнати?» 20. Ісус сказав їм: «Через вашу малу віру; бо, істинно кажу вам: Коли матимете віру, як зерно гірчиці, то скажете оцій горі: Перенесися звідси туди - і вона перенесеться; і нічого не буде для вас неможливого. 21. А щодо цього роду бісів, то його виганяють лише молитвою і постом.» 22. Як вони зібралися в Галилеї, Ісус мовив до них: «Син Чоловічий має бути виданий у руки людям, 23. і вони його уб'ють, але третього дня він воскресне.» І вони тяжко зажурились.

Євангеліє сьогоднішньої неділі розповідає про Божу зцілюючу благодать, неміч біснуватого хлопця, слабкість віри апостолів та ревність молитви люблячого батька. Подія відбувається відразу після того, як учні з Ісусом сходять з гори, на якій Ісус переобразився перед ними. Подібно, як  свого часу Мойсей після сходження з Синаю побачив слабкість віри тих, кому він доручив служіння (пор. Вих 24:14; 32:1–8, 21–25, 35), так само й Ісус зіштовхується з слабкістю віри своїх учнів, які не можуть на прохання батька зцілити його біснуватого сина (Мт 17:16).

Діагноз який ставить Ісус Своїм учням, євангелист Матей окреслює словом «ὀλιγοπιστία/ oligopistia», яке різні словники перекладають як «дуже убога віра, неадекватна віра, недосконала віра, стан дуже малої довіри». Цікаво, що це слово тільки єдиний раз вжите в цілому Святому Письмі саме в Мт 17:20. Отож, відповідно до навчання Ісуса – бути Його учнем, означає довіряти Йому беззастережно.    

Коли Ісус тільки починав проповідувати в Галилеї, Він послав Своїх учнів з особливою місією: «Ідіть, проповідуйте, кажучи, що Царство Небесне – близько. Оздоровлюйте недужих, воскрешайте мертвих, очищуйте прокажених, бісів виганяйте. Даром прийняли, даром давайте»(Мт 10:7–8). Якщо на початку їхнє служіння було успішне, то тепер вони стояли безсилі та розгублені перед Господом. Замість зрости у вірі, вони – виглядає, – у своєму зарозумінні та людських сподіваннях (противних природі божого Царства) не розвинули те, що прийняли як дорогоцінний дар для служіння іншим. На жаль сьогодні дуже часто можна побачити, як ті котрі називають себе сучасними учнями Ісуса, з часом тільки применшують свою довіру до Нього й чимраз більше намагаються самі облаштовувати своє життя та його контролювати. Результати є очевидні…

«Роде невірний та розбещений…доки мені з вами бути?» (Мт 17:17), – це запитання Ісуса звернене до учнів підкреслює трагізм їхнього стану. Ревне прохання батька, пртоте, не залишається без відповіді – Ісус одним лише словом зціляє хлопця.

Таким чином, ця історія перестерігає сучасних послідовників Христа перед ілюзією власної самодостатності та самовпевненості, а також пафосу та тріумфалізму.  Апостол Яків каже, що: «Всяке добре даяння й усякий досконалий дар згори сходить від Отця світла, в якого нема ані зміни, ані тіні переміни» (Як 1:17). Апостол Павло характеризуючи своє служіння стверджує подібно: «Благодаттю Божою я є те, що є, а благодать Його в мені не була марна; бож я працював більше всіх їх, та не я, але благодать Божа, що зо мною» (1Кор 15:10).

Очевидно, що Господь не залишає розгублених учнів на призволяще та пропонує їм як розв'язку проблеми – зростання у вірі, молитву та піст (рецепт для учнів усіх часів). Слова «ἀμὴν γὰρ λέγω ὑμῖν/ amen gar lego hymin» (істинно кажу вам) в Євангелії часто служать впровадженням до одкровення Ісусом чогось дуже важливого: в цьому випадку Ісус відкриває учням, що ключем до успіху є довіра до Нього. Не наші зусилля, знання, зв’язки чи можливості, – але саме довір’я до Нього. Якщо учні довіряться Богові – то зможуть сповнити все, що Він від них потребує і таким чином їхня довіра зростатиме, як з малого гірчичного зерна виростає квітуче дерево. Тоді жодні труднощі, якими неймовірними, великими та загрозливими вони б не виглядали, не зможуть стати їм на перешкоді («пересувати гори» – єврейський символічний вислів, який вживався для означення вирішення неймовірно важкої справи). Зрештою, як вказує Томас Райт в коментарі на цей уривок: «Справа, звичайно ж, не в «ромірі» віри, а в тому до якого Бога вона звернена. Якщо ви хочете побачити Місяць, то не важливо, якого розміру ваше вікно. Ви нічого не побачите навіть з найбільшого вікна, якщо воно виходить не на ту сторону, але достатьно найменшої шпаринки на потрібній стороні, щоб побачити небо»[1]. А для того щоб ця віра була звернена до правдивого Бога, – потрібно багато молитви та посту, щоб звільнятися від не правильних уявлень про Нього, та бути здатним прийняти благодать Того, Котрий за  кінцевими словами сьогоднішнього читання був виданий у руки людям, які Його вбили, але третього дня Він воскрес (пор. Мт 17:22).

Чи ця незбагненна любов, зцілююча сила та благодать Воскреслого Господа, для нас сьогодні є достатньо переконливими, щоб ми могли відважитися на зростання у вірі, молитві, та пості?

---

[1] Tom Wright. Matthew for Everyone Part 2: Pt. 2 (New Testament for Everyone) SPCK. Kindle Edition, - Р. 22

Переображення ГНІХ (Мт 17:1-9).

Текст Мт 17:1–9

По шістьох днях узяв Ісус Петра, Якова та Йоана, його брата, повів їх окремо на високу гору 2. і переобразився перед ними: обличчя його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло. 3. І ось з'явилися їм Мойсей та Ілля і з ним розмовляли. 4. Озвавсь Петро й каже до Ісуса: «Господи, добре нам тут бути! Як хочеш, розташую тут три намети: один для тебе, один для Мойсея і один для Іллі.» 5. Він говорив іще, аж ось ясна хмара огорнула їх і з хмари стало чути голос: «Це - мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте.» 6. Почувши це, учні впали обличчям до землі й злякались вельми. 7. Ісус же підійшов, доторкнувся до них і каже: «Устаньте, не страхайтеся!» 8. Підвівши свої очі, вони не бачили нікого крім самого Ісуса. 9. Коли ж сходили з гори, Ісус наказав їм: «Нікому не розповідайте про це видіння аж поки Син Чоловічий не воскресне з мертвих.»
В Мт 16:28 Ісус каже: «Істинно кажу вам: Є деякі між тут присутніми, що не зазнають смерти, аж поки не побачать Сина Чоловічого, що йде у своєму Царстві». Відтак розповідь про Переображення стає свідченням Божественної слави Ісуса перед Його апостолами. Згадка про 6 днів може бути вказівкою на приготування до Переображення, котре відбувається на сьомий день, як також і відсиланням до подій з книги Виходу 24:15–18 (Вийшов Мойсей на гору, і хмара вкрила гору. 16. Слава Господня зійшла на Синай-гору, і хмара вкривала її шість днів. Сьомого дня кликнув він до Мойсея з-посеред хмари. 17. Поява ж слави Господньої була в очах синів Ізраїля мов пожираюче полум'я на верху гори. 18. Ввійшов Мойсей у хмару і вийшов на гору. І перебув Мойсей на горі сорок днів і сорок ночей).

В контексті цієї важливої події Ісус черговий раз приватно навчає своїх апостолів (пор. Мт 13:10–17; 15:21; 16:13; 17:1; 17:19 20:17) й тому Переображення перед ними дає їм своєрідний передсмак Його слави, коли Він повернеться, щоб судити землю. Кілька наступних моментів стосовно цієї унікальної події, потребують детальнішого роз'яснення.^[i]

По-перше. Ісус є Господь, перед котрим всі інші, навіть найбільш відомі герої віри, повинні схилити голови (16:28–17:3). Деякі дослідники Писання бачать в постатях Мойсея та Іллі представників Закону та Пророків (дві перші частини Єврейської Біблії); інші бачать в них провісників кінця, оскільки Біблія каже, що обоє – Ілля (Мал 4:4–5) та пророк подібний до Мойсея (Втор 18:15–19) мали б повернутися. Сам Ісус після Переображення, каже учням, що Ілля вже прийшов – йдеться про Йоана Хрестителя (Мт 17:12). Відтак апостоли та читачі Матея, повинні розпізнати в Ісусі не просто нового Мойсея, але незрівнянно більшого від усіх інших великих постатей Ізраїлю, включно з Соломоном і самим Храмом (Мт 12:6, 42).

Не зважаючи на ясне свідчення Второзаконня 34:5–7, деякі сучасники Ісуса сумнівалися в смерті Мойсея, сподіваючись, що його спіткала доля подібна до долі Іллі, котрий був узятий на небо; деякі ж просто вважали, що його кончина мала бути принаймні якась особлива – адже ж він був тим, на обличчі котрого сяяла Божа слава на Синаї (Вих 34:29–35). Так само як і Мойсей, багато років пізніше, на тій самій горі, Ілля також сподобився лицезріти Божу славу.

Тепер присутність обох старозавітних праведників та боговидців Мойсея та Іллі в часі Преображення Ісуса вказує на те, що Ісус є незрівнянно більшим від усіх пророків, з якими Його інколи порівнювали.

По-друге. Бог Отець хоче, щоб люди слухали Ісуса та корились  Йому так само як перед Божим Законом (17:4–5). Петро глибоко вражений видінням Слави Ісуса хоче збудувати на горі намети, щоб могти довше перебувати на горі. Його пропозиція не має якогось особливого нав’язування до наметів, котрі євреї будували в свято Кучок (євр. Суккот – дослівно озн. «шалаші», в котрих ізраїльтяни жили після виходу з Єгипту, в часі подорожі пустелею). Однак тут є інша важлива деталь. Слова «ясна хмара огорнула їх» відлунюють до мови, котра вживається на означення єврейської доктрини Shekinah – Божої Присутності, головно маючи на увазі Божу присутність в Наметі/ Храмині в часі подорожі пустелею (Вих 40:34–38). Крім того, Бог з неба повторює слова, які Він проголосив у часі хрещення Ісуса в Йордані (Мт 3:17), додаючи до них наказ про послух: «Це – мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте». Перша частина цієї фрази (вже раз висловлена в часі Хрещення) є відлунням/ повторенням двох дуже важливих біблійних текстів: Пс 2:7 (Оповіщу про постанову. Господь сказав до мене: «Син мій єси ти, я породив тебе сьогодні)  та Іс 42:1 (Ось мій Слуга, якого я підтримую, мій вибраний, якого вподобало моє серце. Я поклав на нього дух мій: він сповістить народам правду). Йдеться про те, що Ісус є центром любові Отця та Його плану для історії; саме Ісус є остаточним провідником, котрий провадитиме переслідуваний Божий народ в мирі та справедливості; тільки Ісус є Божим Сином, котрий є слухняним, аж до смерті.

До цього важливого твердження Небесний Отець додає наказ послуху Ісусові – «Його слухайте» (Мт 17:5). З одного боку ці слова відлунюють до слів Мойсея у Второзаконні 18:15 (Пророка з-поміж вас, з твоїх братів, такого, як я, Господь, Бог твій, настановить тобі; його маєте слухатися.), а з другого, беручи до уваги присутність того ж Мойсея в часі Переображення Ісуса, вказують на незрівнянну вищість Того, до послуху Котрому закликає Отець.  

По-третє. Ісус не хизується своєю владою, але піклується (любить, турбується) про своїх людей (17:6–8). Учні впали обличчям до землі та вельми злякались (17:6) – такий спосіб поведінки був звичною відповіддю людини на надприродне Одкровення. Ісус натомість, як це Він робив не раз, долає бар’єри й виявляє своє добросердя через дотик апостолів (17:7; пор. Мт 8:3, 15; 9:20, 25, 29). Потім Ісус висловлює слова заспокоєння, властиві для божественних та ангельських одкровень: «Устаньте, не страхайтеся» (17:7; пор. Мт 28:5, 10).

Вкінці, Божий спосіб діяння – це шлях мучеництва не тільки для пророків, але й для самого Месії  (17:9–13). Хоча уривок недільного читання закінчується на 9-му вірші, для кращого розуміння значення уривку, слід прочитати настпних кілька віршів:

Коли ж сходили з гори, Ісус наказав їм: «Нікому не розповідайте про це видіння аж поки Син Чоловічий не воскресне з мертвих.» 10. Учні його тоді спитали його: «Чому то книжники кажуть, що спершу Ілля має прибути?» 11. Він відповів їм: «Ілля прийде й усе приведе доладу. 12. Проте, кажу вам, що Ілля вже прийшов, та вони його не пізнали, а вчинили з ним, що хотіли. Так і Син Чоловічий має від них постраждати.» 13. І збагнули тоді учні, що він їм говорив про Йоана Христителя.

Про ототожнення Іллі з Йоаном Хрестителем, вже було згадано вище. Дуже важливо однак звернути увагу на  значення Ісусових слів присутніх у Мт 17:9–13 в контексті розповідей про Страсті. Усвідомлення цього зв’язку уможливить не тільки правильне розуміння значення Переображення Ісуса в контексті цілого Євангелія, але й допоможе нам ефективніше використовувати знаки Божої присутності з нашого життя (сьогодні чи в минулому) в ситуаціях, де здаватиметься, що ми полишені самі на себе.

 «Фактично, розповідь про Преображення Господнє є паралеллю і контрастом з подією розп'яття Ісуса (Мт 27:33–54). Якщо ви розмірковуєте над однією з цих подій, то іншу теж слід тримати в пам'яті як її своєрідний фон. На горі Тавор Ісус постає у своїй величі і славі, а на пагорбі Голгота – в стражданнях і смерті. Тут Його одежа світиться, а там вона буде з Нього зірвана й віддана римським солдатам. Тут поруч з Христом стоять двоє найбільших постатей Ізраїлю – Мойсей та Ілля, які символізують Закон і Пророків; там Ісус буде висіти на хресті між двома розбійниками, що символізують моральне падіння Ізраїлю. Тут на землі лежить тінь від легкої хмари, а там морок огортає землю. Тут Петро перебуває в захопленні від прекрасного видіння, а там він же ж ховається від ганьби, тричі відрікшись від Христа. Тут сам Бог оголошує, що Ісус – Його улюблений Син, а там тільки язичницький солдат визнає, що розп'ятий Ісус дійсно був Сином Бога. Те, що станеться на вершині пагорба, пояснює те, що відбувалося на вершині гори, і навпаки. Можливо, для кращого розуміння Євангелія необхідно представити ці дві картини одночасно, порівняти їх. Вчімся бачити славу в хресті, а тінь хреста – в сяйві слави; це дозволить нам почати поєднувати радість і сльози Бога, поки ще прихованого хмарами, – Бога, який дає себе пізнати в таєнственній особі Ісуса».[ii]

---

^[i] Деякі думки в цих роздумах основані на C. S. Keener, The Gospel of Matthew: A Socio-Rhetorical Commentary . Grand Rapids, MI;  Cambridge, U.K.: Wm. B. Eerdmans Publishing Co. 2009, pp. 132–135; 436–440

[ii] Tom Wright, Matthew for Everyone Part 2: Pt. 2 (New Testament for Everyone) SPCK. Kindle Edition. p.14–15

Дев'ята неділя після П'ятидесятниці (Мт 14:22-34) - Ісус та Петро ходять по воді.

Текст Мт 14:22–34

 І зараз же спонукав учнів увійти до човна й переплисти на той бік раніше від нього, тим часом як він відпускав народ. 23. І коли відпустив народ, пішов на гору помолитися насамоті. Як звечоріло, він був там сам один. 24. Човен уже був посеред моря і його кидали хвилі, бо вітер був супротивний. 25. О четвертій сторожі ночі (Ісус) прийшов до них, ступаючи морем. 26. Учні, побачивши, що він іде морем, жахнулись. «То привид!» - заговорили й закричали з переляку. 27. Та Ісус тієї ж миті мовив до них: «Заспокойтесь, - це я, не страхайтеся!» 28. Аж тут Петро озвавсь до нього й каже: «Господи, коли це ти, повели мені підійти водою до тебе!» 29. «Підійди!» - сказав Ісус. І вийшов Петро з човна, почав іти по воді і підійшов до Ісуса; 30. але, побачивши, що вітер сильний, злякався, почав потопати й крикнув: «Господи, рятуй мене!» 31. Ісус же притьмом простягнув руку, вхопив його і мовив до нього: «Маловіре; чого засумнівався?» 32. І як увійшли до човна, вітер ущух. 33. А тоді ті, що були в човні, вклонилися йому до ніг, кажучи: «Ти істинно - Син Божий!» 34. І перепливши, прибули в землю генезаретську.

Короткий коментар.

Ця історія має дві головні теми, які взаємно переплітаються: перша є свідченням про надзвичайну діяльність Ісуса, в іншій спостерігаємо труднощі життя у вірі, які властиві Його учням.

Мойсей, Ісус Навин, Ілля та Єлисей — всі чинили чудеса, пов’язані з розділенням вод, — моря, або Йордану. Проте єдиним, про кого Писання розповідає як про того Хто «ходив» по воді, – був сам Господь. Тут же по воді йде звичайна людина – Петро. Це стає можливо завдяки надзвичайній Присутності та слову Того, Хто на сумніви та переляк учнів («учні, побачивши, що він іде морем, жахнулись. «То привид!» – заговорили й закричали з переляку», – Мт 14:26) відповідає: «Заспокойтесь, - це Я (Εγω ειμι – ego eimi), не страхайтеся!» (Мт 14:27). Грецький оригінал цього виразу, на українську мову дослівно перекладається «Я Є» і тим самим вказує на ті самі слова, якими Господь об’явився в палаючому кущі Мойсеєві на горі Хорив (пор. Вих 3:14; в іншому місці цю гору називають Синай – пор. Сир 48:7).

В Євангелії від Йоана, одним з головних завдань якої є підкреслити факт, що Бог воплотився в Ісусі, сам Ісус  аж 147 разів повторює ці слова на означення власної Особи. Матей показує, що так довго, як ми довіряємо слову Того Хто Є, – ми є здатні на цілком не можливі з людської точки зору вчинки, – як тільки Ісус  сказав: «Іди!», Петро вискочив з човна та пішов Йому назустріч. Поки він не зводив своїх очей з Ісуса, то чинив не можливе, проте коли зосередив увагу на сильному вітрі та розбурханому морі, то налякався й почав потопати. І хоч ця подія могла викликати в пам’яті перших читачів Матея історії про перехід Ізраїлю  через Червоне море та Йордан (пор. Вих 14:15–25; ІН 3; також в одному равіністичному переданні розповідається, що перший ізраїльтянин, який переходив через Червоне море почав тонути в його хвилях, проте був врятований жезлом Мойсея, яким той розділив море.), – вчинок Петра, був ще більшим чудом, – чудом можливим завдяки довірі Христові. Без цієї «відваги довіри» до Христа та Його слова, всяка наша активність буде будовою на піску (пор. Мт 7:24–27).

Мене особливо торкають слова Томаса  Райта (N. T. Wright), якими він в одному  з своїх популярних коментарів, так говорить про цей уривок Євангелія: «Апостоли, які сиділи в човні бачили багато проявів влади Ісуса, слухали Його проповіді та молилися так як Він навчав. Тепер цим вправним рибалкам було важко: вони боролися з веслами, але майже не могли просунутися проти вітру. І ми сьогодні, хоча й багато винайшли, навчилися, відкрили для себе, все ще не маємо достатньо сил, влади та знань, щоб досягти все те, що необхідне для нас. Ми винайшли велику кількість військової техніки, але поки-що не придумали таких машин, які могли б встановити на землі мир. Ми готові відправити людину на Місяць, але не можемо нагодувати голодних на планеті Земля. Наші прилади дозволяють слухати звуки, які видають кити в глибині океану, але ми не здатні почути крик людини, яка живе на сусідній вулиці».[i]

         Дуже багато наших сучасників не знають справжнього Ісуса. Для одних Він є просто добрий учитель, для інших легендарний чудотворець та пророк, ще інші через різні приватні негативні досвіди пов'язані з т. зв. духовним середовищем, – воліли б взагалі оминати розмову про Нього. Є й такі, які просто бояться забагато думати про Нього, бо тоді Він стає викликом для їхнього сумління, а дехто навіть думає, що обов'язково щось втратить, якщо тільки впустить Ісуса в своє життя...

             Словами сьогоднішнього Євангелія Матей свідчить, що Ісус Є Той Хто Є. Він може втихомирити будь-який ураган в нашому житті, подібно, як і розсіяти темряву будь-якої ночі. Може наповнити правдивим змістом наше життя, викинути з нього, те що насправді дуже мало-вартісне та минуще, а обдарувати власним Життям, що дозволить і нам бути причасними оцього вічного Божого  «Я Є». Для цього потрібно тільки одного – визнати, що без Нього ми є просто дуже слабкі, лякливі та маловірні, й що подібно як потопаючий Петро потребуємо Його допомоги. Потребуємо Його сильної руки, яка б підтримувала нас у нашому християнському свідченні серед ночі цього, часто надто загрозливого, світу. Врешті потребуємо, щоб Він завжди був у човні нашого життя та дарував нам мир, надію, радість та любов, якими  зможемо ділитися з іншими...  

Думки, над якими вартує розважити впродовж наступного тижня[ii]…

            Фоном для цієї події є молитва Ісуса на самоті (Мт 14:22–24): після молитви Ісус приходить по воді до учнів, які перебувають в човні й усе навколо вщухає... Скільки часу ми присвячуємо молитві, щоб озброївшись Божим миром, щодня виходити з дому в розбурхане море нашого сьогодення?  

            Матей демонструє, що прихід Ісуса приносить кінець страхові учнів (Мт 14:25–27). Що перешкоджає нам запрошувати Його кожного дня в човен нашого життя (родини, суспільства, тощо)?

            Ісус дуже хоче, щоб ми наслідували Його вчинки, й терпеливо ставиться до наших спроб та невдач (Мт 14:18–21). Чи просимо в Нього сили та завзятості, щоб не опускати рук й не розчаровуватися, коли навколо виглядає так ніби «все пропало»?

            В біблійній мові море часто уособлює богопротивні сили. Чи віримо, що Ісус має владу, розв'язати будь-яку кризу (пор. Мт 8:26), якщо на це приходить час (Мт 14:32)?

            Сила Ісуса привела учнів до визнання унікальної ідентичності Його особи. Чи розповідь Євангелія та діяння Бога в житті тисяч свідків Його любові впродовж історії, є вистачальними для нашого особистого проголошення Ісуса Господом нашого життя?

---

[i] Tom Wright, Matthew for Everyone: Part 1 (New Testament for Everyone) SPCK 2004, Kindle Edition. pp. 189–190

[ii] Деякі ідеї основані на C. S. Keener, The Gospel of Matthew: A Socio-Rhetorical Commentary . Grand Rapids, MI;  Cambridge, U.K.: Wm. B. Eerdmans Publishing Co. 2009, pp. 406–408